Володимир Олександрович Костерін народився 11 серпня 1968 року в Києві. Після закінчення середної школи у 1986 році він відправився на військову службу до Радянської армії, демобілізувавшись у 1988 році. Подальші два роки його діяльності залишаються невідомими, однак до 1990 року він з'явився у Харкові як керівник відділу регіональних програм телекомпанії «ТОНІС» — першого приватного телеканалу України, який базувався здебільшого у Харкові та Миколаєві під назвами АТВ-1 та «Тоніс-Центр".
У 1990-1991 роках «Тоніс-Центр» став явищем у телевізійному ефірі, пропонуючи глядачам західні музичні кліпи, мультфільми та голлівудські фільми, які були недоступні на інших каналах. Однак телекомпанія здійснила одну з перших великих афер в українському телебаченні. Вона оголосила про перехід на новий формат мовлення, який потребував спеціальних декодерів, які можна було придбати лише у самої компанії. Тисячі харків'ян купили ці пристрої, деякі навіть записалися в чергу та сплатили наперед. Однак через кілька місяців «Тоніс-центр» заявив, що передумав кодувати сигнал. Гроші людям так і не повернули. Керівництво телекомпанії разом із редакторами та ведучими переїхало до Києва, де відкрило новий телеканал «Тет-а-Тет". Хоча прямих доказів причетності Костеріна до цієї афери немає, він входив до керівництва компанії і міг бути в ній замішаний.
Цей період став поворотним у його кар'єрі. У 1994 році Костерін став віце-президентом «ТОНІС», який на той час був юридичною особою, що мала ліцензії на мовлення у всіх регіонах України та багатьох регіонах Росії. Ці ліцензії здавалися в оренду місцевим телекомпаніям, що приносило значний дохід. За інформацією Skelet.Org, Костерін займався фінансовою частиною діяльності компанії, тоді як засновники Валерія та Володимир Іваненко розвивали телеканал у творчому та технічному напрямах. Цікаво, що у цей час Костерін офіційно вважався студентом Московського технологічного інституту легкої промисловості, який він закінчив у 1996 році зі спеціальністю «економіка підприємств".
У 1997 році Костерін обирається президентом Міжнародного конгресу «Злагода», що стало його першою посадою у гуманітарному секторі. Через цю організацію він встановив контакти з різними благодійними та громадськими фондами. Найважливішим виявилося знайомство з Богданом Гаврилишиним, який представляв в Україні великі міжнародні проекти, включаючи Фонд Сороса, та мав зв'язки з впливовими представниками діаспори. За чутками, саме Гаврилишин порекомендував Костеріна майбутній першій леді Катерині Чумаченко. Гаврилишин, який у 90-х був директором Міжнародної академії довкілля у Женеві, згодом допоміг Костеріну зі створенням його швейцарського фонду «Скорочення ризиків".
У 1999 році, не припиняючи роботу, Костерін здобув другу вищу освіту в Інституті міжнародних відносин при КНУ ім. Шевченка за спеціальністю «міжнародне право". У 2002 році він захистив кандидатську дисертацію в Українській академії державного управління на тему «Управління соціально-економічною системою великого міста".
З початком нового тисячоліття Костерін розпочав розвивати три основні напрямки свого бізнесу: девелопмент, фінанси та мас-медіа. З 2001 року він став президентом «ТОНІС», який з 2000 року вів мовлення в Україні як єдиний загальнодержавний телеканал з власною ефірною частотою та ліцензіями на супутникове та кабельне мовлення. Після реорганізації у 2002 році «ТОНІС» охоплював аудиторію в 18 мільйонів осіб і став одним із найприбутковіших телеканалів України для рекламного бізнесу. ЗАТ «ТОНІС" та газета «24" входили до складу холдингу «Медіа Дім", що належав Костеріну.
