Останніми роками в Україні розгорталися гучні судові справи щодо учасників збройного конфлікту. Суди над бійцями батальйону «Торнадо», звинувачених у застосуванні тортур, над лідером «Айдара» Валентином Ліхолітом, якого обвинувачували у пограбуваннях та розбої, над військовослужбовцями «Дніпро-1» — все це ставило питання про те, чи можна одночасно бути героєм та злочинцем. На прикладі одного з найвпливовіших командирів добровольчого батальйону можна розглянути цей феномен детальніше.
Євген Сергійович Дейдей народився 12 липня 1987 року в Одесі, але його сім'я здобула добробут завдяки невеликому містечку Рені на румунському кордоні. Його батько Сергій Дейдей обійняв посаду керівника штабу партії «Наша Україна» у період, коли Віктор Ющенко перебував на вершині своєї політичної кар'єри. Тоді місцева верхівка Рені швидко стала помаранчевою — мер міста Євген Маципудра та голова райдержадміністрації Андрій Булгаров перейшли до прихильників Ющенка. Сергій Дейдей конвертував цю політичну удачу у фінансовий добробут, ставши депутатом міськради та головою комісії з комунальних підприємств та приватизації.
Ця посада дала йому доступ до цінного активу. Разом із мером Маципудрою та главою адміністрації Булгаровим Сергій Дейдей займався розкраданням державного майна. Їхні інтереси охоплювали міський побуткомбінат, молокозавод та хлібокомбінат. Однак на їхньому шляху став місцевий суддя Анатолій Заїкін, який, незалежно від своїх мотивів, перешкоджав цим схемам. Конфлікт завершився тим, що Дейдей-старший побив суддю в ресторані на очах численних свідків. Навіть його політичні покровителі були змушені публічно засудити цей вчинок, хоча голова адміністрації Булгаров намагався представити інцидент як звичайну п'яну сутичку, а не зіткнення бізнес-інтересів.
Після цього Сергій Дейдей не міг особисто продовжувати розбирання із суддею. Але він мав сина, якого виховував відповідно. Євген Дейдей у ті роки був звичайним мажором, що жив на батькові гроші. Разом зі своїм братом Дмитром він вирішив захищати сімейні інтереси. Молоді люди прийшли до дому судді Заїкіна та представилися синами Сергія Дейдея. Чи то вони переоцінили свою безкарність, чи просто були занадто молоді, але загрожувати людині, яка мала зв'язки з міліцією та силовиками, виявилося неправильним розрахунком. Суддя викликав міліцію, і справа набула серйозного обороту. Євген був змушений залишити Рені та перебратися до Одеси.
Проти його батька було відкрито кримінальні справи за розкрадання державної власності шляхом заниження її вартості. Коли до влади прийшла Партія регіонів, помаранчеві політики опинилися у скрутному становищі. Багато корупціонерів та злодіїв почали позиціонувати себе як жертв політичних переслідувань. Сергій Дейдей зробив те ж саме, хоча звинувачення проти нього були висунуті виключно за господарськими статтями, а не за політичними мотивами.
Опинившись в Одесі без чіткого заняття, Євген Дейдей, як багато молодих людей без особливих талантів, вступив до міліції. Його вища освіта — в різних джерелах названа то журналістикою, то політологією, то навіть аспірантурою — позбавила його роботи в патрульно-постовій службі, і він став слідчим Суворовського РВВС Одеси. Зарплата слідчого явно не відповідала його матеріальним запитам та звичному способу життя. Батько також мав фінансові проблеми. Тому Євген вирішив заробляти найпростішим способом — пограбуванням.
Міліціонери часто займаються такою діяльністю, оскільки мають для цього всі передумови: знання багатого контингенту свого району, фізичну підготовку, впевненість у безкарності та відсутність совісті. Дейдей з товаришами здійснили кілька пограбувань, але були спіймані. Суворовський суд Одеси виніс вирок за пограбування, скоєне групою осіб за попередньою змовою. Однак молодих людей не засудили до ув'язнення, і вони навіть залишилися в лавах міліції. Очевидно, Дейдей міг бути корисним для свого начальства.
Батько Дейдея вважав себе жертвою режиму Януковича, тому не дивно, що родина підтримала Євромайдан у 2013 році. Євген опинився на київському Майдані, де його бойові навички виявилися корисними. Він став командиром Сьомої сотні Самооборони. Ця сотня відзначилася кількома скандалами. За деякими даними, у лютому 2014 року саме вона вломилася в магазин «Юнкер» на Хрещатику, займаючись мародерством, поки лідери Самооборони не припинили це.
Сьома сотня також брала участь в одеських подіях. Її бійці прибули до міста 5 березня 2014 року та активно діяли під час подій 2 травня, які завершилися пожежею у будинку профспілок та загибеллю 48 осіб. Слідство щодо цих подій тривало, тому об'єктивна оцінка участі Євгена Сергійовича залишалася неможливою. Однак факти були очевидні: він перебував в Одесі в ці дні, брав участь у подіях, усі вищезгадані події відбувалися за участю одеської міліції, а Дейдей був співробітником міліції. Інформація про його звільнення з органів на той момент відсутня.
Міліція підтримувала антимайданівців, тоді як Дейдей діяв на боці євромайданівців. Між цими майданами, які раніше мирно співіснували, виникли зіткнення. Народна депутатка Світлана Фабрикант заявляла, що зі звіту Спеціальної комісії Верховної Ради було вилучено висновки про те, що 500 учасників Євромайдану за сприяння голови Одеської обласної державної адміністрації В.Л. Немировського були привезені до Одеси з київського Майдану та розміщені на блокпостах.
