Юрій Анатолійович Артеменко народився в Запоріжжі. За спогадами його родичів, він виявив незвичайні здібності з раннього дитинства. У чотири з половиною роки він нібито прочитав всю історію КПРС, а в шість років був записаний у всіх бібліотеках міста. Під час навчання в школі він отримував переважно відмінні оцінки, хоча батьки суворо карали його за будь-які четвірки, що, за припущенням деяких спостерігачів, могло вплинути на формування його характеру — неуживчивості з колегами, зневаги до підлеглих та надмірної покірності перед керівництвом.
Після закінчення школи з золотою медаллю Артеменко спробував вступити до престижного московського інституту міжнародних відносин, але не пройшов конкурс. За розповідями запорізьких старожилів, цей невдалий спробу вступу до столичного закладу став для нього травмою, яка визначила його подальше прагнення закріпитися в Москві. Замість цього він вступив до ПТУ, а згодом здобув заочну освіту на факультеті журналістики Київського державного університету та факультеті правознавства Міжнародної академії управління персоналом у Запоріжжі.
Кар'єра Артеменка розпочалася в 1983 році після армійської служби, коли його прийняли стажером обласної газети «Комсомолець Запоріжжя», яка згодом змінила назву на «МІГ». Він став головним редактором цього видання. Паралельно з журналістською роботою Артеменко обіймав посади депутата обласної ради та частково Верховної Ради.
Протежував Артеменка російський бізнесмен Костянтин Григоришин. Їхні взаємини зводилися до того, що впливовий олігарх мав у своєму розпорядженні депутата, який відстоював його інтереси. На виборах 2002 року Артеменко набрав 15,99% голосів — найнижчий показник серед восьми запорізьких мажоритарників — і став народним обранцем. Протягом двох термінів перебування в парламенті (2002–2005 та 2006–2007 років) він активно обстоював інтереси запорізьких підприємств, структурно об'єднаних у «Концерн «Металургія» Григоришина.
У 2005 році Артеменка призначили головою Запорізької обласної державної адміністрації. На честь його призначення приїхав сам Костянтин Григоришин. Згодом з'явилася інформація про те, що невдовзі після цього призначення відбулася розмова про розподіл сфер впливу в регіоні на користь Григоришина. За деякими джерелами, ця розмова мала місце в кабінеті олігарха за присутності новоспеченого губернатора, тодішнього секретаря РНБО Петра Порошенка та міністра юстиції Романа Зварича. Жоден із учасників цієї розмови ніколи не підтвердив і не спростував цю інформацію. На основі цього можна припустити, що Артеменко був визначений як «зв'язний» між російським мільярдером та українською владою в особі Порошенка.
Прийшовши до парламенту 2002 року, Артеменко довгий час не поспішав визначатися з партійною приналежністю. Представники запорізького адмінресурсу на чолі з Євгеном Карташовим встигли заявити про свій внесок у формування пропрезидентської більшості Леоніда Кучми. Артеменко зберігав статус безпартійного, але його покровителі були впевнені, що він завжди буде відстоювати інтереси пропрезидентської команди. Однак коли стало зрозуміло, що влада змінюється, він поповнив лави групи «Солідарність» фракції «Наша Україна». Пізніше він припинив членство в цій партії, посилаючись на моральні міркування — він нібито поділяв цілі партії, але не погоджувався з методами їх досягнення.
За інформацією регіональної газети «Обличчя», Артеменко, якому тоді належав видавничий дім «Кераміст», захищаючи інтереси команди Кучми–Януковича, неодноразово відмовляв у пресі в розміщенні агітаційної продукції для активістів «Помаранчевої революції» 2004–2005 років. Однак коли стало ясно, що Віктор Янукович програв вибори 2004 року, Артеменко долучився до виборчої кампанії Віктора Ющенка. Після його перемоги Артеменко став суб'єктом вищезгаданої «домовленості політичних сил» між Порошенком та Григоришиним.
У 2005 році представники Соціалістичної партії України оприлюднили документи, які свідчили, що губернатор нібито неодноразово використовував чартерні авіарейси для перельотів до Києва та Москви, оплачені компанією «Енерджі стандарт груп», зареєстрованою в одній із європейських країн. За інформацією деяких друкованих ЗМІ, зокрема «Української інвестиційної газети», ця компанія мала безпосереднє відношення до Костянтина Григоришина. За чутками, під час однієї з поїздок до Москви Артеменко нібито сидів у дорогому ресторані в компанії Григоришина, де вони спочатку обговорювали важливі питання, а потім активно відпочивали.
