Олександра Володимирівна Кужель — фігура, яка протягом двох з половиною десятиліть залишалася в центрі уваги українських політичних та бізнесових кіл. Її називали «королевою базарних торговців», «українською Тетчер» та «жінкою-скандалом». Репутація політика, м'яко кажучи, неприємна: вона здобула славу як людина, яка любить сварки, конфлікти та гострі словесні перепалки. Водночас, як і багато жінок у владі, Кужель не приховує пристрасть до дорогих курортів, брендового одягу, модних показів та світських заходів.
Народилася у 1953 році у Костянтинівці Донецької області у сім'ї інженерів. Здобула дві вищі освіти: закінчила Дніпропетровський металургійний інститут за спеціальністю інженер-металург та Запорізький індустріальний інститут як інженер-економіст. Її шлях у бізнес розпочався 1990 року, коли вона стала головним бухгалтером на підприємстві «Акціонерний центр «Схід» у Запоріжжі. Структура займалася забезпеченням торгівлі продукцією запорізьких заводів та розробляла бартерні схеми для експорту товарів за кордон.
У ВАТ «Схід» Кужель проводила розрахункові операції. Під її керівництвом компанія брала кредити у банку «Україна», першим заступником голови якого був Віктор Ющенко. Через гіперінфляцію 90-х років кредити знецінювалися, але на рахунках Кужель та її соратників з'являлися гроші. Отримані кошти вона вкладала в оренду на Центральному ринку Запоріжжя, який повністю контролювало кримське злочинне угруповання «Башмаки», що займалося рекетом та ліквідацією неугодних підприємців. Кужель знайшла спільну мову з цим угрупуванням і встановила на ринку власні правила, зокрема збирала «данину» з кожного новачка за місце на ринку.
Ця робота швидко їй набридла, і вона вирішила реалізувати свої економічні здібності на посаді голови правління канадсько-українського аудиторського підприємства «Незалежність». Про цю фірму практично нічого не відомо; за припущеннями, це була фікція, створена для нелегальних розрахунків щодо виведення грошей із країни.
Працювавши у фірмі рік, Кужель вирішила спробувати себе у великій політиці. У 1994 році вона з першої спроби пройшла до Верховної Ради і одразу отримала посаду заступника голови парламентської комісії з питань економічної політики та управління народним господарством. У той час країна гостро потребувала економістів, що зіграло на користь Олександрі Володимирівні, особливо враховуючи її досвід на запорізькому ринку.
Кужель не хотіла залишатися безпартійною, тому примикнула до найбільш впливового парламентського угрупування — «донецького». Її політичним обличчям стала Ліберальна партія України на чолі з Володимиром Щербанем. Вона завела дружбу з однопартійцем генералом Євгеном Марчуком, який розраховував стати президентом на виборах 1994 року за підтримки ЛПУ. Однак цього не сталося: «грошового мішка» партії Євгена Щербаня, який підтримував Марчука, вбили напередодні виборів. Офіційний лідер ЛПУ відхрестився від нього та підтримав тодішнього прем'єр-міністра Леоніда Кучму. Після цього інциденту партія попросила Кужель залишити її лави. Вона довго впиралася, але Щербань просто виключив її з партії.
На президентських виборах 1994 року переміг Леонід Кучма. Багато хто звинуватив його у вбивстві Євгена Щербаня, але далі домислів це не пішло. Саме тоді Олександра Володимирівна згадала, що Кучма — її давній знайомий. Із сім'єю президента вона познайомилася через Руслана Коротича, активного члена угруповання «Башмаки». Вона почала активно підтримувати політику нового президента.
Через рік Кужель отримала нагороду: стала керівником щойно створеного Національного аудиторського комітету України. Основне призначення організації — контроль використання державних фінансових ресурсів, тобто перевірка руху бюджетних коштів на найвищому рівні Кабінету Міністрів України. Через три роки Кучма перевів Кужель на нову посаду — вона очолила Державний комітет України з питань розвитку підприємництва. За п'ять років роботи все пройшло без видимих здобутків як для держави, так і для пересічних підприємців. Комітет згодом реорганізували, і Кужель перепризначили на посаду голови новоствореного Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.
На початку 2000-х років на політичній арені з'явилася нова фігура — молодий та перспективний екс-секретар Дніпропетровського обкому комсомолу, банкір Сергій Леонідович Тігіпко. Олександра Кужель, якій стало тісно у кріслі голови Держкомітету, організувала з ним партію «Трудова Україна». Негласним лідером був Тігіпко, Кужель — заступник голови. Партія одразу ж увійшла до пропрезидентської більшості. На виборах 2002 року «Трудова Україна» пройшла до парламенту у складі блоку «За єдину Україну!». Того ж року Сергій Тігіпко став головою Національного банку, а його вірна супутниця Кужель — радником. Проте Кужель довелося залишити посаду заступника голови партії через «регуляторські» побори, які опинилися в центрі корупційних скандалів.
