Кар'єрний злет львів'янки Лілії Гриневич розпочався зі скромних посад у школах рідного міста та завершився крісельцем міністра освіти і науки України. Протягом десяти років вона піднялася від звичайної вчительки до директора столичного навчального закладу, а згодом до керівника освітньої галузі держави. Однак цей успіх супроводжувався численними скандалами, звинуваченнями у плагіаті, корупції та незаконних дій.
Гриневич Лілія Михайлівна народилася 13 травня 1965 року у Львові. Вона здобула дві вищі освіти: спеціальність біохіміка-викладача та економіста-менеджера. Під час навчання у Львівському національному університеті імені Франка вона співала у хорі «Черемош», чим згодом часто пишалася. За її словами, виконання українських пісень у середині 1980-х років було справжнім подвигом.
Трудову діяльність Гриневич розпочала ще студенткою у 1987 році на посаді лаборантки кафедри біохімії біологічного факультету. Через чотири місяці вона отримала посаду вихователя групи продовженого дня у школі № 70 Львова. Через рік почала викладати біологію. Після чотирьох років викладацької роботи у 1992 році стала заступником директора з національного виховання у ЗОШ № 7. У 1994 році перейшла на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи у старших класах спецшколи № 53.
Поворотним моментом у житті Гриневич стало переселення до Києва у 2002 році. Разом із чоловіком, також учителем, вона залишила Львів за запрошенням Віталія Журавського, який пізніше став радником Віктора Януковича та нардепом від Партії регіонів. У той час Журавський займав посаду держсекретаря Міністерства освіти та науки, а потім був призначений першим заступником міністра. Саме тоді Гриневич отримала посаду старшого викладача кафедри менеджменту освіти в «Інституті економіки та права «Крок». Одночасно вона працювала директором Центру тестових технологій Міжнародного фонду «Відродження» за сумісництвом.
Згодом Гриневич створила Український центр оцінювання якості освіти та стала його директором. Коли Журавський отримав посаду заступника голови Київської міської державної адміністрації, Гриневич залишила роботу і завдяки його протекції увійшла до «молодої команди» мера Леоніда Черновецького. За словами соратників, вона отримала посаду начальника Головного управління освіти та науки КМДА не лише завдяки Журавському, а й через своїх родичів, які мали спільний бізнес із пастором «Посольства Божого» Сандеєм Аделаджа, що мав безпосередній вплив на Черновецького.
Під час роботи у команді Черновецького Гриневич накопичила основний капітал. За часів мера активно розвивалися псевдобожійні фонди при школах та дитсадках Києва, в які батьки та бізнесмени вкладали значні суми. Частина коштів йшла на оплату «даху» КМДА. У цей період Гриневич як держслужбовець отримала квартиру за рахунок будівельного КП «Житлоінвестбуд – УКБ». Однак коли позиція Черновецького та Журавського похитнулася, Гриневич перейшла в опозицію.
Її звільнення у 2009 році супроводжувалося грандіозним скандалом. Депутат від БЮТ у Київраді Олексій Давиденко зазначав, що Гриневич залишила освіту столиці у жалюгідному стані. Школи не були готові до початку навчального року, не вистачало коштів на медичні огляди вчителів, ремонт класів, туалетів та їдалень. Перед педагогами накопичилася заборгованість із зарплати, а районні управління змушені були брати кредити на оплату праці. Проте Гриневич не хвилювали ці проблеми, оскільки перед нею засяяло політичне майбутнє.
З відходом Гриневич з КМДА виплив ще один скандальний факт. На держслужбі України у КМДА «знайшовся» громадянин Польщі. Розпочате розслідування припинилося, як тільки Гриневич стала нардепом.
В офіційній біографії Лілії Михайлівни є численні білі плями та нестиковки. Вона стверджує, що протягом двох років стажувалася у Варшавському та Колумбійському університетах, де вивчала проблеми реформування освіти. Завдяки здобутому за кордоном досвіду у 2005 році вона захистила дисертацію на тему «Тенденції децентралізації управління освітою в сучасній Польщі» та здобула ступінь кандидата наук. Однак через 11 років цю роботу назвуть плагіатом.
В Академії педагогічних наук України досі пам'ятають, як дисертацію Гриневич в авральному порядку ліпили всім світом, а сама майбутня міністр навіть не спромоглася прочитати автореферат. Цікаво, що період нібито стажування за кордоном припадає на час роботи Гриневич як держслужбовця. Тому залишається неясним, за яких обставин і хто відпустив чиновницю на два роки за кордон.
Згідно з інформацією Skelet.Org, в офіційній біографії міністра немає жодних даних про те, чим вона заробляла на життя після звільнення з КМДА аж до 2012 року.
Політичну кар'єру Гриневич розпочала за порадою нинішнього Генпрокурора України Юрія Луценка. Після приходу до влади Віктора Януковича вона приєдналася до опозиції та активно брала участь у всіх її акціях. 3 грудня 2011 року вона присутня та активно виступала на мітингу «Україна проти Януковича» на Михайлівській площі у Києві, організованому «Фронтом змін» на чолі з Арсенієм Яценюком. Однак слова, які вона та її соратники говорили, розходилися зі справою. Опозиціонери обіцяли українцям сформувати в парламенті демократичну більшість і не дати можливості Януковичу керувати Україною.
