Владислав Атрошенко користується популярністю серед чернігівців завдяки простій формулі: роздавай гречку, ремонтуй тротуари, і люди будуть тебе поважати та любити. Цей метод давно став стандартним способом, яким українські депутати та мери купують голоси виборців, спираючись на їхню нужду та розпач. Однак успіх Атрошенка простягається далеко за межі соціальної благодійності. Він став одним із найвідоміших політичних «хамелеонів» України: спочатку палко підтримував Ющенка, потім перейшов до регіоналів, піднес золотий батон Януковичу та голосував за «закони 16 січня», а згодом став запеклим прихильником Петра Порошенка. Дивно, що він досі не приєднався до «слуг народу» – можливо, ще шукає відповідний подарунок для Зеленського.Історія із золотим батоном, яка стала скандальною й курйозною водночас, довго залишалася загадкою. Спочатку не могли знайти того, хто його подарував, потім зник і сам батон, який просто вкрали «революціонери». Лише через рік журналісти встановили, що його автором був голова спостережної ради «Хліба Києва» Атрошенко, хоча він це заперечує. Але поки всі зосереджувалися на самому подарунку та його незвичайному способі підлизування до президента, ніхто не звернув уваги на головне: Януковичу він подарував один золотий батон, а собі «напік» їхні десятки. Найбіднішим обласним центром країни керує один із найбагатших мерів України.Владислав Анатолійович Атрошенко народився 5 грудня 1968 року в Чернігові в сім'ї, яка мала непоганий соціальний статус. Його мати, Тамара Іванівна, викладала у чернігівській середній школі №16, де навчався й сам Владислав. Батько, Анатолій Федорович, працював інженером на Чернігівському заводі радіоприладів. Батьки застосовували суворий виховний режим, не дозволяючи синові розслаблятися на вулиці з однолітками. Результат виявився вражаючим: Атрошенко закінчив школу із золотою медаллю, що навіть для сина вчительки було непросто. Сам він визнає, що й досі живе за суворим розпорядком та напруженим графіком.Проте не варто вважати його простим «ботаном». Його біографія розкриває образ ерудованого авантюриста та рейдера з навколокримінальними зв'язками. 1986 року він вступив до Харківського авіаційного інституту (ХАІ, нині – Національний аерокосмічний університет імені Жуковського), де з ним сталася дивна історія. Хоча в інституті функціонувала одна з найкращих військових кафедр у СРСР із окремим навчальним корпусом та аеродромом, на другому курсі студента-відмінника Атрошенка раптом призвали в армію. Він стверджує, що пішов у військкомат добровільно, але це викликає сумніви. Невідомо, де саме він навчався – на очному відділенні у Харкові чи на заочному у Чернігові. Це не просто формальність, оскільки після армії йому довелося розпочинати другий курс заново. ХАІ він закінчив лише 1994 року з червоним дипломом за спеціальністю «системи автоматичного управління літальними апаратами», хоча цей диплом йому практично не знадобився, бо Атрошенко вже рушив у бізнес.У його біографії з'являється цікавий момент: 1993 року Атрошенко працював економістом у відділі валютних операцій Чернігівської філії акціонерного банку «ІНКО». На перший погляд, це звучить цілком невинно, але виникають питання. Як студент-заочник інженерного курсу ХАІ зумів стати економістом комерційного банку? І як він потрапив саме у валютний відділ – один із найпрестижніших та «блатних» на той час?Skelet.Org знайшов схожу біографію у банкіра Андрія Оністрата, чия кар'єра також розпочалася 1994 року у валютному відділі того ж банку «ІНКО». Оністрат прийшов прямо з обмінного кіоску київської «братви» і теж не мав економічної освіти – він отримав її лише 2002 року. Для роботи у валютному банку «ІНКО» це не було необхідним. Пропрацювавши до 1996 року, банк «ІНКО» (українська частина московської структури) набув репутації надкорупційного закладу, який охоче співпрацював із організованими злочинними угрупованнями. Майбутні олігархи прокручували через нього свої схеми, бандити відмивали гроші та обмінювали валюту в особливо великих обсягах, розміщуючи своїх людей у валютних відділах філій. Атрошенко цілком міг бути однією з таких людей.