На президентських виборах 2004 року Тігіпко та Кужель вирішили підтримати Віктора Януковича: Сергій Леонідович очолив виборчий штаб, а Олександра Володимирівна займалася агітацією. На мітингу приїжджих із Донбасу 26 листопада 2004 року біля залізничного вокзалу Київ-Пасажирський Кужель істерично закликала Януковича: «Вікторе Федоровичу, бери владу та наводи лад!». Усі вони програли. Багато експертів висловлювали думку, що Янукович програв вибори саме через свій штаб, команда якого на чолі з Тігіпком була нібито нав'язана кандидату коаліційними домовленостями.
Після цього Сергій Леонідович пішов у тінь, точніше у великий банківський бізнес, а Кужель залишилася біля розбитого корита. Однак доля знову посміхнулася до Олександри Володимирівни. Вона змінювала посади зі швидкістю світла: 2005 року — президент аналітичного центру «Академія» та член Ради підприємців України при уряді; 2006 року — радник мера Києва Леоніда Черновецького з питань підприємництва; 2007 року — заступник міністра регіонального розвитку та будівництва Володимира Яцуби; 2008 року — радник міністра регіонального розвитку та будівництва Василя Куйбіди та віце-президент Українського національного комітету Міжнародної торгової палати.
2009 року Кужель виключили з лав Партії Регіонів за «зраду» — вона почала працювати з Юлією Тимошенко, яка стала прем'єр-міністром. Саме Юлія Володимирівна дала їй посаду голови новоствореного Держкомітету та призначила своїм радником. Коли до влади у 2010 році прийшов Віктор Янукович, Кужель вирішила перекинутися до сильних цього світу, але Партія Регіонів не прийняла «зрадницю». Новий прем'єр-міністр Микола Азаров звільнив її з посади голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Але Кужель не довго сумувала. Вона згадала, що Сергій Тігіпко повернувся на політичну арену та очолив партію «Сильна Україна». Його заступником стала саме Олександра Кужель. Водночас вони йшли на вибори депутатів Верховної Ради АР Крим першим номером у списку Кримської республіканської організації цієї партії. Здобувши два місця, Олександра Володимирівна стала депутатом Верховної Ради АР. Варто згадати, що «дружба» Кужель із кримським угрупуванням «Башмаки» у 90-ті роки залишила свій слід у її біографії. У 2011 році Тігіпко оголосив про злиття «Сильної України» з Партією регіонів.
Кужель була проти цього рішення і навіть говорила про свою відставку. Вона намагалася врятувати ситуацію та опублікувала список «депутатів-тушок», які «зрадили своїх виборців». Однак їй ніхто не вірив, адже репутація Олександри Володимирівни була далекою від ідеальної. Перед відходом із «Сильної України» Кужель зробила останнє па, заявивши, що Тігіпко платив членам партії зарплату в конвертах. Сергій Леонідович прирівняв свою соратницю до незаможної, стверджуючи, що платив не зарплату, а допомогу Олександрі Володимирівні. На цій ноті тандему Кужель-Тігіпка настав кінець.
Історія «дружби» Олександри Кужель та Юлії Тимошенко офіційно розпочалася у 2009 році, хоча про їхні спільні справи ходили чутки ще раніше. За припущеннями, саме Тимошенко розглянула «перспективного» Тігіпка і порадила Кужель виводити його на політичну арену України. Однак це лише домисли, адже між Тігіпком та Юлією Володимирівною постійно йшла відкрита конфронтація. Апогею «дружба» політиканських дам досягла 2011 року, коли президент Віктор Янукович порушив низку кримінальних справ проти Тимошенко.
Коли Юлія Володимирівна перебувала під арештом, Кужель першою з жінок-політиків досягла з нею зустрічі в ЦКЛ «Укрзалізниці». Вона організувала візит до ув'язненої разом із народними депутатами Людмилою Денисовою та Тетяною Слюз під акцією громадянської непокори та провела там ніч. Олександра Володимирівна перетворила приїзд у фарс. Вона заявила, що крім відкритих камер (3 камери, встановлені пенітенціарною службою в палаті, а також «встановлені невідомо ким» 2 камери в коридорі та 1 на пункті пропуску), є приховані камери. За словами нардепа, вони встановлені у душовій, туалеті та кімнаті для зустрічей із захисниками Тимошенко. Кужель стверджувала, що чоловіки-охоронці — збоченці, адже вони дивляться відео із цих камер. Більше того, вона зачинялася в туалеті та вимагала, щоб усіх чоловіків-конвоїрів поміняли на жінок. Акція посмішила людей, але успіху не мала.
