Українська держава, яка стала місцем еміграції для мільйонів своїх громадян, одночасно привертає авантюристів з інших країн. Вони часто видають себе за успішних підприємців, впливових журналістів, політиків та державних діячів, однак їхня діяльність часто приносить більше шкоди, ніж користі. Одним із таких персонажів є Валід Арфуш, який, незважаючи на ретельно сформований позитивний образ, виявився замішаним у численних скандалах, пов'язаних із фінансовим шахрайством, крадіжками та торгівлею людьми.
Походження братів Арфуш
Братів Арфуш часто плутали з вихідцями з Лівії, хоча насправді вони народилися в Тріполі на території Лівану, а не Північної Африки. Ця плутанина посилювалася їхніми зв'язками з родиною Каддафі, що породило чутки про те, що батько братів займав високе становище при дворі ліванського диктатора і надав їм початковий капітал. Однак це далеко від істини.
Валід Мухаммед Аднан Арфуш народився 10 квітня 1971 року в ліванському Тріполі. Його старший брат Омар з'явився на світ 20 квітня 1969 року. Вони виросли в майже аристократичній, але збіднілій родині освітян. Їхня мати Нажва Ель-Наж працювала вчителем, а згодом директором школи. Батько Аднан Харфуш був професором арабської мови та літератури, який давав приватні уроки співробітникам французького посольства.
За інформацією Skelet.Org, Аднан Харфуш мав членство в партії «Баас» або навіть комуністичні переконання та певні зв'язки з представниками СРСР, зокрема з ГРУ. Завдяки цим контактам професор літератури зумів відправити свого старшого сина Омара на безкоштовне навчання в СРСР. Омара влаштували до московської консерваторії, де він мав розвивати свої музичні здібності. Однак через кілька місяців його звідти вигнали, і він потрапив до Дніпропетровського музичного училища імені Глінки, яке закінчив 1993 року.
Переїзд до України
Отримавши місце в гуртожитку, Омар запросив до себе молодшого брата Валіда у 1990 році. За іншою версією, батько відправив Валіда до брата, щоб уберегти синів від призову до армії та участі в ліванській війні. Проживання в спільній кімнаті гуртожитку в Дніпропетровську видавалося їм безпечнішим за життя у Тріполі. У 1991 році Валід вступив на факультет журналістики Дніпропетровського університету, однак так і не завершив навчання.
Так брати укорінилися в Україні, яка незабаром проголосила незалежність. Вони асимілювалися під іменами Валід та Омар Арфуш. Хоча українською мовою їхнє прізвище мало б звучати як Гарфуш, україномовні ЗМІ послуговувалися російським варіантом написання.
Початки бізнесу
На початку 1990-х років, коли в Україні розпочалася хаотична приватизація, брати вирішили займатися бізнесом. Валід розповідав журналістам про те, що починав із продажу касет із записами популярних музичних гуртів, які він сам робив на двокасетному магнітофоні. Однак це був лише красивий переказ історії про те, як з малого капіталу виростає великий бізнес.
Насправді їхнім першим серйозним підприємством була посередницька контора, яка займалася влаштуванням іноземних студентів до вузів Дніпропетровська. Брати брали гроші за те, щоб довести абітурієнтів до дверей інститутів, показати, куди здавати документи, та допомогти винайняти житло в місті. Цей бізнес став можливим завдяки корисним зв'язкам батька, який на початку 1990-х років, втративши підтримку СРСР, що розвалився, за допомогою своїх дипломатичних знайомих переїхав до Франції. Брати також спиралися на власні контакти, поєднуючи їх з невгамовною жагою до легких грошей та комфортного життя за чужий рахунок.
