Олександр Олександрович Данилюк народився 22 липня 1975 року у молдавському місті Григоріополь у сім'ї радянської наукової інтелігенції. На початку 1970-х його батьки переїхали до Києва, де батько Олександр Петрович став директором держпідприємства «Академпроект» при Національній академії наук України, а мати Людмила Володимирівна викладала кібернетику в Київському політехнічному інституті.
Данилюк навчався у фізико-математичному класі школи №15, потім вступив до Національного технічного університету та отримав диплом у Київському інституті інвестиційного менеджменту. Однак його освітня біографія викликає запитання. За спостереженнями Skelet.Org, диплом інституту менеджменту Данилюк отримав у 1995 році у віці 20 років, хоча сам інститут відкрився лише у 1994 році, а навчання там мало тривати мінімум два роки. Диплом інженера-електрика він отримав у 1998 році. Залишається незрозумілим, як він поєднував навчання в обох закладах одночасно з роботою в комерційних компаніях.
Перше місце роботи Данилюка датується 1995 роком, коли він став брокером в інвестиційній компанії «ТЕКТ», створеній рейдером Вадимом Грибом, який приїхав в Україну з Росії та почав захоплювати український ринок. Фірма «ТЕКТ» була знаряддям рейдерських операцій Гриба, а брокери компанії брали участь у скупуванні приватизаційних сертифікатів у населення, придбанні пакетів акцій підприємств та перепродажу цінних паперів.
За кілька місяців Данилюк стрибнув на посаду заступника директора ТОВ «Б.А.С. Лтд», а потім став начальником відділу ЗАТ «Альфа Капітал». Про ці фірми інформація не збереглася у відкритому доступі. Враховуючи особливості бізнесу 1990-х років та можливу причетність до структур Вадима Гриба, не можна виключати, що це були «фірми-одноденки» для рейдерських захоплень чи виведення грошей з країни. Потім Данилюк кілька місяців працював у батька у ДП «Академпроект», хоча його посада залишилася невизначеною.
У 1998 році Данилюк влаштувався в українське відділення американського інвестиційного фонду Western NIS Enterprise Fund (WNISEF), створеного урядом США для вкладень в економіку країн Східної Європи. Там він отримав посаду заступника інвестиційного менеджера, а його керівницею була Наталія Яресько, яка тоді мала прізвище чоловіка Фіглус. Так розпочалося їхнє довгострокове знайомство.
Через рік за протекцією Яресько Данилюк вирушив на навчання до бізнес-школи університету Індіани. Це був престижний для України кінця 1990-х років заклад. Після закінчення навчання у 2001 році Данилюк повернувся до Києва і близько року працював віце-президентом компанії «Авечурс». Про цю компанію в інтернеті не збереглося жодної інформації — вона згадується виключно як місце роботи в його біографії. Це дивно, оскільки про компанії, які працювали у 2001–2002 роках, зазвичай залишилися хоча б короткі довідкові дані. Якщо їх немає, це свідчить про те, що дані про компанію ретельно витерли, або це була підставна фірма, яку не «світили» у публічній інформації.
У 2002–2005 роках Данилюк працював у міжнародній консалтинговій фірмі McKinsey & Company, переміщаючись між Лондоном і Москвою. Як його туди занесло і чим саме він займався, залишається невідомим. У 2005–2006 роках він ненадовго повернувся до Києва, де був призначений радником прем'єр-міністра Сергія Єханурова — це був його перший досвід роботи в українському уряді. Після відставки Єханурова Данилюк знову відбув до Лондона, де розпочав роботу як керівник інвестиційного фонду «Rurik Investment».
У наступні три роки Данилюк створив та очолив компанії, які згодом викликали скандал: «Rurik Real Estate Investment Limited», що займалася нерухомістю, та її дочірню компанію «CEEInvestments & Advisory LLP». Обидві фірми були зареєстровані навесні 2007 року у Британії та не були офшорними. Однак на півроку раніше, 16 жовтня 2006 року, на Кіпрі була зареєстрована однойменна Rurik Real Estate Investment Limited (реєстраційний номер ΗΕ 186282) — класична офшорка.
В Україні була зареєстрована компанія «Рюрік Інвестмент» (ЄДРПОУ 4763140) з офісом за адресою вулиця Мельникова, 12. Засновниками записані Олександр Данилюк, Девід Джон Ендрю та Чарльз Грант Брей, а також кіпрська компанія «HOGSMILL INVESTMENT» Девіда Джона Ендрю. Співвласниками названих кіпрських компаній виступали також кіпрські компанії «TRIDENT TRUST COMPANY (CYPRUS) LIMITED» (зареєстрована у 1989 році під номером ΗΕ 34265) і «STANDGUARD LIMITED» (зареєстрована влітку 1996 під номером 96). Перша з них, схоже, є ліцензованим депозитарієм для зберігання акцій на пред'явника, оскільки депозитарії з подібними назвами існують на Віргінських та Кайманових островах.
