Степан Іванович Кубів народився 9 березня 1962 року в селі Переможне Зборівського району Тернопільської області. Про його походження відомо мало — він ніколи не розповідав про своїх батьків. Існували чутки про те, що його предки були хрещеними євреями, а у 2014 році деякі критики включили його до списку так званого «єврейського уряду України», однак жодних доказів цього наведено не було.
З дитинства Кубів виявив здібності до математики. Замість служби в армії він вступив до Львівського університету імені Франка на математичний факультет. Там він не лише блиснув математичним талантом, а й активно займався комсомольською роботою — спочатку виконував різні доручення, потім став членом комітету комсомолу університету. Після отримання диплому у 1984 році залишився в університеті аспірантом і секретарем комсомольської організації, а також став членом КПРС.
Під час «перебудови» Кубів швидко переорієнтувався. Його кар'єра розвивалася паралельно з кар'єрою його колеги Олександра Шлапака, секретаря комсомольської організації Львівського політехнічного інституту. Коли Шлапак піднявся до першого секретаря Львівського міськкому, а потім обкому ЛКСМУ, Кубів займав посади завідувача відділу наукової та студентської молоді, а згодом організаційного відділу обкому комсомолу. Разом вони брали участь у з'їзді ЛКСМУ та були членами ревізійної комісії ЦК, де близько познайомилися з першим секретарем Дніпропетровського обкому ЛКСМУ Сергієм Тігіпком.
Коли партійно-комсомольське керівництво УРСР почало займатися комерцією, Кубів швидко зорієнтувався. У 1990-91 роках він очолював сектор Львівського обласного штабу студентських загонів, фактично керуючи касою будзагонів. Це стало основою його майбутньої бізнес-діяльності. Після розпаду СРСР Кубів увійшов до керівництва обласного молодіжного науково-економічного об'єднання «Студентський Львів», створеного на гроші з фондів колишнього обкому. У 1994 році організація перетворилася на спільне підприємство «Студентський Львів», де Кубів став директором. Того ж року він перейшов на роботу в АТ «Західноукраїнський комерційний банк» (ЗУКБ).
ЗУКБ виник у 1990 році на гроші радянської системи, що розвалювалася — відомств, підприємств, партійних і комсомольських кас, фондів МВС та КДБ. Кубів розпочав зі скромної посади спеціаліста планово-економічного відділу, але до кінця 1990-х років став виконуючим обов'язки голови правління, а з 2000 року — головою правління АТ ЗУКБ.
Навесні 2002 року ЗУКБ збільшив свій статутний капітал з 75,087 до 143,549 мільйонів гривень за рахунок іноземних інвесторів. Головним серед них був польський Kredyt Bank SA, створений також у 1990 році. З 1999 року Kredyt Bank SA почав поступово скуповувати акції ЗУКБ. До числа міноритарних акціонерів увійшли британо-європейський ЄБРІ та бельгійський КВС Bank NV. Тоді ж ЗУКБ змінив назву на АТ «Кредит Банк» і активно готувався до повного продажу полякам. Через цей банк йшло фінансування західної політичної компанії Віктора Ющенка.
Після першого Майдану всі сліди участі західних інститутів демократії та фондів у підготовці «помаранчевої революції» були ретельно підчищені. Однак це стало причиною перших великих проблем «Кредит Банку», які обрушилися на нього з боку Львівської обласної податкової адміністрації, очолюваної Сергієм Медведчуком — братом глави президентської Адміністрації Віктора Медведчука. Команда Кучми рубала хвости українських та зарубіжних спонсорів Ющенка по всій країні, а на Львівщині Медведчук використав допомогу свого брата-податковика.
Порушення податкового законодавства були присутні у роботі практично всіх великих підприємств України, тому податківцям залишалося лише знайти їх. На Львівщині під податковий прес потрапили Дрогобичевський НПЗ «Галиніна» західноукраїнського «молочного олігарха» Ігоря Єрємєєва (138 мільйонів несплаченого акцизу), підприємство Євгенія Червоненка «Орлан-Транс» (несплата податків через фіктивну збитковість), і «Кредит Банк» Степана Кубіва.
