Архітектор банківської афери: як Сергій Дядечко та його партнери розбудовували схему «Родовіду»

Сергій Дядечко

Коли в Україні розгортаються чергові фінансові кризи, звичайні громадяни втрачають накопичені гроші, а ті, хто організував крах, отримують величезні прибутки. Саме так сталося з банком «Родовід» — його крах завдав болю десяткам тисяч вкладників, але став джерелом багатства для тих, хто цей крах спланував. Однією з ключових фігур у цій історії був Сергій Дядечко, хоча він наполегливо це заперечує, як і свою багаторічну співпрацю зі скандальним Юрієм Іванющенком. Цей же Дядечко організував замах, за який нині перебуває за ґратами його колишній партнер по «Родовіду» Олександр Шепелєв, людина, яка колись займала впливову позицію в оточенні Юлії Тимошенко.

Початки сімейного бізнесу

Сергій Володимирович Дядечко народився 18 листопада 1974 року в Донецьку в родині Володимира Ніфонтовича та Тамари Іванівни Дядечко. Про батька відомо мало, а ось мати — досить публічна персона. Вона засновниця і співвласниця близько дюжини фірм, серед яких ТОВ «Ніко» (ЄДРПОУ 20390397), відома як фармацевтична компанія «Nikopharm».

Це підприємство було засновано у 1994 році, коли молодий Сергій навчався на факультеті обчислювальної техніки та інформатики Донецького політехнічного інституту. Можливо, це було першим сімейним бізнесом Дядечків. У 2014 році «Ніко» оголосила про переміщення виробничих потужностей із захопленої сепаратистами Макіївки до Бородянського району Київської області, однак продовжувала випускати препарати на макіївських виробництвах. При цьому компанія перераховувала податки на рахунки ДНР, що за українським законодавством розцінюється як фінансування тероризму. Проте ні фірма, ні її власники не зазнали санкцій. За інформацією джерел Skelet.Org, справу не розслідували, щоб не порушувати питання про те, як ліки, виготовлені в Макіївці, потрапляли в Україну через лінію фронту. Виробництво у Макіївці продовжилося й надалі, а деякі працівники «Ніко» там демонстрували антиукраїнські погляди, а деякі навіть записалися в місцеві збройні формування.

Поширена думка, що Тамара Іванівна — просто пенсіонерка, на яку син записав частину свого бізнесу. Однак це не відповідає дійсності. Роль матері в житті Сергія Дядечка значно недооцінюється. Можливо, їй вигідно залишатися осторонь, оскільки її син фігурує у надто гучних скандалах. Але впевнено можна сказати, що без допомоги матері Сергій Дядечко навряд чи досяг би того становища, яке він займає. У 1990-х роках Тамара Дядечко займалася різноманітною діяльністю, але з її легальних фірм того часу відомі лише фармацевтична «Ніко» та ТОВ «Корпорація Дон» (ЄДРПОУ 30898186), яким вона володіла спільно з Ольгою Кирик і Лідією Чепурко. Остання — ровесниця Тамари Дядечко, можливо, давня подруга, і також власниця багатьох фірм, включаючи ТОВ «Інвестбудсервіс» (ЄДРПОУ 32244833), яке безпосередньо брало участь у схемах Сергія Дядечка.

Формування бізнес-групи

У 1996 році Сергій Дядечко, який успішно уникнув військової служби, закінчив Донецький політехнічний інститут і влаштувався в податкову інспекцію Донецька — позиція, яка була надзвичайно зручною для розвитку сімейного бізнесу. У 1999 році він здобув другу вищу освіту зі спеціальності «облік та аудит» і був призначений головним інспектором Управління податкових розслідувань обласного ДПА. Однак через рік залишив цю перспективну посаду, щоб зайнятися сімейним бізнесом. За його словами, у період 2000—2003 років він займався торгівлею металом, вугіллям та продажем шахтного обладнання. Саме тоді сформувалася група компаньйонів, до якої входили мати і син Дядечко. У 2004 році ця група придбала невеликий донецький банк «Персональний комп'ютер», відомий як «Перкомбанк». Дивна назва походила від того, що його першими засновниками у 1990 році були кілька донецьких заводів — «Квазар», «Мікропроцесор» та «Мікроприлад», які випускали електронну техніку та обчислювальні машини. До 2004 року банк кілька разів змінив засновників, які розорилися, і сам перебував у складному стані.

