Дніпропетровськ давно здобув репутацію центру корупції в Україні. Місто, де бізнес, влада та криміналізм переплелися в єдину систему, контролює весь регіон і намагається впливати на решту країни. Спроби розірвати ці зв'язки залишаються малоефективними. Показовим прикладом такої безкарності є справа Василя Астіона, якого звинувачували у рейдерському захопленні агропідприємства «Пектораль». Судовий процес тривав три роки, але обвинувачений уникнув покарання. Незабаром він став учасником нових скандалів. Цей результат не здивував нікого, адже клан Астіонів-Кошляків входить до дніпропетровської корупційної еліти. Його особливість полягає в тому, що він виник на основі давньої дружби між сім'ями генерала МВС та кримінального авторитету, які одного разу вирішили одружити своїх дітей.Микола Васильович Астіон, батько Василя, народився 1958 року. Василь Миколайович Астіон з'явився на світ 11 серпня 1981 року у Синельникові Дніпропетровської області. Його батько тоді щойно вступив до міліції, закінчивши за рік до того Дніпропетровський гірничий інститут, де навчався на інженера-електрика. Причини переходу на службу в органи залишаються неясними. За однією версією, його залучили під час масового набору випускників вишів та демобілізованих військовослужбовців. За іншою — його влаштував тесть, обіцявши непрацьовиту та добре оплачувану роботу з пільгами, не гіршими за шахтарські.У лейтенантських погонах Микола Астіон не затримався надовго, але й видатних успіхів у 1980-х не досяг. У ЗМІ трапляються твердження, що він з самого початку працював у підрозділах боротьби з організованою злочинністю. Однак це не відповідає дійсності: перший такий підрозділ на Дніпропетровщині (6-й відділ МВС) виник лише 1986 року, а УБОЗ створили 1988-го. За інформацією джерел Skelet.Org, Микола Астіон прийшов до обласного УБОЗу лише на початку 1990-х років.Його кар'єра розвивалася швидко, очевидно, з чиєюсь допомогою. До 1995 року він став заступником начальника Дніпропетровського УБОЗу, а 1997-го очолив цей підрозділ. Це сталося після того, як він подружився з новим начальником обласного УМВС Юрієм Смирновим, який згодом став міністром МВС. За час роботи в Дніпропетровському УБОЗ Астіон познайомився з усіма місцевими кримінальними авторитетами та завів собі серед них своєрідних протеже. Це виявлялося не лише в тому, що він витягував їх із СІЗО, закривав справи та втрачав докази. У середині 1990-х Дніпропетровщину охопив масовий «кримінальний мор» — десятки авторитетів та бригадирів були вбиті чи підірвані. Після цієї великої «зачистки» в регіоні залишилися працювати лише ті організовані злочинні угруповання, лідери яких мали покровителів та друзів у МВС чи органах влади. Серед кримінальних друзів Астіона того часу називали Сергія Олійника (злодія у законі Умку), Олександра Петровського-Налекрешвілі, відомого як Наріка, та його бригадира Михайла Кошляка. Можна сказати, що ця трійця пережила 1990-ті роки та згодом стала головними авторитетами Дніпра багато в чому завдяки Миколі Астіону.Той факт, що син екс-начальника УБОЗу та дочка кримінального авторитету згодом одружилися з благословення батьків, свідчить про міцність їхньої дружби. Розповідали, що саме Астіон переконав молодого, але перспективного Кошляка легалізувати свою бригаду під виглядом спортивного клубу та приватної охоронної компанії, а потім допоміг йому мирно здобути незалежність від угруповання Наріка. Згодом і сам Налекрешвілі став «поважним бізнесменом», другом президента Порошенка та побожним «томасоносцем». Дніпровська смичка криміналу, капіталу та церкви об'єднала Сергія Олійника (Умку), Миколу Петровського (Наріка), Ігора Коломойського, архієпископа ПЦУ Симеона (Зінкевича), протоієрея Віктора Лопушанського та ігумена Ісаакія (Зінкевича).2000 року Юрія Смирнова перевели до Києва на посаду начальника Головного управління МВС столиці. Він взяв із собою Миколу Астіона, призначивши його начальником київського УБОЗу та звівши до чину генерал-майора. Через рік президент Кучма зробив Смирнова міністром внутрішніх справ. Астіон безтурботно працював під його керівництвом до літа 2003 року. За ці три роки він запам'ятався можливою причетністю до низки гучних замовних вбивств — нібито він привіз до столиці «вірус кримінального моря» з Дніпропетровська.Йшлося не лише про вбивства авторитетів, але й про журналіста Георгія Гонгадзе. Колишній співробітник київського УБОЗу Ігор Гончаров, пізніше заарештований як ватажок банди перевертнів, стверджував, що президент Кучма попросив розібратися з Гонгадзе у Юрія Кравченка, той через Смирнова доручив це Миколі Астіону, який нібито залучив кількох співробітників УБОЗу. Однак Гончарова, який розповідав про це, вбили в серпні 2003 року в тюремній лікарні, обставивши смерть як інсульт. Буквально в той же час Смирнова зняли з посади міністра, а Астіона відправили керувати УБОЗом у Сумській області. Це виглядало як замітання слідів. Ходили чутки, що головним перевертнем у київському УБОЗі був не Гончаров, якого «призначили» крайнім, а сам Астіон. Однак історія про причетність Миколи Астіона до вбивства Гонгадзе на цьому не закінчилася. Його токсична репутація викликала підозри і в Сумах. Одразу після першого туру виборів 2004 року губернатор Володимир Щербань наполіг на звільненні Астіона на рівні сумського УМВС.