Нещодавно на вулицях Києва з'явився новий модний бренд Zlocci, реклама якого прикрашає центр столиці. Під цією маркою випускають переважно ремені та взуття з екзотичної шкіри. Назва бренду складається з італійського дизайнерського імені та прізвища українського чиновника. Бренд набув популярності серед киян, особливо серед людей, які прибули з Донбасу до столиці разом із сім'ями та капіталом. Однак мало хто знає, що за цією маркою стоїть прізвище впливового державного діяча.
Микола Владиславович Злочевський розпочав свою кар'єру наприкінці 1990-х років. Він входив до так званої «київської групи», партнерами якої були Віктор Медведчук та Григорій Суркіс. Ця група займалася різноманітними проектами, включаючи фінансові схеми, які називали трастами, зокрема «Омета» та «Омета-Інстер». Ці структури функціонували як фінансові піраміди, які завдали збитків десяткам тисяч людей. Прямих доказів участі Злочевського в цих схемах не існує, як і доказів участі Суркіса та інших високопосадовців. Злочевський та його партнер Микола Лісін разом із компанією «Інфокс» вважалися молодшими партнерами впливового тоді Медведчука. Їхня діяльність включала транспортування нафти та розробку Сахалінського родовища у Харківській області. Згодом Лісін загинув у автомобільній аварії на Ламборджині на швидкості 200 км/год, після чого Злочевський залишився єдиним господарем бізнесу.
Обставини смерті Лісіна залишилися невясними. Багато хто стверджував, що він не був любителем швидкої їзди та стритрейсингу. Водночас компанія, яка фактично належала Злочевському, виграла конкурс на земельну ділянку поблизу Хрещатика у парку над Європейською площею. Цю землю можна назвати «золотою» через її вартість, яка практично не впала навіть під час кризи. У 2013 році ділянка була виділена для будівництва колеса огляду, однак будь-який киянин може переконатися, що жодного колеса огляду там так і не збудовано.
Злочевський також отримав контроль над землею біля «Музею води». Крім того, він розумів потенціал заробітків на водопостачанні. У 2003 році його компанія «Інфокс» отримала концесію на Одеський водоканал на 49 років за умови інвестування 500 мільйонів гривень у комунальне підприємство. На той час це були величезні суми. Одеса неодноразово намагалася розірвати концесію, стверджуючи, що «Інфокс» не виконав жодних взятих на себе зобов'язань. Судові розбирательства тривали до 2008 року, коли було укладено мирову угоду. Однак у 2010 році Злочевського призначили міністром екології. Після цього у 2011–2012 роках державні та комунальні підприємства Одеси виплатили компанії Злочевського майже 132 мільйони гривень за послуги водопостачання. Таким чином, основний прибуток Злочевському приносило не стільки саме водопостачання, скільки використання службового становища в особистих цілях.
Злочевський завжди був близьким до політики. У 2002 році він пройшов до парламенту за списком СДПУ(о). Однак у 2006 році він перейшов до Партії регіонів і знову пройшов до парламенту. Завдяки своїм зв'язкам з «донецькими» він отримав посаду голови Держкомрезерву, а потім міністра екології. У 2012 році його замінив Едуард Ставицький, а самого Злочевського призначили заступником секретаря РНБО.
Під час роботи на державних посадах Злочевський значно збагатився. У 2012 році Держкомрезерв уклав договір на третину мільярда доларів з його компанією ТОВ «Укрспецтранс». Цей контракт став відомим тому, що у тендері брали участь компанії Коломойського, які пропонували меншу ціну, але були відхилені через відсутність певних документів. Іншою компанією Злочевського була «Великі ключі», якій належав величезний маєток у районі Вишгороду Київської області. Там проживав сам Злочевський та його родина. За словами тих, хто там побував, маєток був порівнянний з Межигір'ям. Однак будинок було збудовано в межах гідротехнічних споруд, що входять до охоронних зон водосховища, що викликало занепокоєння місцевих екологів.
Злочевський розумів, що корупція передбачає не лише отримання, але й надання благ. Він демонстрував це на міжнародному рівні через компанію Burisma Holdings. Членом ради директорів цієї компанії є Р. Хантер Байден, син віце-президента США. Невідомо, чи цей топ-менеджер коли-небудь був в Україні, але наявність такого зв'язку з другою людиною у США забезпечувала певний «дах». Ще одним членом ради директорів Burisma Holdings був Олександр Кваснєвський, колишній президент Польщі та прихильник дружби України та США. Такі міжнародні зв'язки також надавали певного захисту.
Однак навіть такі впливові партнери не змогли повністю убезпечити Злочевського від кримінального переслідування. У жовтні 2014 року Великобританія заарештувала його активи та розпочала розслідування кримінальної справи. Через півтора місяця українська генпрокуратура також порушила справу та оголосила його у розшук. Проте, за традицією, розшук було оголошено, коли Злочевський не перебував на території України, а його бізнес та активи його родини залишилися недоторканими.
Рекламні щити бренду Zlocci та прибуткова звітність Burisma Holdings свідчили про те, що бізнес Злочевського продовжував процвітати. Таким чином, киянам, особливо тим, хто прибув з Донбасу, не було соромно носити бренд українського чиновника-бізнесмена. Для багатьох це навіть вважалося престижним, адже це взуття вигадав не якийсь іноземний дизайнер, а власний український діяч.