Схеми Сергія Дядечка

Група бізнесменів, яка придбала банк, крім Сергія Дядечка, включала Дениса Горбуненко, який став головою правління, Дмитра Єгоренко, відомого спортсмена Сергія Бубку та його брата Василя. Саме Сергій Бубка наполіг на зміні назви банку, заявивши, що «народ не понесе гроші до «Перкомбанку». Тоді банк перейменували на «Родовід». Спочатку брати Бубки володіли значною часткою акцій — близько 40%, але у керівництві банку вони були лише номінальними фігурами. Команда менеджерів Дядечко—Горбуненко—Єгоренко провела низку спритних операцій з перепродажу акцій, унаслідок яких до 2008 року контролювала понад 80% акцій «Родовіду» через ТОВ «РБ Капітал-Груп» (ЄДРПОУ 34414579). Братам Бубка залишилося майже символічних 10%, а 7,5% було продано на західних біржах німецькому «Deutsche Bank» та швейцарському UBS для надання банку видимості солідності та надійності.

Денис Горбуненко

Дмитро Єгоренко

Сергій Дядечко, Денис Горбуненко та Дмитро Єгоренко володіли спільно не лише «Родовідом», а й іншими підприємствами: компанією «Юг-Буд» (ЄДРПОУ 33441685), ТОВ «Сьоме небо» (34575649), ТОВ «Укрбізнесресурс» (34705678), ТОВ «Ард-Фінанс» (34189785).

Банківський бум та підготовка афери

У 2005—2006 роках в Україні розгорнувся справжній банківський бум. Банки різко збільшували свої капітали всіма можливими способами: залучаючи вклади, беручи участь у державних програмах, виплачуючи зарплати та пенсії, штучно роздмухуючи вартість своїх акцій. Кілька найбільших банків готували до продажу іноземцям — для будь-якого українського банкіра це була можливість отримати сотні мільйонів, а то й 1—2 мільярди доларів. Однак були й інші банки, які готували до банкрутства. Схема була простою: такий банк видавав кредити своїм фірмам, часто проблемним або просто підставним, які не планували їх повертати. Таким чином розкрадалися та виводилися з банку гроші довірливих вкладників та кредиторів.

У 2008 році «Родовід» Дядечка та Горбуненко, як і банк «Надра» братів Сегаль, став одним із центрів такої афери, яка обійшлася вкладникам і державі в мільярди гривень.

Павутина схем та зв'язків

Крах кожного українського банку — це окрема детективна історія зі своїми специфічними схемами, у якій завжди спливають гучні імена. Крах «Родовіду» відомий тим, що за його топ-менеджерами маячила постать Юрія Іванющенка, який зберіг вплив на банк навіть після його націоналізації. Афера «Родовіду» була організована або під прямим керівництвом Іванющенка, або за його активної участі — саме це міцно пов'язує Юрія Іванющенка з Сергієм Дядечком. Сам Дядечко, зрозуміло, тепер це заперечує, але це звучить смішно: з тим же успіхом Ігор Коломойський міг би стверджувати, що ніколи не мав справ з Геннадієм Боголюбовим. Ще цікавіше те, що разом із Іванющенком за аферою «Родовіду» стояли люди з оточення Юлії Тимошенко — саме це дозволило банку викачати з державної казни багатомільярдне фінансування.

Юрій Іванющенко

Коли саме познайомилися Сергій Дядечко та Юрій Іванющенко? За однією версією, ще коли Дядечко працював у податковій службі. За іншою — коли він займався вугіллям та шахтним обладнанням, і їхні бізнеси перетнулися. Іванющенко мав звичку придивлятися до людей, помічати «розторопних хлопців» і робити їх своїми молодшими бізнес-партнерами та помічниками. Так, наприклад, одесит Іван Аврамов був «піднятий» і став особистим бухгалтером та «оглядачем» Іванющенка. Сергія Дядечка також називали одним із менеджерів Іванющенка: будучи формальним власником підприємств та банків, він здійснював через них схеми, за якими значна частина прибутку через підставні фірми та осіб йшла Іванющенко. Таким чином, крах «Родовіду», його подальше використання у фінансових аферах та діяльність банку «Союз» — все це працювало на користь Юрія Іванющенка.

