Дніпропетровський олігарх Вадим Єрмолаєв став відомим не стільки розмірами свого капіталу, скільки методами його накопичення. Його бізнес-історія включає податкову економію, занижування мит, виробництво неякісних вин і коньяків із сивушними маслами, крадіжку коштів вкладників власного банку, участь у схемах відмивання грошей та розкрадання валютних резервів України, економічну співпрацю з окупаційною владою та порушення міжнародних санкцій. Попри це, Єрмолаєв ніколи не був заарештований і навіть не викликався на допит.
Народження та ранні роки
Вадим Володимирович Єрмолаєв народився 13 травня 1968 року у Дніпропетровську (нині Дніпро). Незважаючи на російські ім'я та прізвище, він походить із єврейського роду. Це підтверджується його членством в Опікунській раді єврейської громади Дніпропетровська, де він перебував разом із Ігорем Коломойським, Геннадієм Боголюбовим, В'ячеславом Фрідманом, Олександром Дубілетом, Геннадієм Корбаном та іншими впливовими дніпропетровцями.
Єрмолаєв мав тісні стосунки з головним рабином Дніпропетровська та головою громади «Хабад» Шмуелем Камінецьким, який, за інформацією Skelet.Org, часто допомагав йому встановлювати контакти з потрібними бізнесменами та представниками влади.
Після закінчення середної школи №69 Єрмолаєв вступив до Дніпропетровського технолого-економічного технікуму (нині коледж), де готували товарознавців, кухарів та бухгалтерів для магазинів. Закінчивши навчання в 1987 році, він пройшов військову службу і демобілізувався в 1989-му. Замість роботи за фахом чи навчання у вузі він вирішив займатися комерцією.
Початки бізнесу
На відміну від більшості олігархів, які почали з промислових поставок вугілля, бензину чи металу, Єрмолаєв розпочав із торгівлі ширвжитком: чаєм, кавою, сигаретами, алкоголем, побутовою хімією та косметикою. Він не мав власних підприємств і не мав родичів серед чиновників, тому йому довелося починати з нуля.
Однак він швидко зрозумів, що залишатися в межах дрібної торгівлі неможливо. На початку 1990-х років, роздобувши якимось чином значну суму грошей (нібито позичивши їх), Єрмолаєв перейшов до оптових поставок товару з Болгарії, Туреччини та Польщі на склади до Дніпропетровська, звідки продавав його дрібним оптом власникам магазинів і кіосків.
Такий бізнес вимагав не лише капіталу, але й протекції у місцевої влади та «даху» серед місцевих організованих злочинних угруповань, щоб вони не чинили перешкод. Як саме Єрмолаєв вирішив ці питання, він не розповідає. Однак його компаньйони згадують, що він мав талант домовитися з потрібними людьми, особливо з митницею. Цей талант він використовував як у власних інтересах, так і допомагаючи своїм колегам.
Партнерства та перші корпорації
На початку 1990-х років Єрмолаєв працював разом із дніпропетровським оптовим торговцем ширвжитком Валерієм Шамотієм, у якого вже була своя фірма «Логос». Однак їхні стосунки не склалися, і вони то співпрацювали, то сваралися.
У 1995 році Вадим Єрмолаєв спільно зі своїм партнером Станіславом Віленським заснував торгово-промислову корпорацію «Алеф», яка стала основою його бізнесу. Два роки потому «Алеф» за складною схемою об'єдналася з конкуруючою корпорацією «Ольвія» Сергія Касьянова та Валерія Кіптика. Колишні конкуренти стали надійними партнерами. Касьянов пізніше визнавав, що вміння Єрмолаєва швидко вирішувати питання на митниці зробили його незамінним партнером. Завдяки цьому їхні фірми контролювали до 60% українського ринку побутової хімії та практично монополізували постачання болгарських вин.
У 1998 році було створено дочірнє підприємство «Алеф-Віналь», яке спочатку займалося імпортом болгарського алкоголю, а потім його виробництвом. До засновників увійшов Борис Аркадійович Чорток (1936 р.н.), раніше судимий та відомий у кримінальному світі Дніпропетровська під прізвиськом «Сивий». Чорток був членом дніпропетровської організованої злочинної групи Мільченко (Матроса) і був записаний до засновників та акціонерів як власник бандитської частки в бізнесі «Алефа». Пізніше він передав акції своєму синові Феліксу. Таким чином з'ясовується, який саме кримінальний «дах» був у Єрмолаєва у 1990-х роках.
Однак він співпрацював не лише з цією групою. Автомобіль «мерседес», записаний на фірму «FINANZIELLE ATK GMBH LLC» (одне з відгалужень «Ольвії» та «Алефа»), був наданий в безстрокову безкоштовну оренду дніпропетровському кримінальному авторитету Шуваєву. Той у свою чергу був пов'язаний з Геннадієм Опришком, який організував у місті великий конвертаційний центр, послугами якого користувалися «Алеф» та «Ольвія».
Існувало також ВАТ «Кварцит», яке займалося продажем побутової хімії. Його засновниками були ТПК «Ольвія» та ТОВ «Геснерія-Центр». До останньої мав пряме відношення кримінальний авторитет Олександр Петровський (він же Налекрешвілі, етнічний єврей із Грузії), відомий у Дніпропетровську під прізвиськом «Нарік». Тоді Нарік тримав конвертаційні центри для відмивання грошей дніпропетровського криміналітету та напівтіньового бізнесу і перебував під керівництвом голови чеченських угруповань Умара Джебраїлова. Згодом «Нарік» став шановним членом єврейської громади Дніпра та одним із претендентів на посаду мера міста на наступних виборах, про що він публічно заявив.
