Андрій Анатолійович Кожем'якін досяг звання генерал-майора та посади заступника голови СБУ ще до сорока років. Згодом він став народним депутатом від партії «Батьківщина» і отримав звання генерал-лейтенанта. На папері його послужний список виглядає бездоганно, проте його ім'я пов'язане з низкою гучних справ: знищенням документів у матеріалах про міжнародного мафіозі Семена Могилевича, причетністю до полювання на селянина Олійника разом із депутатом Віктором Лозинським, а також звинуваченнями у контрабанді наркотиків під прикриттям спецслужб.
Кожем'якін походить з Одеси. Його батько був високопоставленим офіцером КДБ, генерал-лейтенантом СБУ, який до 1991 року працював у КДБ на Західній Україні, займаючись захистом державності та боротьбою з ідеологічними центрами. Коли у структурі СБУ створили главк «К» для боротьби з корупцією та організованою злочинністю, його очолив батько Кожем'якіна, який вважається одним із творців сучасної СБУ. У 2005 році батько загинув за невизначених обставин, потонувши у Сухому лимані на Одещині.
Син пішов стопами батька. У 1986 році Андрій закінчив Київське вище військово-морське політичне училище і служив лейтенантом на Чорноморському флоті СРСР у частинах морської розвідки, працюючи офіцером-водолазом та займаючись підводними диверсіями. У 1988 році він закінчив школу КДБ у Новосибірську і перейшов служити до Севастополя в особливий відділ. Через три роки Кожем'якін перейшов до СБУ, де пройшов шлях від оперуповноваженого до начальника однієї зі служб. У 2002 році він брав участь в операції з ліквідації міжнародного злочинного наркоугруповання, за що достроково отримав звання полковника.
На початку 2005 року Кожем'якін очолив головне управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ (управління «К»), яким раніше керував його батько. У квітні того ж року голова СБУ Олександр Турчинов запропонував йому стати своїм заступником. Подейкували, що вирішальну роль відіграли дружні стосунки між чоловіками. Коли Турчинов у вересні 2005 року на знак протесту проти відставки уряду Юлії Тимошенко пішов з поста, Кожем'якін звільнився разом із ним, але залишився позаштатним радником нового голови СБУ Ігоря Дріжчаного. Того ж року Кожем'якін отримав звання генерал-майора.
У той період створюється сайт ОРД, редактором якого став колишній речник СБУ Станіслав Речинський. На цьому сайті почали з'являтися матеріали, доступ до яких мали лише оперативні працівники. Після Євромайдану Речинський тимчасово був помічником-прес-секретарем міністра МВС Арсена Авакова. Вважається, що з Кожем'якіним він давно розійшовся і отримує підтримку з інших джерел.
З відходом Ігоря Дріжчаного, коли СБУ очолив Валентин Наливайченко, з «контори» пішли практично всі «мажори», прибудовані на роботу завдяки Турчинову, часто з «флешками», інформація з яких неодноразово з'являлася на сайті ОРД.
Кожем'якін вирішив піти у політику. Він став номером 25 у списку Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) на виборах 2006 року і успішно пройшов до Парламенту. Одразу після цього його призначили головою парламентської комісії із приватизації. На новій посаді він домагався накладання вето на план приватизації на 2007 рік, запропонований головою Фонду державного майна Валентиною Семенюк. Кожем'якін різко критикував конкурси з продажу «Луганськтепловозу» «Трансмашхолдингу» та «Комсомольського рудоуправління» Маріупольському меткомбінату імені Ілліча. Він також перешкоджав приватизації «Укртелекому» та ініціював законопроект, який мав забороняти ФДМ встановлювати додаткові умови для участі покупців в аукціонах та конкурсах. Однак у останній момент про нього перестали говорити, і він не був прийнятий.
Такі «правильні» та радикальні рішення показали Кожем'якіна як високоморальну людину та прихильника реприватизації. Проте фактично його готували як «своє обличчя» у Фонді державного майна. Коли у 2008 році Юлія Тимошенко стала прем'єр-міністром, вона звільнила Валентину Семенюк з посади голови ФДМ і призначила БЮТівця Андрія Портнова. Однак той так і не зміг зайняти своє місце фізично – до будівлі ФДМ його просто не пустили. За кілька місяців Генпрокуратура порушила проти нього кримінальну справу у зв'язку зі спробою незаконної приватизації Одеського припортового заводу, не без подання Президента Віктора Ющенка.
