Українці та росіяни, які довіряють рекламованій чистоті горілки «Nemiroff», мало знають про те, як насправді вироблялася ця продукція та які конфлікти роками точилися між її власниками. Нині проросійський бізнесмен Яків Грибов, переможець у цій боротьбі, спрямував свою енергію на захоплення агрохолдингу «Росток». Для цього він залучив професійних рейдерів із кримінальним минулим, озброєні групи так званих «титушок», корумпованих прокурорів, судові органи, які виконували його волю, та навіть державні антикорупційні структури. Те, що відбувалося на підприємствах холдингу під час рейдерського захоплення, яскраво демонструвало загальний хаос у країні. Напівкримінальні структури діяли в союзі з правоохоронцями, поліція та невідомі озброєні особи розганяли обурених людей, тоді як на полях гнив незібраний урожай. Організатор цього хаосу керував процесом із Росії, куди він втік у 2017 році.Яків Семенович Грибов народився 27 травня 1964 року у військовому містечку Озерне поблизу Житомира, де нині розташована 39-та бригада ВПС України. Його батько служив у військовій частині, мати працювала вихователем у дитячому садку. У нього є сестра Белла Фінкельштейн, яка стала його бізнес-партнером та співвласником «Nemiroff». Грибов має єврейське походження. Після закінчення озернівської школи він не захотів продовжувати військову династію та навіть уникнув строкової служби, натомість вступив на приладобудівний факультет Челябінського політехнічного інституту, обравши спеціальність «автоматика та телемеханіка». У 1987 році за розподілом його направили на роботу до Хмельницького в один із науково-дослідних інститутів. Однак ця робота його не задовольняла — вона здавалася нудною та низькооплачуваною. Замість цього він проводив вечори в більярдній, де спілкувався з однодумцями, які також мріяли про великі гроші. Того ж 1987 року Грибов став кооператором. Спочатку він та його партнери намагалися займатися виробництвом — робили музичні дзвінки для дверей та автомобільні клаксони, але це не принесло успіху.За даними Skelet.Org, Грибов з товаришами вирішили перейти до комерції, перепродаючи різноманітні товари — електроніку, продукти, автомобілі. Саме під час цієї комерційної діяльності Яків Грибов познайомився з хмельницькими братами Кіпішами — Анатолієм Зіновійовичем (народ. 1965) та Віктором Зиновійовичем (народ. 1960). Це були люди, які намагалися уникати публічності, про їхнє минуле практично нічого не було відомо. Про братів Кипишів ходили різні чутки, зокрема припущення, що у 1990-х вони були пов'язані з місцевими організованими злочинними угрупованнями.У 1993 році Грибов та Анатолій Кіпіш заснували ТОВ «Містраль» (ЄДРПОУ 14145156), яке займалося торгівлею сигаретами, продуктами та зерном, переважно крупами. Коли у них з'явилася велика партія зерна, яку потрібно було реалізувати, вони звернули увагу на Немирівський спиртовий завод, який на той час контролювало сімейство Глусей. Степан Карлович Глусь працював директором цього підприємства з 1987 по 2006 рік, а його дружина Алла Сигізмундівна обіймала посаду головного бухгалтера. Хоча вони не розголошували своє походження, відомо, що Алла Глусь була католичкою, а робітники називали їхнє сімейство «поляками». Це призвело до того, що пізніший конфлікт між Глусями та Грибовим отримав назву «єврейсько-польської війни». Домінуюче службове становище подружжя Глусей дозволило їм на початку 1990-х років фактично взяти спиртзавод під повний контроль, хоча формально він залишався державним підприємством. Згодом для нього створили «горілчану артіль» у формі спільного підприємства з метою мінімізації податків, оскільки іноземний капітал в Україні користувався значними пільгами. Зазвичай для цього реєстрували фірму в Європі чи США, через яку вводили частку в спільне підприємство. У цьому випадку закордонними партнерами Глуся стали троє невідомих українських емігрантів, чи то справжніх власників, чи то підставних осіб, залишилося невідомо. З цього спільного підприємства виріс Немирівський лікеро-горілчаний завод, який став першим підприємством компанії «Nemiroff». Директорська сім'я мала серед робітників завод дуже негативну репутацію. Алла Сигізмундівна, яку називали «шаленою