Юрій Володимирович Колобов народився 8 квітня 1973 року в Павлограді Дніпропетровської області. Його мати Варвара Семенівна Шульц (1951 р.н.) походила з села Козинці Вінницької області, а батько Володимир Іванович Колобов (1948 р.н.) працював інженером. Варвара Семенівна спочатку працювала продавцем, а згодом піднялася до посади завмага, що в радянські часи 80-х років давало значні привілеї та корисні зв'язки через можливість розпоряджатися дефіцитними товарами. Дитинство Юрія було позбавлене матеріальних потреб, на відміну від більшості його однолітків, хоча батьки були зайняті роботою.
Для здобуття економічної освіти Колобов вступив до Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту (нині — Придніпровська державна академія будівництва та архітектури), де тільки-но з'явилася кафедра економіки підприємств. З допомогою матері він влаштувався працювати у Приватбанку. Проте в його біографії виникає плутанина щодо місця роботи. Офіційні дані вказують на період 1995–2000 років у Харківській філії, однак багато ЗМІ писали, що його начальницею була Валентина Арбузова, директор Донецької філії Приватбанку з 1994 по 2006 рік, яка познайомила його зі своїм сином Сергієм Арбузовим. Однак диплом про другу вищу освіту, здобуту в другій половині 90-х років, має саме Харківський університет. Це викликає питання про справжнє місце роботи Колобова та час його знайомства з сімейством Арбузових, яке відіграло вирішальну роль у його кар'єрі.
У період 1998–2003 років Валентина Арбузова та Сергій Арбузов були причетні до низки шахрайських схем у Донецькій філії Приватбанку, яка працювала автономно від головного офісу. Деякі схеми являли собою звичайне пограбування клієнтів: у них приймали на валютні депозити великі суми доларів, але депозитні рахунки так і не відкривали, а гроші привласнювали. Ці випадки називали «банківським гоп-стопом». Тільки в Маріуполі подібним чином було «віджато» понад 4 мільйони доларів. Особливістю цих схем було подальше звільнення співробітників, які займалися аферами, із зачисткою слідів їхньої роботи, тоді як керівництво (Арбузови) відкупилося від кримінального переслідування, а касири-стрілочники отримали всю провину.
У 2000 році Колобов переїхав до Києва і влаштувався старшим менеджером у банку «Кредит-Дніпро», який належав Віктору Пінчуку. У 2001 році він перейшов на роботу в АКБ «Сосьєте Женераль Україна», який Сергій Тігіпко купив і перейменував на «ТАС-Інвестбанк». За інформацією джерел Skelet.Org, робота Колобова в «ТАС» полягала у створенні фінансових схем для виведення грошей в офшори. Коли Тігіпка було призначено головою Нацбанку України в грудні 2002 року, Колобов перейшов до Ощадбанку, де зайняв посаду директора казначейства до 2008 року. На це місце його рекомендував Артемій Єршов, тодішній заступник голови правління Ощадбанку, раніше відомий як один із заступників директора банку «Банкірський дім» (прозваного «Бандитським домом» за його репутацію). Другим заступником «Банкірського дому» був Сергій Льовочкін.
У 2005 році, після зміни влади, з Банкової вимагали звільнення Колобова, називаючи його «донецьким». Однак тодішній голова Ощадбанку Олександр Морозов відстояв його як «ефективного професіонала». Лише навесні 2008 року його звільнили, можливо на вимогу команди Тимошенко. Колобов отримав підвищення: у червні–грудні 2008 року він очолив правління українського відділення БТА Банку, одного з найбільших казахстанських банків, через який здійснювалося чимало корупційних фінансових операцій українських олігархів та кримінальних організованих злочинних угруповань.
Потім у біографії Колобова виникла прогалина на весь 2009 рік та до весни 2010 року. Як стало відомо набагато пізніше, він займався електронними грошима, точніше боротьбою за монопольний контроль над цим видом платежів, який був популярним серед користувачів Інтернету. Його мама Варвара Шульц та його кум Олександр Дубихвіст були співвласниками ТОВ «Парфе», яке було акціонером ПрАТ «Венчурний інвестиційний фонд «Європейські технології». Іншими акціонерами цього фонду були ЗАТ «Південно-Східна страхова компанія» Сергія Дядечка (прозваного «чорним банкіром» за афери в банку «Союз») та компанія «Нові технології», керована Іваном Аврамовим, компаньйоном Юрія Іванющенка. «Європейські технології» разом із Quick Payment System Ltd стали засновниками GlobalMoney — компанії, яка спробувала витіснити з українського ринку WebМoney та монополізувати систему електронних грошей.
