Володимир Зубик входить до сотні найбагатших людей України, проте його ім'я залишається малознайомим для більшості громадян. Сам він не прагне популярності, особливо враховуючи численні скарги ошуканих покупців його житлових комплексів, які часто виявляються непридатними для проживання. Ще менше йому хотілося б, щоб стало відомо про джерела фінансування його скандальних будівельних проектів, які руйнують архітектурні пам'ятки та порушують норми безпеки. Крім того, значну частину свого життя він був резидентом офшорних островів, а після отримання українського громадянства та мандата народного депутата швидко став однією з найбільш мобільних фігур у Верховній Раді.
Зубик Володимир Володимирович народився 28 лютого 1958 року у Львові в родині радянських спеціалістів. Про своїх батьків та родичів першої дружини він ніколи не розповідав, можливо, щоб не розкривати секрети свого успіху. Він постійно наголошує, що досяг всього власними зусиллями та розумом, хоча насправді це далеко не так. У країні, де розум і праця мають обмежену вартість без потрібних зв'язків та прибуткових схем, його успіх мав зовсім інші витоки.
Після закінчення школи у 1975 році батьки відправили його навчатися до Львівського торговельно-економічного інституту на спеціальність «організація механізованої обробки економічної інформації». Оскільки військової кафедри там не було, він пізніше служив два роки на флоті. Демобілізувавшись у 1982 році, Зубик влаштувався бухгалтером у Тресті їдалень Львова, але вже менш як через рік його призначили ревізором Управління громадського харчування Львівського облвиконкому. Ця посада була надзвичайно вигідною, оскільки давала можливість познайомитися з впливовими людьми та контролювати потоки матеріальних цінностей. Несподіваний кар'єрний стрибок сприяли родичі його першої дружини Олени Євгенівни Петрук. Її батько працював у львівському науково-дослідному інституті, а в неї були родичі в Угорщині, куди Зубик із дружиною часто їздили одразу після весілля.
Таке вільне перетинання кордону в той час було доступне переважно для закарпатських сімей, що дозволяє припустити, що родина його дружини походила звідти. Згодом Зубик мав будівельний бізнес в Ужгороді та Мукачевому. Гроші у ревізора водилися завжди, і гроші чималі. Насамперед він втілив мрію про власний будинок, оскільки квартира на п'ятому поверсі йому була тісна. Тесть отримав ділянку під Львовом, проект будинку розробив заступник начальника архітектурного управління облвиконкому Олександр Матвєєв, а Зубик наймав будівельників та контролював роботи.
Будинок збудували за «європейським проектом» на три поверхи з 14-метровим басейном. Це була середина 1980-х років, коли такі споруди привертали увагу відповідних органів влади. Це свідчить про те, що Зубик та його рідня мали дружні зв'язки у цих органах. З початком перебудови клопоти у ревізора різко збільшилися. Тоді сформувалася торгово-господарська мафія, яка розпочала масштабний дерибан державного майна. Через систему громадського харчування виводили великі обсяги м'яса, олії, цукру та дефіцитних товарів, які потім реалізовували через кооперативи або вивозили до інших регіонів СРСР та за кордон. Зубику потрібно було закривати очі на ці операції, отримуючи «відкати». Однак розмір цих виплат навіть для старшого ревізора був обмежений, тоді як джерела, які знали Зубика, стверджували, що грошей у нього було не просто багато, а дуже багато. Це означає, що він та його рідня брали участь у якихось інших схемах, накопичуючи стартовий капітал та розширюючи зв'язки не лише в Україні, а й за кордоном.
Ця сторінка його біографії завжди опускається, залишаючись сірою плямою з кількома рядками. У 1991 році Зубик залишив роботу ревізора і офіційно став комерсантом, заснувавши МП «Прогрес», де був директором. З 1993 по 1995 рік він керував СП «Оушен». Skelet.Org не змогла знайти будь-яку інформацію про ці компанії, а сам Зубик ніколи не розповідав своїм виборцям, що і куди він експортував та імпортував через СП «Оушен» у першій половині 1990-х років. Можна припустити, що імпортував багато й далеко, оскільки потім раптом вирішив виїхати за кордон для великого бізнесу.
