Членство у президентській партії «Солідарність» та її парламентській фракції «Блок Петра Порошенка» (БПП) все частіше розглядається як сигнал для перевірки на корупцію та кримінальне минуле. Цю тенденцію спровокували скандальні розслідування щодо членів «гвардії Порошенка», яких, за словами критиків, добирали за принципом максимального збагачення за рахунок держави. Проте народний депутат від БПП Максим Юхимов стоїть перед набагато серйознішими звинуваченнями, ніж просто корупція.
До обрання до парламенту Максим Єфімов залишався малознаним поза межами Донецької області. Однак у його рідному Краматорську Skelet.Org зібрав чимало деталей про його минуле, які він, очевидно, хотів би приховати. Єфімов явно не бажає, щоб його ім'я пов'язували не лише з одіозним Артемом Пшонкою, але й із краматорською організованою злочинною угрупованням «17-а ділянка», причетною до вбивства журналіста Ігоря Александрова.
Максим Вікторович Єфімов народився 1 листопада 1974 року у казахському місті Петропавловськ. Його батько Віктор Миколайович Єфімов, закінчивши Московське вище технічне училище імені Баумана (нині Московський державний технічний університет), працював інженером на заводі важкого машинобудування. Саме батько став основою всього, чого досяг Максим у житті.
Віктор Єфімов був корінним краматорцем, народився 1950 року. Повернувшись до рідного міста 1977 року разом із сім'єю після закінчення розподілу, він вступив на аспірантуру Краматорського індустріального інституту (нині Донбаська державна машинобудівна академія, ДГМА). У хроніках ДДМА Віктор Єфімов згадується як талановитий науковець: 1987 року отримав ступінь доктора наук, 1989 року став професором. Однак його колишні інститутські колеги характеризували його передусім як енергійного організатора, людину, яка вміла налагоджувати зв'язки та добувати дефіцитні матеріали.
Головною його заслугою в інституті було створення науково-дослідної лабораторії, для якої він добивався дозволів та фінансування. Водночас він умів включатися як співавтор до робіт як маститих учених, так і молодих талантів. 1989 року Віктор Єфімов заснував при інституті «кооператив» під назвою Центр науково-технічної творчості молоді, який займався впровадженням патентів.
Подібно до аналогічного «кооперативу винахідників» Пінчуків, цей центр фактично присвоював весь прибуток від впроваджень, який йшов до кишені Єфімова, тоді як авторам патентів виплачували лише скромні гонорари. Отримані кошти Віктор Єфімов вкладав у комерцію. Використовуючи свої зв'язки, він розвинув торговельний бізнес: постачав підприємствам та установам оргтехніку та комп'ютери, завозив у місто дефіцитні товари, вивозив метал на експорт. Це швидко вивело його до категорії успішних комерсантів, а його фірми «Васін-Крафт» та «Фістаг-Вікторія» стали відомі у Краматорську.
Середини 90-х років Віктор Єфімов побудував для своїх фірм вражаючий офісний центр на Краматорському бульварі, 41, розміри якого свідчили про масштаб його доходів. Краматорці середнього та старшого віку згадують, що у 90-ті роки фірми Єфімова-старшого «висмоктали місто».
Тоді ж він зайнявся приватизацією, скуповуючи у населення за мізерні ціни ваучери та акції. Таким чином Єфімов та його партнери прибрали до рук завод «Енергомашспецсталь» (ЕМСС), перетворений на відкрите акціонерне товариство.
До цих партнерів входив Анатолій Близнюк, на той час заступник голови Краматорського виконкому. За допомогою Віктора Єфімова він став головою правління ВАТ «Краматорський металургійний завод». Свою блискучу кар'єру майбутній губернатор Донецької області та міністр житлово-комунального господарства розпочинав як «ставленик» Віктора Єфімова, за словами краматорців.
