Андрій Іванчук належить до найпомітніших фігур у складі Верховної Ради. Різні українські медіа-видання описували його по-різному: як касира «Народного фронту», як близького соратника Арсенія Яценюка, як директора парламентських структур. Експертне середовище розглядає його як одного з основних претендентів на роль впливової фігури в оточенні прем'єр-міністра. Це пояснюється тим, що Іванчук та Яценюк знайомі з дитячих років і разом піднімалися до влади та матеріального достатку.
Іванчук народився в Івано-Франківську 1973 року. Його знайомство з майбутнім прем'єр-міністром відбулося у місті Коломия, де Яценюк деякий час навчався у школі. Батьки обох хлопців були близькими друзями і часто спілкувалися на сімейних зібраннях. Згодом вони разом вступили на юридичний факультет Чернівецького університету. Ще під час навчання Іванчук, Яценюк та Валентин Гнатишин (син колишнього чернівецького губернатора) заснували аудиторську фірму «Юрек-аудит». Серед перших клієнтів компанії був Чернівецький машинобудівний завод, який згодом опинився під контролем Іванчука.
Під час роботи президентом «Юрек-аудит» Яценюк отримав прізвисько «Сеня-кидало». За чутками, це прізвисько дав йому чернівецький кримінальний авторитет Валерій Чинуш, одну з компаній якого обслуговувала фірма. Компанія Чинуша під назвою «Надіна» займалася нелегальним постачанням нафтопродуктів на автозаправки. Коли правоохоронці виявили цю діяльність і намагалися притягнути Чинуша до кримінальної відповідальності, Яценюк та Іванчук допомогли йому уникнути судового переслідування.
Ще одним впливовим клієнтом їхньої аудиторської компанії був Михайло Папієв, колишній регіональний політик, екс-губернатор Чернівецької області та народний депутат від «Опозиційного блоку». У 1990-х роках Іванчук викладав кримінальне право у Чернівецькому університеті. Одночасно він обіймав посаду заступника голови правління регіонального відділення банку «Аваль» у Снятині — на цю посаду його рекомендував Яценюк, який сам уже працював заступником голови правління цього банку.
Кар'єрне зростання Іванчука прискорилося разом із піднесенням Яценюка. У 2006 році, через рік після того як Яценюк став міністром економіки, Іванчука несподівано призначили віце-президентом «Енергетичної компанії України». Коли у 2007 році Яценюк став спікером парламенту, він допоміг своєму другу піднятися далі. У 2008 році Іванчука призначили директором державного підприємства «Укрінтеренерго». Однак на цій посаді він затримався недовго — перейшов у політику, очоливши партію «Фронт змін». Під час президентських виборів 2010 року він керував виборчим штабом Яценюка. Після об'єднання партій «Батьківщина» та «Фронт змін» його обрали заступником голови партії. У Верховній Раді VIII скликання він очолює комітет з питань економічної політики.
Бізнесові інтереси Іванчука зосереджені на цукровому виробництві, сільськогосподарській діяльності, засобах масової інформації та торгівлі паливними ресурсами. Його основним бізнес-партнером є Валерій Калестін, екс-регіональний політик, якого ЗМІ називали «депутатом-перебіжчиком» через його перехід з «Нашої України» до «Партії регіонів» у 2007 році. Калестін та Іванчук спільно володіють торговельними центрами «Агроцентр», «Техноцентр», «Техно-Центр. Плюс» та «Галпласт+». Через ці структури вони контролюють кілька цукрових заводів, зокрема «Володимирцукор» та «Горохівський цукровий завод». Іванчук особисто керував одним із цих заводів з 2004 по 2007 рік.
У 2011 році бізнесмени скористалися тендером, оголошеним Аграрним фондом. Один із їхніх заводів виграв контракт на постачання 20 тисяч тонн цукру з буряків і отримав від фонду 170 мільйонів гривень. Однак схема була побудована на обмані: за умовами тендеру завод мав подати документи про оренду потужностей для переробки очерету, а не буряків. Насправді завод не поставив цукор із буряків, як передбачалося контрактом. На директора фірми Фелікса Богдана було відкрито справу про завдання державі збитків у розмірі 170 мільйонів гривень.
