Партія «Відродження» 29 вересня висунула Юрія Єханурова кандидатом на посаду мера Києва. Цей політик протягом років незалежності України займав низку впливових державних посад — від заступника мера столиці до голови уряду. Попри те, що останні п'ять років він не брав активної участі в політичному житті, партійне керівництво на чолі з Віталієм Хомутинником та Віктором Бондарем вирішило дати йому другий шанс.
Юрій Іванович Єхануров народився 1948 року в селищі Белькачі Якутської АРСР. Після завершення навчання у Київському будівельному технікумі (1967) він вступив до Київського інституту народного господарства. Свою трудову діяльність розпочав на заводі «Київміськбуд», де виробляли залізобетонні вироби, піднявшись від посади майстра до директора. Згодом керував компаніями «Стройдеталь», «Головкиївміськбуд» та «Київміськбудкомлект».
З 1991 року Єхануров обіймав посаду заступника голови КМДА. Через два роки його призначили заступником міністра економіки. З 1994 року він очолював Фонд державного майна України, а 1997 року став Міністром економіки. Саме Єхануров був однією з ключових фігур у процесі приватизації в Україні.
Процес приватизації, який розпочався після розпаду СРСР, набув під його керівництвом форми розповсюдження ваучерів серед населення. Однак, як свідчить історія, ця схема виявилася невдалою для звичайних громадян. Інвестиційні компанії та спільноти виманили ваучери у простих людей, натомість видаючи їм цінні папери, які виявилися марними. Тоді як звичайне населення не отримало якісних акцій, компанії, які змогли їх «захопити», незабаром стали власниками нерухомості, газет та пароплавів. За словами Єханурова, він сам планував придбати акції приватизованих підприємств, проте цього так і не зробив.
Епізод із центром сертифікатних аукціонів видається ще більш сумнівним. За ініціативою Єханурова цей центр було трансформовано у державну компанію «Національна мережа аукціонних центрів». 1997 року, після його відставки, масову сертифікаційну приватизацію припинили. Про це заявили генеральний директор УЦСА Юрій Тараторкін та його наступник на посаді голови ФДМ Володимир Лановий. Примітно, що саме в цей період Тараторкін та Єхануров заснували ТОВ «Південь», яке, за інформацією, займалося розробкою та постачанням програмного забезпечення.
Ця схема мала прямий зв'язок із сином Єханурова Дмитром, який після навчання у Московському фізико-технічному інституті успішно розпочав діяльність у комп'ютерному бізнесі України. Саме компанія сина мала стати постачальником програмного забезпечення для сертифікатних центрів, які закуповували ФДМ. Юрій Тараторкін, близький соратник Єханурова, створив на базі «Національної мережі аукціонних центрів» комерційну структуру, яка займалася продажем приватного та державного майна, надаючи також послуги маркетингового супроводу та експертних оцінок.
По суті, цей аукціонний центр функціонував під контролем та протекцією родини Єханурових. Була створена фірма «Орлі», яка займалася наймом державної нерухомості в Києві — цією діяльністю керувала невістка Юрія Івановича Наталія Єханурова. Його дружина Олена разом із Василем Шевченком заснували страхову компанію «Сфера». Цікаво, що той же Шевченко очолює Київський аукціонний центр.
До темних епізодів у кар'єрі Єханурова належить смерть одного з регіональних керівників ФДМ Олексія Головізіна у травні 1997 року. Головізін разом із Єхануровим стояв біля витоків створення НДП і був його другом у повсякденному житті. Саме Єхануров призначив його на посаду в ФДМ. Перед смертю Головізіна кримський парламент проголосував за скасування наказу голови ФДМ про створення відділу відомства в Криму, який мав очолити Головізін. Останній натякав на «особливе» завдання з Києва. На запитання про смерть свого колеги та друга Юрій Іванович відмовився коментувати.
