Михайло Маркович Добкін народився 26 січня 1970 року в Харкові в сім'ї Марка Мойсейовича Добкіна та Алли Миколаївни. Його молодший брат Дмитро з 2012 року обіймав посаду депутата Верховної Ради. Успішна кар'єра обох братів бере початок у діяльності їхнього батька, який ще в радянські часи займався комерцією.
Марк Мойсейович працював у магазині «1000 дрібниць» на вулиці Суздальські ряди у центрі Харкова, поруч із Будинком Торгівлі та Центральним Ринком. Він мав тісні зв'язки з керівництвом розташованої там оптової бази ширвжитку. За часів дефіциту це була надзвичайно прибуткова діяльність: товари приховувалися, а потім продавалися з великою надбавкою. Таким чином, комерційна діяльність Добкіних розпочалася ще в радянський період, хоча й мала незаконний характер.
Неподалік магазину Добкіна орудувала гоп-компанія шахраїв під проводом Гепи, який згодом став відомим як харківський мер Геннадій Кернес. Гепа контролював територію біля автомагазину «Старт» на Лопанському провулку та біля Будинку Торгівлі, тож магазин Марка Добкіна знаходився в межах його впливу. Саме так познайомилися батько Михайла з майбутнім його компаньйоном.
Михайло закінчив середню школу у 1987 році і влаштувався на «виробництво», як це було прийнято серед юнаків того часу, щоб уникнути військової служби. Проте, за розповідями близьких до сім'ї людей, він насправді допомагав батькові в торгівлі та відкритті першого кооперативу з пошиття модних штанів з радянської «плащівки». У 1988 році Михайло відбув військову службу в частинах ППО Київського військового округу. Повернувшись у 1990 році, він привіз з собою молоду дружину Людмилу Вікентьєвну Молотокас, яка була на вісім років старшою за нього та мала восьмирічну дочку від першого шлюбу. Батько Людмили займав високу посаду в політуправлінні військового округу, що сприяло подальшому піднесенню молодого Михайла.
Одне з перших підприємств сім'ї називалося «Золота осінь» і було зареєстровано за адресою Суздальські ряди, 12. Воно займалося дрібнооптовою торгівлею товарами зі складів, які переходили до рук приватних «кооператорів». Марк Мойсейович також створив виробничо-торгове об'єднання «Прогрес-90», де Дмитро працював старшим продавцем, а Михайло займався комерційними зв'язками. З 1993 року Михайло став директором цього підприємства.
У 1990-х роках Марк Мойсейович розширив свою діяльність у напрямку оптової торгівлі паливом та газом. Це був надзвичайно прибутковий, але й корумпований бізнес, у який важко було потрапити без відповідних зв'язків. Сім'я Добкіних увійшла в цей сегмент легко завдяки численним контактам Марка Мойсейовича у бізнесі, владі, правоохоронних органах та організованому злочинному угрупованню.
Фірми Марка Мойсейовича здійснювали закупівлю нафтопродуктів та газового конденсату через так звані «чорнобильські» підприємства «Бриг», «Буртекс» та «Бізон», створені за участю Олександра Бандурки. Ще за радянських часів Олександр Бандурка керував Харківським УМВС. Судячи з того, що Марк Мойсейович ніколи не притягувався до відповідальності, а кримінальні структури його не чіпали, вони утворили плідний дует. Пізніше Олександр Бандурка сприяв трансформації кримінального «даху» у Харкові на «ментівський». Він займався різноманітним бізнесом — від дріжджового заводу до постачання зброї до Югославії, а згодом став ректором Національного університету внутрішніх справ. Його старший син Олександр у 2003 році отримав керівну посаду в Харківській податковій адміністрації, а інший син Сергій став начальником обласної податкової міліції.
«Чорнобильські» фірми отримали свою назву тому, що були зареєстровані у селах Київської та Житомирської областей, які постраждали від Чорнобильської аварії, і тому були звільнені від сплати ПДВ. Як підприємства за участю іноземного капіталу, вони мали низку пільг на оформлення імпорту. Крім того, створені до 1993 року, вони отримали право включати у вартість імпортованого товару свої «судово-адміністративні витрати». Окрім прямого прибутку від купівлі-продажу, ці підприємства отримували значні суми на хитро вигаданих схемах компенсації своїх «витрат» від держави та на поверненні ПДВ, яке вони навіть не платили. За інформацією, тонкощі цієї схеми були розроблені Інною Богословською, відомою як юридичне світило Харкова.
