Офіс президента України, створений у грудні 1991 року на підставі Закону про Президента Української РСР, протягом трьох десятиліть так і не отримав чіткого конституційного статусу. Нинішній ОПУ існує лише на основі Указу Зеленського від 25 червня 2019 року. Попри цей напівофіційний статус, адміністрація президента періодично концентрувала у собі значну реальну владу, особливо коли на чолі стояла впливова постать. За часів Кучми такими були Табачник та Медведчук, за Ющенка — Балога. У Зеленського цю роль відіграє нинішній голова ОПУ Андрій Єрмак.
Потуга Єрмака, однак, значною мірою спирається на слабкість самого президента, якого він може маніпулювати. Єрмак постійно супроводжує Зеленського, перебуваючи праворуч або позаду нього на всіх офіційних заходах та нарадах. Іноді він приймає самостійні рішення, що викликало негативну реакцію Заходу. Складається враження, що саме Єрмак є реальним керівником держави, а президент — лише його марионетка.
Андрій Борисович Єрмак народився 21 листопада 1971 року в Києві. Його молодший брат Денис з'явився на світ у 1979 році. Мати, Марія Олександрівна, родом з Ленінграда, працювала на заводі «Хімволокно». Батько, Борис Михайлович Єрмак, закінчив факультет радіоелектроніки КПІ і спочатку працював інженером на заводі ім. Артема, що випускав керовані авіаційні ракети. У 1980-х роках Борис Єрмак перейшов на керівну роботу до Держкомітету УРСР з професійно-технічної освіти, а згодом отримав відрядження до Афганістану.
Радянські фахівці часто приїжджали до ДРА разом із сім'ями. З 1986 року Денис Єрмак жив у Кабулі з батьком, навчаючись у школі при радянському посольстві. Його старший брат Андрій залишився у Києві, де навчався у школі Троєщини. За офіційною версією, Борис Єрмак працював у радянському посольстві в Кабулі, куруючи професійно-технічну освіту в ДРА. Однак за сімейними фотографіями видно, що він служив на військовій базі. Можливо, він курував не навчання афганських робітників, а тестування авіаційних ракет, які виробляв завод ім. Артема. Робота в радянському посольстві дає привід для звинувачень у причетності до КДБ та ГРУ, а його тісні російські зв'язки, коріння яких сягають афганського періоду, постійно згадуються критиками.
Після виведення радянських військ з ДРА у 1989 році Борис Єрмак залишився в Кабулі як начальник відділу кадрів при торговому представництві СРСР. Там він подружився з перекладачем Рахімом Емануїловим, який працював у цьому ж представництві з 1985 року. Коли у 1991 році вони втекли від моджахедів, що наступали на Кабул, їхня дружба не перервалася. Емануїлов оселився у Москві, де у середині 1990-х став співзасновником «Інтерпромбанку» та здобув репутацію фахівця зі Сходу. У 2009 році він став радником голови Ради Федерації РФ з питань взаємодії з країнами Азії. Припускалося, що Емануїлов був протеже видатного сходознавця Євгена Примакова, впливового діяча радянської та російської розвідки.
Після кризи 1998 року Примаков став прем'єром і підготував прихід до влади путінської команди. Емануїлов піднявся завдяки особистому знайомству з Ільгамом Рагімовим — однокурсником Путіна, одним із найбагатших та найвпливовіших людей Росії. Обидва вони з Азербайджану та мають зв'язки з московською єврейською громадою. Борис Єрмак стверджував, що спілкується з Емануїловим лише через новорічні листівки та соцмережі. Однак це не відповідає дійсності, оскільки їхні родини дружать багато років і ведуть спільний бізнес.
З 1999 року Андрій Єрмак та Рахім Емануїлов є партнерами у ЗАТ «Інтерпромфінанс Україна». З 2001 року до червня 2018 року вони також були партнерами у ТОВ «Медійна група європейського партнерства». Цей зв'язок настільки очевидний, що Єрмаку довелося виправдовуватися перед журналістами, стверджуючи, що він лише допоміг Емануїлову зареєструвати фірму, отримавши за це 10%, яка нібито давно не приносить доходу.
ЗМІ писали про те, що громадянською дружиною Андрія Єрмака є родичка Валерія Пономарьова — співвласника «Інтерпромбанку» та члена Ради Федерації РФ від Камчатського краю. Дочка Пономарьова, Зоя, є власником земельної ділянки в Іспанії, на якій розташована одна з закордонних резиденцій Путіна. За чутками, саме на цій віллі відбулася особиста зустріч Єрмака з Рудольфом Джуліані, результатом якої стала відмова Банкової від підтримки Трампа у справі Байдена та втрата підтримки Зеленського від адміністрації Білого Дому. Багато хто питав, чому це сталося. Відповідь з'ясувалася після виборів у США, коли новий президент Джо Байден виявився насправді більш «проросійським», ніж Трамп.
