Сергій Васильович Ківалов — фігура, яка втілює в собі характерні риси епохи пізнього Януковича. Він заснував та керував Одеською національною юридичною академією, де, за твердженнями джерел, розгортались масштабні корупційні схеми. Крім того, його пов'язують з авторством українофобного законодавства 2012 року та фальсифікацією президентських виборів 2014 року. Незважаючи на оголошену люстрацію, він продовжував утримувати вплив в Одеській області та уникав будь-яких серйозних наслідків. Його історія — це розповідь про те, як будувалась багатомільйонна бізнес-імперія та яким чином вдавалось маніпулювати державними інституціями.
Народження та ранні роки
Сергій Ківалов з'явився на світ 1 травня 1954 року в Тирасполі, столиці нинішньої невизнаної Придністровської Молдавської республіки. Його мати, уродженка одеського села Гросулове, приїхала туди для пологів, маючи вже трьох дітей. Примітно, що у жодних офіційних документах Ківалова не зазначені імена, по батькові та прізвища його батьків.
У 1958 році сім'я отримала комсомольську путівку до Казахстану, де брала участь у будівництві міста Кустанай. Сам Сергій розпочав навчання у школі Тирасполя. За виявлену тягу до знань та літератури однокласники дали йому прізвисько «Учитель». Після восьмого класу він вступив до Кустанайського автодорожнього технікуму на спеціальність «Дорожні машини та обладнання» — один із найпрестижніших технікумів країни того часу поряд з одеським. Після закінчення технікуму Ківалов недовго працював асфальтоукладачем, а потім пройшов військову службу у Забайкальському військовому окрузі, де досяг звання сержанта.
Вищу освіту Ківалов отримав у Росії, закінчивши 1980 року Свердловський юридичний інститут на судово-прокурорському факультеті зі спеціальності правознавство. Під час навчання його обрали головою студентського профкому — посада, яка зазвичай доставалась проректорам чи деканам. Можливо, це було винагородою за те, що Ківалов працював шофером у ректора інституту Дмитра Остапенка. Ця робота дозволила йому залишитися в інституті та вступити до аспірантури.
Знайомство з Єльциним та кар'єра в міліції
Під час навчання у Свердловську сталось одне з найважливіших знайомств у житті Ківалова — з Борисом Єльциним, який тоді очолював Свердловський обком партії. Молодий голова студентського профкому прийшов до майбутнього президента Росії з проханням вирішити проблему інститутських їдалень, які підпорядковувались іншій організації. Єльцин похвалив ініціативу юнака і став активно сприяти його кар'єрному зростанню.
Після захисту кандидатської дисертації у 1986 році Ківалов несподівано попросив переведення до міліції — крок, дивний для наукового працівника. Однак логіка була простою: Єльцин обіцяв йому протекцію. За два роки Ківалов пройшов шлях від оперативника карного розшуку до заступника начальника ГУВС Північноуральська. Потім він раптово попросив переведення до Одеси. Офіційна версія говорила про переїзд до батьків, які мешкали там. За неофіційною версією, його звинуватили у зґвалтуванні в Росії.
В Одесі Ківалов потрапив до патрульно-постової служби, яка вважалась найпрестижнішою. В його офіційній біографії значиться, що наприкінці 80-х він перебував у Чорнобилі, охороняючи місто від мародерів, у Сухумі під час абхазо-грузинського конфлікту, у Карабаху під час вірмено-азербайджанського зіткнення. Залишається незрозумілим, як одна людина могла одночасно працювати в чотирьох географічно віддалених місцях.
Створення Юридичної академії
1989 року Ківалов повернувся до наукової та викладацької діяльності. Протягом восьми років він працював в Одеському держуніверситеті, обіймаючи посади проректора, доцента, професора, завідувача кафедри митного права. 1997 року він вирішив створити власну установу — Одеську юридичну академію, яка задумувалась як його персональний бізнес під державним дахом.
Історія її заснування розкриває механізм маніпуляцій. На базі престижного юридичного факультету Одеського держуніверситету виник Юридичний інститут на чолі з Ківаловим. Інститут користувався популярністю і міг би стати автономним вишом, але Ківалов не чекав. Один розпорядження Кабінету Міністрів при прем'єрі Валерії Пустовойтенку — і в Україні з'явилась нова академія з Ківаловим на чолі.
Процес був сумнівним. По-перше, ВНЗ виник у розпал навчального року за лічені дні. Справи студентів без їхнього відома передали до нового закладу за одну ніч. По-друге, ректор Одеського університету Валентин Сминтина взагалі не знав про відчуження найпрестижнішого інституту. Виявилось, що лист від імені університету, на підставі якого Міносвіти та Кабінет Міністрів ухвалили рішення, підписав заступник Сминтина Анатолій Паньков. Більше того, документ не був завізований в університеті.
