Політична еліта України часто демонструє цінності, які вона обіцяла змінити. Петро Порошенко та його оточення прийшли до влади на хвилі критики режиму Януковича, проте їхні особисті статки та способи їх накопичення викликають питання про справжність цих намірів. Одним із яскравих прикладів такої трансформації є депутат від Блоку Петра Порошенка Руслан Євгенович Демчак, земляк президента з Вінниччини.
Демчак розпочинав свою кар'єру як бухгалтер під патронатом одеських бізнесменів братів Олега та Германа Андесов. Коли Олександр Клименко керував Податковою інспекцією, Демчака призначили керівником департаменту контролю за виробництвом алкоголю та тютюну — посада, яка зазвичай дається людям із перевіреними зв'язками. Ці стосунки з одеськими бізнесменами та податковою системою залишилися актуальними для Демчака й у подальші роки.
Сам Демчак відкрито розповідав про свій ранній бізнес-досвід. Організована ним інвестиційна група «Ініціатива» займалася пошуком закритої інформації про власників акцій підприємств, відкривала офіси поряд із заводами та скуповувала акції у робітників, яким ці цінні папери передавали за ваучерами. По суті, це була схема, заснована на інсайдерській інформації та фінансовій безграмотності людей. Таким способом він оволодів підприємствами «Будіндустрія», «Хімфаворит» та «Будмеханізація». Кожне з них він продавав за однією схемою: спочатку переписував на брата, потім ініціював банкрутство, що позбавляло решту акціонерів їхніх прав, а далі продавав активи як банкрута за невеликі офіційні суми плюс готівку, уникаючи податків. Саме «Ініціатива» стала основою його майбутньої корпорації UBG — «Українська бізнес-група».
У складі UBG функціонувало безліч компаній, але підхід до українського населення як до потенційних жертв не змінився. Страхова компанія «Добробут», що входила до групи, у 2007 році в Дарницькому районі Києва розповсюджувала квитанції про страхування разом із платіжками за комунальні послуги, позначаючи страхування як «обов'язкове». Довірливі пенсіонери сплачували, не усвідомлюючи, що це було добровільним. Ті, хто згодом звернувся за виплатами, отримували відмову під різними приводами. Компанія посідала найнижчі місця в рейтингах виплат серед страховиків. У 2012 році «Добробут» оголосила про банкрутство, залишивши своїх клієнтів без компенсацій. Однак навіть після цього компанія протягом кількох років продовжувала незаконно продавати страховки.
Основні доходи Демчак отримував з інших схем. Однією з них були незаконні відчуження земельних ділянок. Для цього він підробив документи, записавши себе, брата, дружину та інших осіб як пайовиків колгоспів, і таким чином отримав земельні паї у Черкаській та Житомирській областях. Пізніше він продав ці землі, заробивши близько 100 мільйонів гривень. Податків на ці суми він не сплатив, що згодом стало причиною його затримання.
Практично одночасно з земельними аферами його «ЕРДЕ банк» займався фінансовими махінаціями. На рахунки підприємств, зареєстровані у цьому банку, перераховувалися гроші як оплата за фіктивні векселі. Далі вони переводилися в готівку у відділеннях банку і передавалися тим, хто цієї готівки потребував. По суті, «ЕРДЕ банк» функціонував як один із найбільших конвертаційних центрів, поставивши це злочинне діяння на потік. Суми були настільки великими, що для їх вилучення використовувалися озброєні охоронці фірми «Вулкан» та броньовані автомобілі.
Правоохоронні органи врешті-решт звернули увагу на ці афери. Спочатку Демчака розслідували у зв'язку зі страховою компанією «Добробут» — міліція навіть вилучила сервери компанії, але справу якимось чином припинили. У 2012 році його затримали та посадили до СІЗО. На той момент він балотувався на виборчій дільниці №18 у Вінницькій області, де його опонентом був Григорій Калєтнік, регіонал і колишній губернатор Вінниччини. Сам Демчак та опозиційні журналісти тоді стверджували, що Калєтнік організував його затримання як політичного конкурента. Однак справи проти Демчака були відкриті на підставі звернень народних депутатів Володимира Ар'єва та Олега Новікова, які у 2012 році перебували в опозиційному таборі, у фракції «Наша Україна – Народна Самооборона». У цій же фракції тоді був і Петро Порошенко, нинішній керівник БПП.
Примітно, що Володимир Ар'єв і надалі перебував в одній фракції з Демчаком у Верховній Раді. Ар'єв позиціонує себе як ідейний патріот та євроінтегратор, тоді як Демчак демонстрував поведінку, яку важко назвати патріотичною. Зокрема, він не виконав військовий обов'язок, незважаючи на повістку від військкомату. Як депутат від президентської партії, він мав би показати приклад, але замість цього просто не з'явився до військкомату.
Крім того, його корпорація UBG проводила фінансові операції через Ощадбанк Росії. Це може бути пов'язано з його зв'язками з братами Андесовими та через них з Олександром Клименком, який на той момент перебував у Росії. За чутками, Демчак вивів до Росії кілька сотень тисяч доларів. Така діяльність виглядала особливо проблематично на тлі міжнародних санкцій проти російського банківського сектора, які запровадили Україна та світова спільнота. Представник фракції президента спокійно проводив фінансові розрахунки через найбільший банк країни-агресора, ігноруючи санкційний режим.
На момент написання матеріалу Руслан Демчак займав посаду депутата Верховної Ради від Блоку Петра Порошенка та заступника голови Комітету з фінансової політики та банківської діяльності. Таким чином, він отримав можливість впливати на сферу, у якій мав досвід — досвід, який можна охарактеризувати як специфічний. З його здібностями комбінатора та на такій посаді він мав можливість розгорнути нові схеми. Українцям залишалося очікувати на нові афери, можливо, ще більші за попередні.