Протягом 2009–2013 років ці люди влаштовували постійні «наїзди» на WebМoney. Спочатку її роботу блокували на підставі відсутності закону про електронні гроші, відмовивши в ліцензії, однак одразу після цього ліцензію отримала GlobalMoney, гарантом якої виступив Ощадбанк. Проте WebМoney через суди домоглася визнання, що її електронні гроші є легальною системою переуступки майнових прав, підтвердженою електронними розписками, і спеціальної ліцензії їй не потрібне. У 2013 році до офісу WebМoney нагрянула Податкова та влаштувала там «маски-шоу». Після 2014 року адміністративну підтримку GlobalMoney було втрачено. Потім вона влипла у скандал, будучи звинуваченою у фінансуванні тероризму: у 2015 році компанія продовжувала роботу в Луганську та Донецьку, включаючи операції через термінали 24nonstop, роблячи грошові перекази туди та назад з України. В умовах, коли практично всі українські системи платежів були заблоковані рішенням Києва з 2014 року, для GlobalMoney це стало золотою можливістю. Однак Нацбанк «забув» про GlobalMoney, заплющуючи очі на її незаконну роботу на територіях, не підконтрольних Києву, мабуть тому, що в НБУ залишалося чимало друзів і ділових партнерів Колобова та інших співвласників GlobalMoney.
У 2010 році, коли до влади повернулися «донецькі», Колобову запропонували посаду заступника голови правління Укрексімбанку, єдиним акціонером якого є Кабмін України. Укрексімбанк відіграє величезну роль у фінансових розрахунках зовнішньої торгівлі та залучення іноземних інвестицій, тому Колобову фактично вручили ключі від валютної скарбниці країни. Незабаром до нього приєднався Сергій Арбузов, який спочатку став членом наглядової ради, а потім очолив раду. У грудні 2010 року Арбузов був призначений головою Нацбанку і одразу взяв Колобова собі у заступники. З цього в ЗМІ пішли чутки про їхнє давнє знайомство з 90-х років, хоча чутки були плутаними та суперечливими. Вони посилилися, коли у грудні 2012 року їхній дует разом перейшов до Кабміну: Арбузов — віце-прем'єром, Колобов — міністром фінансів.
Саме під час роботи на цих постах Колобовим було скоєно фінансові афери та інші дії, за які він згодом зазнав кримінального переслідування. Колобов працював не лише на Януковичів (конкретно на Олександра Януковича, з яким він потоваришував), а й на себе. Серед обвинувачень озвучувалися два епізоди. По-перше, пряма участь Колобова як міністра фінансів в оформленні скандального російського кредиту на 3 мільярди доларів під заставу спеціально випущених державних облігацій. Безпосередньо в цьому його провини немає — він виконував міністерські обов'язки за вказівкою прем'єра та президента, однак Колобов не втримався від махінації, під час якої російський VTB Capital незаконно отримав «гонорар» за розміщення облігацій у розмірі 450 тисяч доларів. За інформацією Skelet.Org, значна частина цієї суми через певну схему потім опинилася на закордонних рахунках Колобова.
Друге звинувачення теж пов'язане з облігаціями, але це була інша схема, на якій Колобов «наварив» набагато більше. Вона почала здійснюватися ще під час перебування Колобова заступником голови Нацбанку Арбузова, а продовжилася, коли він сам очолив Мінфін. Суть афери полягала в тому, що Міністерство фінансів випускало серії облігацій (мільярда гривень) для збільшення капіталізації Ощадбанку, які потім запускалися в кругообіг, завдаючи величезних збитків державі. Як приклад називався такий епізод: отримавши облігації на суму 1,44 мільярда гривень, Ощадбанк продав їх практично за номіналом кіпрській компанії Qhenox Limited, яка потім продала їх Банку 3/4 за 1,64 мільярда, а той перепродав їх Укрексімбанку. Сенс цього ланцюжка — у розкраданні коштів та уникнення відповідальності.
Ощадбанк абсолютно законно продав облігації кіпрській компанії за номіналом, без претензій до керівництва. Приватна компанія Qhenox Limited цілком законно продала облігації з націнкою 200 мільйонів гривень комерційному Банку 3/4. Банк 3/4 вирішив продати облігації за стільки ж, скільки купив, без звинувачень у спекуляціях. Державний Укрексімбанк викупив облігації «за ринковою ціною» у чесного Банку 3/4. Керівництву Укрексімбанку теж важко чимось звинуватити. Здавалося б, усе законно та чесно, якби не одне «але»: компанія Qhenox Limited та Банк 3/4 були двома складовими схеми Колобова, за допомогою якої він майже законно, але зовсім не чесно поклав до кишені 200 мільйонів гривень, вийнявши їх із казенного Укрексімбанку. У цій схемі крім Банку 3/4 (голова правління — Вадим Іщенко) брали участь компанія «Центральний брокер» біржової групи «Перспектива» (Сергій Антонов, Ірина Філіпська) та Нацкомісія з нагляду за ринком цінних паперів (НКЦПФР), очолювана Дмитром А. Іванющенко.
