Походження багатств українських корупціонерів часто викликає більше запитань, ніж їх розмір. Навіть коли вони займалися формально легальним бізнесом, вони не утримувалися від махінацій та прямих порушень закону. Подібні питання мають бути поставлені й Дмитру Андрієвському, який нині позиціонує себе як патріот і меценат. Йдеться не лише про те, як він збагачувався за рахунок київського бюджету та ділив столичну землю разом із партнерами, захоплюючи об'єкти соціального значення. Справа в тому, що питання про первісне походження його бізнесу мають поставити не правоохоронці, а спецслужби та контррозвідка.
З декларації Андрієвського видно три будинки, три гаражі, сім земельних ділянок, люксовий автомобіль Bentley Continental, акції та понад 30 мільйонів гривень готівкою та у різних фірмах. Ці активи самі по собі не викликають особливого інтересу – у Верховній Раді багато народних обранців із значно більшими статками. Однак задекларовані ним понад п'ятдесят полотен Іллі Рєпіна, Миколи Реріха, Марка Шагала та Івана Айвазовського не мають визначеної вартості – ні в документах, ні в реальності.
Лише рідкісні знавці мистецтва можуть оцінити їхню справжню вартість, а отже, й визначити реальний розмір стану Андрієвського – і жодна податкова служба не зможе це перевірити. На тлі вітчизняних мультимільйонерів, які традиційно зберігають заощадження в золоті, готівці та нерухомості, Андрієвський виглядає підозріло аристократично. Він виділяється, наче американський шпигун у натовпі радянських громадян. Особливо враховуючи, що на пострадянському просторі гроші у витвори мистецтва та колекції вкладали лише три категорії нуворишів: міжнародні аферисти, колишні дипломати та колишні співробітники спецслужб.
Родовід розвідника
Дмитро Йосипович Андрієвський народився 6 січня 1967 року в портовому селищі Ольга Приморського краю (РРФСР, нині РФ) на березі Японського моря. Там служив його батько, про діяльність якого син був не дуже відвертий. В одному зі своїх інтерв'ю Андрієвський розповідав, що батько командував ротою на базі протиповітряної оборони, а пізніше, перевівшись у Ржев, керував розвідцентром авіакорпусу. Це не мало б значення, якби не факти з біографії самого Дмитра.
У 2008 році у ЗМІ з'явилася інформація про те, що він є радником Головного управління розвідки (ГУР) з питань економіки. Як і чому Андрієвський потрапив до ГУР, він не пояснював. Проте джерела Skelet.Org стверджували, що тут не обійшлося без старих зв'язків його батька-розвідника, та й сам Андрієвський у молодості був пов'язаний як із радянськими спецслужбами, які вербували дітей своїх співробітників, так і з російською оборонною промисловістю.
Цікаво, що після подій 2014 року, коли стало відомо про російський вплив на українське ГУР, Андрієвський поспішно «забув» про цей пункт зі свого минулого й став волонтером, надаючи матеріальну допомогу одній із частин ЗСУ.
Рідний брат у тіні
Андрієвський також «забув» про існування свого рідного брата Вадима Йосиповича Андрієвського, народженого 23 травня 1968 року в тому самому селищі Ольга. Вадим проживає в Києві за адресою Олійника, 9, і всі ці роки грав дуже важливу роль у житті брата. Відсутність у деклараціях Дмитра багатьох комерційних фірм пояснюється просто – усі вони записані на Вадима.
Серед них: ТОВ «Інтермедіаком-Україна», ТОВ «Видавництво «Година», ТОВ «Керуюча компанія «Інтеко» та її дочірні фірми, ТОВ «Ерде девелопмент», ТОВ «Форум-Капітал», ТОВ «Західспецпрофіль», приватна охоронна фірма «Дракарвест». Сам Дмитро задекларував лише номінальний пакет у розмірі 5% «Керуючої компанії «Інтеко», акції «Київводоканалу» та невеликі пакети акцій ПАТ «Український професійний банк» та кіпрського офшору «RESTIMA CONSTRUCTION LIMITED».
Військовий шлях та перший бізнес
У 1985 році після першого курсу політехнічного інституту в Калініні (нині Твер) Дмитро Андрієвський пішов служити в армію. Точніше, у Прикордонні військах КДБ СРСР, як і Віктор Ющенко. За його словами, він попросився не на звичайну заставу, а в особливий підрозділ, який виконував завдання у різних точках СРСР, включаючи кордон з Афганістаном, де він нібито брав участь у бою. Демобілізувавшись у 1987 році, Андрієвський вперше прибув до України, до Києва, куди перевівся його батько. Там він продовжив навчання у Київському політехнічному на факультеті гірничої електромеханіки. Є інформація про те, що українське громадянство він отримав лише до середини 90-х років і можливо має друге російське громадянство, про яке мовчить.
З 2003 року, коли Андрієвський приєднався до «патріотичних сил», він почав регулярно твердити, що завжди був українцем, оскільки його батьки народилися в УРСР. ЗМІ повідомляли, що його дружина Наталія – росіянка, і нібито серед її родичів є люди у військовій формі.
