Людина, яка намагається залишатися в тіні, але не може приховати свої мільйони
Дмитро Ісаєнко — екс-чиновник, який протягом більш ніж двох десятиліть послідовно розраховував державні кошти та привласнював землю, залишаючись непомітним для широкої громадськості. Його діяльність тривала за чотирьох президентів, пережила Майдани, економічні кризи та військові конфлікти. Нині він продовжує свій бізнес уже як народний депутат від ОПЗЖ, змінивши чиновницьку посаду на парламентський мандат. За інформацією Skelet.Org, Ісаєнко вважається одним із засновників будівельної мафії Києва та учасником масштабної змови, спрямованої на заміну мера міста. У цій змові беруть участь як депутати від «Слуги народу», так і люди, пов'язані з Віктором Медведчуком. Мета змови — перерозподіл впливу та контролю над містом через підконтрольного мера. Кожен учасник переслідує власні інтереси. Для Ісаєнка та його компаньйона Андрія Вавриша це означає стати головними забудовниками Києва, отримавши контроль над найприбутковішою частиною будівельного бізнесу — державними проектами, де можна отримати колосальні прибутки. Жадібність цієї людини не знає меж: навіть без урахування його амбіцій щодо майбутнього, Ісаєнко вже є великим гравцем на будівельному ринку столиці та одним із найбагатших екс-чиновників країни.
З'явлення на публіці та декларована готівка
Уперше широка громадськість дізналася про Дмитра Ісаєнка у 2015 році, коли він потрапив у об'єктив журналістів через скандальне незаконне набуття статусу учасника АТО. Цей інцидент став причиною його звільнення з посади заступника міністра будівництва та житлово-комунального господарства. Того ж року про нього вийшов розслідувальний сюжет у програмі «Наші гроші» журналіста Дениса Бігуса. Українці вперше дізналися, що скромний на вигляд чиновник задекларував за рік понад 20 мільйонів гривень доходу, що його родина володіє розкішними особняками, та про складні корупційні схеми, які він створив. Ця несподівана публічність сильно засмутила Ісаєнка, який усе життя намагався залишатися в тіні, де йому було зручно накопичувати свої статки. Він прагнув, щоб про нього більше не згадували. Однак через п'ять років він сам нагадав про себе, задекларувавши величезну суму готівки. Цього року Ісаєнко задекларував 151,7 мільйона гривень лише готівкою, увійшовши до трійки народних депутатів із найбільшою кількістю готівкових коштів. Це знову змусило українців задуматися про те, як саме він заробив такі гроші.
Військовий інженер та можливості будівництва
Щоб зрозуміти, як людина може збагатитися на будівництві, варто звернутися до історії. За радянських часів інженерно-будівельні військові частини не користувалися популярністю. Солдати та офіцери стройбатів мали репутацію людей другого сорту, офіцерів часто характеризували як алкоголіків. Однак для спритних людей такі частини відкривали широкі можливості. Офіцери-будівельники стали одними з перших «бізнесменів у погонах». Деякі офіцери західних військових груп займалися контрабандою імпортних товарів, але військові інженери знайшли свою нішу — крадіжка будматеріалів та неофіційні будівельні роботи.
Дмитро Валерійович Ісаєнко народився 30 серпня 1967 року у містечку Речиця Гомельської області в Білорусі. Про своїх батьків, дитинство та юність він не розповідав нікому. Він навіть ретельно видалив будь-які згадки про себе та своїх родичів, про їхні фірми, з усіх доступних баз даних — це була безпрецедентна конспірація. Однак можна припустити, що він навчався добре, оскільки після школи вступив до Ленінградського вищого військового інженерного будівельного училища, нині відомого як Військовий інженерно-технічний університет. Це був не просто військово-технічний вуз, а один із найстаріших та найелітніших у СРСР. Молодих лейтенантів-інженерів розподіляли не в далекі казарми, а на найважливіші берегові об'єкти флоту. У 1989 році Ісаєнко був розподілений у Крим, у Балаклаву, в Управління спеціалізованих робіт, де він почав як помічник начальника монтажної групи №241. До початку поділу Чорноморського флоту між Україною та Росією він став начальником групи, а через три роки очолив будівельно-монтажну ділянку (РМЗ) №22. У той період Ісаєнко отримав українське громадянство. За інформацією джерел Skelet.Org, він також оформив собі російське громадянство. Джерела також повідомляють, що у 1990-х роках Ісаєнко провернув кілька успішних афер та розкрадань, які дозволили йому сколотити початковий капітал і завести потрібні зв'язки серед впливових людей.