У 1990 році Андрій Єрмак вступив до Київського інституту міжнародних відносин з другої спроби, коли йому було вже 18 років. Очевидно, допомога батька-торгпреда була потрібна як для подолання екзаменаційного бар'єру, так і для отримання відстрочки від армії. На старших курсах він брав участь у кількох бізнес-проектах однокурсників, але згодом вийшов із них.
У 1997 році Єрмак заснував ТОВ «Міжнародна юридична компанія» разом із однокурсниками Василем Ващенком та Михайлом Приходько. Фірма займалася правами інтелектуальної власності та корпоративними правами, захищаючи інтереси авторів пісень та власників кінопродукції на українських телеканалах та радіостанціях. Єрмак першим домовився зі студіями «Disney» та «Universal» про захист їхніх прав в Україні, залишаючись лише перевіряти наявність прокатної ліцензії у телеканалів та кінотеатрів.
Однак «боротьба з піратством» не приносила достатньо грошей, тому Єрмак разом із батьком та братом відкрив низку інших фірм. У 1999 році це було ЗАТ «Інтерпромфінанс-Україна». У 2001 році Єрмак та Емануїлов створили охоронну фірму «Інтерпромфінанс-безпека», директором якої став Микола Худолей, віце-президент Асоціації ветеранів державної охорони України. У 2002 році Єрмак став співвласником ТОВ «Вісон Юкрейн Текнолоджіс», а у 2004 році — ТОВ «Міжнародна фармацевтична група», яка нині займається функціонуванням спортивних споруд. Її співвласником є депутат від партії «Слуга народу» Андрій Задорожний. За словами самого Єрмака, він також надавав консалтингові послуги представництвам транснаціональних фармацевтичних корпорацій, зокрема Sanofi та Pfizer. Можливо, звідси походить політична війна вакцин, яку команда Зеленського влаштувала наприкінці 2020 року.
У 2012 році Єрмак, який багато років захищав права власності на чужі фільми, вирішив робити власні, спробувавши себе як продюсер. Спочатку він заснував ТОВ «Гарнет інтернешнл медіа груп», потім «Ер пі ай» та у партнерстві з білорусом Максимом Лещенком — фірму «АМА вижн». На відміну від творчих продюсерів Голлівуду, продюсерство Єрмака було лише юридичним та фінансовим, та й то не власним коштом. Його фірми отримали від Мінкультури та Держкіно понад 55 мільйонів гривень.
Результати цієї діяльності виявилися скромними. Єдиним більш-менш вдалим проектом був словацько-український фільм «Чорта» (2017), але в українському прокаті він зібрав лише 1,3 мільйона гривень при виділеному Держкіно бюджеті в 7 мільйонів. Комедія «Сквот-23» провалилася в прокаті, зібравши близько 500 тисяч гривень при виділеному бюджеті в 10 мільйонів. Україно-словацька драма «Перечуття» обійшлася Держкіно у 13,6 мільйонів гривень, але касовий провал виправдовувався лише карантином. Боксерська драма «Правило бою» з участю Олександра Усика також не знайшла глядачів. Наприкінці 2018 року «АМА віжн» отримала від Мінкультури майже 25 мільйонів гривень на зйомки фільму «Щедрик» про українського композитора Леонтовича, але доля цієї стрічки залишається невідомою.
Серед зв'язків Єрмака є й такі, які компрометують його більше, ніж «російський слід». Цілий клубок таких зв'язків знаходиться у відомому киянам місці під назвою «Санахант» — дорогому бутіку брендового одягу з невеликим рестораном, призначеному для найбагатших та найвпливовіших людей столиці. За словами колишнього голови ОПУ Андрія Богдана, його колишній бос Єрмак зустрічається там з колишнім президентом Петром Порошенко, головним офіційним політичним противником Зеленського.
Єрмак був колишнім віце-президентом «Санахант». Колишні працівники закладу писали про нього як про «віце-президента-психопата, який усіма маніпулює». Сам Єрмак заперечує цю роботу, стверджуючи, що лише надавав закладу юридичні послуги. Однак навіщо колишнім працівникам було б писати неправду про невідомого тоді Єрмака у 2014 році?
