Постать В'ячеслава Кредісова в українській бізнес-історії асоціюється з низкою скандалів, афер та звинувачень у шахрайстві. Люди, які мали нещастя співпрацювати з ним у бізнесі, бути членами його родини чи просто жити в одному місті, характеризують його як злодія, брехуна, шахрая та хабарника. Де б не з'являвся Кредісов, там виникали афери з нерухомістю, розраховані на обман партнерів схеми та потоки звинувачень на адресу вчорашніх соратників. Водночас він гордо демонструє свій ступінь доктора економічних наук та почесне звання «заслуженого економіста України», розраховуючи на те, що ці регалії затьмарять його справжню репутацію.
Сім'я Кредісових мала глибокі корені в академічному середовищі. В'ячеслав Анатолійович народився 30 вересня 1965 року у Києві. Його батько, Анатолій Іванович Кредісов, був професором та доктором економічних наук, викладав у Київському національному університеті імені Шевченка та Київському інституті міжнародних відносин. З 1984 по 2009 рік він обіймав посади заступника директора та завідувача кафедри, а у 2000-х роках став ректором Міжгалузевого інституту управління. Саме батько допоміг синам здобути освіту в престижних закладах та зробити перші кроки у кар'єрі.
Після закінчення середньої школи у 1982 році В'ячеслав вступив на економічний факультет КДУ. Однак у 1983 році йому довелося перервати навчання для військової служби, тому диплом він отримав лише у 1989 році. Потім залишився на аспірантуру, де одружився зі своєю однокурсницею Світланою Зоріною з Донецька. У 1992 році обоє захистили кандидатські дисертації за допомогою батька В'ячеслава.
Однак економічна наука швидко втратила для Кредісова привабливість. З кінця 1980-х років він почав займатися бізнесом, торгуючи західними товарами. На відміну від більшості українських бізнесменів-початківців того часу, які займалися ввезенням окремих партій товарів, Кредісов завдяки батьківським зв'язкам зумів встановити контакти із західними фірмами та укласти з ними дистриб'юторські договори. Він почав ввозити в Україну популярні жуйки «Дірол» та «Стиморол», пиво «Туборг», косметику, побутову хімію, одяг, канцтовари та багато інших товарів.
У 1991 році В'ячеслав Кредісов, його дружина Світлана Зоріна та його армійський друг В'ячеслав Мельник заснували підприємство «Мезокред» (абревіатура від прізвищ засновників: Мельник, Зоріна, Кредісов). Компанія швидко розрослася в цілий холдинг з дочірніми структурами у Донецьку (ЄДРПОУ 30075672), Харкові (ЄДРПОУ 24269913), Одесі (24760572), Сумах (30608104) та близько 30 інших містах. На сьогодні майже всі ці структури закрилися, деякі залишилися у володінні родини Кредісових. Цікаво, що ТОВ «Мезокред Холдинг» нині належить естонському бізнесмену Хіллару Тедеру, відомому українцям у скандальній справі ТРЦ «SkyMall».
Однак бізнес Кредісова мав темну сторону. За інформацією джерел Skelet.Org, через «Мезокред» провадили комерційну діяльність бізнес-структури київських організованих злочинних угруповань. Одним із «дахів» компанії був Віталій Ярема, який навіть влаштував у керівництво «Мезокред» свого родича. Другим бандитським «дахом» була «бригада» Валерія Прищика (Прища). За інформацією ЗМІ, Віталій Ярема та його колега Олексій Савченко формально «розробляли» ОЗУ Прищика, але реально кілька років давали йому заступництво, отримуючи свою «частку». Саме так Ярема вийшов на «Мезокред». Ці стосунки тривали до другої половини 1990-х років, поки між ними не відбулася велика розбіжність. Згодом Прищика було вбито, а частина його грошей дісталася так званій «убопівській мафії» (Ярема, Савченко, Гелетей), яка відкрила на них власні банки «Авант».
