Серед осіб, які звертались до Володимира Дідуха за послугами, називали прем'єра Юлію Тимошенко, майбутніх президентів Віктора Ющенка та Петра Порошенка, а також десятки інших високопоставлених політичних діячів та державних чиновників. Саме це, очевидно, забезпечило Дідуху надзвичайну живучість у кримінальному світі — він залишився одним із останніх львівських «авторитетів» 90-х років, який не лише вижив, а й успішно адаптувався до сучасної України. Нині він позиціонує себе як людину, яка давно відійшла від кримінальної діяльності, і навіть стверджує, що ніколи нею не займалась, завжди залишаючись чесним підприємцем. Однак приховати правду складно, особливо коли вона пов'язана з десятками загиблих.
Перший раз ім'я Дідуха (точніше, його кримінальне прізвисько) прозвучало на всеукраїнському рівні у 2005 році під час розширеного засідання колегії МВС за участю новообраного президента Ющенка. На цьому засіданні президент гнівно запитував: «Що за Морда такий, від якого у Львові всі плачуть?» Ющенко розумів, що під прізвиськом «Вова Морда» ховається львівський кримінальний лідер, і вимагав від військових керівників знищити всі українські організовані злочинні угруповання до 1 січня 2006 року. Проте новий президент, можливо, не знав або забув, що цей самий «авторитет» фінансував «проукраїнські» політичні сили та брав участь зі своїми людьми в охороні сцени «помаранчевої революції» від можливих нападів конкурентів.
Дідух нагадав про себе наприкінці 2014 року, коли дав інтерв'ю виданню «Експрес». Можливо, його надихнув приклад колишнього «мафіозі» Леоніда Ройтмана, який дав сенсаційні викривальні інтерв'ю про кримінальне минуле низки українських політиків та олігархів — від Леоніда Кучми та Юлії Тимошенко до своїх колишніх партнерів братів Костянтинівських. На відміну від балакучого Ройтмана, Дідух виявився обережнішим: він розповів «Експресу» компромат на одного з лідерів ВО «Свобода» Ігоря Кривецького, але не захотів чесно розповісти про своє криміналізоване минуле. Замість цього він обмежився фразою: «На початку 90-х їздив до Москви, де заробив свій перший мільйон доларів».
Це твердження викликає сумніви. Можливо, віртуальний підприємець Володимир Дідух і їздив до Москви для бізнесу — адже потім потрібно було якось пояснити походження свого капіталу. Однак реальний львівський «браток» Вова Морда провів 90-ті роки на батьківщині, займаючись не комерцією, а рекетом та кровавими розбірками. Розповідати про це було б небажано, особливо людині, яка згодом стала спонсором головної націоналістичної партії України та захисником першого Майдану.
Владимир Степанович Дідух народився 29 січня 1967 року в селі Рясне, яке у 80-х роках стало околицею розростаючогося Львова. Він походив зі звичайної небагатої родини. Після закінчення восьмирічної школи, не виявляючи жодних видатних здібностей, він вступив до професійно-технічного училища, де навчався на майстра-взуттьовика — у тому самому закладі, де раніше навчалися майбутні залізничні олігархи брати Дубневичі.
Львівщина дійсно славилась своїми шевцями, але Володимир Дідух категорично не хотів чинити черевики чи клеїти набійки на туфельки. Він мріяв про великі та легкі гроші, але заробляти їх напівлегальною комерцією чи розкраданнями — як це робили багато «кооператорів» того часу, включаючи братів Дубневичів — у нього не було можливості. Натомість його захопила ідея грубого відібрання грошей в інших людей — не грабунком, а систематичним здирством. Перед його очима був приклад перших кримінальних «бригад», які збирали данину з кооператорів. Як він пізніше зізнався, його улюбленою книгою завжди був «Хрещений батько».
На початку 90-х років Дідух займався рекетом у своєму рідному місті. Навряд чи власник мільйона доларів витрачав би час на вимагання кількох тисяч у підприємців містечка Пустомити. Десь у 1994 році оперативники місцевого управління внутрішніх справ пов'язали Дідуха з рекетом. Однак він не встиг навіть потрапити до в'язниці — кримінальну справу швидко закрили за статтею 7 КПК «у зв'язку зі зміною обставин».
