Андрій Володимирович Коболєв народився 16 серпня 1978 року в Києві. Його батько, Володимир Павлович Коболєв, був геофізиком, який у 1968 році закінчив Коледж геологорозвідувальних технологій КНУ імені Т.Г. Шевченка, а через п'ять років здобув освіту в ПНД «Інститут геології». Згодом він працював в Інституті геофізики імені С.І. Суботина НАН України, займаючись вивченням нафтогазоносного шельфу Чорного моря. У 2003 році Володимир Павлович обійняв посаду завідувача відділу сейсмометрії та фізичних властивостей складу Землі в Інституті геофізики, що дало йому доступ до масиву геологорозвідувальних даних по всій території України.
Молодий Андрій навчався в Інституті міжнародних відносин при Київському університеті імені Т.Г. Шевченка — престижному закладі, де навчалися представники еліти. Закінчивши інститут у 2000 році, він отримав ступінь магістра з міжнародних економічних відносин. Під час навчання Коболєв захопився покером і на останніх курсах півроку заробляв собі на життя, граючи в цю гру.
Свою кар'єру Коболєв розпочав в українському підрозділі міжнародної аудиторської та консалтингової компанії PricewaterhouseCoopers (PwC), влаштувавшись на посаду консультанта з питань управління за півроку до отримання диплому. Він спеціалізувався на стратегічному управлінні та корпоративних перетвореннях. PwC входить до «великої четвірки» аудиторських компаній світу.
Через чотири роки після того, як син робив перші кроки в кар'єрі, Володимир Павлович та кілька його колег з Інституту геофізики зареєстрували ЗАТ «Інститут прикладної геофізики». Ця структура дозволила їм досліджувати нафтогазоносний шельф Чорного моря як власну ділянку.
У 2002 році, коли Коболєв ще працював консультантом у PwC, а його батько вів активну наукову діяльність, на всю країну гриміли справи НАК «Нафтогаз». Слідче управління ДПАУ звинувачувало ініціатора створення НАК та його колишнього голову правління Ігоря Бакая у розкраданні державних коштів у особливо великому розмірі — йшлося про 770 млн гривень. Бакая не віддали під суд, а залишили без засобів до існування. Його змінив Ігор Діденко, заступник голови правління, але й він «погорів», схваливши «вексельний взаємозалік» між державною генкомпанією «Дніпроенерго» та приватизованими обленерго на користь Григорія Суркіса та його фінустанови «Український кредитний банк», завдавши збитків державі у 550 млн гривень.
Наступним НАК очолив Вадим Копилов, заступник Миколи Азарова з ДПАУ. Протримавшись два роки, він передав крісло Юрію Бойку за указом президента Кучми. Бойко вирішив винаходити хитромудрі схеми розкрадань та відмивання державних коштів у офшорні компанії. Йому потрібні були фахівці з іноземним досвідом для обслуговування корпоративних цінних паперів НАК, залучення іноземних позик та міжнародних фінансових операцій.
Бойко оголосив про нові вакансії: набирали консультантів-фахівців із міжнародних фінансів та корпоративного права. Взяли двох — Андрія Коболєва та Юрія Вітренко, сина лідера Прогресивної соціалістичної партії України Наталії Вітренко. Коболєву на той момент було 24 роки, і він став головним спеціалістом департаменту корпоративних фінансів та цінової політики НАК «Нафтогаз України». 26-річний Вітренко обійняв вищу посаду — помічника заступника голови правління Олександра Ковалка, зятя Анатолія Кінаха. Протекцію хлопцям склала сестра Ковалко, яка працювала з ними в PwC.