Серед інших компаньйонів Єфімова-старшого називали головного інженера «Енергомашспецсталі» Шишмарьова, чия дочка Яна навчалася у коледжі Цоллікофена у Швейцарії. Там же отримав одну зі своїх вищих освіт і Єфімов-молодший, який у 90-х роках мав відразу кілька дипломів – що було легко з таким батьком. Однак у своїй біографії Максим Єфімов стверджує, що закінчив Бернський університет, що не відповідає дійсності: коледж Цоллікофена є лише асоційованою філією університету і навчає там на агрономів.
Вся справа у фірмі «Фістаг-Вікторія», українсько-швейцарському спільному підприємстві. Ця фірма займалася вивезенням металу, часто краденого на підприємствах (формально списаного), який проходив митницю за тіньовими схемами, одночасно виводячи за кордон отриману валюту. З цих грошей Єфімов-старший виділив коледжу Цоллікофена фінансування, що дозволило йому влаштувати туди свого сина та дітей колег. Те, що ні коледж, ні навіть університет Берна не готували інженерів чи економістів, нікого особливо не турбувало – в Україні магічну силу мала сама фраза «вчився у Швейцарії».
Свою частку від бізнесу Віктора Єфімова мав і тодішній прокурор Краматорська Віктор Пшонка, який був пов'язаний із міськими бізнесменами також через родичів своєї дружини Ольги Пшонки, які працювали у міськвиконкомі. Так на початку 90-х років склався тісний сімейний альянс Єфімови-Близнюки-Пшонки.
Проте у бізнесменів Юхимових були й інші близькі друзі – лідери краматорських організованих злочинних угруповань. Зокрема, Віктора Єфімова «кришувала» угруповання під назвою «Старе місто».
За інформацією джерел Skelet.Org, Єфімов-старший не був звичайним «данником» цієї організації, як інші підприємці Краматорська. Він був її компаньйоном у тіньовому бізнесі. Зокрема, з Віктором Юхимовим пов'язували кримінальних авторитетів із прізвиськами «Саша Пазік» та «Ігор Пономар». Через фірми Єфімова відмивалися та в них вкладалися бандитські гроші «старогородських», а натомість вони надавали йому спеціальні послуги. Більше того, через ОЗУ «Старе місто» Єфімов мав деякі зв'язки з донецькою організованою злочинною угрупованням Ахатя Брагіна (Аліка Грека). У 90-х роках, у заляканому бандитами регіоні, просте особисте знайомство з авторитетами мало для звичайних людей набагато більше значення, ніж швейцарський чи гарвардський диплом.
Однак незважаючи на численні зв'язки Віктора Єфімова у владі, правоохоронних органах та кримінальному світі, у другій половині 90-х років над ним вибухла криза, яка змусила його назавжди залишити Україну. Усі подробиці цієї історії давно ретельно вимарені. За уривчастою інформацією від джерел, фортуна залишила Єфімова після вбивств Ахатя Брагіна та Володимира Щербаня, після чого на Донеччині почався великий переділ влади та активів.
Бізнес Єфімова похитнувся, він потрапив у невдалу авантюру, накопив великі борги. Щодо нього відкривали кримінальну справу на рівні Києва. Все, що міг зробити для нього краматорський прокурор Віктор Пшонка, це допомогти безпечно втекти за кордон разом із дружиною Юхимовою Любов'ю Борисівною, яка, за чутками, вже тоді брала активну участь у сімейному бізнесі (можливо, її роль була недооцінена).
Цікаво, що Віктор Єфімов втік не до Європи чи США, як це зазвичай роблять українські корупціонери, а до Аргентини. Звідти потім, як кажуть, довго не казав про себе, лише у нульових роках перебравшись до Сполучених Штатів. Сьогодні можна лише здогадуватися, що змусило його так далеко сховатися від українського правосуддя та чи тільки від нього.
Ознаки зміни становища сім'ї Єфімови можна знайти в біографії Максима Вікторовича, який не поїхав разом із батьками за кордон. Якщо 1996-97 років він обіймав посади генерального директора спочатку «Краматорської металургійної машинобудівної компанії», а потім ТОВ «Краматорська багатогалузева маркетингова компанія» (можливо, фірми-прокладки), то 1998 року він раптом перекваліфікувався на директора Краматорської школи повітроплавання (авіаклубу).