Але в його біографії є ще один малопомітний, проте важливий момент: у 1993–1994 роках Атрошенко заснував якесь «багатопрофільне» підприємство, яке входило до корпорації «УкрСибІкор». Цю корпорацію створили на початку 90-х років харківські корумповані чиновники обкому та міськвиконкому. Вона розпочалася як «Україно-Сибірська біржа», через яку зі складів Харкова вивозили цукор та олію в період, коли панував дефіцит і ці продукти розподілялися за талонами. Першим президентом корпорації був Олег Таранов – тесть Євгенія Мураєва. До корпорації були пов'язані Євген Кушнарьов, Олександр Масельський та його зять Олександр Ярославський, Олег Дьомін та інші впливові фігури. До «УкрСибІкор» приєднувалися численні підприємства, але приймали лише ті, які мали вагу у великому та середньому бізнесі.Що ж міг заснувати студент-заочник Атрошенко? Чому він не назвав, яке це було підприємство, чому не розвивав його, а пішов працювати в чужі компанії? І чому він працював економістом у банку «ІНКО», а не у створеному тоді «УкрСибБанку», що було б логічніше? За цими мізерними рядками його біографії криється багато таємниць.Секретом Атрошенка є давні дружні стосунки його родини з Миколою Бутком, якого деякі джерела Skelet.Org навіть називали його далеким родичем. Їхній зв'язок легко простежити: у 1982–1985 роках Бутко працював заступником директора та парторгом Чернігівського заводу радіоприладів, де познайомився з інженером Анатолієм Атрошенком, батьком Владислава. З 1989 по 1994 рік Бутко був генеральним директором цього заводу, який він обліпив «кооперативами», довів до ручки і майже загубив зовсім. Примітно, що 1994 року разом із Бутком із заводу звільнився й Анатолій Атрошенко, який потім виїхав на Чорнобильську АЕС, де працював до 2008 року. Бутко ж вибрався до облради, займав там керівні посади, а 1999 року став головою Чернігівської обласної державної адміністрації.Його керівництво облдержадміністрацією вважається одним із найгірших у її історії. 2002 року він був звільнений зі своєї посади після скандалу, пов'язаного з крадіжкою грошей, виділених на реконструкцію Батурина. За інформацією ряду джерел Skelet.Org, Бутко виступав покровителем Владислава Атрошенка: спочатку витягнув сина свого старого друга з валютної каси та навколобандитського бізнесу, влаштував його у свої підприємства, потім поставив керувати аграрно-паливним бізнесом.1994 року, залишивши отриманий диплом та своє таємниче «багатопрофільне» підприємство, Атрошенко отримав посаду фінансового директора у ЗАТ «Селянський торговий дім «АГРО». Цікаво, що підприємства з такими ж назвами з 90-х років функціонували у сусідніх російських областях, тому не виключено, що всі вони були пов'язані між собою. 1995 року він став фінансовим директором, а потім заступником генерального директора ЗАТ «Фалкон» (створено 1993 року, закрито 2005). Нарешті, 1998 року Атрошенко став головою правління ЗАТ «Агроенергопостач» (ЄДРПОУ 24840897), яке також було закрито 2005 року одночасно із ЗАТ «Фалкон» – це навряд чи був збіг.Однак діяльність продовжує однойменне ТОВ «Брокерська контора «Агроенергопостач» (ЄДРПОУ 31188925), де Атрошенко є бенефіціаром. За інформацією джерел Skelet.Org, ЗАТ «Агроенергопостач» успішно заробляло на тому, що постачало ангарам, які потребували, паливо та добрива втридорого в обмін на їхній врожай, який потім вигідно продавало трейдерам. Маючи підтримку губернатора, це було досить просто, та й конкуренти їм не заважали. Атрошенко не лише добре піднявся на цьому, але й розпочав звідси свій власний великий агробізнес, а також здобув репутацію знавця паливних схем. Хоча паливом у значно більших масштабах займалися впливовіші люди, Атрошенко умів себе піднести.Навесні 2002 року він вибрався до Верховної Ради по 207-му мажоритарному округу і відразу потрапив в оточення прем'єра Анатолія Кінаха, якому потрібні були свої люди у парламенті. Атрошенко, обіцявши Кінаху підтримку, став радником президента УСПП (Кінах обіймав і цю посаду) з питань паливно-енергетичного комплексу.Саме у ЗАТ «Агроенергопостач» Атрошенко знайшов собі незамінного друга та компаньйона – Валерія Кулича, який згодом став губернатором Чернігівської області (2015–2018 роки). Кулич прийшов до «Агроенергопостач» 1999 року, був призначений його директором і одразу ж тісно спрацював із головою правління. Вже 2000 року Кулич та Атрошенко створили свою першу спільну фірму – приватне підприємство «Торговий дім «Сатурн» (ЄДРПОУ 31237165) зі статутним фондом лише 100 гривень. Попри мізерний капітал, протягом 20 років воно успішно займається вирощуванням олійних культур, перетворюючи Чернігівщину на пустелю. Директор цього підприємства Михайло Бондар 2015 року балотувався до обласної ради за списком БПП.