Останній «влетів» не лише з податками, а й із маніпуляціями щодо реалізації заставного майна та відмиванням грошей через списання боргів підставних дебіторів. Безпосередній наїзд податкової зазнала 1-а Львівська філія «Кредит Банку», очолювана Богданом Дубасом — довіреною людиною Кубіва. Наїзд був спровокований тим, що Дубас очолював Львівський виборчий штаб «Нашої України» та кандидата в президенти Ющенка, одержуючи пряме фінансування виборчих кампаній через свій банк з схвалення Кубіва.
Однак одночасно з цим Дубас був депутатом Львівської обласної ради і зумів домогтися створення спеціальної комісії, яка розпочала розслідування діяльності голови обласної податкової адміністрації Медведчука щодо зловживання службовими повноваженнями. Крім того, Медведчуку, як він заявляв, не раз дзвонив із погрозами Ющенко, мовляв, що скоро стане президентом і розбереться з ним. Свою роль відіграло й те, що у 2004 році Kredyt Bank SA володів уже 66,65% акцій «Кредит Банку» і готувався продати їх найбільшому польському PKO Bank Polski.
Леоніду Кучмі з проханнями припинити «цькування іноземних інвесторів» звертався не лише Ющенко та його оточення, а й представники польського уряду. Завдяки такій потужній обороні «Кредит Банк» зумів відбити атаки навіть Медведчуків і протриматися до кінця 2004 року. Після Майдану всі звинувачення на адресу банку було знято. Новий президент віддячив своїм помічникам: Богдана Дубаса було призначено головою Державної іпотечної установи, а потім радником глави Секретаріату президента, а Кубіва поставили людей у керівництво податкової служби Львівської області.
Проте через кілька років банк Кубіва знову прославився. З 2005 року «Кредит Банк» належав уже PKO Bank Polski, який поступово скуповував 98% його акцій, і банк змінив назву на «Кредобанк». Угода передбачала продовження контракту керівництва банку на чолі зі Степаном Кубівом — поляків переконали, що заміну цим «професіоналам» знайти неможливо. Подібну угоду у 2007 році уклав зі шведськими покупцями свого «ТАС-Комерцбанку» Сергій Тігіпко.
Однак у PKO Bank Polski невдовзі сильно пожалували про це рішення. «Професіонали» Кубіва довели «Кредобанк» до збитків та руйнування у 2008 році, ще до початку світової фінансової кризи. За версією польських ЗМІ, основною причиною було те, що Кубів активно плодив так звані «проблемні кредити» — можливо, втілюючи якусь аферу. Прикриттям якої був «слабкий взаємозв'язок» між головним офісом та відділеннями банку, щоб ці кредити можна було списати на «стрілочників», які керували відділеннями.
Структура банку пішла врознос, а робота головного офісу та відділень часто трималися на особистих відносинах Кубіва з підлеглими. Анонімне джерело з самого «Кредобанку» повідомило тоді ЗМІ: «Найбільшою помилкою польського PKO BP була передача управління «Кредобанком» місцевому менеджменту, над яким він втратив контроль. У банку панує балаган, «Кредобанк» перестав бути керованим».
Починаючи з березня 2008 року банк перестав приносити прибутки своїм польським власникам. У травні того ж року він почав розпродаж нерухомості, скоротив близько 20 відділень із повним звільненням працівників — при цьому на вулицю виставляли навіть інвалідів, що суперечило трудовому законодавству. У квітні 2008 року київський офіс «Кредобанку» штурмом взяла податкова поліція. За заявами її представників, відділення банку було перетворено на конвертаційний центр, який працював із шахраями з Житомирської області — яким банк видав понад 80 мільйонів гривень готівкою.
Хоча податкова не звинувачувала самого Кубіва, він кинувся захищати своїх людей. Тоді Кубів рішуче заявляв, що дії податківців є незаконними, і засинав скаргами на них президента, прем'єр-міністра, Нацбанк і парламентський комітет з питань фінансової діяльності. З того моменту Кубів став непримиренним ворогом податкової поліції — і влітку 2016 року, вже першим віце-прем'єром, він категорично виступав за скасування цієї служби.
