Геннадій Володимирович Ільїн народився 19 червня 1964 року в Києві. Він навчався у школах №82 та №46, закінчив технікум зв'язку (нині — Київський коледж зв'язку). У 1983–1985 роках служив у армії. Після демобілізації влаштувався товарознавцем до «Укоопспілки» — посада, яка в умовах дефіциту товарів вважалася престижною та прибутковою.
Однак за інформацією Skelet.Org, його офіційна робота була лише прикриттям. Період 1985–1989 років залишається малозрозумілим навіть для слідчих. За розповідями його старих знайомих, Ільїн уже тоді входив до одного з угруповань «спортсменів». З юності він займався боксом і боротьбою, розглядаючи їх не лише як спорт, а й як засіб утвердження в житті. Хоча великих успіхів на змаганнях він не досяг, зате добре зарекомендував себе у вуличних конфліктах. Його часто бачили в компаніях молодих людей «борцівського вигляду», які відвідували речові ринки та комісійки явно не з наміром купити товари. Нібито він навіть забезпечував охорону «наперсточникам».
У 1990 році його життя змінилося. Формально він став заступником директора кооперативу «Блік». Насправді це означало його входження до організованого злочинного угруповання Бориса Савлохова, відомого під прізвиськом «Солоха», та його підвищення до посади «бригадира». Таку посаду часто оформляли на роботу в магазини та майстерні, які перебували під «дахом» або були відібрані у підприємців.
Борис Савлохов та його брати Теймураз і Руслан все життя займалися вільною боротьбою. Борис навіть отримав звання заслуженого тренера спочатку СРСР, а потім України та РФ. Наприкінці 80-х років він сформував ОЗУ, кістяк якого складали спортсмени — борці та боксери, від невідомих розрядників до таких чемпіонів, як Ельбрус Тедєєв, який їздив на чемпіонати, а у вільний час з'являвся у свиті Савлохова. Члени такого угруповання мали відповідний вигляд та габарити, що виділяло їх серед інших «бригад».
Савлохов був лідером кримінального альянсу Києва «Золота сімка», до якого входили авторитети Авдишев, Ткач, Кисель, Москва, Прищ і Фашист. Поєднуючи рекет з бізнесом, спортом та громадською діяльністю, він став публічною особистістю, яка регулярно отримувала подяку. Це дозволяло йому уникати серйозних проблем аж до жовтня 1999 року, коли його було заарештовано, а потім засуджено. Він помер у в'язниці у травні 2004 року.
Протягом 1993–1995 років, коли київські ОЗУ втратили у конфліктах та арештах більше половини свого складу, Геннадій Ільїн пережив цей період без особливих проблем. Він вважався заступником директора АК «Імперіал», хоча його справжня діяльність залишалася таємною. На той час ОЗУ перебували під контролем міліції. Однак на Ільїна ніколи не публікували викривальних матеріалів, як і на інших членів злочинних угруповань 90-х років, які тісно співпрацювали з органами влади. Ця співпраця мала взаємовигідний характер і часто згодом перетворювалася на бізнес-партнерство.
З ОЗУ Савлохова та особисто з Ілліним у 90-х роках були пов'язані кілька впливових людей, які згодом займали високі посади. Валерій Гетелей з 1996 року був начальником Мінського районного УБОЗ Києва, а пізніше став начальником Управління держохорони України. Віталій Ярема з 1994 року був заступником, а з 1997 року — начальником карного розшуку УМВС Києва. У 2014–2015 роках він обіймав посаду Генпрокурора України.
Олексій Савченко у 90-х роках працював начальником відділу ГУМВС Києва. У 2011 році він став головою правління «Авант-банку», а з жовтня 2014 року — народним депутатом фракції БПП. З жовтня 2016 року він очолював Миколаївську ОДА. Анатолій Даниленко у 90-х працював оперативником у ГУМВС Києва, потім став завідувачем відділу у Податковій адміністрації. У 2014 році його призначили заступником Генпрокурора України Віталія Яреми. Костянтин Моргун став начальником Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України.
Олексій Руденко з 1994 року був оперуповноважених карного розшуку УМВС Києва. З березня 2014 року він став заступником міністра МВС України, а з 2016 року — заступником голови Національної поліції України. Євген Малінко з 2014 року був першим заступником керівника ГУБОЗ, а у 2015 році очолив Департамент кримінальної розвідки Національної поліції України.