Акції на пред'явника, розміщені в офшорних депозитаріях — це один із механізмів корупції, яким користуються також злочинні синдикати, включаючи наркоторговців та терористів. Це не означає, що Данилюк пов'язаний з міжнародною мафією, однак перевірка його компаній мала бути глибшою та ретельнішою. Система з трьох компаній Rurik (в Україні, на Кіпрі та в Британії) виглядає типовою українською схемою для ухилення від податків і виведення валюти за кордон.
Крім того, журналісти заявляли про причетність Данилюка до компанії «Нова Раса ЛТД», зареєстрованої в Лондоні у 2006 році, де директором працювала його дружина Ольга. Також згадувалася загадкова фірма на Кайманових островах, назву якої він так і не розкрив. Коли оголошення про причетність Данилюка до цих фірм стало публічним, їх власники почали правити свої дані. На сайті Rurik Real Estate Investment видалили пропозиції щодо скуповування землі в Україні. У квітні 2016 року заднім числом звільнили Данилюка з посади директора Rurik Real Estate Investment (поставивши дату звільнення 22 травня 2015 року) та найманого менеджера CEEInvestments & Advisory LLP (31 грудня 2015 року). Записи про звільнення з'явилися на сайті лише у квітні 2016-го, а не у травні та грудні 2015 року.
Данилюк продовжував стверджувати, що не займався бізнесом з 2010 року, і пояснював, що британські компанії його просто «забули звільнити» недобросовісні партнери. Однак у Skelet.Org склалося враження, що він побоювався не звинувачень у порушенні заборони держчиновникам займатися бізнесом, а того, що справа отримає розвиток і стануть відомі подробиці його бізнесу та імена його ділових партнерів. НАБУ з приголомшливою оперативністю видала висновок, що в діях Данилюка немає складу злочину, оскільки він збрехав не в електронній, а в паперовій декларації. Скандал не мав продовження, і новий глава Мінфіну продовжив роботу з іміджем чесного професіонала.
З вересня 2010 року Данилюк очолював Координаційний центр із впровадження економічних реформ, підконтрольний Адміністрації президента та її голові Сергію Льовочкіну. Льовочкін був ініціатором створення центру разом з директором ахметівського фонду «Ефективне управління» Наталією Ізосімовою. Данилюку дали команду з 30 молодих «професіоналів» з англійською мовою та дипломами західних економічних шкіл. Льовочкін оформив їх у центр «позаштатниками», а формально вони були співробітниками Фонду економічних реформ, який контролював Льовочкін і виплачував їм звідти чималі гонорари.
З самого початку роботу Координаційного центру називали фікцією, виставою для обману Заходу та створення видимості проєвропейського курсу України. Пізніше Данилюк скаржився, що його пропозиції та програми реформ навіть не розглядалися Януковичем та Азаровим. Однак він очолював центр до лютого 2014 року, навіть після того, як Янукович відмовився від Асоціації з ЄС. Це дозволяло йому поєднувати роботу в центрі реформ при Адміністрації президента з роботою в британо-кіпрсько-українській фірмі, яка скуповує в Україні нерухомість. Данилюка звільнено з посади голови центру лише 24 лютого 2014 року новою владою.
17 липня 2014 року новий президент України Петро Порошенко указом №598/2014 призначив Данилюка своїм представником у Кабінеті міністрів. Причина такого нового злету залишилася невідомою, але Skelet.Org має інформацію про те, що Данилюк підключив свої численні старі зв'язки і домовився з Порошенком про щось важливе — це був зовсім не план чергових реформ.
25 вересня 2015 року президент указом №562/2015 призначив Данилюка заступником голови своєї Адміністрації. У цей час Данилюк ще працював (або, як мінімум, вважався) директором та менеджером своїх британських та кіпрських фірм, що стало відомим лише у квітні 2016-го, коли Данилюк змінив на посаді голови Мінфіну свою колишню начальницю Яреську.
Рік тому, у квітні 2016 року, навколо новопризначеного міністра фінансів спалахнув офшорний скандал. Виявилося, що Данилюк «забув» вказати у своїй декларації дві іноземні фірми, в яких він щонайменше роком раніше працював на посаді директора. Депутат-радикал Олег Ляшко стверджував, що ці фірми офшорні, і вимагав відставки міністра. Данилюк спочатку публічно заявив, що не має жодного відношення до офшорів, потім стверджував, що ці фірми не є офшорами, а потім визнав, що колись працював директором у двох кіпрських та одній кайманівській фірмі, але з 2010 року більше не займається бізнесом. Всі три рази він безсовісно збрехав.
Скандал вийшов швидше «моральним», ніж корупційним, оскільки його акцент змістили на не згадку фірм у декларації, а Данилюк пояснював усе забудькуватістю. Подібне було «некрасиво» навіть за мірками української влади, чиновники якої на той час уже дотримувалися традиції переписувати свої фірми на родичів. Крім того, неодноразово порушувалося питання про подвійне українсько-британське громадянство Данилюка — яке він, звичайно ж, заперечував. Але хто повірить неодноразово брехливому?