У 2006 році Коболєв очолив департамент корпоративних фінансів та цінової політики НАК. Пропрацювавши два роки, він став радником голови правління «Нафтогазу» Олега Дубини. Першим питанням, яким зайнялися Дубина та його радник, була реструктуризація заборгованості НАК з єврооблігацій. Погашали борг за облігаціями на 500 млн доларів, випущених у 2004 році. За інформацією джерел, геніальну схему вигадав саме Коболєв за інтелектуальної підтримки Вітренко. «Фахівці» вирішили реструктурувати зовнішній борг шляхом формального обміну єврооблігацій та інших зобов'язань на нові єврооблігації. Цінні папери з прибутковістю 8,12% змінилися на нові з прибутковістю 9,5%. У процедурі брала участь іноземна компанія Squire Capital Limited, зареєстрована на Кіпрі за півроку до початку реструктуризації.
Коболєв брав участь у підписанні газового контракту з Газпромом у 2009 році, хоча й не найпрямішим чином. Угоду провернула Юлія Тимошенко. За домовленістю з Володимиром Путіним Україна отримала газ по 450 доларів за тисячу кубометрів, при тому що початкові переговори передбачали ціну 235-250 доларів. Хоча була прописана 20-відсоткова знижка, вона не врятувала становище. З ринку Тимошенко прибрала трейдера «РосУкрЕнерго» (50% акцій у Газпрому та Centragas Holding AG; власники останньої — Дмитро Фірташ та Іван Фурсін), позбавивши компанію 11 млрд кубометрів газу, що знаходилися в ПСГ «Нафтогазу».
Насправді ж, без участі голови правління «Нафтогазу» Олега Дубини, його радника Андрія Коболєва та першого заступника Ігоря Діденка ця угода не відбулася б. Саме їхні підписи «подарували» Україні найвищу ціну на газ у Європі. Коболєв та Діденко надали чисті листи з підписами посадових осіб «Нафтогазу», на яких представники «Газпрому» писали свої умови. Більше того, саме Андрій Володимирович прораховував фінансові умови угоди. Насправді Коболєв завжди був більше фінансовим радником Діденку, ніж безпосередньо Дубини. Але чоловіки примудрилися залишитись у тіні. Дубина говорив про те, що на нього тиснули як Тимошенко, так і президент Ющенко, нібито заборонивши йому підписувати контракт із Росією за ціною 235 доларів. Таким чином усі звинувачення посипалися на Тимошенко. Під «удар» потрапив і Діденко: за Януковича у 2011 році його засудили на три роки з відстрочкою вироку на такий самий термін. А ось Коболєв вийшов сухим.
Молоді «фахівці» Коболєв та Вітренко, без достатнього досвіду роботи, протягом восьми років з перервами радили керівникам НАК. Вітренко пішов з «Нафтогазу» у 2004 році, одразу після Помаранчевої революції, а потім повернувся у 2006-му, але звільнився через рік. Коболєв же працював у корпорації до 2010 року — вісім років.
У 2010 році безробітні Коболєв та Вітренко вийшли на дорогу великих корпоративних фінансів із фірмою ТОВ «AYA Securities». За три роки приватна структура прославилася спробою «віджати» у кредиторів державної компанії «Вугілля України» три млрд гривень.
Історія почалася у 2005 році, коли Коболєв і Вітренко працювали на благо «Нафтогаз». На той час держкорпорація активно співпрацювала з фірмою «КПСМ-консалтинг», якою керував Вадим Іванов із Москви. Фірма займалася діагностикою трубопроводів та розвідкою магістралей. «Солодка парочка» фахівців з НАК вирішила об'єднатися з Вадимом Івановим. Насамперед компанію «КПСМ-консалтинг» вони перейменували на «AYA Capital». Щоб ніхто не знайшов кінців, засновником зробили офшорку на Кіпрі «Нестрас холдинг», прописану за однією адресою з офшором Леоніда Юрушева «Bonnlack Finance Limited».