Початки збагачення у Криму
Спочатку його доходи походили від продажу крадених будматеріалів та металу зі складів і військових об'єктів, які розграбовувалися. Він діяв у змові з людьми, які керували цими складами та об'єктами, а також із напівкримінальними кримськими бізнесменами, які допомагали вигідно продавати награбоване. Коли у Криму почало розвиватися приватне будівництво, попит на будівельну техніку, спеціалістів, цегляний бетон та інші матеріали був високим. Ісаєнко отримував дохід як від офіційних, так і від неофіційних будівельних робіт. З середини 1990-х років, коли почалося скорочення армії, а держава почала виділяти кошти на будівництво житла для офіцерів, Ісаєнко знайшов нове джерело доходу — участь у розподілі дорогої кримської землі та розтрату бюджетних коштів. При будівництві великих об'єктів завжди можна було «нишком» відрізати кілька ділянок землі під приватні будинки або міні-готелі. Але найприбутковішим став розвиток корупційних схем із залученням субпідрядників. Ісаєнко створював приватні фірми на імена близьких людей, його БМУ передавав їм роботи та гроші, після чого гроші розкрадалися, фірми закривалися, а будівництво перетворювалося на довгобуд або зовсім занедбаний недобуд. Згодом це стало основним «бізнесом» Ісаєнка.
Стрибок у столицю
У 1999 році Ісаєнко зробив запаморочливий кар'єрний стрибок. Він перейшов з посади начальника БМЗ-22 у Балаклаві на посаду заступника начальника Централізованого спеціалізованого будівельного управління (ЦССУ) Міноборони у Києві. Можна уявити, які знайомства та скільки грошей було задіяно для цього переходу. Невдивовижно, що Ісаєнко вкрай не любить згадувати про свій кримський період, щоб не розповісти ненароком про якісь імена або скандали.
Великі афери на посаді керівника
ЦССУ мав у своєму розпорядженні всі будівельні проекти Міністерства оборони, тому через нього проходило їх фінансування. З 1999 по 2002 рік Ісаєнко займав посаду заступника начальника, а з 2002 по 2006 рік — начальника ЦССУ. На цій посаді він затверджував проекти, вибирав генеральних підрядників і підсовував їм своїх субпідрядників. Хоча у ці роки бюджет Міноборони був скупим, і гроші на військове будівництво виділялися переважно на ремонт об'єктів та будівництво житла для офіцерів, Ісаєнко зумів непогано збагатитися на цих проектах.
Стадіон Чорноморського флоту у Севастополі
Одним із найгучніших скандалів була справа про стадіон Клубу Чорноморського флоту (КЧФ) у Севастополі за адресою Бастіонна, 4, розташований на території колишнього військового містечка №257. У 2004 році Ісаєнко, як начальник ЦССУ, підписав договір із севастопольською фірмою ТОВ «Бриз-Норд» про реконструкцію стадіону. Засновники цієї фірми були старими знайомими Ісаєнко з 1990-х років. Однак потім у договір внесли ключові зміни. Замість реконструкції стадіону договір став передбачати «пайове» будівництво житлового комплексу на місці стадіону. За новою схемою Міноборони передавав у пай саму територію стадіону, а «Бриз-Норд» мала побудувати на ній комерційний житловий комплекс і виділити в ньому 40 квартир для військових. Однак через півроку «Бриз-Норд» вирішила розплатитися з Міноборони не новим житлом у Севастополі, а старими квартирами у Джанкої та Харківській області, які потребували ремонту. Їхня ринкова вартість була на порядок нижчою, ніж нове житло в Севастополі. Натомість територія стадіону площею 3,55 га переходила у власність «Бриз-Норд». Договір про відчуження стадіону від імені міністра Міноборони Анатолія Гриценка підписував особисто Дмитро Ісаєнко, надавши довіреність №2369. Як потім виявилося, довіреність була фальшивою. Однак під час керівництва Гриценка фальшиві довіреності мали багато його підлеглих. Варто згадати афериста В'ячеслава Кредісова, який за подібною схемою провів у ЗСУ стадіон в Одесі. Проте місцева громадськість виступила за збереження стадіону КЧФ, почалися протести, їх підтримало керівництво флоту та Федерація футболу України. До судів посипалися позови. Під час розгляду справи виявилося, що Ісаєнко шахраїв. Було порушено кримінальну справу, фігурантом якої він був. Ісаєнко домігся розгляду справи в Печерському райсуді Києва, де з'явився з позицією глибокого обурення. Судді, можливо, були заздалегідь «підмазані», оскільки хоча вина Ісаєнка була чітко прописана в матеріалах суду, рішення не зобов'язувало порушити нову справу безпосередньо проти нього. Потім матеріали «занесли» до Генпрокуратури, яка залишилася глухою та сліпою. Що ж до самого стадіону, то війна за нього між державою та «Бриз-Норд» тривала до 2013 року.
