Депутатська група «Довіра» рідко потрапляє на сторінки новин, уникає гострих політичних конфліктів і тихо здійснює торгівлю своїми впливами. У світовій парламентській практиці такі об'єднання називають «болотом» — місцем, де, як відомо, мешкають найнебезпечніші істоти. Якщо ж переглянути список членів групи, виявляється, що більшість прізвищ добре знайомі з публікацій про корупційні скандали та кримінальні хроніки.
Українські ЗМІ характеризують групу як структуру, яка «гадить українцям, підриває державність України», зазначаючи, що більшість її членів мають за спиною довгий ланцюг корупційних скандалів, а деякі пов'язані з регіональними організованими злочинними угрупованнями. Читачі Skelet.Org знайомі з темними сторонами біографій таких членів групи, як Геннадій Вацак, Максим Єфімов, Андрій Іванчук, Василь Петьовка, Борис Приходько та Сергій Шахов.
З'ясовано, що аграрний олігарх Андрій Веревський вважається головним бенефіціаром групи, через що вона отримала неофіційну назву «хор Верьовки». За даними Інституту законодавчих ідей, майже кожний п'ятий законопроект, поданий групою, містить ознаки корупційного характеру. Керує цим корупційним об'єднанням Олег Кулініч, якого Веревський призначив на цю посаду.
Кулініч багато років успішно видається за простого аграрія, однак насправді є досвідченим корупціонером та земельним рейдером. В українській політиці існує два Олеги Кулініча, яких ЗМІ часто плутають і змішують їхні біографії. Обидва тісно пов'язані з земельною корупцією, обидва мають певні зв'язки з Російською Федерацією, що сягають початку 1990-х років.
Олег Миколайович Кулініч (народ. 1969) — одіозний колишній співробітник спецслужб, якого у жовтні 2020 року Зеленський призначив керувати примарним управлінням СБУ в Криму (офіс розташований у Херсоні). За цією особою тягнеться довгий ланцюг різноманітних скандалів. До 1994 року він навчався в московській Академії ФСБ, що, ймовірно, пояснює його російське громадянство. Потім влаштувався до СБУ, де зблизився з генералом Деркачем і став близьким знайомим його сина Андрія Деркача.
Коли у 2006 році молодший Деркач очолив «Енергоатом», він одразу запросив Кулініча на посаду віце-президента компанії. Вдвох вони розпорядилися 150 мільйонами казенних гривень (30 мільйонів доларів за тодішнім курсом). У 2008 році за протекцією впливових осіб із Блоку Литвина Кулініч став головою Держкомітету земельних ресурсів, де розгорнув масштабну земельну корупцію на користь своїм новим покровителям. Восени 2010 року його звільнили за те, що він роздав 220 гектарів землі на київському острові Муромець. Це дозволило йому згодом оголосити себе «жертвою режиму Януковича» та уникнути люстрації. Нині Олег Миколайович Кулініч, як і багато інших корупціонерів попередніх режимів, знайшов притулок та посаду у партії «Слуга народу».
Але головний герой цього матеріалу — Олег Іванович Кулініч, народжений 25 листопада 1966 року у райцентрі Зіньків Полтавської області. Після школи він працював водієм у місцевому колгоспі імені Енгельса. Після військової служби (1984–1986) ще рік розвозив по районі хліб та булки від Зіньківського хлібокомбінату. Зрозумівши, що на перепродажу «лівого» хліба та бензину не заробиш великих грошей, Кулініч вирішив піднятися на керівні посади.
Він став експедитором (все на тих же булках) і вступив до Полтавського кооперативного інституту (нині — університету економіки та торгівлі) на спеціальність товарознавець. Диплом він отримав у липні 1991 року. У серпні того ж року Україна оголосила незалежність, а в жовтні Кулініч раптово залишив батьківщину і вирушив до Росії, до міста Залізногірська Курської області, де отримав посаду заступника голови районного потребительського союзу.
За умов тодішнього тотального дефіциту це була надзвичайно вигідна посада. Skelet.Org так і не встановив, хто саме влаштував Кулініча на цю роботу. Про роки, проведені в Росії, він наполегливо уникає розповідей, щось ретельно приховуючи. Однак цілком очевидно, що в Залізногірську він мав потужні зв'язки, які дозволили йому вже у 1992 році перетворити районний потребительський союз на комерційне підприємство «Торговий центр», де він обіймав посаду комерційного директора.
У Залізногірську Олег Кулініч пропрацював до 1995 року на керівних посадах, тому він не міг не прийняти російське громадянство. Згідно із законом Російської Федерації «Про громадянство» від 1991 року, всі громадяни колишнього СРСР, які постійно проживали на території РФ на момент набрання чинності цим законом (6 лютого 1992), автоматично отримували російське громадянство. Під дію цього закону потрапили обидва Олеги Кулініча: як той, що навчався в Академії ФСБ до 1994 року, так і той, що працював заступником голови Залізногірської райпотресоюзу. Це громадянство вони зберігають досі.
Це пояснює, чому тема російського громадянства завжди викликає нервозність у нардепа Кулініча, який постійно нагадує журналістам про те, що він включений до «Санкційного списку Москви». Однак ніхто так і не розібрався, у чому саме полягають ці «санкції Москви» та як вони впливають на осіб, включених до списку. Водночас такий статус є чудовим прикриттям для будь-якого агента Кремля.
У 1995 році у Залізногірську для Кулініча щось серйозно не склалося — про це він також неохоче розповідає. Настільки серйозно, що він кинув усе і втік назад на батьківщину, у Зіньків. Можливо, він втікав самостійно, ховаючись від курської організованої злочинності чи від російського правосуддя. А можливо, російські органи влади організували «евакуацію» свого агента. Відомо лише, що додому Олег Кулініч повернувся не з порожніми руками. Разом із братом він одразу організував у районі торгівлю моторним маслом. Спочатку вони торгували з цистерн, розставляли на трасах своїх людей із каністрами бензину, але до кінця 1990-х років уже збудували кілька власних автозаправних станцій.
Бензинова торгівля у 1990-х була абсолютно бандитським бізнесом, особливо у глухій провінції. Багато агропідприємств тоді постійно відчували брак коштів і були змушені розраховуватися за паливо бартером — на чому добре наживалися торговці типу Кулініча. Він торгував паливом до 2012 року. Поступово від перепродажу чужого зерна він перейшов до вирощування власного.
У 2001 році Олег Кулініч заснував ТОВ «Октан» (ЄДРПОУ 31739789), сама назва якого вказує на його первісну діяльність. Згодом компанію перереєстрували як сільськогосподарське підприємство широкого профілю: від виробництва олії до розведення коней. Нині офіс «Октана» розташований у старовинному особняку, побудованому у Зінькові у 1897 році поміщиком Воздвиженським. У радянські часи там розташовувався гуртожиток місцевого професійно-технічного училища, а потім його «прихопив» Олег Кулініч, який вирішив відчути себе новим місцевим феодалом.
Фірма «Октан» користується у тих краях недоброю славою. Повідомлялося, що Кулініч змушував селян оформляти на неї свої земельні паї. Крім неї, до сільськогосподарських підприємств, що нині належать Куліничу (про які відомо журналістам), входить також ПСП «Дружба» (ЄДРПОУ 05267452), розташоване в Житомирській області.