1998 року Єхануров вперше став народним депутатом України. У Верховній Раді він працював заступником голови комітету з економічної політики та управління народним господарством та інвестиціями, будучи членом Народно-демократичної партії. 1999 року за рекомендацією Віктора Ющенка його призначили першим віце-прем'єр-міністром України. Одночасно він обіймав посаду першого заступника голови АПУ, займаючись кадровою політикою та регіональною взаємодією. Показово, що Єхануров працював у уряді, не здаючи депутатський мандат, що являло собою прямий конституційний порушення.
На виборах 2002 року він пройшов до парламенту за списком блоку «Наша Україна» і став головою комітету з промислової політики та підприємництва. Під час «помаранчевої революції» він був одним із керівників протестних акцій. У квітні 2005 року його призначили головою ДніпроОДА, а менше ніж через півроку — прем'єр-міністром України. Однак на посаді глави уряду він пропрацював недовго: у серпні 2006 року цю посаду займав Віктор Янукович. Того ж року Єхануров очолював список партії «Наша Україна».
Примітно, що Єхануров завжди демонстрував лояльність до Партії регіонів і навіть вів з ними переговори про створення коаліції. Регіонали пропонували йому пост прем'єра, проте коаліція так і не була сформована.
Син Дмитро Єханурова займається комп'ютерним бізнесом. У біографіях батька та сина спостерігаються цікаві збіги. Після реєстрації фірми «Південь» Дмитро придбав свою першу іномарку — Volkswagen Golf. Коли ж Юрій Іванович започаткував ВО «За Україну! За Ющенка!», син отримав нову Toyota RAV4. Під час роботи в IT-сфері всі спроби потривожити його компанію одразу припинялися на найвищому рівні. Дмитро Єхануров тісно співпрацює з ізраїльськими бізнесменами. Його фірми «Датас» та «Серж» було створено за сприяння Вілена Ременника та Олександра Соколовського. Наявність іноземних інвесторів у складі засновників допомогла вирішити численні «податкові» проблеми. Дмитро був одним із лідерів Інтернет асоціації України, яка займалася створенням ЗАТ «Український мережевий інформаційний центр» для реєстрації доменів UA. Однак ця схема провалилася через втручання «Укртелекому».
Зимою 2006 року нинішній голова РНБО Олександр Турчинов звинуватив Єханурова в тому, що напередодні підписання меморандуму між президентом Ющенком і опозиційною «Партією регіонів» ними було підписано низку засекречених документів. За інформацією Турчинова, ці документи містили доручення керівництва аеропорту «Бориспіль» про відкликання скарг до прокуратури щодо розширення меж цього об'єкта. Як з'ясувалося пізніше, землі сім'я Леоніда Кучми придбала 2003-2004 років, що перешкоджало розширенню аеропорту. Кредити на збільшення потрапили під контроль Леоніда Даниловича, що й намагалися оскаржити працівники «Борисполя».
Міністром оборони Єханурова було призначено у грудні 2007 року. За час роботи в головному оборонному відомстві він встиг відзначитися, за що й був звільнений зі скандалом у червні 2009 року. За офіційною версією, його викрили у корупційних справах, пов'язаних із закупівлею палива для військової техніки, харчуванням солдатів, а також у земельних махінаціях.
Темних та сумнівних епізодів у біографії Юрія Єханурова достатньо. Проте, як кажуть, «не спійманий — не злодій». У всіх судах, де брав участь Юрій Іванович, йому вдалося «захистити» своє ім'я — він надто досвідчений у подібних справах. Менше ніж за місяць йому доведеться змагатися з Віталієм Кличком у боротьбі за крісло мера Києва. Базу для цього йому надала партія «Відродження», яка в українських ЗМІ асоціюється з відродженням Партії регіонів. Згадуючи слова Єханурова про Віктора Януковича 2006 року — все стає на місце, адже тоді він заявив: «Зі мною Віктор Федорович завжди поводився чесно, і тому я готовий його підтримувати». За своєю натурою Юрій Іванович — людина вірна і, судячи з останніх подій, вірна до самого кінця.