Цих людей поєднує не лише темне минуле в 90-х роках, але й участь у корупційних скандалах сучасності, пов'язаних як з їхніми неофіційними доходами, так і з незаконною забудовою. Їх називають «міліцейською мафією» Києва, яка має великі зв'язки та вплив у МВС, Генпрокуратурі та навіть на Банковій. Не останню роль у цьому відіграє той факт, що Валерій Гетелей відповідав за безпеку президентського тіла. Однак задовго до Гетелея Петра Порошенка охороняв саме Геннадій Ільїн.
З 1997 по 2004 рік у біографії Геннадія Ільїна спостерігається абсолютна «чорна діра» — жодних згадок про його діяльність. Втративши посаду заступника директора АК «Імперіал», він став практично невидимим. Однак саме в ці роки він встановив ділові відносини з вищезазначеними особами.
У 2004 році Геннадій Ільїн раптово матеріалізувався як підприємець, офіційно займаючись легальним бізнесом. Його ім'я з'явилося серед співвласників ТОВ «Ферро», якому міський голова Олександр Омельченко видав дозвіл на знесення та забудову Сінного ринку Києва. За доступною інформацією, ця фірма існувала щонайменше з 2001 року. До її власників входили колишній «бригадир» Геннадій Ільїн та завідувач відділу Податкової адміністрації Києва Анатолій Даниленко.
За непідтвердженими чутками, ця фірма, як і низка інших, створених Ільїним та його «знайомими ментами», була заснована на гроші з каси розпаленого ОЗУ Савлохова. Грошей там було багато, оскільки коли інших лідерів «Золотої сімки» вбивали чи заарештовували, їхні гроші та кримінальний бізнес поглинав Солоха. Подейкували, що Солохе розбиратися з конкурентами допомагали «перевертні в погонах». Потім його також «закрили», а помер він нібито від серцевого нападу в душовій ВТК саме тоді, коли Геннадій Ільїн вирішив офіційно займатися підприємництвом.
У 2003 році було вбито Валерія Прищика «Прищ», ще одного авторитета з «Золотої сімки». На його гроші було створено «убоповський» банк «Авант», співвласниками якого стали Гетелей, Ярема та Савченко. Крім «Ферро», її співвласниками були важливі люди з міської ради Володимир Дейнега та Ігор Дзвоник (досвідчені загарбники приміщень під магазини у центрі Києва). У 2002 році до них приєдналася невістка київського мера Олена Омельченко.
Однак бізнес Ільїна та Даниленка не обмежувався лише «Ферро». За інформацією Skelet.Org, у спільному володінні сім'ї Ільїна та Даниленка було зареєстровано компанії «Бізнес Інвест Груп», «Престиж Інвест Груп», ТОВ «Класік», ПП «Ліга А», ТОВ «Патріот», ТОВ «СК Солтеко». Серед їхніх власників — нинішній прокурор Київської прокуратури №7 Микита Ільїн (син Геннадія), а також Наталія Даниленко (дружина Анатолія) та В'ячеслав Даниленко (син).
Ці сім'ї давно дружать і непогано дружать, забудовуючи Київ. ТОВ «Класік» володіє торговим центром на Львівській площі, який незаконно збудували замість реконструкції фонтану. Молодому юристу Микиті Ільїну допомогли здобути посаду прокурора саме Ярема та Даниленко.
Микита Ільїн володіє трьома квартирами в Києві площею 110, 168 і 258 квадратних метрів, автомобілем Toyota Camry 2014 року випуску, катером Crownline 275CCR, автомобілем Bentley Continental GT для своєї дружини Олесі та ще 2 мільйонами гривень готівкою. Все це він не міг придбати на свою задекларовану зарплату в 79 тисяч гривень за рік.
У 2007 році, коли Віталій Ярема очолював київське ГУ МВС та підписував важливі господарські рішення, з балансу управління було знято старовинний особняк у Бехтерівському провулку 12б, звідки виселили Відділ спеціальної міліції. Будинок потім віддали в приватизацію фірмам, які пізніше виставили його на продаж «за договірною ціною». ЗМІ писали також про те, що Геннадій Ільїн, Ілона Ярема (дочка Віталія) та В'ячеслав Даниленко спільно володіють групою приміщень на проспекті Перемоги 21-А.