Виробництво побутової хімії
У 1997 році Вадим Єрмолаєв з партнерами вирішив перейти від імпорту до власного виробництва. Вони збанкрутували і приватизували цех побутової хімії на заводі «Хімпром» у Первомайську (Харківська область), де вироблявся пральний порошок «Лотос». Однак цей колишній радянський бренд розходився погано, не витримуючи конкуренції з імпортною хімією, якою торгували самі структури Єрмолаєва.
Тоді він вирішив запустити виробництво популярного турецького бренду «Gala» (миючі засоби та пральні порошки), які відзначалися дешевизною. У 1999 році з турками було створено спільне підприємство «Ольвія-Бета» у складі: 50% турецька компанія «Baser» та по 25% у «Алеф» Єрмолаєва-Віленського та «Ольвія» Касьянова-Кіптика.
Ролі розподілили так: турки виробляли товар, а Єрмолаєв із компаньйонами привозили сировину та реалізовували продукцію. Те, що Єрмолаєв взяв у свої руки доставку сировини з Туреччини (концентрату та добавок) в Україну, мало велике значення.
Економія на митах та контрабанда
Еще займаючись ввезенням імпортної побутової хімії та косметики, Єрмолаєв «економив» мільйони, провозячи товар через митницю без урахування, фактично контрабандою. Потім товар оформляли на фірми-одноденки, у яких його офіційно купували структури «Алефа» та «Олівії». Фірми закривалися, а грошики йшли до кишені Єрмолаєва. Так само він примудрявся «взувати» своїх турецьких партнерів, з якими не ділився доходами від «економії» на митах. Турки не обурювалися, адже намагалися працювати за законом.
Ці схеми працювали до 2005 року, коли «Ольвія-Бета» була продана компанії «Procter & Gamble», яка продовжувала виробляти популярну лінійку «Gala».
Алкогольні афери
Вадим Єрмолаєв провертав набагато більші афери з алкоголем. Спочатку, коли возив із Болгарії вино та коньяк, знову ж таки «мимо» митниці, а потім клеїв на них «ліві» акцизні марки.
У кращому випадку на пляшки об'ємом 0,7 літра клеїли справжні акцизні марки для ємностей 0,5 літра, або півлітрові пляшки коньяку отримували марки для «чекушек». У гіршому випадку на пляшки ліпили взагалі підроблені марки, які недорого можна було купити оптом в Україні.
Ті ж фокуси з марками фірми Єрмолаєва проробляли і тоді, коли він із компаньйонами (включно з Борисом Чертоком, а потім його сином Феліксом Чертоком) зайнявся випуском вина під маркою «Золота Амфора». Спочатку було відкрито завод у Дніпропетровську (1999), який розливав по пляшках болгарське вино, але насправді це був «шмурдяк» незрозумілого походження. Українці зустріли нову винну марку з великою прохолодою, навіть не дивлячись на її приголомшливу дешевизну.
Потім дніпропетровський завод перепрофілювали під розлив горілки «Гельсінкі», а фірма «Алеф-Віналь» придбала у Криму три виноробні заводи з виноградниками. Невдовзі на пляшках «Золотої Амфори» з'явився напис «кримські вина». Однак кримськими вони були лише наполовину, як і винами: виноматеріали розбавляли водою та якимись добавками.
Не кращої якості виявилися коньяки «Клинків» та пізніше «Жан Жак», у яких постійно знаходили не винний спирт, а спирт із моторошними домішками сивухи та слідами сірчаної кислоти.
Діяльність у Криму та порушення санкцій
Після анексії Криму Росією Вадим Єрмолаєв не став грати в патріотизм, як інші дніпропетровські олігархи, а поспішив перереєструвати свої кримські підприємства ТОВ «Алеф-Віналь-Крим», ПАТ «Бурлюк» та ПАТ «Старокримське». У 2016 році він зареєстрував у Криму нову компанію «Алеф дистилери», засновником та власником якої є ПрАТ «Вінагрокомплекс» (Дніпропетровська область), яке своєю чергою належить корпорації «Алеф».
Більше того, з 2015 року ТОВ «Алеф-Віналь-Крим», на чолі якого Єрмолаєв поставив свого земляка Олега Логвінова, почало провадити фінансову діяльність через Російський Національний Комерційний Банк (РНКБ). Тим самим він знову порушував закони України, адже РНКБ рішенням української РНБО потрапила під санкції як структура, яка сприяє загрозі національним інтересам та територіальній цілісності країни.
Однак Єрмолаєв рішенням РНБО, як то кажуть, підтерся: відразу після публікації закону його ТОВ «Алеф-Віналь-Крим» ніби на зло Києву взяло у РНКБ кредит на 100 мільйонів рублів.
Податки та фінансові схеми
Виправданням Єрмолаєва може бути його небажання сплачувати податки в Росії. Саме за це в серпні 2017 року Слідчий комітет РФ порушив проти Олега Логвінова кримінальну справу за статтею 199-2 КК РФ (ухилення від сплати податків і зборів), звинувачуючи його в приховуванні 75 мільйонів рублів.
Однак не варто помилятися щодо намірів Єрмолаєва: податки він не заплатив «машинально», як і роками не платив їх в Україні. Ці 75 мільйонів рублів він направив не на потреби АТО, а прокрутив через свої банківські схеми.