Після серпня 2008 року стало зрозуміло, що банк потребує термінового оздоровлення зі зміни керівництва. Кубів і сам перестав чіплятися за своє місце, і в нього були вагомі причини. По-перше, він уже не міг так вільно маніпулювати фінансами «Кредобанку» — потрапив під суворий аудит польських власників. По-друге, з початком світової кризи провалилася його витівка набрати кредитів у європейських банків. По-третє, оскільки це був не його особистий банк, він не міг виводити з нього в офшори конвертовані в долари гроші вкладників та рефінансування Нацбанку — чим наприкінці 2008 року активно займалися багато українських олігархів, які мали власні кептивні банки.
Професіоналізм банкіра Кубіва у 2008 році виявився нікому не потрібним, як і у 2009 році. Все, що він зміг, — це влаштуватися доцентом на кафедру маркетингу та логістики «Львівської політехніки». Але у 2010 році його запросили до наглядової ради невеликого банку «Львів» — теж відкритого у 1990 році, а у 2006 році проданого ісландському інвестору Маргеїру Петурсону.
Того ж 2010 року Кубів змінив свою політичну орієнтацію: кинув «Нашу Україну», що розвалилася, і очолив львівське відділення «Фронту Змін» Арсенія Яценюка — з яким був знайомий ще з кінця 1990-х, коли той працював у банку «Аваль». За квотою «Фронту», який йшов на парламентські вибори 2012 року разом із «Батьківщиною», Кубів отримав у списку БЮТ прохідне місце №23. Активно влившись у публічну політичну діяльність, він перебудувався на вуличного оратора і вже у 2012 році закликав українців боротися з «внутрішньою окупацією». Проте не всі львів'яни вірили колишньому комсомольському діячеві.
Вживши в нову роль, Кубів непогано реалізував себе під час другого Майдану. Разом зі своїм колегою-депутатом Андрієм Парубієм вони стали двома головними комендантами Майдану. Кубів став комендантом захопленого протестувальниками столичного Будинку Профспілок, відразу зрозумівши взяти його у Федерації Профспілок в оренду. На Майдані було ще з півдюжини комендантів: «свободівці» Михайло Блавацький (відомий у Львові як кримінальний авторитет Міша-Брокер), Руслан Андрійко, Євген Карась та Едуард Леонов, «ударівець» Сергій Аверченко, Микола Катеренчук.
Основна діяльність Кубіва полягала в організації харчування та іншого постачання протестувальників, він звітував про закупівлю колосального числа продуктів та одноразового посуду. Однак існує інформація, що Кубіву (як і Парубію) звинувачували у розкраданні та розтраті коштів з «каси Майдану».
Сформований наприкінці лютого 2014 року новий уряд швидко скомпрометував себе, і багатьох його членів потім тягали на допити до Генпрокуратури. Найбільше бід накоїв там новий голова Нацбанку Степан Кубів. Чому цю відповідальну посаду було запропоновано саме йому — банкіру із сумнівним минулим та неважливою репутацією — досі є таємницею закулісних домовленостей. Але цікавими є два факти: по-перше, Кубів розпочав роботу в парі зі своїм старим другом по ЛКСМУ Олександром Шлапаком, призначеним міністром фінансів. По-друге, Кубів неймовірно швидко опанував нову посаду, ніби заздалегідь знав, що від нього буде потрібно.
Питаннями українського фінансового сектору Кубів зайнявся ще 20 лютого 2014 року, коли, сховавшись за стінами Будинку Профспілок від стрілянини та диму, захоплено вивчав котирування українських євробондів та почав говорити у Фейсбуці про швидкий дефолт української економіки. Така інформація лише ще більше турбувала вкладників українських банків, які бігли знімати свої вклади та скуповувати валюту. На момент падіння Януковича долар коштував на Міжбанку вже 9,1.