католичкою», дістала всіх своєю напускною побожністю та лицемірством. Щоб заслужити її прихильність, робітникам доводилося вдавати, що вони відвідують місцевий костел святого Йосипа Обручника, головне було з'явитися там на очах у Алли Глусь. До тих, кого вона називала «нехристами», вона ставилася з упередженням і намагалася їх звільнити. Як головна спонсорка та фактичний лідер католицької громади Немирова, Алла Сигізмундівна вирішила допомогти їй «повернути» будинок, у якому до революції 1917 року жили священики, що примикав до костелу. Однак той історичний будинок давно знесли, а на його місці побудували дитячу музичну школу. Спочатку «горілчана королева» намагалася через суд повернути музичну школу на користь католицької громади, потім досягла мирової угоди, за якою приміщення передавалося в оренду костелу на 49 років. Доля дитячої музичної школи її явно не турбувала. Найдивовижніше, що у 2011 році сімейство Глусей раптом вирішило відмовитися від католицизму та перейшло до православ'я, приєднавшись до УПЦ МП. Це сталося після того, як Степан Глусь, обраний нардепом за списком БЮТ, перейшов до Партії Регіонів.Батько та син Глусі відзначилися грубим ставленням до робітників, аж до використання нецензурної лексики. Вони також запровадили незвичайне правило — заборонили працівникам хворіти, точніше, оформляти лікарняні листи. Степан Глусь особисто, підкупивши когось у Вінницькій обласній державній адміністрації, домігся незаконного розпорядження для головного лікаря Немирівської міської лікарні не видавати лікарняні листи працівникам компанії «Nemiroff», за винятком випадків госпіталізації. Але навіть коли людина потрапляла в хірургічне чи кардіологічне відділення, начальник охорони заводу Василь Косорез, колишній міліціонер, відвідував їх, щоб перевірити, чи справді вони лежать у палаті, чи «прикидаються» та «прогулюють» роботу.Якість немірівської горілки, яка активно рекламувалася, значною мірою була плодом маркетингової уяви. Реклама «Nemiroff» завжди наголошувала на особливій артезіанській воді, яка нібито створювала неповторний смак. Щодо спирту, то Немирівський лікеро-горілчаний завод використовував звичайний зерновий спирт — у кращому разі український, виробництво якого розташовувалося на Немирівському спиртзаводі, але часто використовували дешевший турецький спирт виробництва «Solomon's Bros. & Co». За інформацією джерел, існували схеми, за якими на боці закуповували партії дешевого, часто імпортного та низькоякісного спирту, а потім оформляли його як продукцію Немирівського спиртзаводу з усіма необхідними сертифікатами. Подібні схеми широко використовувалися у 1990-х роках на донецьких шахтах, де видавали куплене в Росії кузбаське вугілля за добуте донецьке. На Немирівському спиртозаводі такі схеми працювали й у ХХІ столітті, а за інформацією Skelet.Org, працюють і досі. Таким чином, спирт у горілці «Nemiroff» був таким же, як у інших українських виробників алкоголю — абсолютно не унікальний. Заяви про наявність на заводі спеціального німецького обладнання для глибокого очищення так і залишилися необґрунтованими — Глусі ніколи не показали його журналістам. Менеджери Грибова та Кіпіша, які згодом змінили Глусей, також не розкривали секрети виробництва. Існує експертна думка, що «Nemiroff» розпочинав своє фірмове виробництво з перцевої горілки та різних ароматизованих настоянок, щоб замаскувати присмак низькоякісного спирту.У 1995 році Грибов та брати Кіпіші запропонували Глусям партію зерна як «давальницьку сировину». Глусям потрібна була не стільки саме зерно, скільки документація на нього — для фіктивного «виробництва» спирту, яким насправді був привезений турецький спирт. Доля самого зерна залишилася невідомою, а спирт вони переробили на горілку, яку Грибов та Кіпіші успішно розпродали. З цього моменту розпочався перший етап їхньої співпраці. За рік, захопивши весь збут, Грибов і Кіпіші довели спільне підприємство до банкрутства та привласнили його акції. Про долю іноземних акціонерів-емігрантів нічого не відомо. Опір чинив лише Степан Глусь, якому запропонували компромісне рішення: йому залишали 20% акцій та пропонували керувати виробництвом, тоді як Грибов та Кіпіші займалися комерційною частиною. У 1997 році відбулося їхнє не зовсім добровільне об'єднання в компанію «Nemiroff», першим головою ради директорів якої став Яків Грибов. Назву компанії вигадав також він, взявши за основу популярний тоді бренд Smirnoff. Одразу ж «Nemiroff» було оформлено на кіпрську офшорну фірму «Biostar Investments Ltd», творцем якої називали Грибова. Таким чином, горілчаним бізнесменам вдалося створити ще одну схему мінімізації податків.