Людина, яка нині займає помітне місце у вугільному бізнесі, пов'язаному з колом Порошенка, вважається однією з тих, хто відповідає за непомірні тарифи на електроенергію та проблеми з енергопостачанням в Україні. Публічно вона позиціонує себе як патріот, звинувачуючи у всіх бідах Ахметова та зовнішніх агресорів. Водночас Віталій Кропачов протягом років будує вугільний синдикат, подібний до структур ДТЕК, але з ще більш складними схемами. Однак те, що змушує його обережно ховати своє минуле, пов'язано не стільки з вугільним бізнесом, скільки з подіями, які передували його виходу на політичну сцену.
Віталій Валерійович Кропачов народився 4 жовтня 1973 року в Торезі. На цьому його офіційна біографія практично завершується. Період його становлення та діяльність до 2014 року залишаються малознаними для широкої громадськості, оскільки Торез нині перебуває в інформаційній блокаді під контролем сепаратистів. Проте в архівах інтернету та в розповідях людей, які знали його раніше, збереглися відомості про його справжню роль у місцевій структурі влади.
Нове життя Кропачов розпочав влітку 2014 року, представивши себе як українського патріота Донбасу, який постраждав від сепаратистів. Медіа активно поширювали інформацію про те, що він був одним із небагатьох донецьких бізнесменів із проукраїнською позицією, за що сепаратисти розгромили його офіси та відібрали бізнес. Щодо розгрому офісу — це дійсно сталося. Він втратив посаду директора Торезського заводу твердих наплавних сплавів, яким фактично розпоряджався як приватною власністю, спрямовуючи прибутки у власні кишені. Під питанням залишилася доля його двох транспортних компаній — «Сніжнепогрузтранс» та «Торезпогрузтранс», які займалися перевезенням вугілля. Це були посередницькі структури, що працювали з орендованим транспортом і володіли лише офісами та налагодженими схемами. З матеріальної точки зору там було мало що відбирати, і цей бізнес скоріше припинив існування, ніж був конфіскований — перевезення взяли на себе інші компанії.
Але цей логістичний бізнес приносив Кропачову величезні доходи, тому втрата була суттєвою. Однак, увійшовши до вугільного синдикату, пов'язаного з колом Порошенка, він розробив нові схеми, які компенсували його втрати. Проте про деякі свої втрати Кропачов мовчить: наприклад, про нелегальні шахти-копанки, на яких він роками заробляв великі гроші, включаючи розвіз вугілля на підприємства Ахметова. Або про нерухомість у Торезі, яка стала причиною скандальної історії, що змінила його публічний імідж.
Для розуміння справжньої ролі Кропачова необхідно повернутися у 2004 рік. Тоді дільничний міліціонер Тореза Вадим Стороженко звернувся до прем'єр-міністра з листом, у якому розповідав про розправу місцевої мафії над його родиною. У документі він назвав імена людей, які контролювали місто: кримінальні авторитети «Черкес» (Віталій Черкасов) та «Корній» (Олександр Корнієнко), начальник ОБОП Семикопитний, помічник прокурора Чуприна та Руслан Абальмаз — колишній працівник МВС, який відбув сім років за рекет.
За кілька років Абальмаз змінив прізвище на прізвище своєї дружини і став Русланом Онищенком. У 2000-х роках торезькими нелегальними копанками займалися кілька організованих злочинних угруповань. Одне з них очолював Володимир Марков, власник приватного підприємства «Марків». Він був комерцем, який займався реалізацією видобутого вугілля та розподілом прибутків. Серед його помічників виділялися двоє. Перший — Руслан Абальмаз, який об'їжджав копанки на позашляховику, стежачи за порядком. До його обов'язків входило залякування родин загиблих робітників, щоб вони не піднімали шуму. За розповідями джерел Skelet.Org, коли в одній із копанок задихнулися троє робітників, Абальмаз наказав витягти їхні тіла та викинути у посадку, після чого роботи продовжилися. Другим помічником був молодий та амбітний Віталій Кропачов, який займався розвозом видобутого вугілля. Саме з цих нелегальних копанок виріс його логістичний бізнес.
