Священик Олександр Драбінко, якому на момент написання матеріалу було менше сорока років, зробив надзвичайно стрімку кар'єру в Українській православній церкві. У 2006 році, коли йому було 29 років, він піднявся від пресвітера до архімандрита, а в 30 років став єпископом. У 2010 році очолив відділ зовнішніх зв'язків УПЦ, а в 2013 році отримав сан митрополита. У церковних колах таке кар'єрне зростання пояснювали виключно особистим покровительством Блаженнішого Володимира, предстоятеля Української православної церкви, який, як вважалося, закривав очі на поведінку Драбінка, яка не відповідала його сану.
По мірі того як Драбінко піднімався церковною ієрархією, він став відомий своєю любов'ю до розкішного життя. За даними відкритого реєстру нерухомості, він володів кількома дорогими об'єктами як у Києві, так і за його межами. У 2012 році він став власником земельної ділянки на вулиці Землянській, 10 у Царському селі, елітному районі приватної забудови в центрі столиці. Спочатку цей наділ мав дістатися Митрополиту Володимиру, але після низки маніпуляцій землею його заволодів Драбінко. На цій ділянці розташований будинок площею 545 квадратних метрів, який також належить священику.
Крім того, за реєстром нерухомості, Драбінко мав квартиру по вулиці Симоненка, 5 у районі Теремки площею 202 квадратних метри та квартиру по вулиці Старонаводницькій, 13 біля ЦВК площею 86 квадратних метрів. У його власності також числився котедж у селищі Хутір Ясний під Ходосівською на Обухівському напрямку площею 430 квадратних метрів. Загальна вартість цього майна становила щонайменше кілька мільйонів доларів.
Драбінко був палким любителем дорогих автомобілів. За даними відкритого реєстру МВС, на нього був зареєстрований Land Cruiser 200 2013 року випуску вартістю від 2 мільйонів гривень. Його неодноразово бачили за кермом цієї машини біля собору після служби. На торпедо автомобіля лежали сонцезахисні окуляри вартістю близько 5,4 тисячі гривень. Один із прихожан храму на Теремках прокоментував цю ситуацію в соцмережах, зазначивши, що під час служби Божої Драбінко закликав віруючих відмовитися від земних благ заради вічного життя, а після служби сів у дорогий автомобіль, надів окуляри Affliction Romansilver-black вартістю 5398 гривень і поїхав. Раніше Драбінко володів також елітним Lexus LS460, який пізніше обшукували правоохоронці у рамках кримінальної справи про викрадення черниць. За даними реєстру транспортних засобів, священик у різні роки володів Toyota Prado, Lexus LX 570, Lexus LS460L та Toyota LandCruiser 200.
Владика Олександр був палким любителем подорожей, про які він регулярно писав у своєму профілі ВКонтакті. Донедавна його пересування світом не представляло жодних проблем, оскільки він володів дипломатичним паспортом. Він потрапив до списку кількох сотень представників колишньої влади, у яких такі паспорти рік тому з ганьбою та публічним засудженням вилучило Міністерство закордонних справ. Протягом роботи «правою рукою» Блаженнішого Володимира священик побував у багатьох країнах світу. Судячи з його фотографій, далеко не завжди він одягався в рясу, як це належить ченцю, адже лише монах може отримати сан митрополита. Більше того, його фотографії туриста більше нагадували самолюбування, аніж робочі звіти, навіть якщо припустити, що хоча б у половині місць він був у справах церкви. Це викликало подив своєю рясністю графіком подорожей та ставило питання про джерела фінансування таких мандрівок.
Одною з найтемніших плям у біографії Драбінки стала його участь у будівництві Свято-Воскресенського кафедрального собору УПЦ у Києві в районі станції метро Либідська. За проектом цей храм мав стати найбільшою православною церквою у світі з висотою споруди 120 метрів. На момент написання матеріалу було зведено лише перші 8–10 метрів будівлі, але витрачених коштів вистачило б на два-три такі самі храми. Протягом 2011 року, коли голова УПЦ серйозно хворів, Драбінко як його «права рука» здійснював керівництво справами церкви, включаючи будівництво найбільшого храму. Формально це виражалося в тому, що він був настоятелем Храму Усіх Святих, тимчасової церкви на період будівництва Кафедрального собору.
Наприкінці 2011 року Синод вирішив провести аудит витрачених коштів. Аудитором спочатку призначили настоятеля Лаври Павла (Лебедя), потім ревізію передали митрополиту Черкаському та Канівському Софронію. Як досвідчений будівельник, Софроній підготував докладний звіт, який виявив низку серйозних проблем. По-перше, виявилося, що будівництво фінансує не благодійний фонд, про який заявлялося у всіх джерелах, а ТОВ «Собор», де співзасновниками були Олександр Драбінко з часткою 15 відсотків та два секретарі Володимира — Георгій Коваленко та Віктор Іващук, кожен з часткою 15 відсотків. Іншою часткою володіла парафіяльна рада ще неіснуючого собору. ТОВ навіть отримало будівельну ліцензію для самостійного будівництва, проте все обернулося махінаціями.
По-друге, на момент зведення 8 метрів стін при проекті 120 метрів було витрачено 86 мільйонів гривень. За підрахунками Софронія, на будівництво всієї такої споруди вистачило б лише 40 мільйонів гривень за цінами 2011 року. По-третє, за даними аудиту, гроші масово витрачалися на нецільові статті. Наприклад, 1,5 мільйона гривень було витрачено на купівлю книг, 1,2 мільйона гривень — на «духовні потреби» місії «Духовна освіта». Керівником цієї місії за дивним збігом був один із співзасновників ТОВ «Собор» Юрій Коваленко. По-четверте, навіть за реальними будівельними роботами розбіжність між виконаними та проплаченими роботами становила близько 16 мільйонів гривень, що складало 19 відсотків.
