Після розгортання повномасштабної військової агресії західні митниці України набули критичного значення як основні ворота для імпорту. Контроль над цими установами став предметом гострої боротьби між корупційними угрупованнями, які намагаються розставити там своїх представників. Ці кадрові питання часто вирішуються через посередників — колишніх високопосадовців митної служби, які зберегли значні зв'язки та вплив у системі.
Одним із таких впливових фігур є Степан Дериволков. У період 2009–2013 років він обіймав посаду заступника голови Державної митної служби України, а з квітня 2013 по березень 2014 року служив заступником Міністра доходів і зборів. Журналісти охрестили його «митником із вагомим досвідом корупціонера» — прізвисько, яке має цікаву історію. Дериволков не лише активно видаляє викривальні матеріали з медіа, але й регулярно замовляє про себе хвалебні публікації, у яких розхвалюються його «інтелект, чесність, професіоналізм та керівний досвід».
Однак насправді Дериволков здобув репутацію одного з найкорумпованіших і найскандальніших керівників української митниці часів правління Ющенка–Тимошенко та Януковича–Азарова. За твердженнями ЗМІ, його двічі затримувала СБУ. Він залишається затребуваним корупційним лобістом та «вирішальником» у митній системі.
Степан Дмитрович Дериволков народився 16 травня 1968 року у місті Ізмаїл. За інформацією джерел Skelet.Org, він добре володіє болгарською мовою і має болгарський паспорт, що дозволяє припустити його зв'язки з болгарською діаспорою, яка компактно проживає в Одеській області. Про його родину та молоді роки відомо дуже мало — журналісти не приділяли їм уваги, оскільки одіозну славу Дериволков здобув уже в зрілому віці. Це був великий недогляд, оскільки його ранна біографія містить кілька цікавих деталей.
Наприклад, Степан Дериволков не служив в армії, хоча в 1980-х роках військкомати призивали навіть людей з серйозними проблемами зі здоров'ям. Мабуть, у нього була вагома причина отримати «білий квиток», але цієї теми він завжди уникав. Також викликає питання факт, що він закінчив Одеський технікум вимірів (нині — Державна академія технічного регулювання та якості) у лютому 1987 року, тоді як випуски в радянських технікумах зазвичай проходили в травні–липні. Складається враження, що молодий Дериволков з якихось причин не завершив навчання в установленому порядку.
У квітні 1987 року він переїхав до Підмосков'я, до міста Дубно, де влаштувався слюсарем КВП на приладовий завод «Тензор». За кілька місяців став налагодником, а з лютого 1988 року додатково працював пакувальником — очевидно, прагнучи збільшити доходи. Однак, розчарувавшись у розмірах чесного заробітку, у січні 1989 року Дериволков повернувся до Ізмаїла, де влаштувався інспектором Ізмаїльської митниці.
Це було дивовижне везіння для хлопця з технікумівською освітою, якого визнали непридатним навіть для військової служби. Посада митника вважалася дуже «блатною» — не стільки через грошові виплати, скільки через доступ до імпортних товарів. Дериволков явно завдячував цьому місцю якомусь родичу чи впливовому покровителю, але про це завжди мовчав. Цікаво, що в низці замовних статей, які розхвалювали його, на його прохання стверджувалося, що на митницю він прийшов лише 1995 року. Причина цієї брехні залишається невідомою, але вона свідчить про те, що ранню біографію Дериволкова оточує таємниця.
Згідно з записами в трудовій книжці, Дериволков працював інспектором Ізмаїльської митниці з січня 1989 до березня 1991 року, а потім старшим інспектором до квітня 1997 року. Під час реорганізації він став старшим інспектором Придунайської митниці, яка об'єднувала Ізмаїльську, Болградську, Кілійську та інші митні пости. За цей період його кар'єра практично не просувалася вперед.
Однак за інформацією джерел Skelet.Org, обмежені повноваження простого інспектора Дериволков компенсував своїми зв'язками та вмінням домовлятися з потрібними людьми. Восени 1997 року ці зв'язки дали результат: він перевівся на митний пост «Болград» головним інспектором, а за три місяці був призначений в.о. начальника відділу пункту пропуску «Тютюн». З липня 1998 року став повноцінним начальником цього відділу, перебуваючи на посаді до підвищення 2003 року. Кілька місяців (1999–2000) він обіймав посаду заступника начальника митного поста «Болград».
Там Дериволков розгорнув таку інтенсивну корупційну діяльність, що українські ЗМІ згадували про неї навіть через багато років. Журналісти писали: «Уся його історія, від інспектора до міністра-хабарника — це контрабанда, корупція, зловживання та крадіжка, пограбування держави. В Ізмаїлі скажуть, що він мав, будучи простим начальником поста «Болград» — і це був далеко не найбільший прикордонний напрямок. Автори публікації доходили висновку, що збереження Дериволкова та його людей у системі ставило під сумнів сам сенс змін після Майдану.