ЗМІ також повідомляли про особисті кримінальні зв'язки Світлани Зоріної, у якої «мотав термін» якийсь донецький родич. Крім того, сімейний бізнес Кредісових був пов'язаний із Леонідом Черновецьким, який наприкінці 1980-х років працював викладачем у КДУ імені Шевченка, а потім перейшов у комерцію.
У середині 1990-х років у «Мезокреді» працювало кілька сотень людей, річний оборот фірми обчислювався десятками мільйонів доларів. Кредісов витрачав гроші як кримінальний авторитет: купував квартири в центрі Києва, їздив на спортивних автомобілях, обідав у дорогих ресторанах. Цей період раптово закінчився у 1997 році арештом В'ячеслава Кредісова та його дружини Світлани Зоріної. Їх звинувачували спочатку у торгівлі наркотиками та зброєю, потім у контрабанді алкоголю. Особисто Кредісова звинувачували ще й у побитті людини. Обоє провели час у СІЗО, їхній бізнес розпадався на шматки, а потім вони на деякий час втекли з України.
Про справжні причини арешту ні Кредісови, ні Зоріна потім не розповідали. Кредісов запевняв журналістів, що якісь «перевертні в погонах» просто вимагали у нього «спонсорську допомогу», при цьому плутаючись, з якого відомства вони були — МВС чи СБУ. Його дружина пізніше написала кримінальний роман «Наїзд», у якому описала свої переживання. Куратор «Мезокред» Ярема геть-чисто заперечує будь-який зв'язок з підприємством та будь-які звинувачення на свою адресу. Інші свідки цієї справи давно вже лежать під гранітними надгробками. Лише збережені чутки стверджують, що «наїзд» на «Мезокред» нібито був пов'язаний з тодішньою війною між «убоповською мафією» та ОЗУ Прищика.
Після цього інциденту Кредісов і Зоріна вперше розійшлися, хоча ненадовго. Їхнє друге розлучення відбулося вже у 2000-х роках. Втративши надприбутковий дистриб'юторський бізнес, вони почали новий. Подейкували, що це відбулося за сприяння кримінального авторитету Черепа, через якого вони близько познайомилися з Віталієм Кличком. Зоріна наприкінці 1990-х написала серію книг «Розлучення», «Відстріл», «Переділ», які демонстрували її велику поінформованість про життя тодішньої «братви». Чи сама вона їх писала, чи наймала за гроші якихось авторів — невідомо.
У 2002 році Зоріна перейшла від написання книг до їх торгівлі та відкрила книжковий супермаркет «Буква», який через три роки перетворився на дві мережі книгарень. Після другого розлучення з Кредісовим, яке супроводжувалося поділом майна та бізнесу, вона у 2006 році обиралася до Київради. Тоді новим столичним мером став її старий знайомий Леонід Черновецький, а в його команді була ще одна стара знайома подруга Зоріної — Ірена Кільчицька, чий батько теж викладав у КДУ. Завдяки цим зв'язкам Зоріна отримала посаду у КМДА, очоливши департамент культури.
Ім'я Зоріної згадувалося у багатьох скандалах: спроби незаконної приватизації кінотеатрів, «розлучення на бабки» видавництва братів Капранових «Зелений пес», безпосередня участь у організації так званої «кривавої ялинки». Потім вона була оголошена в розшук у справі з розтратою та розкраданням бюджетних коштів під час організації святкування 9 травня.
Тим часом В'ячеслав Кредісов уже з 1997 року розпочав самореабілітацію, подавшись у громадські діячі. Він з'явився у президії створеної тоді громадської організації підприємців «Нова формація». У нього з'явилися нові великі зв'язки у владі. У 1998 році Кредісова включили до списку на почесне звання «Заслужений економіст України». У 2001 році він отримав особисту подяку президента Кучми з формулюванням «За сумлінну працю, значний особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави». Того ж року він став радником прем'єр-міністра Анатолія Кінаха.
