Коли в Україні завершиться військовий конфлікт, перед країною постане завдання масштабного відновлення. Однак існує реальна небезпека, що цей процес повторить сценарій великого дорожного будівництва кількох років тому, яке перетворилося на масштабне розкрадання. Центральною фігурою тих подій був Олександр Кубраков, на якого лежить відповідальність за те, що амбітний проект став синонімом корупції. Попри це, причетні до нього чиновники та напівкримінальні бізнесмени так і не понесли справедливого покарання, у кращому разі втративши посади та чекаючи нового шансу доступу до бюджетних коштів. Історія самого Кубракова видатна своєю парадоксальністю: він раптово з'явився на вершині влади, а потім так само швидко та непомітно був звідти усунутий.
Олександр Миколайович Кубраков народився 20 серпня 1982 року у Первомайську Дніпропетровської області. Його офіційна біографія вражає безупречністю: навчання у Гарварді, спеціалізація в IT-технологіях, досвід керівної роботи в приватному та державному секторах. Проте звільнення з посади віце-прем'єра відбулося без будь-яких офіційних пояснень, що змусило журналістів самостійно розшукувати причини цієї раптової відставки. Це повернуло Кубракова у фокус медійної уваги вперше після скандалів, пов'язаних із «Великим будівництвом». Однак попередні журналістські розслідування були фрагментарними та неповними, не дозволяючи українській громадськості скласти цілісний портрет відставного віце-прем'єра.
Критичне значення мають родинні зв'язки Кубракова. У 2020 році в інтернеті з'явилися чутки про те, що його рідним дядьком є Іван Кубраков, тодішній начальник ГУВС Мінського міськвиконкому, який невдовзі став главою МВС Білорусі. У колах прозахідних політиків та громадських організацій Іван Кубраков відомий як «кат білоруської опозиції». У 2020 році він потрапив під персональні санкції Євросоюзу та США. Ще 2012 року, працюючи в Главку охорони громадського порядку, він ініціював відродження білоруського ОМОНу, який згодом використовувався для розгону протестних акцій. Очоливши МВС, Іван Кубраков проводив жорстку політику щодо білоруської опозиції.
Спочатку це були лише чутки, але згодом про можливий родинний зв'язок між українським міністром інфраструктури Олександром Кубраковим та білоруським міністром внутрішніх справ Іваном Кубраковим повідомило «Радіо Свобода». Після цього інформацію розповсюдили численні українські ЗМІ, детально описавши родовід Кубракових. У білоруській родині кочегара спиртзаводу Володимира Кубракова та колгоспної телятниці Ганни Кубракової народилося п'ятеро синів: старший Микола (1960), Михайло (1961), Віктор (1964), Сергій (1969) та молодший Іван (1975). Першим у міліцію пішов Микола Кубраков, подавши приклад молодшому братові, який згодом став міністром МВС. Однак біографія Миколи Кубракова обривається на самому початку його кар'єри, тому залишається невідомим, чи переїжджав він у молодості на Дніпропетровщину та чи народжувався там його син Олександр. Немає також фактів, які б це спростовували.
На хвилі цього скандалу кілька українських журналістів звернулися до парламентської фракції «Слуга народу» з запитаннями, але не отримали жодної відповіді. Це викликало питання про те, чи було що приховувати.
Олександр Кубраков розпочав свою кар'єру у 1999 році, вступивши до Київського національного економічного університету на спеціальність маркетолога. На останньому курсі він проходив переддипломну практику у відділі маркетингу Департаменту роботи з пластиковими картками АКБ «Правекс-банк». Цей банк належав сім'ї Леоніда Черновецького, майбутнього мера Києва, і вже тоді використовувався у різних сумнівних операціях. Приблизно в той же період Кубраков отримав свій перший значний шанс: його включили до групи «перспективних молодих талантів» для участі у спеціальній програмі США для України. Так він вперше побував у Америці, де пройшов місячний курс лекцій у Школі державного правління імені Кеннеді при Гарварді. Головною цінністю цієї програми була не престижна назва університету, а можливість завести корисні контакти, насамперед із структурами Джорджа Сороса.