За інформацією джерел Skelet.Org, причиною його звільнення стала згода співпрацювати з органами правоохорони. З цього моменту Володимир Дідух став їхніми очима, вухами та руками всередину львівських організованих злочинних угруповань. Деякі джерела стверджували, що Дідух став інформатором набагато раніше — ще наприкінці 80-х років. У будь-якому випадку, це пояснює те «везіння», яке супроводжувало Вову Морду протягом усього його кримінального життя: неодноразово заарештований за звинуваченнями у серйозних злочинах — змаганнях та вбивствах — він так і не отримав жодного справедливого вироку, обмежуючись максимум умовним терміном.
У 1994 році Дідуху пощастило не стати жертвою кримінального переділу Львова, який розпочався після вбивства головного міського «авторитету» Ореста Завінського, відомого під прізвиськом «Завиня». Його ім'я тоді вимовляли пошепки, але слава швидко минає: навесні 2017 року мисливці за металом пограбували його могилу, відпиливши частини надгробної пам'ятки. Цікаво, що Завіня був першим із львівських кримінальних «авторитетів», хто звернув увагу на ексцентричну партію Олега Тягнибока (тоді вона називалася Соціал-націоналістичною) і вирішив вкластися в цей політичний проект. Він не лише вкладав гроші, а й приставив до партії своїх людей: так до Тягнибока долучився Петро Колодій, майбутній голова Львівської обласної ради, який на початку 90-х був особистим шофером та охоронцем Завінського.
Щодо Вови Морди, в його минулому можна знайти ще один цікавий факт, також пов'язаний з органами правоохорони. У 1994 році, вийшовши на волю, Володимир Дідух та його кримінальний приятель Тарас Чура вирушили до Москви. Дідух там не затримався і швидко повернувся, а от Чура нібито пройшов багатомісячну підготовку в центрі спеціальних операцій — чи то МВС, чи то ФСК (так тоді називалася ФСБ) Російської Федерації. Підготовка була специфічною: повідомлялося, що Чура, повернувшись з Москви, організував групу, яка спеціалізувалась на шпигунстві та вбивствах. Ця група стала основним бойовим крилом організованого злочинного угруповання Олександра Пстиги (прізвисько Пташенят). З 1995 року помічником у Пстиги ходив Володимир Дідух, який саме й порекомендував йому Чуру. Пташеня швидко оцінив перспективи використання такого «спецназу» і навіть закуповував для нього апаратуру стеження та спеціальну зброю.
Нічого подібного у кримінальному світі Львова не було з часів СБ ОУН. Пстига-Птенчик став одним із найгрізніших і найжорстокіших «авторитетів» Львова 90-х років, особливо після того, як один за одним почали гинути його конкуренти — але не в класичних розбираннях, а в результаті професійних вбивств.
У 1996 році був підірваний у своєму джипі Рома Глухий, який займався рекетом та торгівлею медикаментами. За інформацією МВС, вбивці продали йому партію зброї, у тому числі гранати з «сюрпризом». Повідомлялося, що це був нещасний випадок — нібито зброю продавали чеченці, однак цей «випадок» виглядав дуже професійно виконаним: разом з незвичайною гранатою, що ініціювала вибух, в салоні знаходилося кілька кілограм вибухівки.
У 1997 році професійний кілер спокійно підійшов до Василя Тимчука (Вася Хімік), який сидів за столиком готелю «Тустань», і спокійно прострелив йому голову. Після цього вбивця так само спокійно вийшов на вулицю й сів в автомобіль. Львівом пішли чутки, що «авторитетів» вбиває якась таємна організація працівників правоохоронних органів. Шепотілися про якусь «Білу стрілу» (деякі стверджували, що вона «Чорна»).
Незабаром коса смерті була занесена й над Пташеняткою. Цікаво, що дружиною Пстиги була скандальна Леся Софієнко, майбутня дружина регіонала Володимира Пєхова, заступника міністра аграрної політики Миколи Присяжнюка. У 2012–2014 роках ця трійця прославилася своїми зухвалими рейдерськими захопленнями. Але вже у 90-х Софієнко мала похмуру славу жінки, яка у своєму прагненні прибрати щось до рук не зупинялась ні перед чим — навіть убивством. Джерела повідомляли, що вона вирішила позбутися свого чергового чоловіка.