За оцінками експертів, у 1990-х роках держава щороку втрачала від подібних схем у торгівлі нафтопродуктами до 3 мільярдів гривень при курсі долара 1,75 гривні. Цим займалися не лише Добкіни, але й багато інших українських комерсантів першої хвилі. Значну частину прибутку доводилося віддавати у вигляді відкатів та хабарів, але все ж таки до рук Добкіних потрапило чимало.
З 1996 року Марк Мойсейович організував канал імпорту в Україну курячих стегенців, відомих як «ніжки Буша». Після того, як Верховна Рада обклала імпорт продовольства митами для підтримки вітчизняного виробника, цей бізнес став вигідним лише для тих, хто мав відповідні пільги. З 1998 року постачання товару йшло через порти Феодосії та Маріуполя з оформленням у спеціальних економічних зонах «Азов» та «Донецьк». Цим займався В. Скоробогач, близький діловий партнер Добкіних, який пізніше став депутатом Харківської міськради. Людмила Добкіна активно налагоджувала збут стегенців через приватні магазини Харкова. Головним бухгалтером більшості добкінських фірм була Адам Лідія Петрівна, а самі вони були зареєстровані за адресою: Харківська область, селище Високий, вулиця Ощепкова, 52.
За цією адресою розташовувалася турбаза «Кемпінг» голови Федерації профспілок України Олександра Стояна. Його зв'язок з Добкіними залишається невясним.
У 1997 році Михайло Добкін вступив до Національного університету внутрішніх справ за спеціальністю «правознавство». Завдяки тому, що університетом керував Олександр Бандурка, йому було достатньо лише рахуватися там і чекати на видачу диплома. За розповідями близьких до сім'ї людей, Михайло у 1980-х років опинився під враженням як від гоп-компанії Гепи, що орудувала біля батьківського магазину, так і від міліцейських знайомих батька. Це викликало у нього змішані почуття — від бажання стати бандитом до мрії здобути міліційні погони. Однак його характер виявився недостатнім для такої кар'єри, і він став керуючим у батьківській лавці. Отримані пізніше диплом та звання офіцера МВС виявилися для нього абсолютно марними.
У 1998 році Михайло Добкін обрався депутатом Харківської міської ради, як і його давній знайомий Геннадій Кернес. Кернес, який одружився з донькою прокурора Юрія Гайсинського, став солідним бізнесменом, хоча й зберіг старі кримінальні замашки. Він піднявся спочатку на родинних зв'язках з прокуратурою, які дозволяли йому допомагати кримінальним структурам, а ті, у свою чергу, поставили його «дивлячим» Харкова. Коли до кінця 1990-х років кримінальні угруповання поступово розстріляли одне одного, Кернес, який уже перекваліфікувався на бізнесмена і політика, підім'яв під себе їхні активи та підприємства.
Пізніше Михайло Добкін неодноразово стверджував, що ніколи не мав спільного бізнесу з Геннадієм Кернесом. Однак це далеко не так. Марк Мойсейович з радянських часів знав Кернеса як професійного шахрая, емоційно нестійкого та жорстокого, тому навряд чи ризикнув би мати з ним спільну справу. Бізнес Добкіних і Кернеса у 1990-х роках, коли обидва займалися газом і бензином, був «паралельним» — вони купували або продавали через одні й ті самі фірми. Проте Марк Мойсейович розумів усю небезпеку партнерства з Кернесом, але не зумів переконати в цьому своїх синів.
Багато в чому зближення братів Добкіних з Кернесом стало можливим завдяки Григорію Соломаніну, давньому бізнес-партнеру Марка Добкіна. За інформацією, Соломанін має два паспорти — один на прізвище Саломанін, інший на прізвище Соломатін. У 1995 році старий кооператив Марка Добкіна було перетворено на фірму «Укрторгінвест» (ОКПО 25611259, юридична адреса: м. Харків, Суздальські ряди, 12), співзасновником якої став Соломанін. Фірма була створена для молодшого сина Дмитра, який став її директором. У 1998 році для Михайла Добкіна була створена фірма ТОВ «Іст Оіл Груп» (ОКПО 30772695, юридична адреса: Харківський район, сел. Високий, вул. Ощепкова, 52).