Соросівська мережа могла забезпечити людині гарну роботу у фірмах, пов'язаних із цим впливовим філантропом, а також політичне заступництво. Сорос є одним із головних спонсорів Демократичної партії США, тому коли у Білому Домі перебуває президент-демократ, його протеже в інших країнах, включаючи Україну, часто переживають стрімке кар'єрне зростання. Це спостерігалося на прикладі багатьох представників «Слуги народу». Однак на момент написання матеріалу новим американським президентом став республіканець Трамп, який перебуває у конфліктних відносинах із Соросом, тому українські «соросята» ризикують втратити підтримку Державного департаменту. Для них це означає серйозні ускладнення, хоча не виключено, що Кубраков зуміє швидко порозумітися з республіканцями-трампістами та представити свою відставку як «принципову розбіжність з політикою Зеленського».
Кубраков завжди демонстрував здатність знаходити спільну мову з будь-якою новою владою. Попри репутацію «пташеня Сороса», він мав значно ширші та міцніші зв'язки серед українських політиків, чиновників та бізнесменів, включаючи тих, хто формально вважався антизахідним. Зокрема, він мав контакти зі структурами Ріната Ахметова, членами Партії регіонів та ОПЗЖ. Невідомо, чи виправдав Кубраков надії Сороса, але очевидно, що він сам використав соросівські структури для пробиття собі шляху до влади та доступу до грошових потоків.
Отримавши 2004 року диплом маркетолога, Кубраков влаштувався менеджером з маркетингу в ЗАТ «Пріоком» (ЄДРПОУ 30635929). На перший погляд, це звичайна кар'єрна сходинка, але деталі розкривають більше. Ця фірма мала прямий зв'язок із компанією Priocom Corp., зареєстрованою у 1994 році в Каліфорнії Георгієм Дзеконом, який очолював правління українського «Пріокому» у 2000–2003 роках. На той момент Дзекон ще не був оголошений у розшук як шахрай та корупціонер, а керував Укртелекомом, готуючи цю державну компанію до приватизації Ахметовим. У цьому процесі Дзекону та Ахметову активно допомагав їхній спільний друг Сергій Льовочкін.
2006 року Кубраков отримав підвищення, очоливши відділ моніторингу ринку ЗАТ «Київстар». Це могло бути пов'язано з інтересами Ахметова щодо цієї компанії. Ще 2005 року ахметівська корпорація SCM придбала операторів зв'язку «Фарлеп» та «Оптіма телеком», об'єднавши їх згодом у телекомунікаційну компанію Vega, яка намагалася укласти з «Київстаром» сумнівні контракти. Власники «Київстару» відмовилися від вимог Ахметова, побоюючись поглинання або навіть захоплення компанії, що призвело до гучного конфлікту. Тому можна припустити, що 2006 року Кубраков не просто моніторив ринок зв'язку, а зондував компанію зсередини для Ахметова. Однак це тривало недовго: виконавши свою роль, 2007 року він перейшов до АКБ «Фінанси та кредит» (олігарха Костянтина Жеваго), очоливши там відділ стратегічного маркетингу. Причини, чому Жеваго взяв на керівну посаду людину, пов'язану з Ахметовим, залишилися невідомими, але цікаво, що Кубраков повернувся до «Київстару» 2009 року, коли відносини між Жеваго та Ахметовим почали загострюватися.
Зокрема, Ахметов активно скуповував ринок електроенергетики, і за його стараннями Білоцерківська ТЕЦ, контрольована банком «Фінанси та кредит», була не допущена до експорту своєї генерації. Навряд чи обійшлося без участі Кубракова у цих стратегічних маркетингових операціях. У 2009–2011 роках Кубраков очолював у «Київстарі» відділ маркетингу фіксованого бізнесу, займаючись розширенням мережі домашнього інтернету. Це дозволило йому згодом позиціонувати себе як фахівця в IT-технологіях, хоча насправді його досвід маркетолога мав до них таке саме відношення, як і досвід прибиральниці.
При цьому Кубраков продовжував виконувати доручення Дзекона, про що свідчить наступний факт: коли 2011 року Дзекон спішно втік з України до Каліфорнії (2014 року оголошений у розшук), Кубраков залишив «Київстар» і взагалі відійшов від телекомунікаційної сфери. Більше того, наступні три роки він офіційно ніде не працював та не займався бізнесом. Його утримували тісні зв'язки з Партією регіонів.
