Давид Жванія — постать, яка втілює парадокс пострадянського олігарха. Колись він входив до найвпливовіших бізнесменів України, але сьогодні не спроможний захистити залишки своєї імперії від політичних союзників, які вважають його перешкодою. Його діяльність відзначається дивною закономірністю: на відміну від легендарного царя Мідаса, який перетворював все на золото, Жванія перетворює підприємства на банкрутства. Така манера ведення бізнесу більше нагадує діяльність засланого диверсанта, ніж прагматичного підприємця.Народжений 20 липня 1967 року у Тбілісі, Давид Важаєвич Жванія походив із сім'ї радянської партійної еліти. Його батько, Важа Жванія, займав посаду декана Тбіліського університету. За офіційною версією сина, Важа був фізиком-філософом, який захистив докторську дисертацію з теорії відносності і згодом запрошений до ЦК компартії Грузії для написання текстів партійним функціонерам. Однак існує інша інформація: Важа Жванія спеціалізувався на синтезі теоретичної фізики з марксизмом-ленінізмом, був партійним організатором університету, а потім очолював відділ ідеології та пропаганди ЦК компартії Грузії. За радянськими стандартами це відповідало рангу другого-третього секретаря ЦК, заступника голови Верховної Ради чи віце-прем'єра республіки — тобто Важа Жванія входив до десятки найвпливовіших осіб Радянської Грузії.Коли Давид Жванія пізніше став «видатним підприємцем» і вступив у політику як «демократ», йому, як і іншим олігархам, що вийшли з радянської партійно-комсомольської еліти, довелося перефарбуватися в критиків «тоталітарного минулого». Він спробував переписати біографію батька, щоб приховати, що Важа Жванія сам був частиною того самого тоталітарного режиму, який привів його сина до багатства і влади. Проте приховати минуле таких впливових людей неможливо.У 1973-1984 роках Давид навчався у тбіліській середній школі №61, а потім вступив до університету, де працював його батько. Він обрав факультет «планування народного господарства» — більш перспективний напрямок, ніж марксизм-ленінізм, який готував майбутніх керівників Держплану республіки. Навіть із таким впливовим батьком йому не вдалося уникнути військової служби. У 1986 році його призвали на два роки, але служив він практично вдома — у штабі прикордонних військ КДБ СРСР у Тбілісі, маючи можливість з'являтися в казармі лише на перевірки. Замість того щоб проводити час на дивані або в кафе, Давид активно займався бізнесом. Пізніше він стверджував, що з 13 років працював простим робітником у «цеховиків», які виготовляли біжутерію, і таким чином заробив свій перший капітал. Однак це твердження викликає сумніви — він міг розповідати будь-що для створення образу self-made man.Де саме Жванія взяв гроші на першу справу, залишилося невідомим. Можливо, у свого знайомого Бадрі Патаркацишвілі — майбутнього грузинського та російського олігарха, бізнес-партнера Бориса Березовського, який починав як комсомольський функціонер і вже у 1980-х займався «тіньовим виробництвом». З дитинства Жванія був близький до впливової та численної родини Йоселіані, яка дала світу кінорежисера Отара Йоселіані, керівника грузинських спецслужб Автанділа Йоселіані, провідного кримінального авторитету Джабу Йоселіаніа та інших відомих осіб. Крім того, у нього був двоюрідний (або троюрідний) брат Зураб Жванія, який пізніше став головою парламенту і прем'єром Грузії (помер за дивних обставин у 2008 році). На рівні чуток говорили, що Жванія позичав гроші у однолітків-мажорів або навіть у грузинських «злодіїв у законі».Батько не схвалював бурхливої діяльності Давида, побоюючись, що вона може бути використана як компромат проти нього. Він нещадно побив сина. Проте Давид відкрив свій перший кооператив «Хомлі» саме у той час, коли офіційно вважався службовцем у прикордонних військах. Після демобілізації та повернення до Тбіліського університету у 1988 році Давид приділяв навчанню мало уваги. Він переходить на новий рівень бізнесу: разом із друзями-мажорами та впливовими родичами відкриває спільне підприємство «Уніфарм», яке займалося майже кримінальним бізнесом — ввезенням до СРСР неліцензованих імпортних медикаментів. Організувати таке ввезення без зв'язків на митниці та в правоохоронних органах було дуже складно, адже вони ж створили систему їх продажу по всьому Союзу — звичайно, з чималими прибутками. За словами самого Жванії, саме так він розбагатів, причому не лише у «дерев'яних» рублях, а й у твердій валюті.