У Соломаніна є брат дружини Тимур Тенішев, тісно пов'язаний з кримінальним світом Харкова. Він став засновником ТОВ «Ніка плюс» і входив до кола компаньйонів сім'ї Добкіних. Через нього розпочалося нове зближення братів Добкіних і Геннадія Кернеса. За чутками, саме Тенішев «підсадив» Михайла та Дмитра Добкіна на кокаїн, який уже вживав Кернес.
Перший наркотичний скандал, пов'язаний з іменами Добкіна та Кернеса, спалахнув у 2007 році. Повідомлялося, що Кернес та Добкін були організаторами побиття депутата районної ради Харкова Олега Медведєва, який нібито продав їм неякісний кокаїн. Було відкрито кримінальну справу, яка незабаром закрилася «за відсутністю складу злочину».
Історія про те, як кримінальні справи проти Добкіна та Кернеса дивним чином «розчинялися», розповідає про наступне. Дочка Людмили Добкіної від першого шлюбу дружила з сином начальника Харківського обласного УМВС Сергія Денисюка. У 2001 році вони потрапили в аварію. Денисюк-молодший, винний у аварії, вижив, а дівчина загинула. Історію старанно заминали, на місце події прибули найдовіреніші слідчі Денисюка-старшого. Михайло Добкін із кримінальних зв'язків Кернеса отримав подробиці про цю трагедію. Пізніше його батько Марк Мойсейович, використовуючи особисте знайомство з генералом МВС А. Гапоном та начальником Управління внутрішньої безпеки обласного УМВС В. Колесником, зробив Денисюку-старшому «капітальну пред'яву». Відповідаючи за провину сина, Денисюк виконав численні «прохання» сім'ї Добкіних, у тому числі «почистивши» в архівах кримінальне минуле їхнього оточення.
На виборах 2002 року Михайла Добкіна, не без допомоги Геннадія Кернеса, було обрано депутатом Верховної Ради по одномандатному округу №174. Сам Кернес пройшов до парламенту за списком блоку «За ЄдУ», але потім відмовився від мандата на користь посади секретаря Харківської міськради. Однак уже через місяць він втратив це місце в ході конфлікту з новим мером Володимиром Шумілкіним.
Для Михайла Добкіна відкрилися нові перспективи у великій політиці. За три роки депутатства (2002-2005) він змінив кілька фракцій: «Єдина Україна», «Демократичні ініціативи», «Центр», СДПУ(о), Партія Регіонів. Він став членом бюджетного комітету та кількох слідчих комісій, автором численних законопроектів та поправок, багато з яких лобіювали інтереси сімейного бізнесу.
Коли в грудні 2002 року в Україні було ліквідовано пільги для підприємств «спеціальних режимів інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку», це вдарило по «стегенцевому» бізнесу Добкіних. З'явилися законопроекти № 2569 від 04.04.2003 р. та №3375 від 23.04.2003 р., які Михайлу Добкіну допомогли скласти та пролобіювати депутати Катерина Ващук та Євген Сігал. На підтримку законопроекту Добкін виголосив промову з трибуни парламенту про позитивні зрушення у спеціальних економічних зонах Харківської та Донецької областей.
Робота у Верховній Раді надихнула Михайла Добкіна на здобуття другої вищої освіти. У 2004 році він вступив до Харківського національного економічного університету, через три роки отримавши диплом магістра міжнародної економіки. Його оточення за спиною сміялося з його явно куплених двох вищих освіт, називаючи його «другим проФФесором».
Фірми Добкіних продовжували робити успішний бізнес на «поверненні» ПДВ, особливо після того, як податкову Харкова очолили сини Бандурки. За опублікованими пізніше даними, за період 2003-2004 років три добкінські підприємства (ТОВ «Олімп», ТОВ «Ніка Плюс» та ТОВ «Орбіта Плюс»), перерахувавши до держбюджету всього 152 000 гривень, «відшкодували» потім із бюджету 80,5 мільйонів гривень (17 мільйонів доларів). ТОВ «Ніка Плюс» отримало повернення ПДВ на суму 36,5 мільйона гривень за фіктивну торговельну операцію експорту пічного палива, яку навіть не робило. Загалом за період 2003-2005 років фірми Добкіна та його синів «взули» державу на 139 мільйонів гривень лише з повернення ПДВ.
