Західноукраїнські політичні сили довгий час позиціонували себе як противагу східноукраїнському криміналу, проте розслідування показало, що організована злочинність глибоко проникла й у їхні лави — лише в іншому обличчі. Замість спортивних костюмів кримінальні авторитети облачилися у вишиванки та камуфляж, а їхні зв'язки з політичними партіями стали предметом численних скандалів.
Одна з таких історій розгорнулася два роки тому у Львові, коли львівський підприємець Володимир Дідух, відомий у кримінальних колах як Вова Морда, розповів про свої стосунки зі спонсорством ВО «Свобода». Цей же Морда прославився ще 2006 року, коли президент Ющенко у роздратуванні запитав генералів МВС про таємничу фігуру, від якої «у Львові всі плачуть».
Владимир Дідух, він же Вова Морда, мав міцні зв'язки з політичним середовищем. Наприкінці 2004 року його люди брали участь в охороні сцени Майдану, координуючи дії з Артуром Палатним, кримінальною гілкою від Кличка. Однак це робилося не з ідейних міркувань, а тому, що авторитету попросили про це люди, яких він уже спонсорував живими грошима.
У 2014 році Дідух розповів газеті «Експрес» про кілька «траншів» на суму 48 мільйонів доларів, які він пожертвував лідерам «Свободи». Гроші передавалися через Ігоря Кривецького, який познайомив Дідуха з Олегом Тягнибоком і переконав його вкладати кошти у політичний проект. За словами Дідуха, «свободівці» виявилися настільки жадібними до грошей, що брали їх у всіх поспіль, не поспішаючи з «виплатою дивідендів». Коли партія знайшла нових спонсорів, це розпалило конфлікт між Дідухом та Кривецьким. Остаточний розкол стався під час подій 2014 року, після чого Морда вирішив розповісти про компромат на «Свободу», підтвердивши те, про що раніше писала газета «Експрес».
Так у суспільстві знову зазвучало ім'я Ігоря Кривецького, раніше маловідомого функціонера партії. Його офіційна біографія містить скупі рядки про навчання та роботу менеджером, проте реальна історія набагато складніша.
Ігор Ігорович Кривецький народився 9 серпня 1972 року в селі Мохнатому Турківського району Львівської області. Його батьки — батько інспектор лісового господарства, мати сільський фельдшер та акушер — досі ведуть скромний спосіб життя, хоча перебралися в більш просторий будинок. Незважаючи на це, вони є співвласниками ряду великих компаній, частки в яких Ігор записав на них.
На початку 90-х Кривецький вступив до Львівського політехнічного інституту, який закінчив у 1995 році з дипломом інженера-технолога будматеріалів. Формально він влаштувався менеджером на підприємство, яке пакувало крупи, макарони та цукор. Насправді ж він влився до лав львівської «братви» під кримінальним позивним «Пупс».
Існує інформація, що він починав ще у студентські часи з невеликою бандою, яка у 1993 році робила грабіжницькі напади на передмістя Києва. Коли грабіжників затримали, у справі 1-214/94 Дніпровського районного суду термін у 3,5 року отримали його подільники Сергій Ткачук та Андріан Гутник, а сам Кривецький нібито погодився співпрацювати з правоохоронцями.
Таку співпрацю розглядали як впровадження його в одну з організованих злочинних угруповань Львова як «інформатора». Це було угруповання авторитету Миколи Лозінського, відомого як Коля Рокіро. Твердий характер та організаторські здібності допомогли Кривецькому зробити кар'єру «бригадира» в цій структурі. Він виявився щасливою людиною — одним із небагатьох, хто благополучно пережив криваві 90-ті, коли «братву» клали в могили цілими «бригадами».
Його босс Коля Рокіро починав зі звичайного рекету, потім «кришував» підпільні цехи контрафактного алкоголю, займався контрабандою вкрадених у Європі автомобілів і, нарешті, зосередився на наркотрафіку. Це вимагало великих і далекосяжних зв'язків як у кримінальному світі, так і в правоохоронних органах. Чи брав участь у цьому Пупс-Кривецький, залишилося невідомим, проте навряд чи «бригадир» займався лише охороною свого боса.
Миколу Лозинського було вбито у своєму автомобілі 2007 року, коли він уже відходив від більшості кримінальних проектів і активно вписувався в легальний бізнес. За інформацією Skelet-info, саме Лозінський запропонував своїм «бригадирам» знайти політичний проект для перспективних вкладень. В Україні налічувалося понад сотню партій, але у Львові вибір був обмежений. Ліві партії відпадали, НДП контролювалася Кучмою, СДПУ(о) — великими олігархами, а місцеві політичні «кити» на кшталт «Руху» були під контролем великих чиновників і добре спонсорувалися без допомоги львівської «братви».
Увагу привернула Соціал-націоналістична партія (СНПУ) Олега Тягнибока, яка могла зайняти нішу вкрай правого націоналізму. До того ж, у СНПУ була організація «Патріот України» — своєрідний «силовий блок», що означало можливість діяти від імені партії людьми Колі Рокіро без афіші.