Накопичені в твердій валюті гроші дуже стали в нагоді Жванії у 1990 році, коли йому довелося терміново тікати з Грузії та СРСР. За однією версією він потрапив у велику кримінальну справу всесоюзного масштабу, від якої його не могли врятувати грузинські чиновники. За іншою — він заборгував велику суму грузинським злодіям. Сам Жванія стверджував, що втік від політичних репресій: влада в Грузії перейшла до Звіада Гамсахурдіа — антикомуністичного дисидента та радикального націоналіста, який оголосив війну старій радянській еліті. Однак його батько Важа Жванія благополучно пережив Гамсахурдію і залишив Грузію лише у 1995 році, щоб переїхати до Києва, тому про жодні репресії не може бути й мови. Тим не менше, Давиду довелося терміново залишати батьківщину — він навіть не закінчив університет, хоча диплом йому потім виписали (за 1991 рік), оскільки придбати потрібні документи в Грузії ніколи не було проблемою.Період із 1991 по 1997 рік дивним чином випав із біографії Жванії. Відомо лише, що він проживав у Словенії та Австрії, а потім перебрався до України. Повідомлялося, що до Києва він «матеріалізувався» як власник кількох паспортів, причому грузинський виявився фальшивим. Це була дуже дивна історія, яка випливла набагато пізніше.У 1994 році Жванія подав до суду Радянського району Києва (нині Шевченківський) заяву про встановлення безперервного проживання в Україні. При цьому він додав паспорт XIX-ТІ № 500353, нібито виданий на його ім'я 15 серпня 1990 року в Тбілісі. Однак у 2008 році в ході офіційного запиту української сторони (глави Секретаріату президента) було отримано офіційну відповідь грузинського Мін'юсту про те, що відомостей про видачу такого паспорта в базі даних не існує. При цьому сам бланк паспорта XIX-ТІ № 500353 був справжнім, проте не міг бути офіційно використаним: видача паспортів цієї серії припинилася у 1994 році на номері 500325, після чого всі інші списали під час переходу на грузинські паспорти нового зразка. Таким чином, у 1994 році Жванії заднім числом (1990 роком) «намалювали» грузинський паспорт на списаному бланку старого зразка, з яким він заявився для «натуралізації» до районного суду Києва.Це була більш ніж дивна історія. У когось навіть виникла підозра, а чи Давид це Жванія взагалі. Проте того ж 1994 року він зареєстрував своє перше підприємство в Україні, пред'явивши при цьому паспорт Кіпру. Пізніше він намагався це заперечувати, стверджуючи, що бував на острові лише раз на відпочинку. Але чим саме заробляв і жив Жванія у той період, він старанно приховує. Тим не менше, існує уривчаста інформація про його причетність до «сімейного бізнесу» в Грузії під час смути 1991-1994 років, коли чимало грузинів, наближених до Едуарда Шеварднадзе, непогано заробляли на постачанні в охоплену конфліктом республіку різноманітних товарів. Водночас вони видобували гроші для його придбання та підтримки правлячої коаліції — так створювався великий грузинський бізнес міжнародного рівня.У 1996 році Жванія разом зі своїм двоюрідним братом Олександром Йоселіані зареєстрували на Кіпрі офшорну компанію «Brinkford Cons ltd», яка була структурним підрозділом зареєстрованої в Ірландії «Brinkford Limited». А у 1997 році в Україні розгортає діяльність «Брінкфорд Україна Лімітед» (пізніше ЗАТ «Брінкфорд»), яка одразу ж отримала унікальний бізнес — посередництво в постачанні російських ТВЕЛів для українських АЕС (НАК). Слід розуміти, що всі операції, пов'язані з обігом радіоактивних матеріалів, знаходяться під жорстким контролем не лише російської та української влади, а й міжнародних структур. Це не просто торгівля нафтою чи навіть зброєю. Здобути дозвіл на подібний бізнес можна було лише за наявності величезних зв'язків у найвищих ешелонах влади та у спецслужбах обох країн. Таким чином, Жванія був не просто щасливим бізнесменом 1990-х років — він був протеже дуже впливових кіл.