Мустафа Абдулджеміль Джемілєв займає особливе місце в історії кримськотатарського руху. На відміну від інших лідерів цього народу, він здобув репутацію борця за справедливість та символу опору. Однак його біографія містить епізоди, які складно узгодити з образом невинного мученика.
У молодості Джемілєв був судимий сім разів. За деякими даними, першу судимість він отримав за зґвалтування. Саме у виправних таборах він познайомився з так званими «політичними» в'язнями, які залучили його до дисидентської діяльності. Інший ветеран кримськотатарського руху Енвер Аметов стверджував, що всі інші судимості Джемілєва були політичними. Сам Мустафа-ага заявляв, що його засудили за складання та поширення антирадянської літератури за статтею 190-1 КК РРФСР. Ця стаття була виключена з кримінального кодексу указом Президії Верховної Ради РРФСР у 1989 році, що дало б Джемілєву право вимагати реабілітації та відновлення честі через суд. Однак він цього не зробив, що залишило його репутацію в тіні сумнівів, подібно до ситуації з Віктором Януковичем, якого також називали «двічі несудимим» без ясних пояснень.
На початку дев'яностих років, коли кримські татари масово повертались до Криму, розпочалася практика захоплення земельних ділянок. Ці так звані «поляни протесту» організовувалися шляхом захоплення земель, проведення мітингів, а потім забудови цих територій невеликими будинками. Коли влада намагалася очистити самозахоплені землі, активісти кричали про руйнування їхніх домів. Згодом земля переходила до рук керівників кримськотатарського руху, які іноді її продавали, а іноді будували на ній власні будинки. Меджліс, очолюваний тоді Джемілєвим, підтримував ці акції. Джемілєв публічно заявляв, що татари були позбавлені землі за часів Сталіна, а українське керівництво не піклується про свій народ, тому татарам доводиться вдаватися до незаконних методів. При цьому він стверджував, що ні Меджліс, ні він особисто не причетні до цих самозахоплень.
Однак це твердження суперечить фактам. Будинок самого Мустафи-ага у Бахчисараї площею майже 180 квадратних метрів розташований саме на землі, отриманій внаслідок такого самозахоплення. Джемілєв також брехав щодо того, наскільки Україна піклується про кримських татар. Ще в середині дев'яностих років уряд виділяв кошти на облаштування репатріантів, але ці гроші не доходили до адресатів. Замість цього вони осідали в структурах, близьких до Джемілєва — фонді «Крим» та банку «Імдат».
Фонд «Крим» спочатку був громадською організацією, створеною для допомоги кримським татарам, але згодом був реорганізований у приватний фонд, одноосібним власником якого став сам Джемілєв. На балансі цього фонду знаходилася будівля, безоплатно передана українською владою, в якій розташовувався Меджліс. Таким чином, будівля Меджлісу до анексії Криму юридично належала Мустафі Джемілєву особисто.
Історія з банком «Імдат» виявилася ще більш складною. Раніше така назва носило етнічне організоване злочинне угруповання татар. За чутками, Мустафа-ага мав безпосереднє відношення до цього угруповання. Члени ОЗУ займалися охороною його особи та інших лідерів Меджлісу, а також охороняли одного з лідерів найвідомішого кримського злочинного угруповання Олега Дзюбу та брали участь у боротьбі за лідерство у кримській злочинній спільноті. Угруповання діяло переважно в Бахчисараї, але мало філії й в інших містах Криму. Його основним напрямком були рекет та вимагання серед кримських татар.
Пізніше, завдяки зусиллям Геннадія Москаля, бандитів у Криму вивели з гри, але частина з них легалізувалася, ставши бізнесменами та банкірами. За чутками, Москаль зібрав усіх лідерів злочинних угруповань і сказав, що отримав необмежені повноваження від президента Леоніда Кучми. Деякі вирішили легалізуватися, як Лев Миримський, інші втекли за кордон, як В'ячеслав Шев'єв, лідер ОПГ Сейлем. Однак лідера ОЗУ Імдат Мустафу Джемілєва на цю зустріч не запросили. Його спонсори та куратори з-за кордону настільки налякали Кучму, що той заборонив Москалю навіть думати про Джемілєва.