За ще однією інформацією Skelet.Org, Сергія Дядечка та Юрія Іванющенка звела разом Лідія Чепурко. Крім «Корпорації Дон», вона була пов'язана з родиною Дядечків фірмами «Іоніа» (ЄДРПОУ 41735963) та садівничим товариством «Стежка» (35040335). Її фірми «Інвестбудсервіс» та «Спецпромсервіс» (ЄДРПОУ 30277707) були частиною схем банку «Родовід». Крім того, через фірму «Фармадон» та ПАТ «Українські промислові інвестиції» Чепурко була пов'язана з Геннадієм Піскуном — одним із учасників афер та ключовим свідком у справі «Родовіду», який викинувся з вікна (чи сам?) у жовтні 2011 року. А через Піскуна вона виходила на Жигана Такташева та Антона Пригодського — двох дуже впливових людей із числа «донецьких».

Реальні махінації у «Родовіді» почалися з 2007 року, після того як Сергій Дядечко заснував ще один банк «Союз», ставши його одноосібним власником та керівником. ЗМІ неодноразово писали, що «Союз» використовувався у схемах виведення грошей із «Родовіду». Навіть статутний капітал та головний офіс «Союзу» (Київ, вулиця Суворова, 4) було отримано в результаті шахрайської схеми за участю ТОВ «Сан-Ремо». За свідченням працівників «Союзу», перші меблі та офісне обладнання привезли з «Родовіду» — на столах та комп'ютерах залишилися таврування та інвентарні номери «Родовід-банку».

Схема кредитування та виведення коштів

Афера почалася з кредитування проблемних фірм, пов'язаних із топ-менеджерами «Родовіду». На чолі цієї схеми часто називають фірму «Ламітек-Укрізоліт» (ЄДРПОУ 33710647), основним власником якої був «Інвестбудсервіс» Лідії Чепурко. У 2007 році Чепурко призначила Сергія Володимировича головою наглядової ради «Ламітек-Укрізоліт». У свою чергу, Дядечко влаштував на посаду заступника начальника відділу стратегічного інвестування «Родовід-банку» Євгена Кубіса, який був директором «Інвестбудсервісу». Серед інших учасників схеми виділялося ЗАТ «Фінансово-промисловий альянс». Його директор Вадим Макаров керував «Інтертрансконсалтингом» та ПАТ «Експо нафта продукт» — співвласником останнього був Корпоративний інвестиційний фонд «Інноваційні стратегії», відомий як одна із структур Юрія Іванющенка. Серед акціонерів самого фонду були компанії, що належали Івану Аврамову — вірному помічнику Іванющенка. З фондом було пов'язане ЗАТ «Промкомбінат» — акціонером якого було ПАТ «Спецпромсервіс», очолюване Геннадієм Піскуном, та фірма «Embrol Ukraine Ltd», що належала Жигану Такташеву і очолювалася Антоном Пригордським.

Таке хитросплетене павутиння утворилося навколо банку «Родовід»!

Крах та державне фінансування

Станом на 1 жовтня 2008 року активи «Родовід-банку» становили 12,093 мільярда гривень — понад два мільярди доларів за тодішнім курсом. Це був один із найбільших банків України. Левова частка активів припадала на вклади, рахунки підприємств та інші зобов'язання: 10,852 мільярда гривень, плюс власний капітал 1,304 мільярди. Здавалося, що навіть на тлі кризи, яка почалася, «Родовід» залишатиметься непохитним і його клієнти можуть бути спокійні. Однак керівництво банку — Горбуненко та Дядечко — несподівано почало фактично знищувати свій банк: закривали відділення, звільняли працівників, припинили виплачувати дивіденди та видавати вклади. Українці, які запанікували, тоді ще не розуміли, що перед ними розігрується перша частина типової банківської афери: крадіжка грошей клієнтів під приводом кризи.

Друга частина афери розпочалася у перші дні 2009 року, коли «Родовід» звернувся до Національного банку України з проханням про рефінансування. До літа НБУ влив у «Родовід» уже понад 2,5 мільярда гривень, і це був лише початок. Загальна сума коштів, влитих державою до цього банку протягом кількох років, оцінюється у 22,6 мільярда гривень!