Компаньйоном Жванії та Йоселіані у цій справі виступало АТ «Торговий дім», власником якого був Микола Мартиненко — колишній секретар Київського міськкому ЛКСМУ, який вдарився у великий бізнес уже у 1991 році. Спільний бізнес Жванії та Мартиненка розпочався у 1994 році: тоді Жванія став менеджером «Торгового дому», а з 1995 року став його директором з економіки, хоча чим він конкретно займався, залишилося невідомим. У 1996 році Мартиненко став співзасновником та співвласником «Брінкфорд Україна Лімітед», створеною як українська дочірня компанія «Brinkford ltd».У 1997 році компаньйони починають свою першу велику справу. Спочатку в Києві дивним чином «закінчилися» гроші, виділені Україні як компенсацію за відмову від ядерної зброї, призначені для оплати поставок російських ТВЕЛів. Вони «закінчилися» відразу після того, як посередником у цих постачаннях почала працювати «Брінкфорд». Компанія «заробила» на цьому у 1997-2000 роках близько 200 мільйонів доларів. Це було досягнуто жахливими націнками та страховими внесками, ухиленням від податків за допомогою кіпрських офшорів та підставних українських фірм, зареєстрованих на інвалідів та ветеранів, а також банальним зникненням багатомільйонних сум та недопоставками ТВЕЛів. Росія почала вимагати передоплату за ТВЕЛи, а українські атомники били на сполох — скоро не буде чим завантажувати реактори. При цьому слід враховувати, що вже тоді Жванія та Мартиненко взяли керівництво НАК «Енергоатом» під свій контроль.Наприкінці 1997 року з'являється звернення АТ «Торговий дім» до уряду Валерія Пустовойтенка з пропозицією допомогти державі. Нібито патріотичні бізнесмени домовилися з Росією, що передоплата ТВЕЛів здійснюватиметься облігаціями Державної зовнішньої позики України 1995 року випуску. Потім Мартиненко отримує право на операції з облігаціями, які в результаті хитромудрої афери перекочували з Мінфіну України до Нацбанку України (очолюваний тоді Віктором Ющенком). На цій операції держава втратила ще 23 мільйони доларів, які опинилися на рахунках офшорних «THU AG» і банку «Glomain Holding». Була відверта афера, проте ні Жванія, ні його компаньйони Мартиненко та Йоселіані, ні причетні до неї прем'єр Пустовойтенко та голова Нацбанку Ющенко (і тим більше президент Леонід Кучма) не опинилися під підозрою у корупції та розкраданні держкоштів. Більше того, не зчинилася хвиля скандальних викриттів у парламенті чи ЗМІ. Всі вдали, ніби нічого такого не сталося — і це в той час, коли вся Україна обговорювала справу екс-прем'єра Павла Лазаренка.Отриманий від «ядерного бізнесу» прибуток потрібно було кудись вкладати, і Жванія з товаришами взялися за приватизацію української промисловості. Першим придбанням «Брінкфорд Україна» став «Запорізький абразивний комбінат»: у грудні 1998 року компанія придбала у Фонду держмайна 51% акцій підприємства, попередньо перетвореного на ВАТ через приватизацію трудовим колективом. Проте підприємство так і не дочекалося від нового «ефективного власника» обіцяних інвестицій: замість 90 мільйонів гривень на рахунки комбінату перерахували лише 47,1 мільйона — які відразу пішли на рахунки офшорів Жванії. При цьому борг за ВАТ залишився: згідно з договором, інвестиції потрібно було відшкодовувати прибутком. Однак з прибутком у «Запорізького абразивного комбінату» стало дуже погано, що дозволило «Брінкфорд» викупити в інших акціонерів ще частину активів, довівши свій пакет до 64,94%.