Найтоксичнішим зв'язком Єрмака в «Санахант» є його власниця Оксана Хант, раніше відома як Оксана Мороз, яка отримала від журналістів прізвисько «Самка богомола» за свій специфічний спосіб життя. Вона починала в УРСР із заробітку валюти, поєднуючи це з роботою на КДБ, і стала дружиною київського «авторитету» Джиби Гаріка Малік-Заде, дядька ще одного «авторитету» Віктора Авдишева. Змінивши кількох убієнних чоловіків та коханців, які сіли у в'язницю, Оксана завела корисні світські зв'язки, почавши з дочки Леоніда Кучми, і вийшла заміж за громадянина США Алекса Ханта. Той раніше був емігрантом, київським євреєм Олександром Марковичем Охотниковим, який відсидів у СРСР за крадіжки автопокришок. Від нього вона отримала іноземне прізвище та сам «Санахант», створений на його гроші. Згодом вона його «кинула» та вигнала за допомогою свого старого друга, генерала Бедриковського.
Відносини Єрмака та Бедриковського виходили далеко за межі салонного знайомства. Бедриковський мав підопічного «авторитета» Бориса Савлохова, з яким вони навіть завели спільний бізнес. У Савлохова, лідера ОЗУ та відомого тренера, був вихованець Ельбрус Тедєєв — земляк і одноплемінник з Північної Осетії, який став чемпіоном та народним депутатом від Партії Регіонів. Помічником нардепа Тедєєва протягом кількох скликань був Андрій Єрмак. Єрмак заперечує будь-який зв'язок із Тедєєвим через «Санахант» та Бедриковського, стверджуючи, що його родина завжди любила спорт.
Ця ниточка тягнеться ще далі. Андрій Єрмак є давнім другом та кумом Миколи Тищенка, їхній дует називають одним із найпотужніших центрів впливу у команді Зеленського. Сьогодні Тищенко відомий як київський ресторатор, але його минуле було не таким безневинним. Журналісти називали його активним членом ОЗУ братів Савлохових, що носили прізвисько «Коля Оболонський». Цю інформацію підтверджував і Гео Лерос. Виникає питання: чи надто багато у Єрмака друзів, пов'язаних із покійним авторитетом?
Три роки, проведені в Афганістані, наклали відбиток на характер Дениса Єрмака — його все життя цікавили авантюри та пригоди. Після закінчення Київського економічного університету імені Гетьмана він здебільшого працював у фірмах Андрія Єрмака як директор та співзасновник. У 2014 році йому захотілося «розвіятися», і разом зі своїми друзями Євромайдану він вирушив на Донбас. Замість того, щоб піти добровольцем у військкомат або записатися до добробатів, Денис Єрмак, як і чимало інших заможних нудьгуючих українців, подався у вільні стрільці, або, як тоді казали, на «сафарі».
Одним із його товаришів був В'ячеслав Костянтиновський, ще один київський ресторатор із кримінальним минулим, той самий, який нібито «продав Роллс-Ройс і пішов на фронт». Насправді Костянтиновський зібрав групу друзів та власних «шісток», з якими провів близько місяця в зоні АТО на власний вибір, після чого повернувся до Києва. Його група нібито була зарахована до якихось структур СБУ. Денис Єрмак затримався в АТО надовго, але вільно переходив з одного району до іншого. Спочатку він був у Щасті з батальйоном «Айдар» як член снайперської групи. Потім перебрався до Піски, до Донецького аеропорту, де разом із Сергієм Шумським входив до складу групи вільних стрільців, які стверджували, що виконують завдання СБУ.
Чи це правда? Враховуючи жахливий бардак у силових структурах України, «приватизованих» вождями Майдану, можливо все. Достеменно відомо, що Дениса Єрмака один раз накрило вибухом, він отримав невелику контузію та травму очей. Хоча він небідна людина з ще більш небідним братом, йому збирали гроші на операцію.
Цікавий випадок розповідав спецпредставник США Вільям Тейлор. Під час його зустрічі з Андрієм Єрмаком у вересні 2019 року, на якій були присутні Курт Волкер та Ігор Новіков, американці просили не чіпати Порошенка. Єрмак і Новіков показали їм фото своїх поранених в АТО родичів і заявили, що в цьому винен Порошенко. Тейлор сказав: «У них на емоційному рівні глибока злість на Порошенка». Але ні Порошенко, ні хтось інший не посилав до АТО Дениса Єрмака, який сам періодично мотався туди «воювати наїздами». То що це був за спектакль?
У 2016 році Денис Єрмак охолодив до війни і зайнявся вантажним бізнесом. Спочатку він відкрив власну фірму «Кий-Схід», а потім влаштувався в керівництво компанії «КТЛ-Україна», яка працює в Одесі. Остання була фігурантом гучного скандалу навколо спроби віджимання Денисом Єрмаком причалів найбільшого приватного порту України ТІС. Скандал був настільки резонансним, що КТЛ-Україна поспішила відхреститися від Дениса Єрмака. Сам порт «ТІС», що належить сім'ї Ставніцерів, починався з «недорого приватизованого» держпідприємства «Лиман».