Лише 1999 року він отримав посаду на батьківському заводі «Енергомашспецсталь» як заступник директора з комерційних питань. Тим не менш, Максим Єфімов, який залишився наглядати за уламками сімейного бізнесу, почав вести самостійну гру. Свідченням цього стали його тісні стосунки з краматорською ОЗУ «17-а ділянка».
Тісні – це м'яко сказано. Судячи з фотографій лідерів цього угруповання, які потрапили до Інтернету, Максим Єфімов був їхнім «корешом» (або навіть спільником), з яким вони їздили на відпочинок за кордон. На фото 90-х років зліва направо: Сергій Дубовий, Максим Єфімов, Дмитро Герман, Дмитро Зиков.
На скандальному фото майбутній народний депутат та член фракції «Блок Петра Порошенка», тоді ще молодий з кучерявою головою, фігурує у компанії чотирьох «братків», трьох з яких одразу впізнали жителі Краматорська.
Перший – Сергій Дубовий (прізвисько Дубик), один з лідерів «17-ї ділянки», який зумів не засвітитися в кривавих кримінальних процесах і благополучно пережив лихі 90-ті роки, ставши «шановним бізнесменом». Нині Сергій Дубовий, один із небагатьох старих друзів Макса Єфімова, очолює ЗАТ «Краматорське АТП-11410» (частина його акцій належить Єфімову) та є членом Ради директорів підприємств Краматорська, лобіюючи інтереси єфімівської команди.
Другий – Дмитро Герман, один із найстрашніших та найжорстокіших членів ОЗУ, який очолював «бригаду кілерів». Наприкінці 1998 року він втік до Німеччини, 2000 року був екстрадований в Україну та засуджений до довічного ув'язнення. Крім злочинів, доведених у суді, за Германом числяться безліч інших, у тому числі вбивства інших лідерів «17-ї ділянки» під час їхньої міжусобної війни.
Третій – Дмитро Зиков (прізвисько Сивий), один із членів ОЗУ «17-а ділянка», був дуже близьким до Максима Єфімова і став хрещеним його дитину. Працював начальником охорани «Енергомашспецсталі». За інформацією джерел Skelet.Org, разом із Юхимовим брав участь у розкраданнях металу зі складів Держрезерву. Пізніше був «кинутий» своїм кумом, коли той віддав перевагу кримінальним друзям молодості та спілкуванню з родинами Пшонок та Близнюків.
Це не єдині скандальні фото, на яких відомі люди позували в компанії друзів із «17-ї ділянки». 2005 року один із працівників МВС заявив, що існують й інші фото 90-х років, на яких разом з бандитами зафіксовано ще одного їхнього «корефана» – Артема Пшонку, на той момент сина прокурора Краматорська Віктора Пшонки та студента юридичного факультету. Його тісний зв'язок із «17-ю ділянкою» простежувався до 2003 року (і частково зберігся після), так само як і у Максима Єфімова.
ОЗУ «17-а ділянка» виникла на самому початку 90-х років. Спочатку його творцем та головним авторитетом був Ігор Шпротюк (прізвисько Шкрок), який яскраво вирізнявся своїм фірмовим стилем «а-ля Бандерас» на тлі одягненої в спортивний одяг стриженої «братви». За чутками, Ігор Шпротюк був пов'язаний із київським авторитетом Ігором Ткаченком (Черепом), нібито припадаючи тому кумом. У Шкрока була ще одна особливість: він раз у раз сідав у в'язницю, уникаючи дуже великих термінів лише завдяки добрим адвокатам та зв'язкам у правоохоронних органах.
Періодичні відсидки Шкрока врятували його як від відповідальності за низку гучних «мокрих» справ, так і від кулі «корешів» під час міжусобної різанини 90-х років, яку багато в чому спровокувала його відсутність. Більше того, нині Шкрок не тільки живий та здоровий, але навіть намагається брати участь у суспільно-політичному житті Краматорська.