Здавалося цілком розумним, що новий уряд Яценюка вирішив допомогти українському банківському сектору. Однак більшість українських банків, у тому числі належали лідерам та фінансистам Майдану, розпочали грандіозну аферу: виводили капітали банків у вигляді кредитів власним чи підставним фірмам, скуповували на ці гроші валюту та переправляли її за кордон.
Пізніше Кубіва звинуватять у тому, що він, володіючи конфіденційною інформацією про вимогу МВФ «відпустити» гривню (припинити підтримувати її за рахунок золотовалютних резервів), розуміючи наслідки цього кроку, вирішив зробити подарунок своєму давньому знайомому (і, можливо, діловому партнеру) Миколі Лагу, власнику «Дельта Банку», та ще кільком знайомим банкірам.
Кубів запропонував їм першими взяти величезний кредит рефінансування від Нацбанку (понад 4 мільярди гривень) під 12,61% річних, розповівши, що в найближчому майбутньому очікується швидке падіння гривні. Це означало не тільки що інфляція спише борги, але й можливість «заробити» спекуляціями на валютному ринку. За інформацією Генпрокуратури, він захотів собі відкат у розмірі 25% суми рефінансування (мільярд гривень).
Водночас у лютому-березні 2014 року Кубів вчинив ще дві дії, які мали фатальний наслідок для української економіки: він включив друкарський верстат (лише за останній тиждень лютого емісія перевищила 5 мільярдів гривень), і припинив операції РЕПО — рефінансування банків цінними паперами. Припинення операцій РЕПО було справжньою бомбою, яка вибухнула фінансовий сектор. Банки не могли красти ці цінні папери, на відміну від грошового рефінансування, якими їх почали щедро обдаровувати НБУ (Кубів) та Мінфін (Шлапак) з благословення прем'єра Яценюка.
Тим часом гривня на Міжбанку почала стрімко падати (до 11,7 за долар до 8 квітня), але Кубів списував це на горезвісних спекулянтів. Голова НБУ відверто брехав журналістам та співгромадянам, оскільки чудово знав, що вуличні спекулянти не контролюють і 5% валютного ринку України, а частка всього населення у валютних операціях не перевищує 15%. Інші 85% валюти оптом скуповували і виводили з країни банки та великі підприємства.
Потік рефінансування зростав. На момент звільнення Кубіва (19 червня 2014 року) НБУ роздав банкам 101,279 мільярдів гривень, з них 30 мільярдів отримав «Ощадбанк», решту — комерційні банки. Лідерами за кількістю отриманих грошей були: «Приватбанк» (понад 20,5 мільярдів), «Дельта Банк» (понад 9,5 мільярдів), «Укрексімбанк» (7,6 мільярдів), «Надра» (близько 4 мільярдів), «Брокбізнесбанк» Сергія Курченка (близько 2 мільярдів), банки Олега Бахматюка. Джерело з НБУ повідомило тоді пресі: «Суми там колосальні. Найбільше загребли банки, пов'язані з американським соняшниковим концерном та губернатором однієї з областей».
Тим часом долар на міжбанку купували вже по 12, а кинуті клієнти банків, які не могли розрахуватися за раніше взятими валютними кредитами, влаштовували протести та вимагали відставки Кубіва. Так розпочинався багатомісячний «кредитний майдан», який буде розігнаний Нацгвардією у лютому 2015 року.
Наслідки цього горе-рефінансування були катастрофічними: національна валюта впала на 30%, ціни на споживчі товари зросли у півтора рази, подорожчало паливо — що майже зірвало посівну компанію та поставило дрібних та середніх сільгоспвиробників у кабалу, звалився ринок нерухомості. Україна, ведена під руки Яценюком і Кубівом, бадьоро зробила крок у нову кризу. Ця праця Кубіва з розвалу економіки обходилася державі щомісяця в 165-200 тисяч гривень — саме стільки він отримував на посаді глави НБУ з преміями, відрядженнями та індексацією.