Проте у Астіона знайшлися заступники у Києві, і за місяць його поновили на посаді. 2005 року, коли президент Ющенко вирішив форсовано довести справу Гонгадзе до кінця, з'явилася інформація про те, що екс-начальник столичного УБОЗу Микола Астіон заарештований, а разом з ним у камеру вирушив оголошений у розшук Олексій Пукач, який став головним звинувачуваним у цій справі. Однак незабаром вийшло спростування. Астіон навіть дав спеціальне інтерв'ю, в якому назвав звинувачення на свою адресу безглуздою помстою за професійну роботу.Тож за всіх довелося віддуватись одному Пукачу. Микола Астіон, користуючись захистом невідомих покровителів, продовжив керувати сумським УБОЗом до 2007 року. Згодом він очолив податкову міліцію в області. У 2008–2010 роках керував податковою міліцією у Запоріжжі, потім його повернули до Сум. Однак його кар'єра податкового міліціонера завершилася, і 2011 року Астіон знову став керувати УБОЗом — цього разу на Херсонщині. Проте керував настільки погано, фактично зупинивши роботу УБОЗу, що той перестав ловити бандитів, що викликало гнів керівництва обласного УМВС. Незабаром Астіон подався у відставку, щоб керувати своїм великим бізнесом, створеним на корупційні прибутки.З таким батьком Василеві Астіону з дитинства не доводилося відчувати потреби чи проблем. Він навіть чи не пішов його стопами, закінчивши 2002 року Національну академію внутрішніх справ у Києві — саме коли батько керував столичним УБОЗом і міг забезпечити синові хороші оцінки та залік. Однак це не означало сімейну династію. Василь Астіон здобув у академії вищу юридичну освіту, заодно уникнувши військової служби. Отримавши диплом, він закинув погони та вирішив займатися сімейним бізнесом, вкладаючи татові гроші в одні підприємства та віджимаючи за допомогою батька інші. Коли Микола Астіон залишив службу та втратив «ліві прибутки», рейдерство стало головним способом розширення їхнього бізнесу. По-справжньому широкий розмах воно набуло після того, як Василь Астіон одружився з Катериною Кошляк — дочкою дніпропетровського авторитету Михайла Кошляка, який піднявся не без допомоги батька-убопівця Миколи Астіона.Михайло Анатолійович Кошляк народився 27 лютого 1970 року у Дніпропетровську. 1989 року він закінчив хіміко-механічний технікум. Ще з дитинства займаючись дзюдо, Кошляк зв'язався з організованим злочинним угруповання Олександра Налекрешвілі (Наріка), яке набирало силу і складалося зі спортсменів. Спочатку вони крутили наперстки на ринку Озерка, потім займалися рекетом. Угруповання Наріка працювало серйозно: без п'янок і наркотиків, без «букування», і намагалося мати добрі стосунки з міліцією. За чутками, що ходили містом, сам Нарік взагалі був «гебешним кротом». Мабуть, цим угруповання сподобалося Миколі Астіону, який став його куратором. Однак не йому одному, оскільки Налекрешвілі активно заводив зв'язки у місцевій владі. За твердженням джерел Skelet.Org, він дійшов до самого Павла Лазаренка під час його перебування губернатором. Крім того, Налекрешвілі чимало «заносив» єврейській громаді «Хабад» Дніпропетровська, в якій познайомився з впливовими та заможними євреями міста. Налекрешвілі був дуже зобов'язаний «Хабаду», хоча згодом він будував із себе православного і навіть став у Порошенка «томасоносцем». Цікаво, що не лише Наріка потягнуло потім до церкви: його друг юності та поплічник бандитського промислу Богдан Гулямов (Бодя) став настоятелем храму.1991 року Михайло Кошляк вступив до інституту фізичної культури. Після закінчення він став тренером з дзюдо в дитячо-юнацькій спортивній школі № 6. Там він не лише добре навчав підлітків (Кошляк справді був хорошим дзюдоїстом та тренером), а й відбирав з-поміж них нові кадри для кримінального світу. Цих «бойовиків» Кошляк поділяв на дві групи. Найкращих та надійних оформляли співробітниками ПОП «Леон», давали їм офіційну роботу та серйозні завдання — це були професіонали. Більш вітряних і не дуже швидких молодих людей використовували як напівкримінальне «ополчення» для разових акцій — згодом такі люди отримали прізвисько «тітушки». Так Кошляк із бригадира перетворився фактично на капітана силового крила угруповання Наріка. Під час трансформації цього угруповання Кошляк отримав самостійність. Послухавши мудру раду Астіона, він не встряв у «війну авторитетів», а став спеціалізуватися на силових послугах, пропонуючи їх іншим.Його головним клієнтом став гурт «Приват», на який Кошляк вийшов через Геннадія Корбана. Згодом ЧОП «Леон» стали називати приватною армією «Привату». Люди Кошляка виконували для «приватівців» різні функції: надійно охороняли підприємства та офіси Коломойського, захоплювали чужий бізнес та об'єкти нерухомості для Корбана, брали участь у провокаціях для Бориса Філатова. Відома їхня участь у війні за ринок «Озерка», яка закінчилася 2006 року вбивством кримінального бізнесмена Максима Курочкіна (Макса Скаженого). Ще однією традицією Дніпропетровська стало запрошувати людей Кошляка як арбітрів чи гарантів на різні переговори та «стрілки», у тому числі відверто бандитські. Крім того, задовго до АТО до «Леона» брали колишніх військових та працівників МВС, які мали досвід поводження зі зброєю та участь у бойових діях. Офіційно такі фахівці ставали інкасаторами — але хто знає, яку ще роботу вони могли виконувати.