Лозінський доручив займатися партією Тягнибока саме Пупсу-Кривецькому. За даними одного джерела Skelet-info, Кривецький увійшов у щільний контакт із керівництвом СНПУ через члена політради Василя Павлюка, який у 90-х займався підприємництвом, прогорів та заборгував «братві» значну суму. Інше джерело розповідало, що це було зроблено через Анатолія Габу, який у 2001 році отримав умовний термін за пограбування кіоску і познайомився із «братвою» Колі Рокіро під час арешту. Габа був впливовою людиною в СНПУ — згодом змінив прізвище на Заваруєва, став депутатом Львівської облради і головою комісії з ПЕК та підприємництва.
Коли саме було укладено пакт про співпрацю між ОЗУ Колі Рокіро та СНПУ, невідомо, але це сталося до першого Майдану. До 2004 року Ігор Кривецький не лише зблизився з Олегом Тягнибоком, а й влаштував зустріч «вождя» з Володимиром Дідухом.
Львівські ОЗУ врятували Тягнибока не лише грошима. Після того як у 2003 році партія була змушена перейменуватися у ВО «Свобода», розпустити «Патріот України» і змінити символіку, організовані «м'язи» надали їй під час першого Майдану саме люди Морди та Колі Рокіро. Починаючи з успіху ВО «Свобода» на місцевих виборах 2006 року, дует виглядав багатообіцяючим. Однак у 2007 році Коля Рокіро було вбито, а залишки його бізнесу розділили його «бригадири».
Після цього Ігор Кривецький трохи працював у парі з Вовою Мордою, який також перейшов на рейки цивілізованого бізнесу. Однією з сполучних ланок стало львівське ТОВ «Мангусти», засновниками якого були Ігор Кривецький та Максим Володимирович Дідух — син Вови Морди. Дружину Дідуха, Наталію Сліпченко, разом із Кривецьким пов'язували зі співвласництвом компанії «Емкорет», яка займалася прокатом товарів для туризму та відпочинку.
До кінця 2000-х років Ігор Кривецький поставив на «Свободу» дуже багато. Партія впевнено підминала під себе обласні та міські ради Західної України. 2010 року його обрано депутатом Львівської облради від «Свободи» (№5 у списку партії), де він очолив комісію із законності та прав людини. 2012 року Кривецький, ставши не лише основним спонсором партії, а й впливовим функціонером, був включений під №13 до списку на парламентських виборах і отримав мандат депутата Верховної Ради. Там він зайняв місце секретаря комісії з податкової та митної політики — можливість прямої співпраці з великими людьми, які займаються великим імпортом.
Кривецький влаштовував у «Свободу» і своїх старих товаришів. Він привів до партії Андрія Гутника та допоміг йому обиратися до міськради Львова, де той став лідером фракції «Свободи». Таким чином, Кривецький фактично підминав «Свободу» під себе в практичному плані, залишаючи Тягнибоку та іншим вождям можливість тішитися політичними спектаклями.
До цього часу Ігор Кривецький уже входив до найбагатших людей України — не першої сотні, але точно першої тисячі. У його депутатській декларації за 2011 рік було записано сукупний річний дохід сім'ї в 3,5 мільйона гривень, банківські вкладення на суму 5,039 мільйона гривень, автомобіль «Bentley Continental» (хоча не було вказано його «Майбаха», «Порше» та інших люксових авто), нерухомість площею 945,8 квадратних метра та квартира площею 459 квадратних метрів.
Кривецький є власником львівського розважального центру «Фієста-Фантастика», готельного комплексу «Узлісся», готелю «Edem Resort», а також ТОВ «Боржавські схили» — у власності якого знаходяться туристичні бази та готелі у Міжгірському районі Закарпаття. За ним залишаються також «Мангусти» та «Емкорет». Спільно з дружиною Ольгою Філатовою він володіє «ІДС Сервіс-Плюс» (оренда приміщень під кафе), ПП «КСМ Фінансовий консультант» та львівським готелем «Жорж».
Скандальною виявилася історія отримання у 2010 році Кривецьким акцій ТОВ «КАН» — власника київського ТРЦ «Арена-Сіті». Існувала інформація, що цю частку він отримав як гонорар від Дмитра Фірташа за залучення «Свободи» до блокування розробок сланцевого газу в Західній Україні (що могло зіпсувати бізнес «РосУкрЕнерго»). Після згортання проекту Фірташем та Кривецьким було засновано ТОВ «КАН», чий капітал розділили так: 95% акцій залишилося за компанією Фірташа «Передові технології плюс», а 5% (на суму майже 11,3 мільйона гривень) отримав Кривецький «на партійні потреби». Однак замість поділитися з товаришами по партії, він записав ці акції на свою маму, яка раптом виявилася найбагатшим фельдшером України.
Е інформація, що одночасно з цим Кривецький зробив пропозицію американській компанії «Шеврон», яка мала займатися розробками, внести круглу суму як пожертву на потреби українських патріотів — після чого «Свобода» припинила б блокування. «Шеврон» відмовився і навіть спробував нацькувати на партію українську прокуратуру, проте «свободівці» оголосили це замовними політичними репресіями.