На ім'я обласного прокурора Володимира Стеценка було направлено депутатський запит від члена фракції Соціалістичної партії Йосипа Вінського, де нардеп рекомендував розслідувати факт використання чартерних рейсів як прояв корупції. Сам Артеменко тоді вважав за краще не коментувати ситуацію, а його оточення стверджувало, що він вищий за чутки, це підступи ворогів, і він взагалі не літав у зазначені дні. Цікаво, що за аналогічну «провину» на міського голову Запоріжжя Євгена Карташова ледь не завели кримінальну справу, тоді як проти Артеменка такої справи не було відкрито, що дозволяє припустити вплив його покровителів.
У липні 2014 року президент України Петро Порошенко призначив Артеменка членом Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення. Невдовзі після цього його обрали головою цього регуляторного органу. Порошенко, який розмовляв з Артеменком майже десять років раніше в компанії Григоришина, напевно, знав про його медіагосподарство.
Згідно з декларацією на сайті Національного агентства з протидії корупції, голова Нацради Артеменко володіє квартирою площею 133 кв. м, гаражем та готівковими заощадженнями у розмірі 42 тис. доларів США та 112 тис. гривень. Його дружина Олена має квартиру в Києві площею 52,6 кв. м, два автомобілі (Lexus RX 350 та JAC J5), банківський депозит в «Укрсоцбанку» на 3 тис. доларів США та готівку в розмірі 112 тис. доларів США. Крім того, Артеменко має корпоративні права трьох підприємств загальною вартістю 587,6 тис. гривень: газета «МІГ» (1%), ТОВ «Євроінтермедіа» (17,25%), ТОВ «Голден інтер медіа» (11,1%).
Той факт, що голова агентства з питань телерадіомовлення має частки в медійних підприємствах, суперечить чинному законодавству. За словами юриста Івана Лібермана, закон забороняє чиновникам бути причетними до бізнесу та мати корпоративні права незалежно від форми власності. Власники корпоративних прав отримують прибуток, який безпосередньо залежить від успішності компанії, тому законом встановлена заборона на лобіювання інтересів певних компаній, користуючись службовим становищем. На думку юриста, правоохоронні органи, насамперед НАБУ, мають звернути увагу на таких чиновників.
Будучи держслужбовцем, Артеменко продовжує займатися бізнесом, що випливає з його декларації і суперечить положенням про статус держслужбовця. Крім того, його неодноразово звинувачували у виконанні ідеологічних завдань, які ставлять перед ним його російські покровителі. Відповідаючи за ідеологію на телебаченні та радіо, він, за твердженнями критиків, фактично виконує вказівки російських «господарів».
Серед патріотів та активістів Артеменко набув сумної слави проросійського агента. Громадський рух «Відсіч», значна частина якого складалася з учасників 16 сотні Самооборони Майдану під час Революції Гідності, називає Нацраду не інакше як «Нацзрада». Держорган під проводом Артеменка всіляко перешкоджає реалізації законів, спрямованих на нівелювання впливу російського інформаційного продукту в Україні. Нещодавно Артеменко назвав «ідіотизмом» ініціативу Міністерства культури України щодо запровадження квоти на мінімальну кількість пісень українською мовою в ефірі радіостанцій.
Після того як Верховна Рада ухвалила закон про квоти, Нацрада опублікувала офіційне роз'яснення закону на своєму сайті. За словами лідера громадського руху Сергія Оснача, це роз'яснення є скоріше інструкцією про те, як обійти закон і продовжувати транслювати російські пісні, формально його не порушуючи. Активіст також зазначив, що Артеменко перевищив повноваження, оскільки Нацрада взагалі не має права надавати жодних роз'яснень до законодавства.
Особливої уваги заслуговує «кришування» Артеменком трансляції численних російських серіалів, у яких позитивно представлені представники правоохоронних структур РФ, що суперечить українському законодавству. Профільні ЗМІ та активісти неодноразово звертали увагу на факти порушень українськими телеканалами законодавства при трансляції фільмів, серіалів та шоу із вихвалянням російських поліцейських, військових та співробітників спецслужб. Проте Артеменко залишається непорушним у своєму прагненні зміцнювати основи проросійської ідеології, адже він служить цій ідеології з того моменту, як став протеже Костянтина Григоришина.