Тоді на арену вийшов Кожем'якін. БЮТ ініціювала його призначення на посаду керівника ФДМ, але план провалився – проти виступили опозиція та секретаріат президента. Тимошенко залишилася без свого впливу у Фонді, але не залишила протеже без ласого шматочка, призначивши його своїм радником. Андрій Анатолійович протримався у радниках два роки до приходу нового уряду Миколи Азарова.
Особливе місце належить Кожем'якіну в історії затримання генерала Андрія Пукача, який був виконавцем вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Підконтрольне Кожем'якіну відомство ще у 2005 році мало інформацію про те, що Пукач ховається в Ізраїлі. За його словами, все було готове до затримання. Він та ще чотири співробітники СБУ прибули до Ізраїлю. За отриманою інформацією, Пукач знаходився з коханкою недалеко від Тель-Авіва. Спочатку переговори з ізраїльською поліцією йшли добре, проте потім вони відмовилися віддавати Пукача, пояснюючи це тим, що на нього не виставлено «червону картку» Інтерполу. З документів Інтерполу з'ясувалося, що Пукач розшукується не за скоєння вбивства, а за зловживання владою та перевищення службових повноважень.
Генпрокуратура передає дані про злочини до Інтерполу, тому постало питання – чому вона вирішила інкримінувати Пукачу «зловживання владою», але промовчати про вчинення вбивства. Генпрокуратура всі звинувачення спростувала, назвавши операцію Кожем'якіна авантюрою. Пройшла чутка, що після цього інциденту було підписано ордер на арешт Андрія Анатолійовича з відкритою датою, але в хід він так і не пішов.
Перша кримінальна справа, заведена на Кожем'якіна, стосувалася знищення матеріалів справи СБУ про діяльність бізнесмена Семена Могилевича. Могилевич – один із хрещених батьків російської мафії з кінця 1980-х років. До сфери його впливу входить контроль над видобутком газу в Росії та Україні. У нашій країні мафіозі мали міцні «ділові» зв'язки з Дмитром Фірташем та його молодшим партнером Іваном Фурсіним. Фірташ до 2004 року керував компанією Eural Trans Gas, яку створив Могилевич. Незабаром компанія зникла, а раптово «виринула» «РосУкрЕнерго». Її бенефіціаріями стали Фірташ та Фурман, ще половиною володів «Газпромбанк». Таким чином, Могилевич негласно контролював мільярди доларів від продажу природного газу транзитом Росія-Україна.
Ще у СРСР у КДБ існувала «Справа Могилевича» – близько 20 томів, які викривали діяльність мафіозі. Там розповідалося про дружбу Могилевича з Фірташем, Фурсіним і, швидше за все, з Юлією Тимошенко, особливо враховуючи її дружбу з Дмитром Фірташем. До справи додалася низка важливих документів від спецслужб, які розкривали діяльність клану Могилевича, спрямовану на власне збагачення шляхом створення та впровадження збиткових для України комерційних схем у паливно-енергетичному комплексі та хімічній промисловості.
Проте «Справа Могилевича» зникла. У знищенні звинуватили Андрія Кожем'якіна, на той момент заступника голови СБУ та начальника Главку з боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Нібито він зробив це за наказом Турчинова, а той, у свою чергу, отримав доручення від Юлії Тимошенко. Кожем'якін наказав підлеглим протягом 40 хвилин підготувати ухвалу на закриття та знищення документів ОРД щодо угруповання Могилевича. Генпрокуратура порушила справу за цим фактом у березні 2006 року, але вже у червні справу було закрито Печерським райсудом за статтею 6 пункту 2 КК України «відсутність складу злочину» після розгляду скарги Турчинова на незаконні дії ГПУ.