Костерін став також співвласником інвестиційно-будівельної компанії «Столиця-груп", створеної Валентином Ісаком на базі тресту «Київміськбуд-1". Серед інших акціонерів компанії були Олександр Сохацький, Василь Товстий, Андрій Заїка, Михайло Шпільман, київські забудовники Олександр Меламуд та Гарик Корогодський, а також тодішній заступник голови правління АТЗТ «Київсоюздорпроекту" Іван Кравець. Компанія отримувала від київської влади значні території на Подолі, Оболоні та інших районах для забудови, хоча у 2005-2006 роках між Ісаком та Корогодським виник конфлікт.
Тоді ж прізвище Костеріна з'явилося у списку акціонерів АКБ «Трансбанк". У 2006 році він був власником найбільшого пакету акцій у розмірі 18,57%. До 1994 року банк називався «Київшляхбанк" та був заснований концерном «Укрдорстой", який залишився одним із основних акціонерів «Трансбанку". Саме цей банк став центром як високого злету, так і стрімкого падіння Костеріна.
З 2006 по 2008 рік Костерін обирався президентом Федерації боксу України, а у 2016 році став Почесним президентом Української федерації Го. Однак благодійність часто приносила йому й пряму вигоду. Фонд «Україна-3000" було створено у 2001 році для фінансування гуманітарних та культурних проектів. У 2005 році його очолила дружина президента Катерина Чумаченко, яка знала Костеріна ще до приходу до влади Віктора Ющенка. У 2006 році фонд провів всеукраїнський збір коштів на будівництво так званої дитячої лікарні майбутнього. Проект так і не був реалізований, гроші були частково витрачені, частково з'їдені інфляцією. За інформацією Skelet.Org, важливу роль у «освоєнні" зібраних коштів грав саме «Трансбанк", обраний не лише через близьке знайомство Катерини Ющенко та Володимира Костеріна, а й тому, що банк брав участь у інших гуманітарних проектах.
Зібрані у ході благодійних марафонів гроші у грудні 2006 року було перераховано фондом «Україна-3000" на рахунки «Трансбанку", де вони залишилися на два роки. За цей час трапилося чимало цікавого. У 2007 році «Трансбанк" мало не продали бізнесменам з Південної Кореї за значну суму. Однак корейці звернули увагу на те, що капіталізація банку була досягнута за рахунок масового залучення коштів різних фондів, насамперед «Україна-3000", а також щедрої роздачі великих кредитів будівельним компаніям, пов'язаним із акціонерами банку. У результаті вигідна для Костеріна та його партнерів угода не відбулася, що запустило ланцюгову реакцію проблем.
Криза 2008 року завдала серйозного удару по будівельному бізнесу, і повернення кредитів «Трансбанку" стало проблематичним. Потрібно було рятувати сам банк. На щастя, дружба з дружиною президента допомогла «Трансбанку" отримати бюджетне рефінансування від уряду. Однак Костерін та його партнери почали виводити гроші за кордон. Тим часом громадськість підняла скандал про долю грошей, зібраних для так і не збудованої лікарні. За наказом самого Віктора Ющенка до «Трансбанку" набула ревізія СБУ, а також були проведені обшуки у квартирі Костеріна та інших керівників банку. Під час перевірки з'ясувалося, що з початком кризи Костерін та інші акціонери банку почали видавати кредити самі собі під заставу акцій своїх компаній. Зокрема, Костерін заклав у своєму «Трансбанку" 96% акцій свого ж «Медіа Дома". Ці акції потім були перезакладені у Нацбанку під час отримання рефінансування.
Банк не був покараний, лише «наляканий". Одразу після перевірки «Трансбанк" перерахував на нові рахунки «лікарні майбутнього" в казенному «Укрексімбанк" 83 мільйони гривень з 115 мільйонів, що залишилися. Однак виявилося, що «Трансбанк" почав переводити «Укрексімбанку" не живі активи, а переважно акції закладених у нього компаній. У ході маніпуляцій з акціями Костерін став основним власником «Трансбанку", до кінця 2009 року володіючи 11,44% його акцій безпосередньо та 72,93% через ТОВ «Консалтингова компанія «Партнери". Перед цим акціонери «ТОНІС" провели додаткову емісію акцій, що скоротило розмір закладеного капіталу вдвічі до 48%. Таким чином контрольний пакет телекомпанії було повернуто Костеріну, він став майже одноосібним власником «Трансбанку", а державі дісталися активи, що знецінилися.