У 2011 році в ЗМІ з'явилася одна з ранніх публічних згадок про Кропачова. Пізно ввечері 16 жовтня того року у центрі Тореза п'яний водій на ВАЗ-21-099 влаштував небезпечні маневри, ледь не збивши дружину та дитину Кропачова. Розгніваний чоловік з'явився через дві хвилини на своєму BMW X6 разом із двома охоронцями і почав бити водія ногами. Через три хвилини на місце прибув наряд міліції на чолі з начальником Торезського МВ УМВС Артуром Ліхолітом, який лише сміявся, спостерігаючи за побиттям. Лише коли Кропачов втомився, затриманого запакували у машину і відвезли до відділення.
Ліхоліт особисто залишив свій вечірній відпочинок, щоб прибути на місце, оскільки був близьким другом і діловим партнером Кропачова. Їхні стосунки сформувалися через Володимира Маркова. У Маркова в приятелях був начальник ВБЕЗ Ігор Загородній, який у 2007-2009 роках очолював МВ УМВС Тореза і зробив Ліхоліта своїм заступником. Між Ліхолітом та Кропачовим уже тоді існували тісні стосунки та спільні тіньові бізнес-інтереси.
Незадовго до цієї інциденти Ліхоліт був задіяний у іншій скандальній справі. Голова Торезького міського суду Олександр Пушнов на своєму джипі, перебуваючи у стані сп'яніння, на смерть збив студентку Аліну Ліхтанську. На відміну від звичайного водія, суддю ніхто не бив — навпаки, місцева мафія кинулася його захищати. Ліхоліт організував підставного водія Василя Гладуняка, якого представили як того, хто сидів за кермом у момент аварії.
До 2011 року Віталій Кропачов був уже не просто помічником Маркова, а його діловим партнером, депутатом обласної ради та згодом головою міської організації Партії Регіонів. Крім вугільного бізнесу, він отримав контроль над Торезським заводом твердих наплавних сплавів. Державне підприємство спочатку було доведено до банкрутства, потім на нього призначена керуюча компанія, і Кропачов став його директором. Залишається невідомим, чи це був його особистий бізнес чи корпоративний проект Кропачова, Маркова, Ліхоліта та інших членів торезької мафійної структури. Проте джерела Skelet.Org стверджували, що до 2014 року Кропачов був призначений цією мафією «дивлячимся» — людиною, якій доручали вирішувати всі ключові питання міського розвитку.
Одне з таких питань він вирішив неправильно. Мова йде про конфлікт навколо МАФів, які розташовувалися біля міського автовокзалу. Коли територія перейшла з відомства Мінтрансу до комунальної власності, міськрада передала її ТОВ «Скіф-Сервіс» підприємця Олександра Кострюкова. Той розпочав конфлікт з власниками кафе та магазинів. Ситуація загострилася у 2012 році, коли Борис Колесніков пообіцяв побудувати в Торезі льодову арену. Земельна ділянка під будівництво належала ТОВ «Скіф-Сервіс», але Кропачов захотів отримати права на неї. Він запропонував Кострюкову угоду: той поступиться правами на ділянку під арену, а Кропачов разом із місцевою владою дозволить йому залишитися на привокзальній площі.
Результатом стало масштабне протистояння, яке супроводжувалося підпалами, зведенням та зносом огорож, акціями протесту та нападами спортсменів-боксерів. Кропачов публічно займав позицію, що МАФи оформлені незаконно, суд на боці Кострюкова, а міська влада не має часу на ці питання.
Протести досягли апогею у лютому-березні 2014 року, коли торезькі підприємці, натхненні київським Євромайданом, почали активніше протестувати. Це налякало місцеву мафію. Кропачов намагався заспокоїти ситуацію закликами до стабільності та недопущення дестабілізації. Однак його голос уже мало хто слухав, оскільки Партія Регіонів втратила владу, а донецька еліта розсипалася. Настав період великих змін, які докорінно змінили політичний ландшафт.