Другу кримінальну справу на Кожем'якіна завели за фактом незаконного прослуховування співробітниками СБУ журналіста газети «Сегодня» Олександра Корчинського. Корчинський першим написав матеріал про місцезнаходження Олексія Пукача, який втік, тим самим відкривши масовій аудиторії державну таємницю. Під час виходу матеріалу саме готувалася операція СБУ з екстрадиції Пукача з Ізраїлю. СБУ відреагувала на це відкриттям кримінальної справи, в рамках якої прослуховувала телефонні розмови Олександра Корчинського. Генеральна прокуратура вважала відкриття справи на Корчинського протизаконною і завела свою кримінальну справу на заступника голови СБУ Андрія Кожем'якіна. Справа дійшла до суду, але дії Генпрокуратури визнали незаконними. Представники відомства навіть вибачилися за помилку. Багато ЗМІ звинуватили в «зливі» інформації журналісту Корчинському заступника генпрокурора Віктора Шокіна, який звинувачення спростував. Проте у Кожем'якіна пляма на репутації залишилася.
У літку 2009 року Україну вразило резонансне вбивство на Кіровоградщині. У центрі скандалу опинився депутат від партії БЮТ Віктор Лозінський. Він із прокурором та головним міліціонером влаштували справжнє полювання на людину. Об'їжджаючи свої мисливські угіддя – 26 тисяч гектарів, третину Голованівського району Кіровоградської області, – чоловіки помітили на території людину. Ним виявився селянин Олійник. Лозінський не любив, коли на його вотчині хтось ходив, тож озвірів. Він вискочив з машини і почав стріляти в чоловіка із рушниці, після чого вони переїхали тіло. Від отриманих травм чоловік помер.
Все це було схоже на популярну у сильних світу цю розвагу – «сафарі» на живу мету. Здавалося б, такий резонанс мав спонукати СБУ знайти винуватця за лічені дні та віддати його до рук правосуддя. Але є одне «але». СБУ очолює Турчинов, а його заступник – Кожем'якін, і вони за покликанням душі БЮТівці. Швидше за все, домовленість про порятунок однопартійця та указ самої Тимошенко дозволили Лозинському ховатися сім місяців за кордоном. Крім цього, Кожем'якін вирішив зарахувати свого «побратима» до лику святих. Він сказав, що вбивство селянина було лише обороною, нібито Олійник – небезпечний рецидивіст, який тероризував всю область. Кожем'якін навіть пропонував висловити подяку Лозінському.
Однак існує інша версія, яка пояснює таку поведінку БЮТівців. Нібито в машині був і сам Кожем'якін. Він, як виявилося, був частим гостем у мисливських угіддях нардепа. Найімовірніше, Андрій Анатолійович пообіцяв Лозінському, що СБУ прикриє справу, але не зміг цього зробити через громадський резонанс. На думку відомого адвоката та правозахисника Тетяни Монтян, т.зв. «Закон Савченко» був пролобійований саме Кожем'якіним для звільнення свого друга Лозінського. І не важливо, що внаслідок ухвалення цього закону на волю достроково вийшли сотні вбивць.
Немає жодного факту, який би доводив причетність Кожем'якіна до наркобізнесу. Однак на те він і працює в СБУ – таємність понад усе. У період з 1996 по 2006 рік головне управління «К» СБУ займалося запобіганню контрабанди наркотиків в Україну. У цій «операції» були задіяні троє – Андрій Кожем'якін, Владислав Бухарєв та Олександр Попівняк. Вони вирішили допомогти державі, та й про свої інтереси не забули.
У 2002 році ця група осіб прикривала передачу в Іллічівському порту 6 тонн кокаїну. Вантаж із Гватемали забирав якийсь одесит. У 2004 році до Херсонського порту зайшло судно з Панами. На берег було вивантажено 6 тонн кокаїну під виглядом проведення операції із захоплення. Трохи згодом група «К» встановила тісний зв'язок із українськими, російськими, молдавськими наркобаронами. Через налагоджену сітку до України надходили наркотики. Дійшло навіть до того, що перевізники мали номери групи «К», які на першу вимогу давали «зелений» коридор. Але все ж таки схема була недосконалою, і від неї довелося відмовитися.
За 2014 рік Андрій Кожем'якін задекларував 714 тисяч гривень прибутків. Ще він одержав 368 тисяч за продаж нерухомості. У його власності лише гараж площею 17 квадратних метрів. У членів сім'ї трохи більше майна – ділянка 0,12 гектара, житловий будинок розміром 346 квадратних метрів та квартира площею 207 квадратних метрів. Вкладів у банках, цінних паперів та інших активів ні депутат, ні члени його сім'ї не мають. Кожем'якін пересувається на Toyota Camry. А ось Subaru XV 2013 року випуску, задекларований у 2013 році, кудись зник.