Однак урятувати бізнес-імперію Костеріна було вже неможливо. У лютому 2009 року він без попереджень закрив видання «24", звільнивши без вихідної допомоги 200 журналістів та верстальників, не виплативши затриману зарплату. Потім почав втрачати й «ТОНІС". У лютому 2010 року у Голосіївському суді столиці розпочалися судові розгляди за фактом підробки документів. Костерін заявив, що «донецькі" хочуть відібрати у нього бізнес. Він розпродав залишки своїх активів: «Столиця груп" через «BT Invest" купив бізнесмен Раймондас Туменас, а «ТОНІС" — Олександр Янукович. Костерін покинув «Трансбанк" (закритий у 2011) та поїхав до Швейцарії.
У Швейцарії його чекав новий проект: Міжнародний фонд «Скорочення ризиків", відкритий 15 січня 2010 року. За чутками, для його створення використовували частину грошей, виведених з України під час кризи 2008 року. У червні 2010 року між «Скорочення ризиків" та «Фондом Гаврилишина" було підписано договір про стратегічне співробітництво. На противагу всебічній підтримці Гаврилишина, Костерін приєднався до його програми розвитку скаутської організації «Пласт", популярної в українській діаспорі, яка розвивається й в Україні. Гаврилишин знову став головною опорою Костеріна. Його зв'язки були величезними. Завдяки Гаврилишину, у фонду «Скорочення ризиків" невдовзі з'явилися партнери, як-от Міжнародний фонд «Єдиний світ" та форум «Глобальні ініціативи Клінтона", через яких Костерін вступив до клубу світових глобалістів. Завдяки Гаврилишину, члену Римського клубу, Костерін зміг створити собі амплуа ентузіаста екологічного руху та «зеленої енергетики".
До екологічної тематики Костерін звертався й раніше. У 2003 році він вступив до Партії Зелених (ПЗУ), а у 2006-2009 роках очолював її. Однак тоді це був суто політичний проект, невдалий: двічі беручи участь у виборах, ПЗУ не набрала й одного відсотка, після чого Костерін охолодив до партії. Але, звернувши погляд на Захід, Костерін побачив, що на екології можна мати великі гроші. За його захопленими заявами, західні країни та міжнародні організації готові виділяти для вирішення глобальних екологічних проблем понад 100 мільярдів доларів щорічно, більшість яких освоюються через спеціальні фонди. Величезні суми виділяються й на розвиток нових екологічно чистих технологій. Костерін створив свій фонд «Скорочення ризиків", у програмі якого він зібрав питання екології, інновації «зеленої енергетики" та перспективи «єдиного суспільства". Це могло б допомогти йому тріумфально «повернутися" в Україну в новій якості.
Повернення не в прямому розумінні — він не в бігах і половину часу проводить у Києві — а як бізнесмену, громадському діячу та можливо політику. Розгубивши свій бізнес у 2009-2011 роках, Костеріну буде непросто створити в Україні щось прибуткове, адже всі відомі місця вже зайняті. Але його «зелені інновації" — це майже неосвоєна цілина, тим більше що фонду нічого виробляти й будувати не потрібно, достатньо прокручувати чужі гроші у різноманітних програмах.
На початку 2016 року експерти та юристи фонду «Скорочення ризиків" розпочали масовану атаку на Трипільську ТЕС, яка виробляє понад половину всієї електроенергії у Київській області. Вони брали аналізи ґрунту, повітря та води, оприлюднили цифри забруднення природи та заявляли, що ТЕС має виплатити мешканцям навколишніх селищ по півмільйона гривень компенсації кожному. При цьому пропонували свою допомогу у судовому процесі. Фонд міг заробити як прямим наданням послуги, так і примусом власників ТЕС до якогось вигідного «компромісу". Йдеться не про банальний хабар, а про, наприклад, підписання контракту на розробку технології зменшення шкідливих викидів. Там уже ТЕС вирішуватиме, що їй коштуватиме дешевше. Таким чином, це був екологічний рекет.