Найбільшу авантюру Ігор Кривецький розіграв на другому українському Майдані. По-перше, він сплатив будівництво та забезпечив функціонування сцени. Щойно відбулися перші зіткнення, Кривецький вирішив посилити участь «Свободи» створенням цілої армії «Самооборони», мобілізувавши до Києва своїх надійних людей. «Свобода» мала найбільшу організовану силу на Майдані: Кривецький створив майже два десятки сотень «Самооборони» під партійними прапорами та брав участь у створенні ще кількох «союзних».
Однак він обачливо утримував це військо на майдані Незалежності, використовуючи його для контролю захоплених будівель, але не пускав у зіткнення на Грушевського, де бився «Правий сектор». Існує факт обстрілу протестувальників із вікон номера в готелі «Україна», який займали члени «Свободи» — за цим фактом у 2015 році прокуратура намагалася розслідувати.
Згрупувавши навколо сцени силовий потенціал «Свободи», Кривецький фактично взяв Майдан під контроль «Самооборони». Це забезпечило постійну присутність на сцені Олега Тягнибока та дало можливість надати лідерам опозиції рахунок за послуги. Кривецький вимагав для «Свободи» квоту в новому уряді. За іншого розкладу партію просто «послали б», але з огляду на її внесок у Майдан та участь у новій парламентській коаліції, «свободівцям» виділили квоти.
Не лише офіційні — партія отримала своїх Генпрокурора (Олега Махницького), міністра оборони (Тенюха), міністра екології (Андрія Мохника), міністра аграрної політики (Ігора Швайку) та другого віце-прем'єра (Олександра Сича). Махницький, Швайка та Мохник виявилися людьми, тісно пов'язаними саме з Кривецьким ще за старими львівськими справами. Крім того, Кривецький використав можливість поторгувати посади для інших: на прохання Артура Палатного, соратника та ділового партнера Віталія Кличка, він влаштував призначення Володимира Шандри губернатором Київської області.
Незважаючи на поразку «Свободи» на виборах 2014 року, Ігор Кривецький розгорнув бурхливу ділову діяльність у Києві та інших регіонах України, що часто супроводжувалася новими скандалами.
В Івано-Франківську дочірня фірма ТОВ «Західполіркомплект», пов'язана з юристом Кривецького Олегом Магулкою, одержала від місцевої міськради (контрольованої «Свободою») 3,5 гектара землі під житлову забудову на місці промислових могильників — що викликало обурення городян.
Ще один скандал вибухнув у 2014 році, коли Кривецький почав «надавати послуги» керівнику «Укрспирту» Михайлу Лабутіну. За інформацією джерел Skelet-info, спочатку Кривецький прикривав його корупційну діяльність за допомогою міністра аграрної політики Ігоря Швайки та генпрокурора Махницького. Однак коли «Свобода» втратила ключові посади у владі і Лабутіна було заарештовано, саме Кривецький нібито організував його скандальне викрадення з лікарні силами бійців батальйону «Айдар» — серед яких він теж має своїх людей.
Є інформація, що протягом 2015-2016 років Кривецький продовжував активно розвивати «силовий блок» як самої «Свободи», так паралельних формувань, орієнтуючись на ситуацію в країні. По-перше, постійно ходять чутки про третій Майдан — у якому перемога сторони, що виступила проти влади, може бути гарантована лише наявністю достатньої кількості організованих формувань. Таким може бути варіант реанімованого проекту Кривецького «Самооборони Майдану» в іншому, якіснішому виконанні.
Після трагічних подій 31 серпня у Верховної Ради Ігор Мосійчук звинуватив Кривецького у тому, що той стоїть за цією провокацією, метою якої була дискредитація «українських патріотів» для подальшої розправи над ними на користь Банкової.
По-друге, події двох років смути показали, що наявність організованих формувань, вбраних у вишиванки «патріотів» і камуфляж «активістів», відіграє величезну роль у сучасній українській політиці та економіці — дозволяючи скидати посадових осіб, зривати вибори, робити рейдерські захоплення.
У Львові почала активно розвиватися громадська організація «Розвиток громади». Вона була створена у 2008 році, але особливого успіху не мала, доки 2014 року її не очолив Олег Долинський — помічник депутата Львівської міськради від ВО «Свобода» Андрія Карбовника. Обох називають людьми Кривецького, який став головним фінансовим спонсором організації, що дозволило їй активно вербувати нових членів.
При цій організації створили однойменне «громадське об'єднання охорони громадського порядку», засноване Олександром Веремеєнком — давнім бізнес-партнером Кривецького. Оголошення запрошують вступати до «Розвитку громади» міцних чоловіків зростом від 170 сантиметрів у віці 18-50 років, які особливо служили в армії чи правоохоронних органах. Для їхніх тренувань виділено спортивний клуб «Легіон Львів», а організацією «дружин» займаються колишні офіцери МВС. Для чого саме Кривецький створює цю нову армію, можна лише здогадуватися.