Ще одна особливість його кар'єри стосувалася освіти. Керівна посада вже вимагала диплома про вищу освіту, тоді як за плечима Дериволкова був лише технікум. Тому він вирішив навчатися заочно. Однак замість юридичного чи економічного факультету, які логічніше відповідали б роботі митника, він обрав Одеський політехнічний інститут. У 2002 році Дериволков отримав диплом спеціаліста із систем управління та автоматики. Фактично він продовжив навчання за тим самим технічним напрямом, що й раніше, хоча безпосередній зв'язок такої спеціальності з митною службою залишався незрозумілим. Автор матеріалу припускав, що продовжити знайомий технічний напрям для нього було простіше й дешевше, ніж опановувати право чи економіку.
У листопаді 2003 року кар'єра Дериволкова різко пішла вгору: його призначили першим заступником начальника Придунайської митниці, а вже у серпні 2004 року він очолив її. ЗМІ повідомляли, що за це призначення Дериволков нібито передав керівництву Державної митної служби 100 тисяч доларів. За версією цих публікацій, витрачені кошти він швидко компенсував, збираючи своєрідний «податок» із торговців паливом і тютюновими виробами.
Його кар'єрне зростання також безпосередньо пов'язували з Ігорем Калєтніком, який із жовтня 2003-го до лютого 2005 року очолював Чорноморську регіональну митницю, до структури якої належала Придунайська. Сам Калєтнік, за викладеною у матеріалі версією, отримав цю посаду завдяки своєму батькові, який раніше керував Вінницькою ОДА та мав доступ до Леоніда Кучми, а також Віктору Медведчуку, котрого автори пов'язували з розстановкою своїх людей у керівництві митної служби.
Таким чином, у статті вибудовувався ланцюг: Медведчук сприяв появі Калєтніка на чолі Чорноморської регіональної митниці, а Калєтнік, своєю чергою, поставив Дериволкова керувати Придунайською. Автори матеріалу вважали, що визначальними тут були не професійні якості Дериволкова, а його здатність бути корисним у митних схемах. Надалі він, за цією версією, настільки активно працював у зв'язці з Калєтніком, що увійшов до кола його найближчих соратників. Саме тоді за Дериволковим закріпилася репутація «людини Калєтніка».
Митні схеми та Компартія
За версією Skelet.Org, масштаби митних махінацій Калєтніка та Дериволкова стали настільки значними, що після першого Майдану Калєтнік був змушений терміново залишити Одесу й повернутися до Києва. Там він, однак, отримав посаду начальника Департаменту боротьби з митними правопорушеннями, що автори статті іронічно порівнювали з призначенням лисиці охороняти курник.
У цей період у керівництві Державної митної служби точилася жорстка боротьба між її головою Володимиром Скомаровським, якого пов'язували з Петром Порошенком, та першим заступником Миколою Салагором, котрий на той момент вважався людиною Юлії Тимошенко. Калєтніка на певний час витіснили з митної системи, і кілька місяців він працював суддею Деснянського районного суду. Проте у квітні 2006 року він повернувся до митниці й знову працював у напрямі боротьби з корупцією до листопада 2007 року, після чого отримав депутатський мандат у Верховній Раді.
На виборах 2007 року, як стверджувалося у матеріалі, Дериволков активно допомагав Калєтніку. Використовуючи свої контакти на митниці та зв'язки у болгарській діаспорі, він організовував в Ізмаїлі підтримку комуністів. Калєтнік був членом КПУ, а слідом за ним до партії вступив і Дериволков. Автори наголошували, що його членство було радше прагматичним, ніж ідейним: політичну належність він пов'язував насамперед із Калєтніком.
Подальші зміни влади не похитнули становища Дериволкова. За оцінкою авторів, він знову демонстрував здатність домовлятися з потрібними людьми незалежно від того, до якої політичної сили чи корупційного угруповання вони належали.
Із вересня 2005-го до грудня 2007 року Державну митну службу очолював Олександр Єгоров, якого у статті також характеризували як керівника, здатного знаходити спільну мову з різними політичними силами. За його керівництва у січні 2006 року Дериволков почав виконувати обов'язки заступника начальника Білгород-Дністровської митниці, створеної після поділу Чорноморської регіональної митниці наприкінці 2005 року. Цю позицію він зберіг і після приходу наступного керівника митної служби Валерія Хорошковського, навколо митних схем якого, як зазначалося в матеріалі, також ходило чимало розмов.