Радіо та журналістика
Валід Арфуш, будучи студентом факультету журналістики, не надто успішно навчався, однак зумів домовитися про стажування на одному з місцевих телеканалів Дніпропетровська. Через свого батька він отримав посаду позаштатного кореспондента французької радіостанції «Radio France International» (RFI). Хоча французи не цікавилися життям Дніпропетровська, а Валід так і не створив для них жодного репортажу, статус кореспондента RFI відкривав для нього багато дверей та допомагав налагоджувати потрібні контакти.
Одним із його знайомих став Ляпен Дуглас Френк, якого ЗМІ називали підприємцем із Франції, хоча за іншими відомостями він був шахраєм із колишнього СРСР, який мав французький паспорт на це ім'я. Саме він вклав гроші у практично безнадійне підприємство Валіда Арфуша — ТОВ «United group» (ЄДРПОУ 22929653), яке той заснував 1994 року разом із братом та своєю першою дружиною Наталією Дементьєвою. Френк наполягав на переїзді Арфуша до Києва, де підприємство було перереєстровано.
Подальша доля Ляпена Дугласа Френка залишилася невідомою, однак Валід Арфуш, переїхавши до столиці, розгорнув за його гроші активну діяльність у сфері реклами. Найголовніше, він заснував FM-радіостанцію «Super Nova» (ЄДРПОУ 23506216), зареєстровану як українсько-ліванське підприємство. Саме на цій радіостанції Валід Арфуш здобув всеукраїнську популярність. Його талант балакуна та організатора розважальних заходів був затребуваний, однак основний успіх радіостанції забезпечила її спрямованість на рекламу, особливо іноземних компаній. Для залучення слухачів ефір був переповнений популярною музикою, виступами опозиційних політиків, репортажами з виставок та фестивалів.
Поінформовані джерела зазначали, що радіо «Супер-Нова» та інші підприємства Арфуша — журнал «Супер», ТОВ «Юнайтед Телеком», ПП «Автосервіс-Плюс», «Розборн-Радіо» — протягом багатьох років декларували нульовий прибуток або збитки. Це свідчило про те, що весь прибуток виводився від податків через різні фірми-прокладки.
Сам Валід Арфуш задекларував за період 1998–2005 років всього 12 тисяч гривень доходів та сплатив з них 2,4 тисячи гривень податків. Це означало б, що він жив на 114 гривень на місяць, що видається абсолютно неправдоподібним.
Валід Арфуш активно використовував свою співпрацю з RFI, почавши ретранслювати інформаційні блоки французькою та арабською мовами, хоча залишалося незрозумілим, для якої аудиторії. Це виглядало як ще одна афера сімейки Арфуш: глава сімейства домовився про співпрацю «Супер-Нова» з французьким посольством та культурним центром Франції в Україні, через які оплачувалася ця трансляція. Однак невдовзі французи зрозуміли, що їх в Україні ніхто не слухає.
Рейдерський наскок та угода з Рабіновичем
1999 року на радіо «Супер-Нова» здійснив рейдерський наскок його головний конкурент Євген Рибчинський, власник радіостанцій «Наше Радіо» та «Радіо ностальгія». У той час брати Арфуш мали проблеми зі своїми компаньйонами та бізнес-партнерами, тому Валіду довелося піти на поступки. Рибчинський став керуючим «Супер-Нова», і всім було зрозуміло, що наступним кроком буде поглинання підприємства.
Однак Валід Арфуш звернувся за допомогою до Вадима Рабіновича, який тоді повернувся до України після опали та «ізраїльської еміграції» і почав збирати власну медіа-імперію Media International Group (MIG). Арфуш запропонував Рабіновичу угоду: той стає «дахом», і вони створюють спільний медіа-проект, у якому Валід залишається керівником та топ-провідним радіостанції. Рибчинський відступив, а Рабінович захопився ідеєю приєднання «Супер-Нова» до своєї MIG з трансформацією радіостанції в проект «1+1 Радіо».