Активна опозиційна діяльність дозволила Гриневич наблизитися до лідера політсили, і вона стала радником Яценюка з питань освіти. У 2012 році Юлія Тимошенко привела Гриневич до Верховної Ради під номером 14 у списку партії «Батьківщина». Ставши парламентарієм, вона очолила Комітет з питань науки та освіти. На той час Гриневич була докторанткою в Інституті педагогічної освіти та освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України.
У той час, коли міністр освіти та науки Дмитро Табачник крок за кроком розвалював систему освіти, Гриневич на посаді голови Комітету освіти і науки ВРУ мовчки спостерігала за тим, що відбувається. Представники опозиції запитували: «Навіщо треба було очолювати парламентський комітет і в результаті мовчки спостерігати?». Професор, директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін публічно звинуватив Гриневич у бездіяльності, назвавши дві можливі причини: страх заперечити Табачнику та некомпетентність. Пізніше вона таки почала критикувати Табачника, але робила це вкрай обережно.
15 червня 2013 року після того, як партії Яценюка та Тимошенко заявили про об'єднання, Гриневич було обрано одним із заступників лідера «Батьківщини». На парламентських виборах у 2014 році вона знову пройшла до Ради, але за списками «Народного фронту». Через рік опозиціонери звинувачували Гриневич у лобіюванні інтересів людей Табачника. Скандал удалося зам'яти.
Новий виток кар'єрою сходів чекав Гриневич у той час, коли на її близького соратника Арсенія Яценюка спіткало повне фіаско. Він був відправлений у відставку, а місце прем'єра зайняв Володимир Гройсман. 14 квітня 2016 року Гриневич увійшла до складу нового Кабміну та отримала крісло міністра освіти і науки.
У листопаді 2016 року на сайті «Помилки та фальсифікації у науковому середовищі» було опубліковано докази того, що наукова робота міністра не має жодної цінності. У дисертації Гриневич було виявлено безліч цитат і навіть цілі абзаци з чужих наукових статей. Чужі дослідження вона видала за свої. Плагіат був виявлений і у двох нових статтях міністра. Публікації «Вітчизняна педагогічна теорія про розвиток освіти в Україні в контексті євроінтеграційних процесів» і «Поняття «освіта», «розвиток освіти», «освітня політика» в сучасному науковому дискурсі», що вийшли у 2015 році, виявилися компіляціями чужих робіт – абсолютно бездумною компіляцією, оскільки містили помилки.
Після викриття Гриневич не стала заперечувати факт «запозичення» у статтях і послалася на те, що писала їх «похапцем», у перервах між законотворчістю. Проте вона запевняє, що у 2005 році її кандидатську перевіряли на наявність плагіату і результат був негативним. Гриневич навіть не вибачилася перед авторами присвоєних робіт, а лише публічно пообіцяла не використовувати вкрадену працю у своїй подальшій науковій діяльності. Щоб хоч якось відбілити репутацію, вона звинуватила в змові проти деяких людей екс-міністра Дмитра Табачника.
Невдовзі під керівництвом Гриневич Міністерство освіти склало подання, відповідно до якого Кабінет Міністрів скасував процедуру позбавлення наукового ступеня, тим самим міністр убезпечила себе від наслідків претензій. Щоб нечесні вчені не отримували звання та регалії, Гриневич анонсувала створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке мало розпочати роботу восени 2016 року. Проте вона зробила усе можливе, щоб Агентство не запрацювало.
Свою диверсійну діяльність міністр проводить спільно з віце-прем'єр-міністром України В'ячеславом Кириленком, дружину якого також, як і Гриневич, викрили у плагіаті. Спільними зусиллями соратникам вдалося протягнути до Агентства екс-помічника Поплавського Руслана Гурака, також викритого у плагіаті. Його руками Гриневич та Кириленко активно блокують новостворену структуру. Восени 2016 року Агентство так і не розпочало свою роботу. Його голова Сергій Храпатій публічно обвинув міністра освіти та науки у цілеспрямованому блокуванні роботи структури. Сама Гриневич запевняє, що Агентство захопили люди Табачника і тому воно не може працювати.
Поки що, користуючись ситуацією, МОНУ своїми розпорядженнями роздає звання людям, звинуваченим у плагіаті. 18 листопада 2016 року МОНУ розпорядилося видати диплом кандидата медичних наук дисертантці Одеського національного медичного університету Р. Ромак. У роботі одеситки було виявлено грубі помилки, відсутність наукової новизни і практичної значимості. Проте, за словами заступника голови експертної ради з питань проведення експертизи дисертаційних робіт у галузі профілактичних, медико-біологічних та фармацевтичних наук МОН України, членкора НАМН України Світлани Арбузової, дисертація була успішно захищена на засіданні спеціалізованої вченої ради в ОНМУ.
Колегія, яку особисто вела Лілія Гриневич, завершилася присудженням ступеня доктора медичних наук ректору Луганського медичного університету Е. Глазкову, при тому, що він був публічно викритий у плагіаті. 13 грудня 2016 року на колегії затвердили кандидатську дисертацію із Луганського медичного університету І. Коробка. За словами Арбузової, і тут є факт фальсифікації. У документах МОНУ зазначається, що Коробко успішно закінчив аспірантуру, але за даними Skelet.Org він ніколи в ній не вчився. Крім того, робота дисертанта не відповідає заявленій дисципліні. Наведені факти – лише поодинокі приклади допомоги Гриневич у отриманні незаслужених звань.