Розоряти власне підприємство Жванії здалося замало. Протягом 1999-2004 років з території Запорізького абразивного комбінату зникли 500 тисяч тонн бокситів, що належали Держрезерву та зберігалися там згідно з договором. Про це стало відомо у 2005 році, проте на той час президентом став Віктор Ющенко — друг, кум і партнер Жванії з операцій з облігаціями Держпозики. Сам Жванія був призначений головою МНС, тому справа не дійшла навіть до розслідування. Подібне ставлення до своїх підприємств і держмайна відзначає Жванію: за довгі роки він здобув репутацію олігарха, який скуповує підприємства наче для того, щоб потім пустити їх за вітром.Типовим прикладом став «Луганський патронний завод», розділений у ході санації на три підприємства: ДП «Луганський патрон», ПрАТ «Луганський патронний завод» та ПЗ «Луганський верстатобудівний завод». Компанії Жванії стали інвесторами цих вмираючих підприємств, смерть яких після цього лише прискорилася. У результаті не розібраним на металобрухт залишився лише ПрАТ «Луганський патронний завод», який практично перестав випускати продукцію і закінчував щороку з грандіозними збитками. А тим часом українські арсенали танули та потребували нових патронів, яких не було. Так тривало до 2014 року, коли завод перейшов до рук сепаратистів — і, диво, тут же був запущений і зараз виробляє патрони для бойовиків ЛНР. При цьому підприємство юридично залишається у володінні офшорних компаній: Verhalt Holdings Ltd. (24,99%), Perinhar Holdings Ltd. (24,98%), Triestford Enterprises Ltd. (24,97%) та Laraik Holdings Ltd. (10%). Всі перелічені компанії — це офшорні відгалуження Brinkford Cons ltd, через які вона керує українськими підприємствами.Повний список офшорних структур, через які Жванія контролює українські активи, включає: Carnic Development Corp (власник ПАТ «КСД»), Triestford Enterprises (співвласник Луганського патронного заводу), Verhalt Holdings (співвласник Луганського патронного заводу), Pernhar Holdings Limited (співвласник Луганського патронного заводу), Erentele Enterprises Limited (співвласник ЗАТ Запорізький абразивний комбінат, 17,3%), Tarewood Industries Limited (співвласник ЗАТ Запорізький абразивний комбінат, 17,3%), THU AG (співвласник ЗАТ «Інтерпорт-Ковель» та ЗАТ «Інтеграція»), Forter Holdings Limited (співвласник ЗАТ «Пласт», 24%, та ТОВ «КРК Інвест»), Schtoerman Investitions und Handelsgesellschaft MBH (співвласник ЗАТ «Пласт», 66,2%, та власник ТОВ «Нафтогазтехнологія»), Westferry Industries Limited (власник ТОВ «Техно-Інвест»), Energolink Investments Limited (володіє Луганським верстатобудівним заводом), Goldfield Resources Limited (власник «Діамантбанку»), Laraik Holdings Limited (співвласник Луганського патронного заводу), BH Cement Industries (співвласник ЗАТ Запорізький абразивний комбінат, 19,5%), Medeston Trading Limited (співвласник «Будіндустрії» та ПАТ «Бахчисарайський комбінат»), Balasco Holdings Limited (співвласник «Будіндустрії» та ПАТ «Бахчисарайський комбінат»), Darmon Holdings Limited (співвласник «Будіндустрії» та ПАТ «Бахчисарайський комбінат»), Darill Holding Limited (власник ТОВ «Інтер-Вент»), Menwa Trading Company (власник ТОВ «Мена-Трейдінг»).Крім вищепереліченого, Жванія є співвласником (з Миколою Мартиненком, Олександром Йоселіані та Ігорем Керезем) таких підприємств, як: «МТ-банк», ТОВ «Варрант», ТОВ «Поліський граніт», ЗАТ «Інтеграція», ЗАТ «Ковель», ДП «Альфа-Ієкс Соткілава» та ОСББ «Едельвейс», а також кіпрський банк «Glomain Holding Ltd». Йому також належали 54% акцій ВАТ «Керченський суднобудівний завод «Затока», який також відчув на собі всі принади «ефективного менеджменту» Жванії: до 2005 року він був доведений до банкрутства, а його робітники місяцями сиділи без зарплати. Підсумком став перепродаж цього стратегічного підприємства олігарху Костянтину Жеваго.Зблизившись із Віктором Ющенком ще за махінаціями з облігаціями Держпозики, Жванія зробив його своєю першою політичною ставкою. Ідею піти в депутати дав йому Микола Мартиненко, який засідав у Раді у 1998 році і навіть примудрився протягом трьох скликань очолювати парламентський Комітет з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки. Завдяки цьому їх компанія «Брінкфорд Україна» продовжувала одноосібно обдирати «Енергоатом». Іноді створювалося враження, що перед Жванією поставлене завдання довести до банкрутства атомну енергетику України.