Українці платять за комунальні послуги в три-чотири рази більше від їхної фактичної вартості, однак ця проблема залишається замовчуваною. За газовими схемами та Роттердамською формулою стоять не тільки олігархи з Донецька та Дніпропетровська, але й так звані «вінницькі» — впливові політичні та бізнесові кола, які ці схеми розробили та активно захищають. Ключову роль у цьому процесі відіграв майже непомітний екс-віце-прем'єр Володимир Кістіон, чия кар'єра пов'язана з численними комунальними афірами.
Відповідь на питання про походження
Володимир Євсійович Кістіон народився 31 травня 1965 року в селі Должок Ямпільського району Вінницької області. Після служби в армії він вступив до Одеського інженерно-будівельного інституту (нині державна академія будівництва та архітектури), обравши спеціальність «водопостачання та каналізація». Цей вибір визначив усю його подальшу траєкторію — від простого водопровідника до посади віце-прем'єра.
1989 року Кістіон повернувся на Вінниччину та почав працювати у водоканалі райцентру Ямпіль. За рік молодий фахівець очолив це підприємство — аномально швидке просування, яке джерела Skelet.Org пов'язували з родинними зв'язками. Одні джерела стверджували про допомогу тестя, інші — про дядька. Однак сам Кістіон, як і інші представники «вінницької» еліти, ретельно приховував своє минуле та зв'язки.
З 2006 року Вінницька область перетворювалася на інформаційне гетто, де місцеві форуми ретельно очищували від будь-якого компромату на місцевих лідерів. За інформацією Skelet.Org, за гасіння громадського обурення відповідав Олександр Рева — тоді заступник вінницького мера Володимира Гройсмана, а згодом міністр його уряду. Якщо у 2008 році вінничани майже вступали в конфлікти з міською владою, то до 2014 року Вінниця стала білою плямою на карті соціально-політичного невдоволення України. Невдоволення існувало, але вільно його висловлювати вінничанам не дозволяли — право говорити мали лише пропагандисти «перемог» місцевої влади.
После другого Майдану «вінницькі» перенесли цей досвід на всю Україну.
Формування вінницького клану
Формування так званої «вінницької мафії» розпочалося на рубежі століть. Його основу склали вінницькі «сім'ї», які активно брали участь у повалення мера Дмитра Дворкіса (1992-2000). 23 листопада 1999 року на Дворкіса було скоєно замах, виконаний, за інформацією джерел із МВС, кілерами львівської організованої злочинної групи Володимира Дідуха (Вові Морди). Однак політичні інтриги, вплив на міську та обласну ради, а також поїздки «ходоків» до президента Кучми виявилися дієвішими.
Серед цих «ходоків» був молодий Петро Порошенко, який разом з батьком Олексієм Порошенком мав великі бізнес-інтереси на Вінниччині. Наприкінці 90-х утворився своєрідний трикутник протиріч між Порошенком, Медведчуком та Дворкісом. У 1998 році народний депутат Петро Порошенко був членом фракції СДПУ(о), але у ході боротьби за найближче до влади місце посварився з Віктором Медведчуком.
Медведчук підтримав Дворкіса, умовивши Кучму призначити того головою Вінницької обласної державної адміністрації зі збереженням посади мера. Родина Порошенка підтримала антидворкісівську опозицію, серед якої був власник вінницького ринку «Юність» Борис Гройсман — батько майбутнього прем'єра.
2000 року новим вінницьким мером став Володимир Ваховський (помер у 2013), місцевий «батько приватизації», однак він був вкрай несамостійною фігурою. Цікаво, що у виборчому штабі Ваховського працював журналіст Георгій Гонгадзе, нібито на прохання з найближчого оточення Кучми. Просидівши в кріслі мера лише два роки, Ваховський добровільно поступився місцем на наступних виборах.
Олександр Домбровський — колишній перший секретар міськкому ЛКСМУ та один з найактивніших вінницьких бізнесменів — став новим мером. Він був у витоків створення вінницького клану. Згодом Домбровський став вінницьким губернатором (2005-2010), був двічі обраний до Верховної Ради, увійшов до фракції БПП. Його називають одним із найстаріших політичних соратників Петра Порошенка, хоча їхні бізнес-стосунки залишаються таємницею. Домбровський — один із найбагатших вінничан, його капітал оточений численними корупційними скандалами.
2001 року Домбровський був ще лише депутатом міськради, однак мав величезний вплив на мера Ваховського, губернатора Юрія Іванова та голову облради Ігоря Калєтніка (майбутнього головного митника України та голови корупційного сімейства). За інформацією джерел Skelet.Org, саме Домбровський витяг Володимира Кістіона з ямпільського водоканалу, привіз його до обласного центру та пролобіював його призначення начальником «Вінницяводоканалу». З цього моменту розпочався вінницький етап життя Кістіона, під час якого він піднявся до великого начальника та став одним із «батьків комунальної мафії».
Афера з ламповим заводом
З 1996-97 років, коли Володимир Ваховський працював головою обласного Фонду держмайна, а потім заступником губернатора Анатолія Матвієнка (бізнес-партнера Домбровського), почалася поетапна «прихватизація» Вінницького лампового заводу, на якому колись працювали 5 тисяч горожан. Завод кілька років розоряли, а потім вирішили запровадити його борги до комунальних послуг.