Панькову довелось піти зі своєї посади, але він не засмутився — йому одразу запропонували місце проректора з науково-методичної роботи та завідувача кафедри правової педагогіки та психології у новій академії, хоча за освітою він був філолог. Допомога у цьому «будівництві» надавав тодішній прем'єр-міністр України Павло Лазаренко, який за два тижні до звільнення з посади лобіював новий ВНЗ у всіх міністерствах і чинив тиск на міністрів, які ставили під сумнів його створення.
Корупційна машина академії
Не встигнувши зробити жодного випуску, академія першою з одеських вишів набула статусу Національної. Перший диплом почесного доктора був вручений президенту Кучмі. У перші роки роботи легальний оборот становив 10 мільйонів доларів на рік, при цьому заклад утримувався за рахунок державного бюджету.
Де-юре Ківалов був ректором з 1997 по 1998 рік. 1998 року він став депутатом Верховної Ради і мав звільнитися, але замість цього вигадав собі посаду почесного президента. Це зобов'язало колектив обрати нового ректора, але з 1998 по 2004 рік у академії не було ректора — його обов'язки виконував Паньков.
2004 року питання ректорства стало гострим. Ківалов організував безальтернативні вибори з одним реальним кандидатом — собою — та одним «технічним» кандидатом, 77-річним професором Червоним, який не міг скласти конкуренцію політику. За Ківалова проголосували 146 делегатів проти 8-ми. Затвердження у Міністерстві освіти та науки відбулось 31 грудня — чудо, враховуючи, що такі призначення зазвичай розглядаються два місяці. До цього Ківалов, офіційно звільнившись, примудрявся ставити свої підписи на дипломах, що створило проблеми багатьом випускникам щодо дійсності їхніх документів.
Академія стала штампувати так звані «кишенькові суди» — судді, які згодом допомагали Ківалову приватизувати землі на Одещині. Батьки-прокурори з різних регіонів посилали своїх дітей до академії, щоб потім лобіювати їх у прокуратури. Найкращих студентів, обраних самим Ківаловим, робили суддями чи прокурорами в Києві, де вони швидко просувались службовими сходами.
Для вступу потрібно було внести «данину» до благодійних фондів «Юридична академія» або «Студентська церква», якими Ківалов розпоряджався одноосібно. За чутками, ліквідація фонду «Юридична академія» була викликана переведенням 6 мільйонів гривень з його рахунку комусь із високопосадовців у Києві як «відступні» за збереження посади ректора. Ті ж джерела стверджують, що гроші опинились у Петра Порошенка та Олександра Мороза.
Звичайною практикою стало навчання на заочному та післядипломному факультетах народних депутатів та працівників Кабінету Міністрів, які ніколи не з'являлись в академії, маючи лише залікові книжки. За такою схемою навчався «полум'яний революціонер» Роман Безсмертний. Влітку 2004 року, за вказівкою Ківалова, його виключили за «заборгованість» через те, що він підтримував Віктора Ющенка, а Ківалов робив ставку на Януковича. Коли ситуація змінилась на користь «помаранчевих», Безсмертного відновили на останньому семестрі. Він захистив дипломну роботу та отримав диплом із підписом Ківалова. Петро Порошенко також захищав дисертацію кандидата юридичних наук у цій академії під керівництвом Ківалова.
2010 року Кабінет Міністрів погодився з пропозицією Міністерства освіти про реорганізацію академії у Національний університет Одеської юридичної академії.
Таємниці фінансування та перевірки
Одеська юридична академія функціонувала як окрема держава, куди заборонено було входити стороннім. Протягом 15 років податкові органи не провели жодної перевірки. Лише у 2016 році фіскальна служба через Генеральну прокуратуру досягла дозволу на ревізію договірних та фінансових операцій академії та її підрядників у 2013-2015 роках.
Перевірка виявила махінації під час ремонту навчальних корпусів у Києві та Одесі. Будівельній компанії «М2» було заплачено понад 40 мільйонів гривень, хоча фірма не знаходилась за місцем реєстрації та, ймовірно, не мала необхідних ресурсів для таких робіт. ВНЗ також підозрювали у привласненні державних коштів та ухиленні від сплати податків у період з 2010 по 2012 роки.
Подібну перевірку податкові органи хотіли провести 2015 року, але Ківалов через підконтрольного йому суддю Ярослава Балана зупинив її. Балан належала до «кишенькових суддів» Ківалова і працювала доцентом академії.
Земельні махінації та розширення володінь
Після створення академії Ківалов почав розширювати свої володіння. 1999 року міська рада передала у постійне користування академії 0,7 гектара землі на 8 станції Великого Фонтану для розміщення навчальної станції, де мали проходити заняття студентів з митного права. Академія незаконно обгородила ділянку парканом, прибравши понад 3 гектари рекреаційної землі узбережжя та берегозахисних споруд, сплачуючи за це 1 гривню на рік орендної плати.
За оцінками ріелторів, одна сотка землі на Великому Фонтану коштує 80-100 тисяч доларів. Через кілька років потреба у навчальній станції відпала. Замість повернення землі місту, Ківалов передав ділянку у власність нещодавно створеному Міжнародному гуманітарному університету.