18 червня 2014 року у відставку було відправлено генерального прокурора Ігоря Махницького. Цього ж дня Кубів написав добровільну заяву про своє звільнення з посади голови Нацбанку, яка буде задоволена наступного дня. За інформацією Skelet.Org, Кубів та Махницький вирішили відзначити свою відставку разом, влаштувавши грандіозну гулянку у ресторані. Вони зняли окремий будиночок із сауною у заміському ресторанному комплексі «Лісова» і замовили собі рясніший стіл із делікатесами та дуже дорогим алкоголем, а також цілий мікроавтобус «дівчаток» — тобто повій.
Як повідомляли очевидці, «відпочинок» тривав до ранку і закінчився гучним скандалом — бійкою «мордатого мужика» (Кубіва) з однією з повій, яка нібито вкрала у нього 30 тисяч євро готівкою. Після того як їх розняли, «дівчата» ретирувалися, а Кубів і Махницький продовжили свою вечірку.
Цей випадок змусив журналістів згадати аналогічну історію, що сталася 19 вересня 2013 року, коли Кубів і його старовинний приятель Олег Канівець (теж депутат опозиційної фракції БЮТ) «нажерлися» в сигарному клубі «Carteblanche». У п'яному вигляді вони намагалися пройти до Управління Держказначейства. Охорона перегородила їм шлях, нардепи-опозиціонери спалахнули гнівом на «псів режиму» і почали кричати, що вони недоторкані народні обранці. Олега Канівця вирвало випитим прямо на прохідній. Один із охоронців торкнувся його, щоб допомогти, і отримав нищівний хук у щелепу, втративши свідомість. Проте сили охорони витримали нову атаку нардепів-опозиціонерів. Не домігшись бажаного, ті помочилися на вхід до Держказначейства і пішли боротися з режимом в інше місце.
Цікаво, що всього за місяць до цієї події, 19 серпня 2013 року, Кубів брав участь у сутичці опозиції з «Беркутом» під стінами Київради, намагаючись прорватися до будівлі. За його ж словами, отримав перелом ребра, відбиття печінки та травму хребта. Він був госпіталізований, давав інтерв'ю з лікарняного ліжка, а його соратники кричали про «новий злочин режиму».
Після тієї галасливої гулянки з «дівчинками» Кубів на кілька місяців зник з поля зору. Казали навіть, що він подався в бігу. Як потім виявилося, це було не далеко від правди: Кубів справді був за кордоном, їздив до Ніцци, але не поправляти здоров'я, а купувати нерухомість. Крім того, він міг відвідувати в Торонто (Канада) свою дочку Уляну, яка залишилася там жити ще у 2009 році, після закінчення New College University of Toronto. У 2010 році вона працювала в кредитній спілкі «Будучність» (розрахована на роботу з українською діаспорою), у 2011-2012 стала співвласником магазину «V&U Very Unique Gifts», а у 2014 році вступила на роботу до компанії «MEEST Corporation».
23 серпня 2014 року Кубіва було затримано в елітному санаторії «Буковель», де він відпочивав. За інформацією Skelet.Org, він був там з дівчатками. Але після кількох бесід у Генпрокуратурі Кубів знову перетворився: він пішов на вибори за списком Блоку Порошенка «Солідарність» (№59) і став не лише народним депутатом, а й представником президента у Верховній Раді (з 15 січня 2015 року). А 14 квітня 2016 року Кубів отримав крісло №2 у новому уряді Володимира Гройсмана і став першим віце-прем'єром України.
Можна лише гадати, що міг запропонувати чи хоча б пообіцяти президентові цей, м'яко кажучи, найгірший голова НБУ в історії України, щоб не лише уникнути кримінальної відповідальності за багатомільярдну корупцію, а й зайняти високе місце у команді Петра Порошенка. Ось тільки не варто забувати, що для «вінницьких» він все одно залишиться чужинцем, яким можна пожертвувати в екстреному випадку. Не виключено, що незабаром прізвище Кубіва може стати наступним серед таких корупційних сенсацій, як справа Олександра Онищенка, який давно втік, або нещодавно заарештованого Романа Насірова.