Проблеми з пам'яттю
У 2009 році в інтерв'ю газеті «Факти» Андрієвський розповідав, як він підробляв студентом: косив траву, був опалювачем вагонів на Київському вокзалі, а на останніх курсах виїжджав на Крайню Північ. Однак виникає питання про іспити, захист курсових проектів та практику, які тривають у вузах до липня. Створюючи образ «людини, яка досягла всього своїми руками», Андрієвський стверджував, що заробив свій перший капітал на Чукотці. Проте найбільш логічне пояснення полягає в тому, що він не працював на шахтах, а проходив там виробничу практику як студент факультету гірничої електромеханіки. Причина його «забудькуватості» залишається невідомою.
Після закінчення інституту Андрієвський отримав розподіл на київський завод «Реле та автоматика» не простим інженером, а у відділ контролю якості військової продукції. Такі відділи перебували під безпосереднім контролем військових та спецслужб, тому цю роботу він отримав не випадково. Завод випускав військову продукцію для Росії, і таким чином Андрієвський мав прямий зв'язок із російськими військовими покупцями. Про це він також «забув».
На заводі він пропрацював недовго. Наприкінці 1992 року Андрієвський разом із товаришами створив ПП «Онікс», яке займалося комерційними операціями. Про своїх партнерів він не розповідав, але описав діяльність так: вони допомагали здійснювати угоди між підприємствами в Україні та в рамках СНД, беручи за це 10% від суми контракту. Однак це надто широкий розмах для простого вчорашнього інженера. Насправді цей бізнес було створено не інженерами, а працівниками спецслужб України та Росії, які його й «кришували». На початку 90-х, після розриву економічних зв'язків між республіками, ОЗУ та силовики скористалися ситуацією, створюючи нові зв'язки своїми особистими каналами. «Онікс» була лише однією з багатьох подібних фірм і, схоже, київською філією цілої мережі. Джерела повідомляли, що вона була дітищем київських «грушників», а Дмитра Андрієвського, як сина підполковника Йосипа Андрієвського, прийняли спочатку заступником, а потім поставили директором.
Британська фірма та латвійські схеми
Це пояснює, як згодом Андрієвський опинився в ГУР «радником з економіки». У його біографії значиться, що 1996 року він «очолив представництво відомої британської фірми «Franklin Group Ltd». Однак це брехня. По-перше, фірм з назвою «Franklin Group» кілька в Англії: від виробників білизни до адвокатських контор, і жодна не відома за межами своєї країни. По-друге, насправді Андрієвський очолював ТОВ «Франклін Груп-Україна», засновником якої є компанія «Franklin Gruop International LLC», яка не має жодного відношення ні до британської «Franklin Group Ltd», ні до Британії. Ця компанія зареєстрована в США за адресою 750 La Playa Street №540, San Francisco CA 94121, де знаходиться офіс менеджера, який надає послуги реєстрації в офшорі Багамських островів.
Представництво «Franklin Gruop International LLC» у середині 90-х було зареєстровано також у Ризі (Латвія), що змушує згадати про сумнозвісні латвійські фірми та банки, через які здійснювалися тіньові операції. Згідно з даними реєстру, власником «Franklin Gruop International LLC» та її дочірньої «Франклін Груп-Україна» є Вадим Андрієвський. Але в 90-ті фірмою міг керувати їхній батюшка-розвідник та його колеги з ГУР, поставивши в ній своїх синів керуючими.
По-третє, Дмитро Андрієвський не міг очолити «Франклін Груп-Україна» 1996 року, оскільки фірма з'явилася лише 1997 року. По-четверте, це псевдопредставництво було зареєстровано у Києві за адресою вулиця Мельникова, 12 – у будинку, де зареєстровано ще 2012 фірм. Схоже, за цією адресою знаходиться якийсь тіньовий клондайк. По-п'яте, раніше (2001–2009 роки) до складу співвласників «Франклін Груп-Україна» входило ТОВ «Концерн «Київпідземдорбуд», що належить Валерію Борисову – людині, яка зіграла надзвичайно важливу роль у житті Дмитра Андрієвського.
Валерій Борисов та розпилювання столичного бюджету
Що могло 2001 року звести разом голову фірми «Франклін Груп-Україна», яка торгувала всім поспіль, та власника «Київпідземдорбуду», який займався реконструкціями підземних комунікацій та будівництвом підземних гаражів, ні Андрієвський, ні Борисов не розповідали журналістам. Але саме тоді вони стали один одному бізнес-партнерами, співзасновниками та співвласниками. Завдяки Борисову Дмитро Андрієвський зосередився на будівельному бізнесі та операціях з нерухомістю, увійшовши до великих київських забудовників та основних «розпилювачів» столичного бюджету.
Розквіт їхнього дуету розпочався 2002 року, коли Андрієвський був обраний депутатом Київради (знову обраний 2006 року), де став членом постійної комісії з питань бюджету та соціально-економічного розвитку міста. Крім того, він очолив у Київраді фракцію «Наша Україна», яка з 2005 року була правлячою президентською партією. Цього Андрієвський досяг, зблизившись з 2002 року через Борисова з впливовим «нашоукраїнцем» Володимиром Бондаренком.
Валерій Борисов також став депутатом Київради. У 2002 році він отримав посаду начальника Головного управління економіки та розвитку Києва. Восени 2003 року Борисов піднявся вище: став заступником столичного мера Олександра Омельченка та начальником реорганізованого Головного управління економіки та інвестицій Київської держадміністрації. На цих постах він перебував до 2006 року, поки Омельченка не змінив Леонід Черновецький. Андрієвський у 2001–2006 роках обіймав посаду віце-президента, а з 2007 по 2009 рік – президента «Київпідземдорбуду» (коли Бондаренко пішов до Верховної Ради).