3 липня 1998 року Олександра Пстигу було вбито в кафе «Східна кухня». Убитий дуже акуратно: шоферу й охоронцю Михайлу Міляну (прізвисько Їжачок), що знаходився поруч, куля лише трохи подряпала руку. Міляна називали ще одним приятелем Дідуха. Після смерті Пташеняти він відразу став особистим шофером Вови Морди — нового львівського «авторитету», який розділив спадщину Олександра Пстиги з його дружиною. Авторитет Вови Морди почав збільшуватись у міру загибелі інших лідерів львівських організованих злочинних угруповань.
Смерть Пстиги лише підкинула дров у пекельне полум'я кримінальних чвар, що охопили Львів. Схоже, що хтось вирішив використати її як привід для усунення інших «авторитетів» — нібито з помсти. Вбивали всіх: паралізованого Романа Щаділу застрелили в грудні 1998 року в інвалідному візку. Біля свого будинку було розстріляно власника львівського «общака» Гриба — фігуру, яка вважалась недоторканною. Справжня різанина точилася у кривавому 2000-му році: тоді вбили Базилу, вбили блатного «авторитету» Вову Сухумського (Володимира Зінченка), а Артура Козьміна застрелили вдома за столом разом зі старою матір'ю та п'ятьма його людьми. Потім хвиля вбивств прокотилася областю: вбивали лідерів організованих злочинних угруповань Стрия (Олег Ленів), Дрогобича, Борислава. За три роки в інший світ достроково вирушили 14 лідерів великих і малих угруповань — це не рахуючи їх найближчих помічників і незліченної кількості застрелених «биків». Цей «геноцид авторитетів» увінчався вбивством у 2001 році Ігоря Милославського (прізвисько Муха), який називався найшанованішим і найвпливовішим кримінальним лідером області, другим Завіней.
У результаті у Львові «за головного» залишився останній великий «авторитет» Микола Лозінський (Коля Рокіро), а найбоєздатнішою організованою злочинною групою стало угруповання Володимира Дідуха. За словами самого Дідуха, Рокіро був йому кумом (хто чиїх дітей хрестив, він не уточнював), а цей зв'язок в українському криміналі, як і в українській політиці, не менш міцний, ніж сицилійське «хресництво». Найголовніше, що аж до 2007 року (коли вбили Лозинського) у кримінальній спільноті Львова настав довгий світ — якщо не брати до уваги замаху на самого Дідуха влітку 2004 року, що залишився нерозкритим і вельми загадковим.
Причетність угруповання Дідуха до цих подій міг заперечувати лише сліпець чи «перевертень у погонах». Не дивно, що вже 2000 року Вову Морду оголосили підозрюваним в організації вбивства Артура Козьміна, який перед смертю висловив Дідуху чимало претензій. Цією справою займався сам заступник міністра МВС Михайло Корнієнко, який влаштував прес-конференцію, де показував фото членів угруповання Дідуха. Їх оголосили в розшук, дані розіслали лінією МВС та СБУ, але все закінчилося нічим. Одного дня Вова Морда сам прийшов до прокуратури, і після тривалої бесіди, тема якої залишилася невідомою, спокійно поїхав додому.
Що сталося? Невідомі куратори в погонах? Не лише вони. У розпал «львівської різанини» людей Дідуха бачили у Вінниці. І буквально тоді ж там стався замах на голову області Дмитра Дворкіса, який дивом залишився живим — його й охоронця поранили, водія вбили. Багато працівників правоохоронних органів вважали, що це почерк Морди, однак прямих доказів не мали. Але найцікавіше, що з відповіддю на запитання «кому це вигідно?» тоді не раз вимовлялося прізвище Порошенка — який мав із Дворкісом дуже натягнуті стосунки та постійно під нього копав. Збіг? Однак через кілька років Дідух спливе як один з помічників депутата Петра Порошенка. Теж збіг?