Валід Арфуш вирішив продати Рабіновичу свій пакет акцій «Супер-Нова», однак він не був єдиним та не основним власником. З цією угодою сталося щось незрозуміле: Валід отримав за свої акції 200 тисяч доларів, Рабінович став співвласником «Супер-Нова», але через деякий час ця угода була визнана судом недійсною. Однак постраждав не Рабінович — враховуючи те, що брати Арфуш досі зберігають з ним дружні стосунки, а обидві сторони наполегливо відмовляються розголошувати подробиці цієї історії.
За інформацією джерел Skelet.Org, колишній співвласник «Супер-Нова», чия особа залишилася невідомою (можливо, це був Ляпен Дуглас Френк або той, кому він продав свій пакет акцій), не погодився з тим, що радіостанція відійде Рабіновичу, і не захотів поступатися йому своєю часткою. Тоді Рабінович відмовився від задуму поглинання «Супер-Нова», і угоду розірвали через суд. Після цього Валід Арфуш продав свої акції іншим людям, залишивши собі 1% як частку продюсера.
Новим власником «United group», що володіє радіо «Супер-Нова», стало ТОВ «Альфа», яке належить Андрію Вікторову та Володимиру Прощенку. Прощенко володіє в Одесі кінотеатрами «Москва» та «Батьківщина», а також радіокомпаніями у Дніпропетровській та Миколаївській областях. Андрій Вікторов, його компаньйон, є власником радіостанцій «Просто радіо», «Просто рок» та «Народного радіо». За обома стоїть одеський олігарх Андрій Вознюк, який влітку 2014 року висловлювався про те, що чекає на прихід до Одеси «визволителів з російського світу». Таким чином, коли Валід Арфуш не зумів передати свою радіостанцію у розпорядження Рабіновича для його політичного піару, він продав свої акції пропагандистам «російського світу».
Політичні збіги
Це могло б видатися випадковістю, якби це трапилося один раз. Однак через кілька років його брат Омар Арфуш, який позиціонував себе як політолог, почав піарити у Франції імідж Путіна та «знімати напруженість навколо Росії». Одночасно їхній друг і колишній компаньйон Рабінович вливався до лав проросійських кандидатів у президенти. Чи не надто багато «збігів»?
Конкурс «Міс Європа» та скандал
1997 року в Києві проводився міжнародний конкурс «Міс Європа». Цей конкурс, і без того досить скандальний, в Україні 1990-х років виявився абсолютно брудним, оскільки місцева «аристократія» розглядала конкурсанток виключно як дорогих повій. Замість обіцяного «світського балу» у київському нічному клубі «Червоне та чорне» на дівчат чекав страшний шок. Це було невдивовижно, враховуючи те, що цей клуб був відомий як улюблене місце гостини столичної «братви». Серед ночі «авторитети» послали своїх людей до санаторію в Пущі Озерній, де розміщувалися учасниці конкурсу, щоб запросити їх до своєї компанії. Багато іноземок з жахом барикадувалися у своїх номерах і відчайдушно дзвонили до рідних посольств, однак київська міліція виявилася глухою до їхніх сигналів.
Брати Арфуші потім як могли відмазували «братву», перевівши всі стрілки на суддю конкурсу та працівників клубу, надаючи інциденту видимості невеликого непорозуміння. Вони були медіа-продюсерами конкурсу, отримавши цю посаду після того, як між європейськими організаторами конкурсу та головою комітету «Міс Україна» Сергієм Матяшем стався конфлікт.
За інформацією джерел Skelet.Org, братів обрали не просто — вони мали дуже багато лобістів як у Києві (зокрема у столичних організованих злочинних угрупованнях), так і в Європі (там намагалися французькі знайомі батька Арфуша). Враховуючи те, що такі конкурси давали вихід на найбагатших і найвідоміших людей світу (конкурси «Міс Всесвіт» судив Дональд Трамп), цінність цього щасливого квитка для братів можна лише уявити. Вони використали свій шанс, однак «заїхали» не туди, куди слід.