Коли Кістіона призначили начальником «Вінницяводоканалу», було проведено наступну аферу. Заводу пред'явили позов на 17 мільйонів гривень боргу за комунальні послуги, більшість якого виставив водоканал, який різко підняв тарифи та не погоджувався на відстрочки.
Потім виникли власники кримського ТОВ «Аспект» Віталій Храмов та Андрій Медяков, які запропонували погасити борг в обмін на акції та майно заводу — цехи, склади та майже 36 гектарів території з власним парком. На базі заводу вони створили ЗАТ «Ламповий завод» та ТОВ «Вінницький завод склотари», які так і не розвинулися та закрилися 2007 року. Коли Кістіон перейшов на роботу до міськради заступником міського голови Володимира Гройсмана, ламповий завод офіційно припинив існування — його визнали банкрутом. Зараз його руїни потихеньку розбирають на будматеріали та метал.
Структура вінницького клану
Подібні історії дають змогу розглянути структуру «вінницького клану». Безпосередні виконавці афер (Володимир Кістіон, Рева, Ваховський) були залежними від кількох впливових сімей бізнесменів (Домбровський, Гройсмани), які, у свою чергу, були пов'язані з сім'ями, що займали високе становище у Києві (Порошенко, Матвієнко).
«Вінницький клан» складається з «сусідних сімей», які мають своїх маріонеток на різних посадах, своїх «кумів» у правоохоронних органах та свій «дах» у Києві. Володимир Кістіон та Рева — люди сімейного клану Гройсманів, а Гройсмани завжди були пов'язані з родиною Порошенка. Коли Петро Олексійович піднявся, він витяг у Київ сімейний клан Гройсманів.
Чому саме Гройсмана, а не Домбровського? Кажуть, справа в давніх близьких стосунках голів їхніх родин — Олексія Іванича Порошенка та патріарха президентської сім'ї. Однак Домбровського та його людей на Банковій також не забувають. Людиною Домбровського називають Мирослава Продана — колишнього заступника Романа Насірова, згодом в.о. начальника ДФС. Більше того, Володимир Кістіон довгий час був креатурою Домбровського, поки той не влаштував його заступником Володимира Гройсмана. Тож він досі може залишатися людиною Домбровського у родині Гройсманів.
Кістіон настільки старанно справлявся з поставленими завданнями, що перебував у керівництві «Вінницяводоканалу» до 2008 року, потім перейшовши на підвищення.
Реформи та маніпуляції
Єдиними його «реформами» на посаді були регулярне підвищення тарифів, нав'язування жителям міста водомірів та оплати за їхню перевірку, а також закрита інформація про реальну вартість очищення стоків. Останнє притаманне майже всім водоканалам України. Однак лише у Вінниці комунальні служби прозвали місцевими жителями «комунальної мафією», одним із «батьків» якої називали Володимира Кістіона.
Йшлося не лише про маніпуляції з тарифами та мільйони гривень, що канули в глибини вінницької каналізації. 2008 року вінницький водоканал «намухлював» із землею, що йому належала: вивів з користування частину території (природоохоронної зони), а потім через міську раду та мера Володимира Гройсмана роздав ділянки під забудову.
Самому Кістіону від тієї афери дістався дуже пристойний будинок, що різко виділявся на тлі навколишніх будівель. Це була найнатуральніша афера: ділянка під будинком була виділена Юрієві Піндику — простому шоферу міськради Вінниці. Поруч ділянку отримала дочка Піндіка — Людмила Лисюк.
Якщо на ділянці Лисюк було збудовано її власний будинок, то на ділянці Піндіка будинок збудував Володимир Кістіон, записавши його на свого сина. При цьому сам Піндік стверджує, що нібито продав свою ділянку, але не пам'ятає коли, кому та за скільки, хоча в реєстрах та кадастрах ця ділянка й досі значиться за ним. Так найкращі люди «вінницької команди» вміло прикидаються тими, хто живе на одну зарплату: будинок сина, а ділянка під ним взагалі чужа.
Домбровський як забудовник
Одним із найактивніших забудовників Вінниці був Олександр Домбровський: спочатку під час перебування мером міста (2002-2005), а потім губернатором області (2005-2010). Забудову не завжди вели його компанії, але Домбровський часто мав частку в чужих, яка досягала до 50%. Натомість він забезпечував повний «сервіс» — виділення землі, вирішення будь-яких питань та надання різних «знижок».
Одною з таких «знижок» було підведення водопроводу та каналізації без затримок та додаткових «накруток» — що досягалося за дзвінком Домбровського начальнику водоканалу Кістіону. За інформацією Skelet.Org, під час перебування начальником «Вінницяводоканалу» Володимир Кістіон допомагав Домбровському збанкрутувати та розграбувати колишній хімзавод, знищити колись знамениту Вінницьку взуттєву фабрику (з неї зробили торговий центр «Скай Парк»), а також вирішувати деякі питання, пов'язані з розширенням мав (можливо, має й досі) свою частку.
2008 року, ще будучи губернатором області, Домбровський влаштував свого протеже Кістіона заступником (спочатку в.о., потім чинним), а з 2011 року першим заступником міського голови — яким з 2006 року був Володимир Гройсман. Родина Гройсманів із цього приводу заперечень не мала, оскільки 2005 року, йдучи на губернаторство, Домбровський фактично передав Гройсману-молодшому своє мерське крісло, для чого в міськраді влаштували неабиякі інтриги та справжній переворот.
Такі традиції «демократії по-вінницькому» викликають великі сумніви щодо можливості чесних президентських виборів 2019 року.