Цікава історія будинку за адресою бульвар Перова 10. Місце під нього вибивав сам Ярема для проекту будівництва житла для київських міліціонерів. Будувала будинок фірма «Авантар» Анвара Джаксібергенова, який був партнером Геннадія Ільїна з ТОВ «Вівантек». За послугу фірма взяла собі в цьому будинку 80% квартир та поземне паркування — місця на якому потім продавав майбутній прокурор Микита Ільїн.
У 2014 році Ярема допомагав перемогти в суді фірмі «Орест», засновниками якої є Микита та Євген Ільїн. Вони володіють фірмою через офшори «Ротег Інвестментс Лімітед» (Кіпр), «Елван Холдінгз Лімітед» та «Бейрок Файненс Лімітед».
У літку 2015 року СБУ, яку вдруге очолив Валентин Наливайченко, вляпалася у великі неприємності. Наливайченко, який тепер займався не лише виставками Голодомору, а й створював видимість боротьби з корупцією, йдучи слідом екс-міністра Едуарда Ставицького, натрапив на офшорну фірму «Бейрок Файненс Лімітед», засновану батьком та сином Ілліними. Виявилося, що у 2015 році її бенефіціаром був Леонід Крючков, заступник директора «Укрінмашу» (дочірнє підприємство «Укроборонпром»). На рахунки цієї фірми виводилися гроші від афер «БРСМ-Нафта». З останньою була пов'язана Анатолій Даниленко, якого Наливайченко вирішив викликати на допит.
Однак Наливайченко не встиг це зробити. Він був негайно звільнений президентом Порошенком, причому для затвердження цього рішення негайно зібрано 248 голосів у Верховній Раді. Багато хто дивувався: невже Анатолій Даниленко настільки дорогий Петру Порошенку? А пов'язував їх Геннадій Ільїн, який одного разу особисто працював на Петра Олексійовича.
Це сталося після Майдану-2004. Геннадій Ільїн, як і багато київських та львівських «авторитетів» та «бригадирів», навів своїх людей доглянути за порядком і підтримати Віктора Ющенка — чий штаб вони охороняли під час передвиборчої кампанії. Нібито під час цього Ільїн зблизився з Петром Порошенком, який ходив тінню за «народним президентом». На початку 2005 року Ільїн прийняв пропозицію очолити охорону Порошенка.
Однак Skelet.Org знає й інші версії цієї історії. Наприклад, Порошенко найняв охорону з людей Ільїна лише восени 2005 року, після своєї відставки. Найцікавішою є версія про те, що Геннадій Ільїн ще з 90-х років добре знав батька майбутнього президента Олексія Порошенка, і нібито той доручив Ілліну охорону свого сина ще за кілька років до першого Майдану. Це пояснювало б таку прогалину в його біографії. Яка з цих версій істинна, залишається невідомим, оскільки Ільїн журналістів традиційно уникає, а Петру Олексійовичу це питання взагалі ніхто не ставив.
Тісний та давній зв'язок Ільїна з Порошенком пояснює не лише чудовий порятунок від допиту в СБУ Анатолія Даниленка, а й величезний вплив київської «убопівської мафії» у структурах МВС. Дуже багато призначень — того ж Савченка, Руденка чи Моргуна — пояснювали саме тим, що їхні кандидатури лобіював перед своїм колишнім тілом Геннадій Ільїн. Петро Олексійович йшов на поступки не просто так. Побоюючись надмірних можливостей глави МВС Арсена Авакова, останнього силового міністра «Народного Фронту», з яким у Порошенка стосунки досить натягнуті, він намагався розставити в МВС людей, на яких якщо не можна покластися, то хоч би можна не побоюватися. Таких людей йому рекомендував його колишній охоронець із кримінального середовища Києва, який мав численні зв'язки серед колишніх корумпованих «ментів».
Про близькість Ільїна та Порошенка говорить той факт, що на виборах до Київради 25 травня 2014 року він йшов у списку «УДАРу» під номером 8. Для порівняння, Ігор Кононенко, відомий друг та «сірий кардинал» нинішнього президента, отримав там лише 11 місце. Правда, потім Кононенко перестрибнув у Верховну Раду, а ось Ільїн вирішив залишитися в Київраді. Він сформував з частиною «ударівців» фракцію «Солідарність» і справді став заступником голови комісії з питань дотримання законності, правопорядку та боротьби з корупцією. Яка гірка іронія!