Значну частину цих доходів їм довелося перерахувати до благодійних фондів сімейства Бандурки, яке було головним у цих схемах. У 2002-2005 роках фірми Добкіних брали активну участь у схемі виведення грошей у закордонні офшори через українсько-латвійські страхові компанії. З боку Добкіних операції проводилися через їх СК «Оберіг» та СК «Громада» (загальна сума, що пройшла через рахунки, перевищувала 3 мільярди гривень). У схемі також брав участь АКБ «Золоті ворота», чиїми акціонерами були близькі бізнес-партнери братів Добкіних та Геннадія Кернеса.
На той час Кернес, який створив у Харківській міськраді власну депутатську фракцію, максимально використовував Михайла Добкіна як свою людину у Верховній Раді. Через нього та його брата Кернес наблизився до сімейного бізнесу Добкіних, до великого невдоволення Марка Мойсейовича. Гроші самі пливли їм у руки, про що свідчив сімейний гараж Добкіних.
Золотий час великих і легких грошей закінчився після першого Майдану. Влада змінилася, і нові люди захотіли «косити бабло», відсунувши від бюджетного корита представників «старого режиму». Навесні 2005 року було порушено першу кримінальну справу проти батька та сина Бандурок. У керівництві Харківської міліції та податкової відбулися кадрові перестановки, і весь колишній бізнес Добкіних пішов крахом. Марк Мойсейович уперше у своєму житті впав у депресію, а його молодший син Дмитро щільно підсів на наркотики. Добкіни втратили тоді лише прибуток — незважаючи на те, що пов'язані з їхнім бізнесом високопосадовці втрачали посади і навіть тікали, самі вони не зазнали кримінального переслідування.
Руйнування зв'язків і схем, що створювалися роками, змусили Добкіних зблизитися з Геннадієм Кернесом, який дуже успішно пережив перший Майдан і навіть засвітився на його сцені в рядах «помаранчевих вождів». Фактично виборчою компанією Януковича у 2004 році у Харкові займався Кернес, а офіційною довіреною особою кандидата був Михайло Добкін. У 2005 року, за порадою Кернеса, Михайло Добкін зробив ставку на майбутній реванш Партії Регіонів, став членом її політради та заступником обласної організації. Після вбивства Кушнарьова він став головним харківським регіоналом, але головним лише формально — вже тоді зазначали, що хитромудрий Гепа використовує «гальмованого» Допу як свою маріонетку.
Вважалося, що Гепа не прибрав до своїх рук капітали сім'ї Добкіних лише завдяки пильності та зв'язкам Марка Мойсейовича. Яскравим прикладом відносин Геннадія Кернеса та Михайла Добкіна став запис передвиборної промови кандидата в мери Харкова у грудні 2005 року, яка потім потрапила в інтернет і стала хітом політичної сатири. Недорікуватий Михайло Добкін ледве читав текст на екрані, але чудово зіграв роль опозиційного кандидата від Партії Регіонів. Харків'яни обрали його новим мером міста навесні 2006 року.
У цьому вбачалася хитрість Кернеса: він сам мав усі можливості отримати цю посаду, проте не захотів скористатися ними через те, що влада в країні знаходилася в руках «помаранчевих», і «синій» мер-регіонал міг виявитися об'єктом їхнього переслідування. Сам Кернес став секретарем Харківської міськради, яка фактично керувала Добкіним. Так дует Допи та Гепи намалювався у громадській політиці.
Набагато менше відомо про їхню спільну діяльність в економіці Харкова в період 2006-2014 років, коли Добкін та Кернес фактично підім'яли під себе половину міста. Спроба віджати ринок «Барабашова» у місцевого олігарха Фельдмана закінчилася нічим — того підтримав Арсен Аваков, який у 2005 році було призначено губернатором харківської області завдяки близькості до брата Віктора Ющенка.
