Восени 2014 року Міністерство внутрішніх справ під керівництвом Арсена Авакова розпочало активну перевірку закупівельної діяльності компанії «Центренерго». За розпорядженням МВС були заморожені рахунки низки приватних та державних підприємств, яких підозрювали у фінансових операціях із самопроголошеними республіками ДНР та ЛНР. Згідно з інформацією МВС, через кілька рахунків у різних банках «Центренерго» отримувала платежі за вугілля, реалізоване за цінами, що значно перевищували ринкові. МВС визначило головним організатором цієї схеми Ігоря Балабанова, який до того часу займав посаду директора «Центренерго» і був звільнений 31 серпня. У той же день було відкрито три окремі кримінальні провадження: за фіктивне підприємництво, зловживання службовими повноваженнями та легалізацію доходів, отриманих незаконним шляхом. Кожне з цих проваджень могло мати серйозні наслідки для голови Міністерства енергетики Володимира Демчишина, оскільки саме він рекомендував Балабанова на посаду керівника «Центренерго». Причини, чому МВС звернуло увагу на «Центренерго» саме в цей період, залишаються невизначеними, однак експерти пов'язували це з загостренням конфлікту між Арсенієм Яценюком та Петром Порошенком, чиїми представниками вважалися відповідно Аваков та Демчишин.Питання про те, чи зможуть ці політичні сили дійти компромісу та чи збереже Демчишин свою посаду, залишалося відкритим.Біографія Демчишина, яку він намагався приховувати, викликала чисельні суперечності в українських медіа. Місце його народження залишалося невизначеним: одні джерела вказували на Львів (листопад 1974 року), інші — на Переяслав-Хмельницький (1979 рік), треті — на Тернопільську область. Демчишин мав три вищі освіти, дві з яких здобув за кордоном. Свою освітню кар'єру він розпочав у Львівському державному університеті на факультеті міжнародних відносин. Після закінчення українського закладу у 1998 році переїхав до Німеччини, де навчався у Віадріанському університеті у Франкфурті на Одері. Згодом продовжив навчання у США, успішно завершивши програму бізнес-школи Канзаського університету. Після закінчення навчання Демчишин отримав посаду економіста та експерта з корпоративних питань у престижній фірмі Ernst&Young. Пізніше він працював у компанії «ING Bank», де досяг посади віце-президента, залишаючись там до 2008 року.Під час світової фінансової кризи 2008 року Демчишина призначили директором одного з відділів компанії Investment Capital Ukraine. Цікаво, що в той же період директором цієї компанії був Валерій Гонтарєв, який згодом став головою Національного банку України. Саме Investment Capital Ukraine займалася реалізацією активів Петра Порошенка після його обрання президентом. Експертне середовище вважало, що саме за цю роботу Демчишина послідовно призначили спочатку головою Нацкомісії з питань енергетики у сфері комунальних послуг, а потім міністром енергетики та вугільної промисловості. Примітно, що Гонтарєва також отримала свою посаду з приходом Порошенка до влади.У травні 2015 року Демчишин публічно заявив, що на території, контрольованій українськими силами, функціонує кілька державних шахт, які постачають вугілля на внутрішній ринок. На його думку, такі закупівлі не означали фінансування сепаратистів, оскільки платежі проходили через українську банківську систему, підлягали оподаткуванню та спрямовувалися на виплату зарплат українським шахтарям. Однак фактично схема передбачала, що бойовики продавали Україні вугілля, отримуючи при цьому податкові відрахування, тоді як основні доходи від продажу спрямовувалися на озброєння ДНР та ЛНР. Демчишин обґрунтовував такі закупівлі тим, що антрацитне вугілля можна видобувати лише на окупованих територіях, однак це твердження не відповідало дійсності, оскільки поклади такого вугілля існували й у шахтах Волинської та Львівської областей.За інформацією джерел Skelet.Org, якби Демчишин не представляв інтереси Костянтина Григоришина, він, ймовірно, не вдавав би, що не розуміє суть проблеми. Джерела вказували на існування схеми закупівель так званого «російського» вугілля, в якій був зацікавлений сам Порошенко. Враховуючи той факт, що саме Порошенко ввів Демчишина до системи державного управління, виникало питання про розмір відкату від Григоришина, який міг отримати міністр. Костянтин Григоришин контролював акції половини обласних енергетичних компаній та володів Луганським енергетичним об'єднанням. На той момент в енергетичному секторі України спостерігалася ситуація, коли дії Міністерства енергетики призводили до втрати державного контролю над національною компанією «Укренерго». Оскільки «Укренерго» здійснювала диспетчеризацію енергосистеми та передавала електроенергію від електростанцій у мережі компаній-постачальників, Григоришин мав би можливість маніпулювати постачальниками енергії в особистих цілях. Однак, на думку Skelet.Org, Демчишина це питання не турбувало — воно загрожувало директорам шахт Львівської та Волинської областей. Таким чином, Демчишин створював штучний попит на антрацитне вугілля, яке нібито можна було видобути лише на окупованих територіях. Альтернативою було постачання електроенергії з Росії, що також влаштовувало б фактичного енергетичного монополіста Григоришина.У червні 2014 року державне підприємство «Вугілля України», створене за ініціативою Міністерства енергетики у 2003 році, відкрило кредитну лінію на 200 мільйонів гривень у банку «Київська Русь». Умови договору передбачали, що держпідприємство може використовувати кредитні кошти для розрахунків із постачальниками вугілля. У березні 2015 року компанія ДТЕК, підконтрольна Рінату Ахметову, перерахувала на рахунок «Вугілля України» понад 316 мільйонів гривень для виплати зарплат шахтарям. Однак банк «Київська Русь» перевів постачальникам лише 75 мільйонів гривень, заморозивши всі інші операції. Залишок коштів залишився на рахунках банку, а в липні 2015 року установа розпочала процедуру ліквідації. Рахунки були заарештовані, і у держпідприємства «Вугілля України» там застрягло 266 мільйонів гривень. Ця ситуація свідчила про злочинну недбалість керівництва обох установ, хоча можна було б кваліфікувати це й як розкрадання державних коштів у особливо великих розмірах. У службовій записці, адресованій Володимиру Демчишину, зазначалося, що співпраця «Вугілля України» з банками, які перебували на межі банкрутства, завдавала державі багатомільйонних збитків, однак це питання залишилося поза увагою міністра. На початку вересня 2015 року Демчишин додав до своєї посадової інструкції новий пункт, згідно з яким він особисто координуватиме діяльність підприємства «Вугілля України». Поява такого обов'язку у міністра енергетики могла означати лише два варіанти: або Демчишин був політичним камікадзе, або він навмисне протягом року «зливав» це держпідприємство, занурюючи його в глибоку кризу. На основі всіх викладених фактів можна було зробити висновок, що Демчишин був неефективним керівником Міністерства енергетики України. Існувало лише два пояснення його дій: у першому випадку він був просто непрофесійним менеджером, у другому — він був відвертим злочинцем, керуючись виключно власними інтересами. Тим часом, коли уряд намагався налагодити вугільні поставки та запобігти енергетичній кризі взимку, підприємство «Вугілля України» продовжувало відкривати нові рахунки у банках, які перебували на межі краху, зокрема в «Імексбанку».