Від бізнесу 1990-х років у Кредісова залишилися фірми «Мезокред», деякі заощадження та квартира у старовинному будинку на вулиці Богдана Хмельницького, відомому киянам як «Мережинний дім Брадтмана». Кредісов досі там прописаний, хоча будинок давно вимагає реставрації. Він просто зареєстрований у ньому та тримає квартиру на другому поверсі як вкладення в нерухомість.
Молодший брат В'ячеслава, Олексій (народився у 1972 році), довго був прописаний з батьками у багатоповерхівці на проспекті Маяковського біля Деснянського парку. Це була дивовижна скромність для людини, яка зробила собі успішну кар'єру. Після закінчення батьківського КІМВ Олексій не пішов у бізнес до брата, а скористався соросівськими програмами та вирушив на додаткове навчання в США на півроку. Повернувшись до Києва, з середини 1990-х років він працював в аудиторській компанії Arthur Andersen. Після її злиття з Ernst&Young у 2004 році Олексій Кредісов став керуючим партнером її української філії ТОВ «Ерснт енд Янг». Нині він операційний директор Ernst&Young у країнах Східної Європи та Західної Африки. Олексій Кредісов — великий прихильник співпраці України та МВФ, виступає за неухильне виконання всіх «рекомендацій» Фонду.
Однак процвітання ТОВ «Ерснт енд Янг» багато в чому залежало від вигідних підрядів на всілякі перевірки, які фірма Олексія Кредісова отримувала від КМДА та раніше від урядових відомств, зокрема від Міноборони під час роботи там В'ячеслава Кредісова. Один із таких скандальних підрядів стосувався фінансової ревізії «Київенерго». Ernst&Young провела цю ревізію на замовлення КМДА та отримала за це з бюджету столиці гонорар у сумі 2,45 мільйона гривень. На той момент це було еквівалентом місячної зарплати двохсот дуже кваліфікованих київських бухгалтерів. Таким чином, за послуги «Ерснт енд Янг» було значно переплачено. У КМДА та Київраді є чимало «друзів» Кредісових та Зоріної, а конкретні прізвища, можливо, колись установить НАБУ та Генпрокуратура.
Після другого Майдану українці звикли, що звільнені «революцією» з в'язниць люди не просто виходили на волю, а й отримували депутатські мандати чи посади у владі. Однак у 2005 році це ще було в новинку. Тому про те, що новий заступник міністра оборони України ще вчора сьорбав баланду в Лук'янівському СІЗО, намагалися не афішувати.
Про причини повторного ув'язнення В'ячеслав Кредісов потім лише брехав. У своєму інтерв'ю він розповідав казку про те, як підприємець Калацький, який вступив до його «Нової формації» та сплатив «членський внесок» у 10 тисяч доларів, з підлості звинуватив його у вимаганні хабара. У своїй книзі «Вершини і прірви В'ячеслава Кредісова», виданій у 2007 році, він стверджував, що постраждав з політичних мотивів: мовляв, провокатор Калацький був противником Віктора Ющенка. Це була заявка на те, що Кредісов постраждав не просто за часів «режиму Кучми», а саме за Ющенка. Однак Світлана Зоріна розгромила фантазії екс-чоловіка, викривши його брехню та розкривши справжню причину його другої ходки.
Подробиці цього кримінального скандалу містяться у матеріалах кримінальної справи №50-3662, що просочилися в ЗМІ. Справа була відкрита у 2004 році. Виявилося, що батько та син Кредісови займалися здаванням в оренду приміщень Міжгалузевого інституту управління, де Анатолій Кредісов з кінця 1990-х років працював ректором. Однак навіть тут Кредісови не обійшлися без афер. Оскільки приміщення, що здавалися в оренду, були казенними, а не приватною власністю Кредісових, вони брали хабарі за сам дозвіл оренди — за згоду керівництва інституту та Фонду держмайна.