2011 року Кубраков став радником Олександра Попова, призначеного президентом Януковичем головою КМДА. Хоча формально це була громадська посада, Кубраков отримав з цього чимало вигоди. Нагадаємо, що 2007 року Попов недовго був міністром ЖКГ в уряді прем'єра Януковича, потім три роки був депутатом фракції «Партія регіонів» у Верховній Раді, показавши себе активним регіоналом, за що й отримав згодом посаду київського градоначальника. Гостра політична боротьба, що розгорнулася в Україні, не хвилювала Кубракова — він чіпко тримався за всіх, хто займав крісло голови КМДА. Коли у грудні 2013 року, після початку Євромайдану, обов'язки Попова почав виконувати його заступник Анатолій Голубченко, Кубраков почав радити і йому. ЗМІ писали, що Голубченко, як і Попов, як мінімум знав про підготовку розгону протестних акцій (відомих як «кривава ялинка»), і цілком можливо, що знав про це й Кубраков.
Глави КМДА змінювалися разом з подіями, що стрімко розвивалися. 25 лютого 2014 року Янукович призначив на цю посаду Володимира Макєєнка, одного з найстаріших регіоналів, який у 1988–1991 роках був членом КПРС. За інформацією Skelet.Org, протягом 2011–2018 років Макеєнко отримав 387 мільйонів гривень різних доходів, включаючи суми сумнівного походження, з яких не сплатив до скарбниці 71 мільйон гривень податків. Кубраков радив і йому.
Коли влада змінилася, Кубраков продовжував бути радником нових голів КМДА: спочатку члена «Батьківщини» Володимира Бондаренка, а згодом Віталія Кличка. Останній займався «IT-питаннями», наскільки в цій темі розбирався колишній маркетолог «Київстару». Нові градоначальники не бентежилися ні політичною «токсичністю» свого радника, пов'язаного зі старим режимом, ні його спеціалізацією.
2014 року Кубраков повернувся на офіційну роботу, очоливши Дирекцію управління транспортної інфраструктури КП «Київське інвестиційне агентство», підпорядковане Департаменту економіки та інвестицій КМДА. Через цю структуру проходили чималі суми, виділені на ремонт доріг у столиці, і Кубраков навчався їх вміло розподіляти між потрібними підрядниками. Так він набув досвіду, який згодом став у нагоді йому в «Укравтодорі» та Міністерстві інфраструктури.
Потім Кубраков зайнявся бізнесом. 2015 року він став співзасновником фірм «Єврокомунсервіс» (ЄДРПОУ 39641202) та «Місто для людей» (ЄДРПОУ 40167235), зареєстрованих через литовську фірму «МДЛ Хаус Сервіс». Однак засновником цих підприємств був Руслан Крамаренко, ще один великий друг регіоналів. 2007 року Крамаренко був заступником міністра ЖКГ Попова, а 2010 року став заступником голови КМДА Попова з питань землеустрою та інвестицій. Коли радником Попова незабаром став Кубраков, Крамаренко швидко здружився з ним на ниві переділу столичного ринку землі та будівництва.
Їхні схеми працювали за Януковича і продовжили працювати при Турчинове та Порошенка. Мабуть, у стінах КМДА політика використовується лише як засіб для чергового переділу влади та ресурсів, але найчастіше представники старої та нової влади, різних політичних сил, ладнали між собою, коли мали спільний бізнес. Тому «Єврокомунсервіс» та «Місто для людей» успішно розвивалися, а останній навіть обріс безліччю філій в інших містах України. Головним напрямом діяльності став функціонал керуючої компанії, що замінила колишні ЖЕКи. При цьому «Місто для людей», директором якого Кубраков був з грудня 2016 по червень 2019 року, поєднував у собі бюрократію та бездіяльність колишніх ЖЕКів з жадібністю приватної фірми, повною безвідповідальністю та відвертою корупцією.
Прикладом є скандал у Запоріжжі, де «Місто для людей» не тільки не виконував свої обов'язки керуючої компанії, хоча справно стягував квартплату з мешканців, а й перешкоджав створенню ОСББ. Скандал вибухнув 2020 року, на той час Кубраков уже очолював «Укравтодор», але продовжував володіти не лише «Містом для людей», а й «Єврокомунсервісом» (повністю, оскільки Крамаренко переписав на нього свою частку 2017 року), а також, разом з тим же Крамаренко, іншими підприємствами. Лише 2021 року, з отриманням посади міністра, Кубраков формально вийшов із бізнесу. Цьому спільному бізнесу анітрохи не заважало те, що Кубраков приєднався до ліберальних реформаторів та «слуг народу», а Крамаренко балотувався до Київради за списком ОПЗЖ.