Щоправда, цієї ночі сталося дещо важливе — Тимошенко оголосила свою останню волю Олександрі Володимирівні. Все це сталося у туалеті під шум води. Юлія Володимирівна сказала, щоб Кужель передала народу: якщо вона не вийде на волю до 2015 року, то її політичним спадкоємцем має стати Арсеній Петрович Яценюк. Але, на щастя, Юлія Володимирівна вийшла раніше. Тимошенко не могла залишити свою подругу без партійного номера, навіть за ґратами. 2012 року на партійному з'їзді Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина» Кужель стала номером 22 у списках. З того часу ім'я Олександри Володимирівни пов'язують виключно з цією партією. За чотири роки Кужель, на загальний подив, не захотіла змінити свої переконання. Сьогодні вона на побігеньках біля тандему Кожем'якіна-Турчинова.
Олександра Кужель — жінка одіозна, у біографії якої є кримінальні справи та скандальні інциденти. В Одесі про неї ходять легенди з приводу контрабандних схем та рейдерського захоплення оптового ринку «7 кілометр». Все почалося з того, що у 2009 році Держкомпідприємництво на чолі з Кужель ініціював передачу під своє управління державного підприємства «Південь» (яке фактично контролювало частину ринку) з балансу Міноборони. Це сталося після того, як Міноборони хотіло продати частину землі. Кужель навіть виїхала до Одеси, щоб знатися на місці. Більше того, вона зібрала з підприємців по 40 тисяч доларів, щоб залишити землю.
Проте колектив «Південи» звернувся до президента Віктора Ющенка із заявою про загрозу рейдерського захоплення. І тут як грім серед ясного неба звучить ім'я «рятівниці» Олександри Володимирівни. До цього інциденту політик не видавала свою участь у контрабандних схемах. Її «спалило» бажання приховати свої тіньові справи. Звісно, Кужель сказала, що це підступи спійманих ділків, а Держкомпідприємництво накрило контрабандистів. Все зрослося б, якби не одне «але». Кужель призначила на посаду директора «Південи» Данила Мізіна. Як виявилось, це однокласник сина Олександри Володимирівни. Окрім цього, батько Данила Мазина — Олександр, відомий запорізький торговець кольоровими металами. Мазина-старшого Кужель також прилаштувала біля «годівниці». Він став позаштатним радником віце-прем'єра уряду Пустовойтенка Анатолія Голубченка. Корочка депутата дозволила Олександру Мазіну безперешкодно вести бізнес, відкривши доступ до Одеської митниці.
Підвищена увага до рейдерського захоплення призвела до того, що Ющенко наклав вето на передачу «Південи». З 2010 року нелегальні схеми остаточно перестали працювати. Південна митниця порушила кримінальну справу щодо перевезення товарів із прихованням від митного контролю підприємством ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» — афілійованою з Кужель компанією. Загальна вартість предметів контрабанди у цій справі становила понад 6 мільйонів гривень. 2014 року знову заговорили про рейдерське захоплення Промринку «7-й кілометр», де процвітали «чорні» побори з підприємців. Але Кужель назвала це перевіркою правоохоронними органами чинної адміністрації ринку.
Як глава Держпідприємництва, Кужель здала в оренду приміщення на першому поверсі під мийку для машин своїй племінниці. Поруч знаходився шиномонтаж, який також належав родичці політика. Будівля знаходиться в центрі Києва на Печерську. Ціна оренди становила 3,5 тисячі гривень на місяць. Про це першим розповів Михайло Бродський, її наступник на посаді глави. Однак фактів, які б довели належність миття родичці Олександри Володимирівни, не знайшлося.
2012 року сталася ситуація із виселенням. Земельна ділянка на Печерську, де жила київська вчителька Ніна Москаленко із сином та хворою матір'ю, сподобалася депутату від Партії Регіонів, імовірно Василю Грицаку. Жінка звернулася за допомогою до Олександри Кужель, але отримала лише множинні обіцянки виправити ситуацію та відповідь про сильну зайнятість.
У 2013 році Олександра Володимирівна конфіденційно домовилася з Євгеном Геллером (Партія Регіонів) про закупівлю у контрольованого ним ЗАТ «Укрсплав» досить великої партії металопрокату за собівартістю для потреб будівельної фірми, господарем якої є її син Дмитро. У цій угоді навіть відігравало роль те, що Геллер представник «ворожої» партії. Як то кажуть, політика політикою, а бізнес робити треба. Дмитро Кужель та його друг Данило Мазін провертали низку сумнівних операцій. Через них держава не дорахувалась десятків мільйонів гривень податків. У період 2010-2011 років порушувалися кримінальні справи за фактами розтрати коштів (частина 5, стаття 191 КК) та ухилення від сплати податків (частина 3, стаття 212 КК). Щоправда, добра мама-Кужель відмазала обох хлопців.