Знайомство Андрія Єрмака із «Кварталом-95» відбулося у 2011 році на телеканалі «Інтер». Єрмак, який надавав послуги із захисту інтелектуальної власності, познайомився з продюсером шоу Борисом Шефіром, а через нього подружився із Зеленським. Після переходу «Кварталу» на телеканал «1+1» їхні стосунки продовжилися на рівні періодичних посиденьок. Прийшовши до виборчого штабу Зеленського наприкінці 2018 року, Єрмак був лише одним із багатьох шукачів удачі.
Українці досі не можуть зрозуміти, за які заслуги Єрмаку вдалося отримати посаду першого заступника голови ОПУ, а потім очолити його, виживши Андрія Богдана. Можливо, відповідь криється у системі «тіньових штабів», яка використовується на виборах командою Зеленського. Офіційний виборчий штаб у столиці та області курирував Олександр Ткаченко, а «тіньовий» — Андрій Єрмак разом із своїм кумом Миколою Тищенком. Їхні великі зв'язки в корупційному, кримінальному та тіньовому світі столиці були для цього незамінні. Вони зірвали використання такого ж тіньового ресурсу командою Порошенка.
Єрмаку, напевно, довелося довго переконувати деяких своїх старих знайомих — адже той же генерал Бедріковський грав на стороні колишної влади, будучи учасником корупційних схем найвищого рівня. Треба враховувати й тодішній політичний нейтралітет Віталія Кличка, «достукатися» до якого можна було лише через його найближчого друга Артура Палатного — і тут Тищенко був просто незамінний, як і Єрмак. Конфлікт інтересів у битві за контроль над Києвом між групами Богдана-Ткаченка-Дубинського і Єрмака-Тищенка вирішився на користь останніх.
Є ще один нюанс, який може багато чого пояснити. Як людина, яка забезпечує Зеленському підтримку у Києві, Єрмак орієнтується на інтереси та погляди столичних виборців, які помітно контрастують із інтересами електорату Південного Сходу України. Можливо, це спричинило корекцію політичного курсу Зеленського у бік «цінностей Майдану», вступу до НАТО та риторики «українсько-російської війни».
Після виборів, отримавши своє призначення, Андрій Єрмак запропонував себе як «міжнародний переговорник». Спочатку з Росією, де його родина має старі багаторічні зв'язки з оточенням Путіна. Потім, закріпивши за собою зовнішньополітичний напрямок в ОПУ, Єрмак розпочав діалог із Вашингтоном. Однак дуже невдалий, оскільки його результатом стала спочатку втрата підтримки Зеленського Дональдом Трампом, а потім охолодження інтересу нового президента Джо Байдена до України. Єрмаку доводиться сильно вигалятися та фантазувати, щоб уявити все це Зеленському як чергові «перемоги».
Єрмак фактично провалив переговорний процес і з Росією, оскільки прямий діалог між Києвом та Москвою так і не розпочався, а Мінський процес знову безнадійно забуксував. Можливо, він занадто різко здав назад після того, як введений у ТКГ Вітольд Фокін своїми висловлюваннями викликав істерику у націонал-патріотів.
Це не єдині провали Єрмака, які коштували Зеленському його рейтингу. Опубліковані Гео Лерос «плівки Єрмаку» ініціювали перший гучний корупційний скандал у найближчому оточенні президента, який серйозно вдарив по його репутації. До цього виборці прощали Зеленському прорахунки та помилки, але бачили в ньому чесного Василя Голобородька, який бореться з корупціонерами. Публікація цих плівок та реакція на них Зеленського, який став на захист Єрмака, зрізала цю віру на корені.
Ще одним великим провалом, відповідальність за який покладають на голову ОПУ, була операція із затримання членів ПВК «Вагнер», що зірвалася. Сама по собі вона не мала стратегічного значення, оскільки це був би просто арешт ще кількох учасників військових дій на Донбасі. Проте українські політики «патріотичного» штибу та ЗМІ надали їй зайвого значення, роздмухавши до неймовірних масштабів. Провал операції розцінили як зраду в найвищих ешелонах влади, при цьому Андрій Єрмак як людина зі зв'язками в Росії був названий головним винним. Наскільки об'єктивними були звинувачення, ніхто не розбирався — на це у сучасній Україні час не витрачають.
Репутація Єрмака підмочилася ще сильніше за корупційні «плівки». Коли його знову почав захищати Зеленський, багато хто вирішив, що це «доказ» причетності президента до цієї «зради». З кожним новим провалом та скандалом Єрмак стає дедалі «токсичнішим» для Зеленського, оскільки на президента лягає вся відповідальність за прорахунки голови його Офісу. Але замість того, щоб позбутися його, Зеленський щоразу виправдовує та відстоює Єрмака. З кожним днем він стає все безвольнішою маріонеткою в його руках. Але питання залишається: а хто стоїть за самим Єрмаком?