Незважаючи на ґрунтовність доповіді, Собор лише прийняв її до відома, а Софронія усунув від подальшого контролю за будівництвом. На той час спостерігачі вважали це знаком могутності Олександра Драбінка, який таким чином повернув собі контроль над грошовими потоками.
Після смерті Патріарха Алексія у 2009 році в Росії розпочали організацію виборів нового глави РПЦ. Олександр Драбінко, незважаючи на тяжку хворобу Митрополита Володимира, організував звернення на ім'я Блаженнішого, нібито від імені єпархій з проханням, щоб той балотувався на посаду патріарха. Але через деякий час найвпливовішим ієрархам РПЦ надійшов лист про те, що пропозиція про висунення Блаженнішого Володимира, який нині спочив, нібито була зроблена під тиском митрополита Олександра. Чи це була провокація чи щирий порив з боку Драбінка, зараз сказати важко.
Але в цьому ж листі його автори досить неприємно описували, ким взагалі є владика Олександр і чого від нього можна очікувати. За їхніми словами, у вузькому колі було відомо про серйозні проблеми у відносинах між митрополитом і келійником Драбінком. Драбінко за очі, не соромлячись, називав Блаженнішого «дідом» і «блаженним», а в особистому спілкуванні, навіть при сторонніх, звертався лише на «ти». Для наближених до хати це було нормою, яка прощалася і покривалася Митрополитом. На Червоному морі келійник по халатності ледве не втопив свого шефа, як зазначали автори листа. Крім того, вони дорікали Драбінку за те, що до церкви стали приходити незрозумілі люди і призначатися єпископами, не маючи відповідної підготовки та досвіду.
У журналі № 23 Священного Синоду УПЦ від 21 лютого 2012 року про Драбінка було написано: «Його деструктивні дії та негідна поведінка, інтриганство та спосіб життя, сіють смуту та підозру серед єпископату та духовенства, породжують велику спокусу серед віруючих». Драбінко звільнили з поста Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ і поста головного редактора офіційного сайту УПЦ. У документі також згадувалося про незаконне виділення землі під храм.
У 2013 році Драбінко опинився в центрі скандалу, пов'язаного з викраденням черниць. Шахрайка Наталія Панько, втершись у довіру до черниць Свято-Покровського монастиря, представлялася послушницею та пропонувала багатим парафіянам участь у «супервигідній» схемі з купівлі елітних іномарок зі знижкою 30 відсотків. Прикриттям мав бути якийсь міфічний благодійний фонд, який нібито мав можливість за домовленістю з Кабміном ввозити машини з мінімальними митами. Іншим вона пропонувала «інвестувати» у «церковний бізнес». Серед потерпілих від афери значився і Олександр Драбінко, який втратив 2 мільйони доларів, але не поспішав про це заявляти до правоохоронних органів, оскільки не зміг би обґрунтувати походження грошей. Крім того, він залучив до церковного МММ свого товариша — підприємця Сергія Бута.
Розв'язка відбулася влітку 2013 року, коли Бут, Драбінко та ще низка «обдурених вкладників» раптом виявили, що Панько не збирається ні платити їм надхмарні відсотки, ні приганяти дешеві автомобілі. Сама вона нібито повідомила, що накопичені гроші передала черницям Свято-Покровського монастиря на збереження. Усвідомивши, що їх обвели довкола пальця, Драбінко та Бут задумали силою змусити настоятельку монастиря повернути мільйони. Для цього, як потім покаже у розмові зі слідчим Драбінко, було розроблено план викрадення.
Спочатку Драбінка був затриманий правоохоронними органами як один із підозрюваних в організації цього злочину. Так само, як і у квартирі Сергія Бути, у квартирі та машині Драбінко проводилися обшуки. За словами слідчих, священнослужитель під час допитів пішов на співпрацю та визнавав, що був у курсі планів Бути вивезти черниць до лісу. Він дав свідчення на спільника. Саме тому він і попросив надати собі охорону в рамках програми захисту свідків, яку потім «перевернув» як насильницьке ув'язнення, яке нібито вчинила минула влада.
У фінальній частині скандальної історії владика Олександра фігурує виключно як свідок. За наявною інформацією, це стало можливим завдяки особистому втручанню Митрополита Володимира, який дбав про долю помічника перед Віктором Януковичем, а той лише з поваги до Блаженнішого пішов назустріч. У результаті лише безпосередні виконавці замовлення отримали заслужене покарання, а Драбінко чудово почував себе під захистом «Грифона», користувався особистим автомобілем з водієм, брав участь у богослужіннях та відмовився від охорони лише 22 лютого 2014 року, коли влада в країні змінилася.
Після зміни влади Драбінко почав використовувати нинішню владу, щоб уникнути відповідальності за минулі гріхи. Граючи на бажанні нинішніх правоохоронців показати хоч якийсь успіх у покаранні представників минулого «злочинного режиму», він готовий давати свідчення для слідства, грати жертву «злочинної влади Януковича» і підтверджувати будь-які змови. Його мета проста — зберегти нажите «непосильною працею», відвести увагу від свого минулого та показати владі, що він готовий йти на співпрацю з будь-яких питань.