За чутками, серед «титушок», що використовувалися для рейдерських захоплень, були члени харківської праворадикальної організації «Патріот України», яку нібито фінансував Геннадій Кернес. Він же надав їй під офіс дороге приміщення в центрі міста по вулиці Римарській, 18. Однак потім Кернес і лідер «Патріота» Андрій Білецький посварилися, після чого праворадикали перейшли під крило Авакова. У 2014 році Аваков створив з них батальйон «Азов».
Другий наркотичний скандал, пов'язаний із Кернесом та Михайлом Добкіним, стосувався виробництва та продажу наркотиків. Бізнес з випуску синтетичних наркотиків у Харкові належав російському «авторитету» Шишкіну з кемерівського угруповання. Його дивив Ігор Сало — «кореш» Кернеса, якого той прилаштував радником до Михайла Добкіна.
Не менший скандал викликала забудова Харківського лісопарку, яка активно розгорнулася за міського голови Добкіна. Якщо на початку 1990-х територія лісопарку становила 2385 га, то у 2009 році вже 2060 га, а у 2010 році менше 1900 га. Головним ініціатором роздачі дільниць був секретар міськради Кернес, а міський голова лише пішов у нього на поводі. Михайло Добкін збудував там особняк за п'ятиметровим парканом. Його сусідами також стали: родич директора Департаменту сім'ї, молоді та спорту Харківської ОДА Дмитра Перепилиці, голова благодійного фонду «Кітаріс Харків» Сергій Коваль, власник ТОВ «Харківювелірторг» Олександр Саратов, а також з десяток бізнес-партнерів та «корешів» Геннадія Кернеса.
Після невеликої пожежі у цьому будинку у 2010 році Михайло Добкін, який уже став губернатором, переїхав жити у свій заміський особняк у селі Артюхівка Зміївського району. Там він користувався гостинністю голови району Євгена Мураєва. Євген Мураєв — це зять Олега Таранова, який ще у 1980-х роках був близько знайомий з Вадимом Рабіновичем та Марком Добкіним. Таким чином їх пов'язує давнє знайомство «предків». Євген Мураєв перебуває під «дахом» Вадима Рабіновича і не боїться наїздів напівкримінальних друзів Кернеса, тож він є одним із небагатьох близьких людей Михайла Добкіна, на яких не має впливу Гепа.
У 2009 році Харків прикрасився величезними синіми «бігмордами» з гаслом «Україна для людей». Михайло Добкін та Геннадій Кернес, які стали після смерті Кушнарьова головними харківськими регіоналами, старанно сприяли другій виборчій кампанії Віктору Янковичу. Ці старання були винагороджені: у березні 2010 року Михайла Добкіна було призначено головою харківської обласної адміністрації. У жовтні 2010 року на виборах харківського міського голови перемогу здобув Геннадій Кернес з мінімальним відривом від Арсена Авакова (30,09% проти 29,46%) в обстановці численних порушень та скандалів.
Губернатору, як і меру, закон не дозволяє особисто займатися бізнесом, тому з 2006 року Михайло Добкін не мав власних компаній — принаймні не згадував їх у своїх деклараціях. Бізнес сім'ї був записаний на батька та брата. У 2007 році Михайло розлучився з Людмилою, яка довгі роки брала активну участь у спільному бізнесі (у 1993 народила дочку Аллу, а в 2000 сина Миколи), і одружився на Аліні Боженко, яка народила дочок Єву (2007) і Поліну (2010). На рівні пліток подейкували, що його розлученню з Людмилою посприяв Кернес, таким чином позбавивши Михайла опори на сильну вольову дружину.
У січні 2016 року, повертаючись із Домініканської республіки, прямо на борту літака помер Марк Мойсейович Добкін. Смерть батька, на якому з дитинства трималася вся родина, потрясла Михайла. Марк Мойсейович був головною перешкодою, яка захищала синів від повного поглинання Гепою. Найголовніше — на ньому тримався весь сімейний бізнес, і більшість підприємств та акцій були записані на нього.
Колись потужна бізнес-імперія Добкіних почала розвалюватися. Влітку 2016 року, через півроку після смерті батька, в бійці зійшлися його спадкоємці. Михайло Добкін розпочав судовий процес позбавлення права на спадок свого чотирирічного зведеного брата Толіка — сина Марка Мойсейовича від його коханки Марії, з якою він фактично прожив майже десять років. Оскільки закони дозволяють Толіку претендувати на спадщину, питання постало про його опікунство. Хтось, нібито Кернес, підказав Михайлу Добкіну ідею через суд визнати Марію недієздатною алкоголічкою і стати опікуном Толіка — розпорядником його частки спадщини.