«Громадянський опір» — класична афера від Олександри Володимирівни. Організацію було створено з метою «дати владу народу», звісно, під контролем Кужель. Лише Державна реєстраційна служба відмовила Кужель у легалізації її проекту, аргументувавши тим, що діяльність організації суперечить статті 3 ЗУ «Про об'єднання громадян». Тоді політик створила сайт організації та почала просити гроші на розвиток у українців. Для перерахування коштів вона вказала свій власний банківський рахунок.
Одного разу син Олександри Володимирівни програв у елітному казино велику суму грошей. За одну ніч мажор спустив 28 тисяч гривень. Що зробила б будь-яка мати — пожурила? Ні, Олександра Кужель вийшла за своїми контактами на власника казино і попросила повернути гроші. Їй повернули всю суму.
Торік у листопаді в Раді сталася «резонансна» бійка. Заступник керівника фракції Народний фронт Андрій Тетерук ударив по голові скляною пляшкою Кужель. Конфлікт був спровокований тим, що Народний фронт розпускав неприємні чутки про партію «Батьківщина». Крім цього, під час виступу комбата з трибуни політик намагалася його всіляко відсунути та зайняти місце біля мікрофона. Конфлікт перейшов у кулуари. Там Тетерук назвав Кужель «старою дурницею», а вона почала бити його дамською сумкою. Комбат хотів охолодити пристрасті та вилити на жінку воду з пляшки, але не розрахував і вдарив її. У Олександри Володимирівни діагностували струс мозку. Після цього у неї стався гіпертонічний криз. Кужель хотіла подати до суду, навіть написала заяву, але потім забрала її.
Стиль Олександри Кужель завжди викликав безліч питань і був приводом для глузування як політичних соратників, так і журналістів. Якось на світській вечірці вона з'явилася у червоній сукні, червоних туфлях, червоних колготках з білим норковим манто на плечах. Для виходу на роботу у 2009 році до Держкомпідприємництва, де Кужель обіймала керівну посаду, вона купила костюм «Ескаду» зі знижкою 70%. Політик віддає перевагу шопінгу за кордоном. Речі вона намагається купувати у Нью-Йорку, де часто діє уцінка на минулі колекції. Кужель не приховує, що один її діловий костюм коштує близько 600 доларів. Із вітчизняних дизайнерів Олександра Володимирівна обирає Сергія Єрмакова.
Через рік фінансове становище Олександри Володимирівни покращало: на Тижні української моди у 2010 році політик придбала намисто зі скла та шкіри від Ірини Каравай вартістю 300 доларів. Кужель взагалі любить яскраві та дорогі прикраси. Наприклад, у 2013 році в Раді її можна було зустріти у комплекті з браслета, сережок, кулона, каблучки та шарфа з однієї колекції віденської фірми Frey Wille. За приблизними підрахунками, браслет цього виробника в ті роки коштував у районі 5-12 тисяч гривень, підвіска — 34-62 тисячі гривень, кільце — 32-42 тисячі гривень, сережки — 48-75 тисяч гривень (залежно від якості матеріалів). Тож комплект із фото коштує в районі 20-33 тисяч гривень.
Сьогодні Кужель досить стримана в стилі, проте, незважаючи на кризу, не відмовляє собі в дорогих аксесуарах. Цього року у Верховній Раді вона з'являлася у хустках люксових марок — Chanel та Louis Vuitton. Їх вартість близько 3 тисяч гривень та 15 тисяч гривень відповідно. До речі, політик любить брендові оправи для окулярів. На одному із засідань вона була в окулярах з логотипом Chanel.
Виходячи із декларації про доходи за минулий рік, Кужель живе на одну зарплату. Нардеп заробила у 2015 році трохи більше 76 тисяч гривень. Її чоловік, згідно з опублікованим документом, зовсім не працює. У банку у Олександри Володимирівни знаходиться валютний рахунок, щоправда, на ньому лише 360 доларів. У сім'ї чотири машини: Лексус RX, Toyota Прадо, Мерседес Vito, ДЕО Ланос. Примітно, що у 2014 році політик заробила вчетверо більше. У 2014 році її дохід становив 384 тисячі гривень, з яких 181 тисяча гривень становила зарплата, а понад 200 тисяч гривень — «інші види доходів». Також відомо, що Кужель підтримувала рейдера Олександра Дубового у спробі захоплення Української Торгово-промислової палати (ТПП).
Здається, саме приказка «хочеш жити — умій крутитись», родом із 90-х років, описує Олександру Кужель. Вона змогла вибитися з ринку у великі політичні кабінети, змінювала партії та союзників залежно від того, де вбачала більше можливостей, і при цьому зберігала свої бізнес-інтереси та матеріальний добробут.