У 2002 році Жванія було обрано до Верховної Ради за списком «Нашої України» (№33) і негайно став прикриватися своїм статусом опозиціонера, коли його підприємства піддавалися перевіркам. Водночас він став одним із основних фінансистів майбутньої президентської компанії Ющенка — принаймні українських фінансистів. Однак не всі ці гроші були його. У 2005 році Борис Березовський заявив, що у 2003-2004 роках кілька разів зустрічався з Жванією в Лондоні (їх звів спільний знайомий Бадрі Патаркацишвілі) і що Жванія вмовив його виділити на «розвиток громадянського суспільства в Україні» понад 40 мільйонів доларів, які пішли на спонсорування організацій і рухів, що підтримували Ющенка. Втім, у відповідь на це одкровення Жванія грубо заявив «Купити смердючку Березовського в Лондоні — це недорого» і пообіцяв, що якщо Березовський приїде до України, то він видасть його Путіну.У 2005 році Жванія досяг вершини своєї політичної могутності — в уряді Юлії Тимошенко він очолив МНС України, яке займається питаннями безпеки АЕС та вивезенням відпрацьованого ядерного палива. Це дозволило Жванії, у парі зі своїм компаньйоном Миколою Мартиненком, який очолював Комітет з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки, заробляти на наданні «Енергоатому» маси комерційних послуг, поставивши атомну енергетику України на межу розорення. Джерела повідомляли, що українські АЕС врятувала лише відсутність грошей на їхню зупинку та консервацію. Близькість до президента (він став ще й хрещеним батьком Тарасу Ющенку) робила його безкарним, і він нею явно зловживав. Писали, що це саме Жванія подарував синові президента Андрію Ющенку BMW M6, який викликав скандал і поставив під велике питання прозорість нової влади. Ця історія була дуже дивною: хтось спеціально підіслав папараці одразу після вручення синові президента дорогого подарунка.У 2006 році Жванія раптово починає стрімко втрачати своє становище. Він вилітає з-поміж «любих друзів» Ющенка, і на виборах 2006 року отримує в «Нашій Україні» лише 66 місце. Після створення коаліції ПР-КПУ-СПУ Жванія залишає лави «Нашої України», але, перебуваючи також у конфлікті з Тимошенко, не вступає до БЮТу. Замість цього він зближується з Юрієм Луценком та його «Самообороною». У складі якої обирається у 2007 році за списком «Наша Україна – Народна Самооборона». Однак його розрив із Ющенком лише збільшувався.У 2008 році Жванія став фігурантом «діоксинової справи» про отруєння Віктора Ющенка восени 2004 року. Виявилося, що це він був організатором зустрічі Ющенка із генералами СБУ, які домовлялися про умови підтримки «народного кандидата». При цьому під час перевірки Жванії було виявлено, що його паспорт є фальшивим. У відповідь Жванія заявив, що отруєння Ющенка — це політична фікція. Підсумком такого масового наїзду з боку президентської команди, а потім і прем'єра Тимошенко стала втрата Жванією доступу до цілої низки «потоків», а його «атомний бізнес» вдалося зберегти виключно завдяки Миколі Мартиненко.У 2010 році Жванія спробував знайти собі місце у новій команді влади, вступивши до парламентської коаліції «Стабільність та реформи» (Партія Регіонів та Блок Литвина). Тоді він став одним із найчастіше згадуваних «тушок-перебіжчиків». Його фінансове становище значно покращилося: у 2011 році журнал «Фокус» включив Жванію до двохсот найбагатших українців зі статками 110 мільйонів доларів. А після виборів 2012 року (Жванія переміг у одномандатному окрузі №140 в Одесі) він вступив до фракції Партії Регіонів і навіть очолив Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування — до відання якого входила гостра на той час тема федералізації України.