Наступний крок — власники «клонують» «AYA Capital» і у 2006 році створюють «AYA Securities», яку реєструють за тією ж адресою. На відміну від материнської структури, «AYA Securities» не стала офшорною. Її єдиним власником був зареєстрований Юрій Вітренко, який вніс до статутного фонду 7,1 млн гривень. Вадим Іванов став «підписантом», а Андрій Коболєв — керуючим директором та радником. Коли у 2010 році Коболєва звільнили з «Нафтогазу», він повністю поринув у свій бізнес у «AYA Securities». Відтепер Коболєв та Вітренко працювали разом, хоча Вітренко завжди був головним.
У 2013 році «AYA Securities» та «солодка парочка» прогриміли на всю Україну через історію із державною компанією «Вугілля України». У ті роки «Вугілля України» отримувало більшість позик від держбанків — Ощадбанку, Укрексімбанку та Альфа-банку. Фінустанови влили до держкомпанії близько двох млрд гривень під держгарантії. Але з 2011 року «Вугілля України» перестало платити за рахунками, заборгувавши банкам 1,3 млрд гривень. Після дворічної серії судових позовів поточні рахунки держкомпанії було заарештовано. Міненерговугілля заявило про ліквідацію «Вугілля України». Юристи компанії звернулися до судів із проханням реструктуризувати кредити терміном на 20 років.
У цей же час до банків звернулася компанія «AYA Securities» з пропозицією викупити борги «Вугілля України» за 30% від їхньої номінальної вартості. Це була геніальна схема конвертації боргу держпідприємства у доход приватної особи. Однак у такій афері завжди має бути зацікавлена висока посадова особа, яка підписує наказ про ліквідацію підприємства. Цією особою став екс-міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький. Йому, звичайно, належав відкат. Фінансувати угоду, швидше за все, мав банк, близький до сім'ї президента Януковича. Однак угода не відбулася. Виною всьому Майдан. Коболєв та Вітренко швидко відхрестилися від схеми з «Вугілля України». Зазначимо, що підприємства України у 2014 році були винні НАКу приблизно 27 млрд гривень.
У 2014 році Андрій Коболєв долучився до «чесної» влади — «уряду камікадзе» Арсенія Яценюка та Юлії Тимошенко, яка втрачала сферу впливу. Щойно було сформовано уряд Яценюка, заговорили про те, що НАК «Нафтогаз» очолить екс-заступник голови держмонополії Ігор Діденко. За колишні заслуги на цю посаду його кандидатуру особисто лобіювала Юлія Тимошенко. Однак Яценюк не ризикнув так себе компрометувати і звернувся за порадою до Діденка. Той порекомендував кандидатуру Андрія Коболєва — молодого хлопця, який особливо не світився у громадськості. За інформацією Skelet.Org, саму ідею очолити НАК йому підкинув екс-міністр інфраструктури Андрій Пивоварський.
Коли Коболєв став головою правління «Нафтогазу», зазвучало нове для українського обивателя слово «диверсифікація» — розширення асортименту продукції та переорієнтація ринків закупівель. Щоб зменшити залежність від російського «Газпрому» та від ціни «контракту Тимошенко», уряд Яценюка почав активно використовувати схему реверсних постачань газу з Європи. Частину обсягу газу Україна закуповувала у «Газпрому», а частину — у найбільших європейських концернів.
Але й на цій справі Яценюк та його ставленик Коболєв вирішили нажитися. Вони укладали контракти за корупційними схемами. Серед усіх європейських концернів-постачальників виділився TrailStone. Компанія постачала великий обсяг газу за явно завищеною ціною, але про це мовчали, адже вся річ у середній вартості, яка проходила «за нормами».
Юлія Тимошенко заявила, що TrailStone створена штучно урядом Яценюка. На чолі стоїть громадянин України Павло Левін, який безпосередньо стосується керівництва «Нафтогазу». Коболєв пояснив, що засновник TrailStone працює на ринку газу вже 15 років. Це була нахабна брехня. За офіційними даними, «реальна» TrailStone зареєстрована лише у 2013 році. Її заснували колишні керівники Deutsche Bank AG разом із Riverstone Holdings LLC, великою американською компанією, що спеціалізується на енергетиці.