Афера на вулиці Підвисоцького
Подібна афера була перевірена Ісаєнком у самій столиці трохи раніше. 31 грудня 2003 року між Міноборони в особі начальника ЦССУ Дмитра Ісаєнка та ПАТ «Трест «ПівденЗахідТрансБуд» було укладено договір №7/38-03 про пайову участь у будівництві житла за адресою вулиця Підвисоцького, 5. Спочатку договір передбачав виділення для військових 25% квартир у новобудові, але потім Ісаєнко змінив його. Військовим виділялися вже лише 5% квартир у Києві, а решта — у різних регіонах України. Замість нового та дорогого житла у столиці, захисникам України виділили квартири у віддалених регіонах. Однак при цьому Міноборони все одно віддавало за них 19,55 га золотої столичної землі. Потім договір переглядався, і замість «ПівденЗахідТрансБуду» підрядником виступило ТОВ «Будспецсервіс» олігарха Василя Хмельницького, який розгорнув у 2007 році на цій території будівництво житлового комплексу «Новопечерські липки». За участю Ісаєнка чиновники Міноборони погодилися скоротити належні військовим за договором 85 000 кв.м. житла до 51 000 кв.м.
Крадіжка цілого будинку у Решетилівці
Іноді у військових крали не окремі квартири, а цілі будинки. Така доля спіткала об'єкт, зведений у селищі Решетилівка Полтавської області. У 2003 році ЦССУ доручила підпорядкованому собі державному підприємству «Ліси оборони» звести в селищі 30-квартирний будинок для офіцерів із військової частини. Директор ДП «Ліси оборони» Андрій Зернов, довірена людина Ісаєнко, уклав договір із приватною фірмою «Квант» — яку він сам і заснував. ЦССУ виділив на будівництво 1,91 мільйона гривень (380 тисяч доларів), перерахувавши їх ДП «Ліси оборони», яке передало їх на рахунок «Кванту». За договором фірма «Квант» мала звести будинок, «Ліси оборони» оформити право власності на квартири і передати їх ЦССУ. Однак цього не сталося. Спочатку термін здачі будинку відклали до 2005 року, а потім «Квант» розірвав договір із «Лісами оборони» та привласнив собі всі 30 квартир, перепродавши їх ТОВ «Теплобуд» за комерційною ціною.
Крадіжка ванн та інші дрібні афери
Повертаючи десятками гектарів землі, тисячами квартир та шестизначними сумами, Дмитро Ісаєнко не гребував і щодо дрібніших крадіжок. У 2005 році ДП «Ліси оборони» придбало 2911 сталевих ванн для квартир та казарм військовослужбовців на загальну суму 925 тисяч гривень. Продавцем виступила АТ НВК «Будівельний капітал». На той момент фірма належала дружині Ісаєнка, хоча згодом вона закрилася і засновники кілька разів змінювалися. Ціна за ванни була дуже низькою — у магазинах найдешевша коштувала в півтора рази дорожче. Однак жодних ванн військові так і не дочекалися: фірма дружини Ісаєнка банально «кинула» їх, вкравши майже мільйон гривень (185 тисяч доларів на той момент). За цим фактом також порушувалася кримінальна справа, але вона теж була закрита.