«Горохівський цукровий завод» також потрапив у скрутне становище. Керівництво заводу взяло кредит у Ощадбанку розміром 15 мільйонів гривень, але не мало намірів його повертати. Банк подав позов до суду з вимогою визнати завод банкрутом, але суд відхилив цю вимогу. Незабаром місцеві ЗМІ повідомили, що завод припинив роботу.
У місті Рогатин Івано-Франківської області партнери мають невеликі активи: телерадіостанцію «Захід» та ресторан «Еліт-Центр» (останній оформлений на інших осіб). Іванчук також має інтереси у сільськогосподарському об'єднанні та нафтовій базі у Західній Україні. Один із перших спільних проектів Іванчука та Калестіна — компанія «Українська нафтогазова компанія», яка займається постачанням нафтопродуктів.
Згідно з офіційними документами, Іванчук перебував у скрутному матеріальному становищі. У 2012 році, керуючи кількома компаніями, він задекларував річний дохід у 12 тисяч гривень. У його декларації фігурували дві автомашини, яхта та великий заміський будинок, оформлені на його дружину. Парадокс полягав у тому, що утримання цього майна коштує набагато більше, ніж весь офіційний річний дохід навіть за один місяць.
Особняк Іванчука розташований у селі Іванковичі. У цьому невеликому поселенні немає будинків дешевших за 2 мільйони доларів. ЗМІ порівнювали особняк Іванчука з «невеликим Межигір'ям» — він оточений подвійним парканом, обладнаний системою відеоспостереження, має гостьові будиночки та вольєри для тварин. Територія займає 1,3 гектара. Питання про джерела фінансування утримання такого майна при офіційному доході у копійки залишається відкритим для правоохоронців та представників влади.
У червні 2013 року Іванчук побився у кулуарах Верховної Ради з народним депутатом Ігором Скосаром, колишнім членом партії «Батьківщина». За словами Іванчука, Скосар образив його у телефонній розмові, назвавши його образливим словом. Розлючений Іванчук почав наносити Скосару удари в обличчя, відправивши його в нокдаун. Бійка відбулася на очах інших депутатів, але не мала продовження. За інформацією джерел, крім прямої образи, Іванчук був розлючений на Скосара також через його звільнення з партії «Батьківщина».
У травні 2014 року Іванчука викрили у голосуванні за інших депутатів. Йому вдалося проголосувати одразу за п'ятьох колег — такого масштабу фальсифікації голосування раніше не фіксували на камеру. Законопроект, за який він голосував, стосувався змін у виборчому процесі: передбачалося дозволити виводити окружні виборчкоми з території міст, що було пов'язано з ситуацією на сході України.
Джерела називають одним із таємних покровителів Іванчука Ігоря Коломойського. Їхній зв'язок проходить через компанію «Техінсервіс», яка займається виробництвом та продажем біоетанолових добавок. У січні 2015 року Верховна Рада ухвалила закон про зниження кворуму для проведення загальних зборів акціонерного товариства — з 60% плюс одна акція до 50% плюс одна акція. Попередня норма дозволяла Коломойському повністю контролювати «Укрнафту», призначаючи менеджерів та не виплачуючи державі дивіденди. Іванчук активно гальмував цей законопроект, відмовляючись розглядати його на засіданнях комітету з економічної політики, якому він голова, та відмовляючи депутатам його фракції голосувати за нього. Незважаючи на прийняття закону, у Коломойського залишилася «лазівка», якою він скористався, зірвавши голосування у Раді 10 лютого — і це сталося завдяки Іванчуку.
Протягом перебування при владі Іванчук неодноразово опинявся у центрі скандалів, пов'язаних зі злочинними махінаціями. За інформацією, яка з'явилася у ЗМІ, опозиційні сили мали намір порушити проти нього кримінальну справу через причетність до корупційних схем на державних підприємствах. Це, мабуть, серйозно його налякало, оскільки він поспішно відправив дружину та доньку в Монте-Карло. Складається враження, що він готується до еміграції з країни. Чи це насправді так, залишається невідомим, але те, що він комусь серйозно насолив і його намагаються «злити», видно неозброєним поглядом.