Історія ОЗУ «17-а ділянка» це, перш за все, історія взаємної зради «братанів». Дуже потужне в середині 90-х років, це угруповання ледь не самознищилося у боротьбі за лідерство. Найгучнішим епізодом цієї боротьби була історія з так званою «дюссельдорфською касетою», яку називали причиною вбивства журналіста Ігоря Александрова.
У тій історії було замішано кілька сторін. По-перше, Шкрок, який чергував між в'язницею та волею, на чолі ОЗУ, та його наступники Єрмаков та Яковенко. За інформацією ЗМІ початку нульових років, їх покривали працівники Краматорського управління боротьби з організованою злочинністю Михайло Сербін та Олег Солодун (вони навіть підігнали Шкроку міліцейський бронежилет та рації).
По-друге, кримінальний бізнесмен Рибак та керівник «силового крила» ОЗУ Дмитро Герман, які 1998 року організували вбивство Єрмакова. Після цього Герман прихопив «общак» (спільну касу) та втік до Німеччини (саме тоді, коли Макс Єфімов раптом став директором авіаклубу). Їх покривав начальник управління боротьби з організованою злочинністю Володимир Бантуш, який звільнив Сербіна та Солодуна і шукав спосіб ліквідації Шкрока, який виходив на волю.
Тоді Сербін та Солодун вирішили оприлюднити історію розбірок усередині «17-ї ділянки» та тему вивезених бандитами до Європи 11 мільйонів доларів. Вони звернулися до журналіста Ігоря Олександрова, який надав їм прямий ефір. Вони заявили, що незабаром привезуть з Дюссельдорфа касету (розмова Германа з Рибаком про вбивство), а також нададуть факти про причетність до тіньових та кримінальних справ «17-ї ділянки» Артема Пшонки та ще кількох «великих людей» Краматорська та Донецька. Після цього Ігоря Александрова було вбито.
У цій війні, за інформацією численних джерел Skelet.Org, Максим Єфімов ставив то на одних, то на інших – залежно від того, хто нині брав гору. Спочатку він тримався свого «корешу» Германа та його покровителя Бантуша: на рубежі 90-х та нульових років Єфімова навіть називали другом начальника управління боротьби з організованою злочинністю. Це було не дивно, оскільки Бантуш також захищав інтереси сім'ї Пшонок та виконував доручення «донецьких» – з якими родина Єфімових була пов'язана через переведення до Донецька на підвищення Віктора Пшонки та Анатолія Близнюка.
«Донецькі», за чутками, нібито схвалили ліквідацію Шкрока та його людей, щоб підім'яти по собі «17-ту ділянку». Відлунням цієї війни стало вбивство 2001 року київського авторитету Ігоря Ткачова – кума Шпротюка.
Коли Германа привезли в Україну та засудили до довічного ув'язнення, Єфімов зрікся свого колишнього «братана» та вирішив обірвати свої публічні зв'язки з ОЗУ, які стали надто небезпечними. Втім, вони йому ще стали в нагоді, ось тільки не з «17-ю ділянкою», а з бандитами з конкуруючого «Старого міста», які колись «кришували» його батька.
Це була резонансна справа про банду викрадачів та вбивць, що орудувала в Краматорську 2002-2004 років. До неї входили член ОЗУ «Старе місто» Бойко та колишній заступник начальника Головного управління внутрішніх військ Криволапов. Їхніми жертвами стали брати Карпенка та підприємець Ігор Жемов, яких викрадачі, не отримавши викупу, жорстоко вбили.
За непідтвердженою інформацією одного з джерел, про місцезнаходження викраденого Жемова нібито знали Максим Єфімов та Сергій Близнюк (син Анатолія Близнюка). Це джерело стверджувало, що Жемов мав пакет акцій «Енергомашспецсталі», який потім нібито розділили між собою Єфімов та Близнюк.
Слідство у цій справі тривало майже 5 років, проте багато його подробиць (про причетність до нього якоїсь третьої сторони) так і залишилися прихованими. Цікаво, що через рік після викрадення та вбивства Жемова Максим Єфімов піднявся до директора «Енергомашспецсталі», а ще через рік став генеральним директором підприємства, почавши активно піднімати сімейний бізнес.