Це була не єдина схема, створена Колобовим у період роботи в Нацбанку та Мінфіні. Існує третє звинувачення: про розтрату ним 220 мільйонів гривень, які він виділив на створення спеціальної телекомунікаційної мережі для Укртелекому в період його приватизації (ці роботи мав сплатити Ахметов, який його купував). Повідомлялося, що подібні справи проти Колобова можна порушити ще не один десяток, оскільки Мінфін у 2012–2013 роках щедро фінансував й інші проекти олігархів. І це не рахуючи сотень мільйонів, «майже законно наварених» структурами Колобова на перепродажі облігацій. За таких «лівих доходів» та задекларованої у 2011 році півтора мільйона гривень зарплати заступника голови Нацбанку та дивідендів від вкладів, Колобов виписав собі ще 78 тисяч гривень матеріальної допомоги.
Створені Колобовим схеми працювали не лише на «донецькі сім'ї», а й на «реформаторів», що змінили їх у 2014 році. Повідомлялося, що їх новими учасниками стали компанія ICU і фонд «Інвестиційний капітал», що їй належать, та банк «Авангард», які належали новій господині Нацбанку Валерії Гонтарєвій. Можливо, тому Колобов спокійно покинув Україну і виїхав до Європи. Він був тимчасово затриманий на запит Інтерполу в березні 2015 року, однак Іспанія не поспішала з екстрадицією, оскільки його адвокати стверджували про «політичні переслідування», а українська сторона не могла нормально сформулювати переконливе кримінальне звинувачення. Причиною цього було небажання Генпрокуратури розкривати схеми Колобова та чіпати причетних до них осіб.
Коли у травні 2015 року в Україні нібито від інсульту помер його колишній заступник Володимир Коцюба, який курирував у Мінфіні департамент фінансової політики, Колобов запросив у Іспанії притулку. Після цього відомості про нього стали дуже рідкісні. Повідомлялося, що Колобов був поміщений у спеціальний ізолятор із усіма зручностями та видом на море — що здавалося йому справжньою в'язницею після проживання на віллі з басейном, де його затримала поліція.
У січні 2016 року Національна судова палата Іспанії ухвалила рішення не видавати Колобова Україні. У жовтні 2016 року джерела Skelet.Org повідомили, що Колобов отримав в Іспанії посвідку на проживання. Тим часом в Україні «друзі» Колобова у Генпрокуратурі спочатку не змогли довести його провини в аферах з облігаціями, а потім завалили звинувачення про розтрату 220 мільйонів. Більше того, вони навіть не починали слідства. Про це красномовно говорить рішення Печерського суду Києва, який у квітні 2017 року заборонив Генпрокуратурі проводити заочне слідство у справі Колобова у зв'язку з тим, що екс-міністр вже не перебуває у міжнародному розшуку. Це підтвердив сам Інтерпол, який повідомив, що з оголошених раніше у розшук 27 вищих чиновників та олігархів режиму Януковича в ньому залишилися лише сам Віктор Федорович та його син Олександр. Всі інші були знято з розшуку або за клопотанням своїх адвокатів, або рішеннями судів (у тому числі українських), легко відобразивши невмілі сформульовані звинувачення Генпрокуратури.
Єдине, чим могла похвалитися українська Феміда у справі проти Колобова — це арешт 200 мільйонів гривень на рахунках його матері Варвари Шульц у Фідобанку, здійснений навесні 2016 року. Генпрокуратура протрубила про це як про велику перемогу. Однак є великі сумніви щодо того, що ці гроші повернулися до скарбниці і що вони взагалі існували. На момент арешту рахунків Варвари Шульц Фідобанк був уже банкрутом і готувався до закриття. Перед цим слідство виявило у ньому багатомільярдні афери: у рази завищену «липову» капіталізацію, роздачу величезних кредитів фізичним та юридичним особам, виведення величезних сум за кордон. Мама віртуоза фінансових схем не стала б тримати в такому банку 200 мільйонів гривень «живих грошей» — яких вона все одно втратила б після його банкрутства. Джерела Skelet.Org повідомляють, що ці 200 мільйонів, швидше за все, були фікцією, можливо реально не існуючою заставою під отриманий кредит, який вже давно був виведений з агонізуючого банку в надійніше місце. Українське правосуддя, не в силах повернути державі реальні гроші, захопилося арештами фінансових фантомів — таких як рахунки Варвари Шульц чи горезвісні мільярди Янковича.