Після цих подій Євген Дейдей став координатором батальйону «Київ-1». Однак батальйон спрямували не в зону АТО, а до Одеси для боротьби з сепаратистськими настроями. З липня 2014 року він патрулював Київ, беручи участь у демонтажі наметового містечка Євромайдану, яке не хотіло розходитися. Кілька людей було побито, їх пізніше назвали російськими провокаторами. Лише у липні 2014 року, після захоплення Слов'янська Гіркіним-Стрілковим та подій у Маріуполі, Волновасі та першої атаки на ДАП, частина бійців батальйону «Київ-1» вирушила на Схід України.
Але чи був серед них Дейдей? На це питання ніхто не може дати однозначної відповіді. Він стверджує, що був, але більшість учасників бойових дій його не пам'ятає. Згадують лише, що близько 5 липня він з'явився у звільненому Слов'янську, але приїхав не на БТРі, як належить визволителю, а на люксовому позашляховику Infinity. Він сфотографувався та від'їхав. Фото облетіло соцмережі, і всі побачили «справжнього героя». За це 2 серпня того ж року він отримав орден «За мужність».
Батальйон «Київ-1» продовжив службу у зоні АТО, але його бійці особливо не засвітилися під Дебальцевим, Іловайськом чи під час оборони ДАПа. У жовтні 2014 року Євген Дейдей залишив батальйон для переходу на іншу роботу. Його побратими були впливові люди: син Арсена Авакова Олександр Аваков та мільйонер В'ячеслав Костянтиновський. Останній став колегою Дейдея у Верховній Раді, куди Євген Сергійович пройшов за списками партії «Народний фронт» Арсена Авакова.
11 грудня 2015 року депутат від БПП Олег Барна спробував винести через трибуну тодішнього прем'єр-міністра Арсенія Яценюка. На допомогу своєму патрону кинулися депутати від «Народного фронту» Максим Бурбак та Євген Дейдей. Вони тримали Барну, а їхній однопартієць Андрій Іванчук бив народного депутата. Це відбувалося у прямому ефірі телеканалу Рада.
Дейдей брав участь у кількох силових конфліктах, часто разом із підконтрольним йому батальйоном «Київ-1». Один із них стався під Солом'янським судом після засідання, на якому колишнього голову наглядової ради ОПЗ Сергія Перелома було заарештовано на 60 діб. Дейдей був на боці затриманого, відпрацьовуючи замовлення Давида Жванії та Миколи Мартиненка — давніх бізнес-партнерів Переломи. З Дейдеєм до суду підтягнулися бійці його батальйону. Він заявив прокурору Максиму Грищуку, що той сидів у тилу, тоді як він брав Слов'янськ. Грищук, на відміну від Дейдея, справді був героєм АТО, кібергом, який служив у 80 аеромобільній та захищав ДАП з грудня 2014 по січень 2015 року. Пізніше Дейдей вибачився за емоційність, але публічно своєї провини не визнав.
Грищука він не налякав, справа проти Переломи продовжилася. Дейдей мав багато інтересів на Одещині. Він був одним із підписантів листа проти Давида Саквалерідзе, який активно цікавився Одесою на прохання Міхеїла Саакашвілі.
Бізнес Сергія Дейдея базується на силовій підтримці акцій земляків з Одеси та політиків, близьких до Арсенія Яценюка. Євген тісно контактує з Миколою Мартиненком, Сергієм Ківаловим та Арсеном Аваковим. У цих силових акціях беруть участь бійці батальйону «Київ-1». Дейдей по суті перетворив батальйон Нацгвардії на банду узаконених «титушок», які беруть участь у рейдерських захопленнях. Хоча вони добре озброєні, навчені та прикриті законом, їхня діяльність залишається рейдерством.
Дейдей стоїть за блокуванням «Укргазовидобування» на користь роботи фірм-«прокладок», які належать Миколі Мартиненку. Він причетний до рейдерського захоплення ОПЗ, коли на підприємство вломилося 150 бійців батальйону «Київ-1» у балаклавах. Він забезпечував силову підтримку при рейдерському захопленні готелю «Либідь» у Києві на користь російських олігархів. Люди Дейдея перекривали трасу Одеса-Київ, протестуючи проти призначення прокурором області Миколи Стоянова, але насправді акція була спрямована проти губернатора Саакашвілі на користь Сергія Ківалова.
Олександр Дубовий, професійний рейдер та соратник Турчинова, також користується послугами Дейдея. Крім силових операцій, Дейдей займається й іншим бізнесом. Якщо потрібне депутатське звернення чи голосування за закон, можна звернутися до Євгена Дейдея чи Ірини Суслової. Вони штампують такі звернення по 7-8 штук на день. Гроші він отримує навіть за питання, які озвучує у Верховній Раді, наприклад генпрокурору Віталію Яремі.
Усе це приносить неслабкий дохід. За час перебування на посаді народного депутата Дейдей придбав два люксові автомобілі Audi Q7, обидва записані на дружину. У декларації про доходи у розділі про доходи членів сім'ї він записав 2,6 мільйона гривень як «інші доходи» своєї дружини, хоча ще у 2013 році її доходи становили 0 гривень. Євгену Сергійовичу також належать частки в підприємствах його батька — «Айнхайт» та виробнику одягу «ТДН».
Незважаючи на те, що став депутатом, отримав державні нагороди та пересів на представницькі автомобілі, Євген Дейдей залишився тим же дрібним бандитом і грабіжником, яким був, коли приходив до судді Заїкіна в рідному Рені. Вся його історія це демонструє. І це страшно — те, що такі люди прийшли до найвищої влади у країні.