Але річ в іншому — з Україною співпрацює берлінська TrailStone GmbH. Дізнатися про цього суб'єкта в німецькому реєстрі юридичних осіб неможливо — вся інформація засекречена. Відомо, що серед її головних акціонерів — резиденти Кайманових островів. Німецька компанія-трейдер отримала акредитацію на австрійській газовій біржі лише у 2014 році. Через два дні після реєстрації TrailStone на біржі Коболєв говорить про те, що в Україну почнуть постачати газ два закордонні гравці. В умовах української бюрократії — це справжнє диво. Але жодного слова про фактичну вартість закупівель. Угоди не підпадали під дію закону про держзакупівлі, тому монополіст не публікував їхні щомісячні обсяги та ціни.
Трейдер ніколи газом не торгувала. Про своє «призначення» компанія дізналася, коли до НАКу прийшов Юрій Вітренко на посаду радника голови «Нафтогазу». Людина, яка завжди курирувала Коболєва, раптом стала його підлеглим. Виявилося, що Вітренко познайомився з майбутнім директором TrailStone під час стажування у Merrill Lynch у Лондоні у 2006 році. Зайнявши крісло у НАК, радник вирішив провернути корупційну схему. А далі накатаним: Вітренко вигадує, Коболєв підписує.
У 2015 році Арсеній Яценюк заявив, що Україна купуватиме у TrailStone більше газу. Але промовчав, що ціна друга за висотою серед усіх постачальників газу — 388 доларів за тисячу кубометрів. У результаті TrailStone виходить на третє місце за обсягами постачання «Нафтогазу».
Інша європейська компанія-трейдер, яка постачає газ в Україну, — лондонська Noble CFL. Вона простежує чіткий зв'язок з українськими чиновниками. Noble CFL — «дочка» гонконгської Noble Group, компанії, що спеціалізується на сільському господарстві. Noble Group працює в Україні з 2008 року. З 2008 по 2013 рік українське представництво Noble очолював Іван Мірошниченко, народний депутат від «Самопомочі». У 2015 році Noble стає постачальником реверсного газу для «Нафтогазу». У лютому цього року Україна купує у компанії газ за рекордною ціною 402 долари за тисячу кубометрів.
Без сумніву, Андрій Коболєв почувався на коні через підтримку високих чинів. У 2015 році він дозволив собі ставити умови самому Ігорю Коломойському. Саме після того, як Президент Петро Порошенко звільнив його з посади голови Дніпропетровської обладміністрації, Коломойський відкритим текстом заявив, що «Нафтогаз» збирається через борги відключити постачання газу на Кременчуцьку ТЕЦ у Полтавській області, якою володіють структури Коломойського та Костянтина Григоришина. Відбулася телефонна розмова. Коломойський погрожував Коболєву, що захопить теплову електроцентраль.
Наступний скандал між Коболєвим та Коломойським вибухнув через «Укрнафту». 26 травня 2015 року набув чинності спеціально ухвалений Верховною Радою оновлений Закон «Про акціонерні товариства». Його ухвалили з метою допомогти «Нафтогазу» змінити менеджмент «Укрнафти» та повернути її під контроль держави. 50%+1 акція «Укрнафти» належить НАКу, а 43% — компаніям, афілійованим із групою «Приват» Ігоря Коломойського.
Незважаючи на те, що контрольний пакет акцій знаходиться біля держави, компанію повністю контролює менеджмент Коломойського. Але керівництво НАК повело себе дивно. Після ухвалення закону вони не усунули менеджмент «Укрнафти» на чолі з Пітером Ван Хеке, не призначили виконувача обов'язків і не перекрили можливість виведення коштів з компанії. Своїми діями Коболєв дозволив Коломойському з травня до вересня 2015 року забрати з «Укрнафти» близько 12 млрд гривень. За цим фактом Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу на главу «Нафтогазу» Андрія Коболєва.