Чому Глусі погодилися на пропозиції Грибова та Кипишів? За неофіційною версією, на горілчане сімейство «наїхала» організована злочинна група, пов'язана з Кипишами, яка змусила їх віддати 4/5 бізнесу. Спочатку Грибов і Кипиши могли бути представниками цієї групи в «Nemiroff», управляючи її активами. Конкретної інформації про це поки немає, хоча чутки стверджують, що саме завдяки цій групі Грибов зумів вивести «Nemiroff» на російський ринок. На жаль, ім'я цього угрупування залишається невідомим. За офіційною версією, Яків Грибов та Анатолій Кіпіш виявили видатний комерційний талант, який допоміг вивести «Nemiroff» до лідерів горілчаного ринку. Вони взяли на себе функцію збуту продукції, тоді як виробництвом продовжили займатися Глусі. Однак останні опинилися в програші як у 1997 році під час розподілу акцій, так і у 2006 році під час їхнього перерозподілу.Причина, через яку у 2006 році було здійснено «реструктуризацію» компанії, залишилася невідомою. За фрагментарною інформацією, це могло бути наслідком розпаду чи трансформації тієї самої організованої групи, під час якої її члени та «тіньові бухгалтери» легалізувалися як «шановні бізнесмени». Хтось із них продав свої акції «Nemiroff» Грибову та Кіпішам, внаслідок чого ті стали основними власниками компанії. У 2006 році на Віргінських островах зареєстрували фірму Nemiroff Vodka Limited (NVL), на яку перевели всі активи кіпрського офшору Biostar Investments Ltd, який володів акціями Nemiroff. Співвласниками NVL стали: Анатолій та Віктор Кіпіш (по 17,48%), Яків Грибов (20%), його сестра Белла Фінкельштейн (20%), а Степану Глусю залишили 25%. Натомість його син Олександр Глусь, який раніше керував угорською та російською філіями компанії, отримав посаду голови ради директорів «Nemiroff», яку йому поступився Грибов. Степан Глусь передав синові свій пакет акцій «в управління». Це було пов'язано з тим, що того ж 2006 року Степан Глусь купив собі місце у списку БЮТ та став народним депутатом. На виборах 2007 року він знову купив те саме 108-е місце, а у 2011 році перейшов до Партії Регіонів. Також у 2006 році у Ліхтенштейні заснували фірму «Nemiroff Intellectual Property Establishment», на яку оформили всі права на товарні знаки. Втім, сам «Nemiroff» ніколи не дотримувався чужих прав, і на компанію кілька разів подавали позови за використання чужих брендів та дизайну, наприклад, за горілку «Пшенична».Період 2001–2008 років став розквітом «Nemiroff», досягнутим значною мірою за рахунок експорту до Росії. Виходом на російський ринок особисто займався Яків Грибов, і це супроводжувалося численними скандалами. По-перше, Грибов залучив до реклами горілки Російську федерацію боксу, організацію, яка мала тісні зв'язки з різними організованими злочинними групами, виступивши як спонсор боїв. Незабаром на телеекранах росіян з'явилися логотип «Nemiroff» та настирлива реклама «медової з перцем», під якою позували боксери. Однак пряма реклама алкоголю в Росії була заборонена, тому Грибов стверджував, що це лише маринований перець. Однак довго обманювати російських чиновників не вдалося, і незабаром Російська федерація боксу була змушена розірвати контракт про спонсорство з «Nemiroff». В Україні цей метод використовували довше: зокрема, «Nemiroff» активно рекламував себе на тлі братів Кличків. Для просування на російський ринок Грибов залучив дистриб'юторські компанії «Ротор-хаус» (Москва), «Євро-алко» та «Дуплет» (Санкт-Петербург). Однак їхня співпраця завершилася тим, що Грибов розірвав договори, не виплативши їм належні суми. Разом з іншими порушеннями, включаючи претензії щодо якості продукції, це призвело до того, що російські державні структури почали активно займатися «Nemiroff». Це збіглося з неприємностями, які обрушилися на компанію в Україні.