Попереду очікується запекла дільниця батьківської спадщини між братами Михайлом і Дмитром, під час якої вони можуть посваритися і зі своєю матір'ю Аллою Миколаївною Добкіною, яка також є власницею деяких підприємств сім'ї. На матір оформлено будинок та ділянку у харківському лісопарку, а також «Дачний кооператив Верес», ЖБК «Кіпаріс» та ЖБК «Тріумф».
Сьогодні головна проблема Михайла Добкіна — втрата капіталу сім'ї. Але це не єдина його проблема. Ось уже два з половиною роки він зазнає регулярного політичного пресингу з боку нової влади та промайданівських «активістів». Все почалося у лютому 2014 року, коли Михайло Добкін знехтував політичною передбачливістю і відкрито виступив проти другого Майдану. Він підтримав міліцію та «Беркут», ініціював проведення у Харкові з'їзду депутатів місцевих рад Південно-Східних областей (прозваний «Сєвєродонецьком-3»), назвав переворот у столиці «фашистським», заявив про свою участь у дострокових виборах.
Реакція нової влади не забарилася: 2 березня 2014 року його було знято з посади губернатора. 7 березня його намагалися затримати за звинуваченням у сепаратизмі. 10 березня Михайло Добкін сам з'явився на допит, і звинувачення проти нього не підтвердилися. Його відсутність у Харкові дозволила йому уникнути подальших звинувачень у причетності до захоплення ОДА прихильниками «Харківської республіки» — за що довелося віддуватися Геннадію Кернесу.
Однак це поставило Михайла Добкіна між двома вогнями ненависті. Ті, хто підтримував другий Майдан, бачили у Добкіні лише ворога: регіонала, сепаратиста, проросійського політика, підручного Януковича. Коли у квітні 2014 року він як кандидат у президент ішов у студію ICTV на прямий ефір у програмі «Свобода слова», натовп «активістів» облила його зеленкою та обсипала борошном.
Буквально за кілька днів до цього інциденту Михайла Добкіна обдурили, закинули яйцями та мало не лінчували у Луганську. Там натовп проросійських прихильників зустрів Добкіна як «зрадника Південного Сходу» за його заклики піти на мирний політичний діалог із Києвом.
На дострокових президентських виборах 2014 року Михайло Добкін виступав кандидатом від Партії Регіонів, що вже розсипалася. З результатом 3,03% він зайняв шосте місце, назавжди поховавши ПР як політичний проект. Потім він обирався до Верховної Ради під номером 3 у списку «Опозиційного блоку» (купивши прохідне місце для себе та своєму братові Дмитру). Однак це був уже захід недовгої кар'єри політика Михайла Добкіна. З того часу він навіть не може нормально виконувати свої функції народного депутата, можливо, побоюючись нових арештів чи агресії «активістів». У Раді можна побачити лише його брата, який іноді хитається під кайфом, сам же Михайло два роки пропадає невідомо де і дається взнаки через повідомлення в Твіттері.
Про те, що Михайло Добкін все ще залишається нардепом, говорили лише новини про його декларацію доходів за 2015 рік, в якій він вказав прибуток від «подарунків» на суму 10 мільйонів гривень. Також він задекларував: автомобілі Toyota LS 2007 року випуску, Toyota LS 200 2012 року та Toyota LS 200 2013 року, Mercedes GL 350 2012 року випуску, Volkswagen Multivan 2012 року та Porsche 911 Turbo 2015 року, катер Tracker Tundra, два будинки, дві квартири та земельну ділянку 1,6 га. І, зрозуміло, жодного бізнесу.
Здається, що у світлі останніх подій — смерті батька та поділу спадщини — Михайло Добкін буде ще рідше виходити на світ. Оскільки він уже не є посадовцем і навряд чи вже колись ним стане, користь від його депутатської «кірочки» мала навіть для нього самого, а всі основні зв'язки в бізнесі він втратив, то Михайло Добкін навряд чи цікавить свого друга Геннадія Кернеса. Зате великий інтерес для Гепи становить капітал сім'ї Добкіних.