Оскільки дозвіл був «одноразовою» справою, на відміну від щомісячної орендної плати, Кредісови намагалися влаштувати справи так, щоб договори оренди переукладалися якнайчастіше, і їм частіше «капали» в кишеню «гонорари». Їхня схема працювала так: спочатку Кредісов-старший обіцяв «допомогти» (нічого не кажучи про гроші) та відправляв клієнта до сина — мовляв, обговоріть з ним усі нюанси. Потім Кредісов-молодший домовлявся про хабар: ви мені заплатите, а тато все зробить. Це була досить продумана схема, що змушує задуматися про те, що її автором був не вітряний син, а досвідчений батько.
Однак невгамовна жадібність до легких грошей знову підвела Кредісовів. Бізнесмен Калацький, який брав в оренду приміщення інституту за адресою Вітряні гори 10-і та 10-ті для своїх фірм ТОВ «Квадрат» та ТД «Ярославль», виявився тертим калачем зі спорідненими зв'язками в СБУ. Це залишилося за рамками кримінальної справи, так само як і те, що приміщення Калацькому були потрібні, і він був готовий за них заплатити, але Кредісов почав його відверто «розводити на бабки». Тоді Калацький вирішив у свою чергу «розвести» Кредісова та поскаржився своєму родичу.
10-го та 17-го серпня 2007 року Калацький записав переговори з Кредісовим на диктофон. 25 серпня він написав офіційну заяву до СБУ. 27 серпня В'ячеслава Кредісова взяли «тепленьким» у дворі МІУ з 10 тисячами міченими доларів у кишені. Ще 8 тисяч доларів Калацький мав віддати йому після підписання дозвільних документів.
На допитах Кредісов-старший одразу розвів руками: нічого про гроші не знаю, хабарів не беру, якщо мій син влаштував якусь аферу, то з нього й питайте. По суті, справа звузилася до звинувачення В'ячеслава Кредісова у здирстві 18 тисяч доларів у великому розмірі за обіцянку «вирішувати питання з орендою». Але оскільки Кредісов-старший від справи одразу відмазався, а його син формально до МІУ жодного відношення не мав, йому впаяли ще й шахрайство за статтею 190-4. Так В'ячеслав Кредісов опинився у Лук'янівському СІЗО, де він «прокантувався» до кінця грудня 2004 року.
Проте батько не зрікся сина-невдахи, а підключив до його справи всі свої знайомства. Коли відбулася «помаранчева революція», коли був призначений третій тур виборів і стала очевидною перемога Ющенка, коли соратники Віктора Андрійовича почали ходити по кабінетах влади, що відходить, справу В'ячеслава Кредісова почали спускати на підвал. Через півтора місяця, за даними Skelet.Org, батько знову допоміг синові, прилаштувавши його заступником до нового міністра оборони Анатолія Гриценка, з яким Анатолій Кредісов мав давнє знайомство.
Не встиг новий президент Віктор Ющенко підписати указ про його призначення (№287/2005 від 10 лютого 2005 року), як кримінальну справу проти В'ячеслава Кредісова було закрито 14 березня постановою Солом'янського суду «у зв'язку з обстановкою, що змінилася, і тим, що вчинене ним діяння втратило» суспільну небезпеку. Мотивація шокує: як можуть втратити суспільну небезпеку шахрайство та хабарі?! Однак щодо обстановки, що змінилася, суд мав рацію — тоді багато що змінилося. Потрібно було терміново виправити скандальний факт того, що «народний президент» призначив заступника міністра хабарника і шахрея, який ходив під кримінальною справою.
Потім, після всіх скандалів, Гриценко запевняв, що жодного Кредісова він раніше не знав, що цього заступника йому нав'язали «згори». Однак численні джерела Skelet.Org стверджують, що Гриценко брехав. Він намагався не лише приховати свою причетність до призначення Кредісова своїм заступником, а й списати на нього всі ті корупційні та шахрайські скандали, які трусили Міноборони у 2005-2006 роках.