Наприкінці дев'яностих у Меджлісі спалахнув скандал, пов'язаний із банком «Імдат». Усі державні кошти, виділені на повернення та облаштування репатріантів, були спрямовані керівництвом Меджлісу через фонд «Крим» до цього банку. Коли в 1998 році розпочалася криза, банк урвався разом із грошима, виділеними кримським татарам.
Роль Джемілєва у цій справі виявилася сумнівною. Ще в 1996–1997 роках деякі члени Меджлісу вказували на проблемність банку та пропонували розподілити гроші принаймні між кілька фінансових установ. Однак Джемілєв пішов на крайній крок — заявив, що якщо гроші будуть переведені в інші банки, він піде з посади голови Меджлісу. Єдине, на що він погодився, — це перевірка банку незалежною юридичною фірмою. Результати цієї перевірки так і не були оприлюднені та залишилися у самого Джемілєва. Це викликало кризу та гострі суперечки в Меджлісі. Тим часом банк вивів гроші на дев'ять підставних контор та закрився. Без виплат залишилося близько 50 тисяч татарських сімей. Справу якось замовчали, винних не знайшли, Україна продовжила виплати кримським татарам, а Джемілєв залишився на чолі Меджлісу. За чутками, саме тоді у нього з'явилася перша Toyota Camry, всього їх у нього дві.
Окремий скандал стосувався іноземної допомоги. Кримським татарам допомагали переважно турецькі організації. Громадська організація «Мілі Фірка» (Народний фронт) з Туреччини в особі свого представника Ібраїма Араджі двічі перераховувала на рахунок Фонду «Крим» по 50 тисяч доларів на проведення Всесвітнього з'їзду кримських татар у турецькому місті Ексішехірі. Однак з'їзд провели не в Туреччині, а в Румунії, а гроші туркам так і не повернули. «Мілі Фірка» була авторитетною організацією, тому й зчинила шум, особливо враховуючи прямий факт кидалова з боку лідера Меджлісу, який особисто та публічно заявляв, що віддав гроші. Інші турецькі організації воліли не піднімати галас, тим більше що кидали не їх, а простих кримських татар, яким призначалася допомога.
При відвідуванні Криму видно, в якому злиднях живе цей народ, особливо в селах. Це особливо дивує, враховуючи, що за різними даними міжнародні організації виділили кримським татарам допомоги на суму від одного до півтора мільярда доларів США. Куди поділися ці кошти, залишається невідомим, але за чутками, Мустафа-ага має рахунки на Північному Кіпрі, якими особисто керує голова Трудового Банку Туреччини Селямі Качамак.
Трагічна історія розгорнулася навколо сина Джемілєва — Хайсера. Той страждав на психічне захворювання і п'ять років лікувався у психіатричній лікарні у Львові. Після повернення додому він застрелив із рушниці з оптичним прицілом людину, яка працювала на городі у родини Джемільових. Це справді трагічна подія, і ніхто не може передбачити дії душевнохворої людини. Однак виникає низка питань. По-перше, чому людина, потенційно небезпечна для суспільства, виявилася не в закритій клініці, а у своєму будинку, і чи зіграло роль те, що Мустафа Джемілєв депутат і має можливість впливати на лікарів? По-друге, чому Джемілєв зберігав вогнепальну зброю в будинку, явно не в сейфі, знаючи про психічне захворювання сина? По-третє, чому слідство тривало так довго, хоча картина злочину була зрозуміла з перших хвилин, і чи не втручалися в розслідування представники Меджлісу чи народні депутати?
Вбивство сталося у травні 2013 року, а суд над Хайсером Джемільовим відбувся лише після анексії Криму у травні 2015 року в Росії. Важливо зазначити, що визначення «психічно хворого» для Хайсера вибив саме його батько. За твердженнями тих, хто знайомий із сім'єю, син Джемілєва сидів на важких наркотиках, що видно й на його фотографіях.
Сьогодні Мустафа Абдулджеміль Джемілєв фактично відійшов від справ, передавши керівництво Меджлісом своєму соратнику Рефату Чубарову. Він залишається народним депутатом, але малоймовірно, що зможе пройти на наступний термін, оскільки його електорат залишився по той бік кордону Криму. Йому вже 71 рік, і він уже історична постать. Як і будь-який історичний персонаж, він має чорні плями у своїй біографії. Його роль у розвитку кримськотатарського руху залишається значною, але вона невіддільна від цих темних епізодів.