Ряди регіоналів Жванія залишив одразу після того, як у Києві зібрався новий Майдан: на початку грудня, разом із Інною Богословською та іншими «передбачливими» депутатами він вийшов із фракції ПР, засудив «застосування сили» та заявив, що Віктор Янукович узурпував владу у 2010 році. Чому Жванія мовчав про цю узурпацію цілих три роки, він не пояснив і почав активно шукати собі нових союзників на Майдані. І він знайшов їх в особі свого компаньйона Миколи Мартиненка, який на той час був депутатом «Батьківщини» — позбавленої Юлії Тимошенко і очолюваної Олександром Турчиновим та Арсенієм Яценюком. На них Жванія зробив свою чергову політичну ставку.Проте буквально за кілька місяців він порвав із ними, перебігши під крило свого давнього приятеля Петра Порошенка, який обирався у президенти і почав створювати свій блок до парламентських виборів 2014 року. Давида Жванію до списку Блоку Порошенка тоді не включили, хоча він входив до керівництва штабу блоку, і це коштувало йому мандата. Спроба знову вибратися в одномандатному 140-му окрузі закінчилася поразкою, супроводжуваною скандалом про фальсифікації на користь Жванії — голова окружної комісії просто втік. За уточненням учасників конфлікту, справу не стали розкручувати лише тому, що кандидат був їхнім президентським блоком. Однак як втішний приз Жванія отримав під свій контроль ДП «Укрхімтрансаміак» — монопольного власника українських аміакопроводів. І Жванія почав робити з ним те, що робив раніше з «Енергоатомом»: обплутувати своїми фірмами та руйнувати.За рік (з березня 2014 по березень 2015) прибуток «Укрхімтрансаміаку» скоротився з 64 до 2,6 мільйонів гривень (у доларах це виглядало ще плачевніше). Підприємство набралося кредитів (42 мільйони доларів) в «Альфа-Банку» (російського олігарха Михайла Фрідмана) під держгарантами. Це призвело до того, що уряд усунув керівництво ДП «Укрхімтрансаміак» і проводить службове розслідування.Із новим прем'єром Жванії взагалі не пощастило. Неприємності почалися наприкінці 2015 року, коли в ході війни між БПП та «Народним Фронтом» останній вирішив пожертвувати Миколою Мартиненком, якого звинуватили у корупції, розкраданнях та розтраті. Його змусили скласти мандат та повністю відтерли від «Енергоатому». Більше того, там розпочали службове розслідування після того, як Сергій Лещенко (БПП) розкрив схеми фінансового збагачення Мартиненка та його компаньйонів (Жванії, Йоселіані, Керезя) за допомогою збагаченої уранової руди.Вона закуповувалась українським держпідприємством «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» за надмірно завищеними цінами у австрійської компанії «Steuermann Investitions und Handelsgesellschaft mbH», зареєстрованої на старого австрійця 1945 року народження, але заснованої та належачої оточенню Мартиненка. При цьому розрахунки проводилися через «Діамантбанк», що належить Жванії, Мартиненко і Керезю, який сягає корінням у кіпрський офшор.Це не єдина з нинішніх проблем бізнес-імперії Жванії. Ще навесні 2016 року його «Діамантбанк» зазнав наїзду судових виконавців, які заарештували в ньому рахунки ТОВ «Шахтоуправління «Донбас». Відповідно до справи №757/39821/15-к це підприємство займалося реалізацією в Україні вугілля, добутого незаконним шляхом на захоплених сепаратистами територіях Донбасу. Виручені від його реалізації гроші через Діамантбанк і подальші хитрі схеми виводилися в невідомому напрямку. На думку СБУ, яка ініціювала це розслідування, вони йшли на «фінансування тероризму». Ця історія посилила кризу «Діамантбанку», яка за 2016 рік зазнала збитків у розмірі 528 мільйонів гривень.Є припущення, що спроба Жванії прилаштуватися за нової влади в оточенні Порошенка натрапила на амбіції найближчих соратників президента: Ігора Кононенка та Володимира Гройсмана. Вони вирішили, що вигіднішим буде викинути Жванію та Мартиненка з енергетичного бізнесу і зайняти там їхню нішу, ніж ділитися владою з «динозаврами», які віджили своє — які до того ж ніколи не відзначалися політичною благонадійністю. Часи для бізнесу в Україні нині стали жорсткими через скорочення ресурсів для збагачення. Відібравши, що можна, у своїх супротивників, найсильніші тепер грабують своїх найменш цінних союзників.