Наступні десять років своєї біографії Володимир Зубик записав себе генеральним директором представництва компанії «Уорлдуайд Нова Асошіейтс» у Львові. Її діяльність була заявлена як «дослідження ринку та громадської думки». Компанія нібито американська, проте на ресурсах США про неї немає жодної інформації. Фірма з такою назвою фігурувала в одному з судових розглядів у Петербурзі у 2005 році як покупець деревини, але й там суд не знайшов у неї реєстраційних даних у федеральній системі США.
Це пояснюється тим, що у 1996 році Володимир Зубик за власним бажанням відмовився від громадянства України, прийнявши громадянство іншої держави. У 1998 році він отримав паспорт Кабо-Верде та реєстрацію постійного проживання там. Лише у 2005 році Зубик вирішив знову стати українцем та народним депутатом, звернувшись за відновленням громадянства України, що зайняло близько року.
Кабо-Верде — це відомий офшор з майже нульовими податковими ставками та ліберальною фіскальною системою, яка зробила його однією з баз міжнародної корупції. У 2019 році його внесли до чорного списку Європейського Союзу. Придбати паспорт Кабо-Верде досить просто: достатньо зробити інвестиції від 200 тисяч у.о., зазвичай шляхом покупки будинку під офіс. Тому загадкова «Уорлдуайд Нова Асошіейтс» цілком могла бути зареєстрована в Кабо-Верді чи іншому офшорі. Невідомо, скільки іноземних паспортів насправді мав Зубик. Це була далеко не єдина офшорна фірма, яка працювала на його хитромудрі схеми.
У 2005-2006 роках Зубик був директором з економічних питань благодійного фонду «Світ дитини», після чого отримав український паспорт та надовго став народним депутатом з 5 по 8 скликання. При цьому він не соромився зізнатися, що у 2006 та 2007 роках отримав прохідне місце у партійному списку за «інвестиції», тобто купив його. Цьому сприяв його давній бізнес-партнер Богдан Губський. «У мене з Губським були чіткі зобов'язання, це мільйони і мільйони», — розповідав він. Про спільний бізнес Зубик не розповідав, проте відомо, що Губський у 1990-х активно займався імпортом нафтопродуктів.
Українсько-польське СП «Тайстра» (ЄДРПОУ 14299348) було створено у 1992 році як фірма з оптової торгівлі. Інформація про початкових засновників не збереглася, але у ЗМІ називали такими Олену Зубик, її сестру Ольгу Петрук, Андрія Зубика (рідний брат) та Ігоря Мирославовича Павлишина. «Тайстра» виникла відразу після ухвалення закону «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року, який звільняв такі СП від ПДВ та акцизних зборів. Завдяки цьому безліч СП здійснювали надвигідні операції експорту-імпорту, залишаючи державу з носом. «Іноземними інвесторами» у «Тайстрі» стали поляки Станіслав Прейс та Піотр Бойко, які вклали у підприємство лише 400 доларів.
Ким вони були Зубіку або його дружині, невідомо, але потім їхня частка перейшла до фірми «HALLPORT DEVELOPMENT LIMITED», зареєстрованої в британському містечку Берзлем. На момент закриття «Тайстри» у 2015 році основною частиною володіла Ольшанська-Бохонько Олеся Ярославівна. Оскільки з 1996 по 2006 рік Володимир Зубик офіційно був громадянином не України, а інших держав, то в цей період він міг виступати іноземним інвестором. Рід діяльності «Тайстри» у 1990-х залишається невідомим, оскільки сам Зубик тримає це у секреті, а журналісти нічого розкопати не змогли. Skelet.Org з'ясувала, що про «Тайстру» на той час практично ніхто нічого не чув. Точніше, «Тайстра» та «Оушен» не були прямими постачальниками товарів для підприємств чи держструктур України, тому й не мелькали у документах та публікаціях. Але вони могли бути тихими посередниками, через які здійснювалися поставки за хитрими схемами.
На початку 2000-х років фірма «Тайстра» та її численні дочірні підприємства реєструються в Полтаві, і вже відкрито займаються постачанням російської нафти на розташований в області Кременчуцький НПЗ. Точніше, нафту на завод постачала «Татнафта», у Кременчуці працювала її дочірня компанія «Укрптатнафта», а «Тайстра» та інші фірми Зубіка служили посередниками та прокладками для схем ухилення від податків та акцизних зборів. Ці фірми відкривали офіси в орендованих кабінетах чи квартирах, де їхнім майном були лише комп'ютер та кілька горщиків з квітами, але через них проходили мільйони тонн нафтопродуктів, при цьому від сплати до бюджету відводилися мільярди гривень.