За 2014 рік Коболєв задекларував 769,5 тис. гривень доходів, з яких 763,2 тис. гривень становила зарплата. Згідно з декларацією, у голови «Нафтогазу» з майна — орендована квартира, земельна ділянка, два автомобілі та водний мотоцикл. Однак, як з'ясував Skelet.Org, Андрій Володимирович приховав розкішний котедж загальною площею 300 кв. м., розташований практично на березі Київського моря, за 20 хвилин їзди від Києва. Вартість такого люксового житла — понад один млн доларів. По-хорошому, щоб придбати подібну нерухомість, Коболєву довелося б збирати свою зарплату понад 30 років. Маєток коштує чиновнику 100 тис. гривень на рік. У цю суму включено охорону, роботу садівників. Крім того, у комплексі є причали для яхт, вертолітний майданчик. За свій будинок Коболєв не виправдовувався. Скандал поступово зам'яли.
Обжившись у НАК, Коболєв вирішив зробити умови роботи комфортнішими. Інакше неможливо пояснити рішення глави «Нафтогазу» про придбання броньованого автомобіля преміум-класу Mercedes Benz S600 Guard вартістю близько 5,1 млн гривень. Інформацію розмістили на сайті держзакупівель Prozorro. Новина про покупку викликала резонанс, тому НАК почав виправдовуватися. Нібито автомобіль необхідний Коболєву, щоб убезпечити себе від ризиків, пов'язаних із процесом у Стокгольмському арбітражі з ВАТ «Газпром». Тільки нюанс: з'явилися припущення, що тендер прописувався під конкретну машину. Тобто Коболєв спочатку вибрав авто, а потім було виписано умови для його придбання. Так як броньовані машини — товар рідкісний, виявилося, що справді є авто, на яке Андрій Володимирович накинув оком. Імовірно, Mercedes перебував у київському салоні Premiumauto. В останній момент тендер скасували. Мабуть, щоби не привертати уваги.
Справи у 2015 році в Андрія Коболєва явно йшли вгору. І це видно за його декларацією. Голова НАК отримав у 2015 році 6 млн 105,9 тис. гривень доходу. Із зароблених Коболєвим шести з лишком мільйонів гривень, згідно з декларацією, один млн 105,5 тис. гривень становила заробітна плата. Ще 1,4 тис. гривень Коболєву принесуть дивіденди та відсотки. Інші п'ять млн доходів пов'язані з наданням ним інвестиційно-банківських послуг на попередньому місці роботи до призначення до «Нафтогазу». З майна — оренда будинку (287,6 кв. м) та гаража (42 кв. м) та у власності земельна ділянка (1204 кв. м) та житловою домівка (274 кв. м). Коболєв володіє автомобілями Porsche Cayenne S (2007 року випуску) та Mercedes-Benz GL550 (2008 р. в.) та гідроциклом Bombardier Sea-Doo RXP 255 (2006 р. в.).
Наприкінці 2016 року стало відомо, що НАК «Нафтогаз» оголосила новий тендер. Голові компанії знадобилася особиста охорона у 2017 році. Планувалося створити два пости охорони по два охоронці, які працюватимуть щодня з 8:00 до 20:00. Охоронці «набираються» не старше 40 років, із трирічним досвідом роботи. Вони мають бути озброєні: від постачальника послуг потрібно забезпечити охоронців табельною вогнепальною зброєю, гумовими кийками, електрошокерами, газовими балончиками, а в разі потреби автоматами. Очікувана вартість закупівлі складала 827 тис. гривень. Тільки ось є нестиковка. Відповідно до законодавства, ці послуги можуть надаватися лише працівниками поліції охорони Національної поліції, а не приватними структурами.
На кінець 2016 року Юлія Тимошенко заявила, що Андрій Коболєв та члени правління отримають кожен за минулий рік по 13 млн гривень премії. Андрій Володимирович її слова не коментував.