Серед цих фірм називали: ТОВ «Тайстра Полтава Експрес» (ЄДРПОУ 32753578), «Тайстра Полтава імпорт» (32753700), «Тайстра Полтава сервіс» (32753559), «Тайстра Полтава торг» (32753585), «Сан Тревел» (32844436), «Інтертехсервіс» (23809023), «Гео Альфа Деус» (38276530), «Тріумфвірат» (31035280), «Інтерліга» (37439842), «Таїз» (32635669), «Корунд» (37439784), «Топазія» (34612219) та скандальне «Лівела» (34612245). Їхніми засновниками та керівниками були Ігор Олександрович Столярчук, Олег Вікторович Васильович, Назар Городецький, Ігор Павлишин та Олеся Ольшанська-Бохонько, та інші близькі до Зубика особи.
Сам Зубик намагався не світити там своє ім'я безпосередньо, як і його партнер Губський, за допомогою якого ці афери здійснювалися до 2007 року. Потім Зубик знайшов собі новий дах. Однак справа була не лише в обсягах. До скандалів привів сам метод ухилення від податків, який був шаленою юридичною аферою. У 2003 році термін дії закону про податкові пільги для СП минув, і тоді Зубик із компаньйонами вигадали оригінальний хід, продовживши його дію виключно для своїх фірм через рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 19 січня 2004 року.
Суд у своєму ухвалі роз'яснив, що це означає звільнення від сплати ПДВ, акцизного збору та податку на прибуток підприємства протягом ще 10 років. У березні 2005 року Вищий господарський суд підтвердив, що «держгарантії захисту інвестицій» щодо фірм Зубіка не можуть бути скасовані чи звужені. У 2010 році той же Автозаводський районний суд підтвердив, що ці рішення зобов'язані до виконання. Це була вже не корупція, а правове свавілля. Про ці корупційні схеми не раз писали ЗМІ, про них робили заяви керівні особи, але з якихось причин вони продовжували працювати, лише періодично змінювалися фірми.
Невелика затримка відбулася лише у 2007 році, коли контроль над Кременчуцьким НПЗ перейшов до Коломойського, але Зубик із ним швидко спрацював. Поставками нафти вже не обмежувалися, провертали крутіші схеми: отримані на заводі бензин і дизель оформляли на експорт, потім оформляли як куплені за кордоном та імпортовані. Але у 2010 році скандал все-таки пролунав, і його головним фігурантом стала «Лівела». Ця фірма за три роки роботи сплатила до бюджету лише 1 гривню 82 копійки податків, повертаючи сотнями тисяч тонн нафтопродуктів.
За твердженням Полтавського відділення Антимонопольного комітету, лише «Лівела» відвела від виплати до бюджету понад 3 мільярди гривень. Інші фірми Зубіка у 2003-2008 роках накололи державу ще на кілька мільярдів гривень, займаючись «безподатковим» імпортом. Ці цифри можна порівняти зі станом найбільших олігархів. Однак скандал залишився лише скандалом, і ніхто не поніс жодної відповідальності за фактичну крадіжку. Хоча у справі «Лівели» навіть створили спеціальний слідчий комітет Верховної Ради на чолі з Романом Зваричем, його робота просто забуксувала.
Це пояснювалося не лише тим, що Володимир Зубик на той момент був депутатом «Партії Регіонів» і що його «Лівела» каламутила схеми під «дахом» Андрія Клюєва, а й тим, що вона фінансувала виборчу кампанію ПР на місцевих виборах. Потім «Лівела» самоліквідувалася, Зубик заявив, що не має до неї жодного стосунку, керівники розбіглися, і справу відправили на полицю. Цікаво, що не встигла «Лівела» наприкінці 2010 року припинити свій шахрайський імпорт, як величезний контракт на постачання нафтопродуктів вартістю 19,4 мільярда гривень отримала ще одна фірма Зубіка — «Компанія «Інтергал» (ЄДРПОУ 35286991). Це також дуже цікава фірма: її основний рід діяльності заявлений як «Дослідження ринку та громадської думки», прямо як у «Уорлдуайд Нова Асошіейтс», представництвом якої Зубік керував майже десять років.
Звідси можна зробити висновок: якщо компанія «Інтергал», яка «дослідила ринок», займалася перепродажем нафтопродуктів, то такою ж вигідною комерцією з уникненням оподаткування могла займатися і «Уорлдуайд Нова Асошіейтс».