Персона Олександра Ангерта, відомого у кримінальних колах як Ангел, привернула увагу редакції через його хворобу. Звістка про те, що 61-річний підприємець, громадянин Венесуели та Ізраїлю, був прооперований у одній із провідних клінік Відня у зв'язку з онкозахворюванням, викликала помітну реакцію у колах осіб із суттєвими бізнес-інтересами в Одеському регіоні. Ангерт поєднує у собі видатні здібності у бізнесі з антисоціальними методами збільшення капіталу, що зробило корупцію характерною рисою його величезної бізнес-імперії.
Про масштаб впливу Ангерта на процеси в Одесі висловився колишній губернатор Одеської області Міхеїл Саакашвілі: «Складом мерії керує навіть не Труханов, а якийсь Ангерт – мафіозі 1990-х, і вони разом із Жуковим, родичем Абрамовича, володіють переважно Одеси». За інформацією джерел, контрольовані тандемом через посередників бізнеси включають найбільший одеський ринок «Привіз», кілька будівельних компаній, частку в одеській ТЕС, численні активи в нафтовій та банківській сфері. До переліку найприбутковіших активів входять також величезні зв'язки та авторитет у кримінальному світі Одеси. Незважаючи на реформи та регулярні ротації силовиків, проведені Національною поліцією, Ангерт зберігає значний вплив у злодійській громаді південного регіону.
Олександр Ангерт народився в Одесі 24 грудня 1955 року. Містечна блатна романтика визначила його долю – до 25 років він встиг набути участі у скоєнні кількох тяжких злочинів. У переліку справ, що інкримінуються Ангелу, значиться вбивство з метою пограбування за статтями 92 та 142 КК УРСР. У 1980 році він був засуджений до вищої міри покарання – розстрілу, який після апеляції був замінений 15 роками позбавлення волі. Однак після відбуття двох третин терміну у 1990 році Ангел звільнився з місць позбавлення волі через хворобу, маючи на руках довідку про звільнення та медичний діагноз – «рак шлунка». Це звільнення зумовило подальшу багаторічну співпрацю Ангела з органами влади, окремі керівники яких у умовах комерціалізації силових структур мали від такої співпраці власні інтереси.
На момент звільнення Ангела одеська кримінальна сцена була розділена між дрібними угрупованнями. Торгуючі на «Привозі» та Центральному ринку Одеси отримували захист від братків з бригад Ягідки та Жори Стоянова. Порт та прилеглу територію контролювала бригада Стаса, район Черемушки – Томаль. У районі Таїрова авторитетом був Бацилла, а селищі Котовського – Галушка та її бійці. Над цією розпорошеною структурою височіла потужна постать Віктора Павловича Кулівара, на прізвисько «Карабас». На сходці злодіїв у 1990 році він був поставлений над містом, хоча «злодієм в законі» не був.
Карабас взяв на себе роль третейського судді у кримінальному світі Одеси та фактично створив одне з перших у країні організованих злочинних спільнот. Маючи невелику особисту бригаду, Кулівар контролював усю Одесу, і йому підпорядковувалися всі угруповання загальною чисельністю не менше тисячи людей. Оцінивши переваги співпраці з Карабасом, до нього приєднався Ангерт, очоливши так звану «економічний блок» у його бригаді. Використовуючи авторитет лідера та потенціал представника сонцівської організованої злочинної спільноти Олександра Радванського (Саша Великий), Ангел активно розробляв і реалізовував тіньові схеми, корумпуючи чиновників міської адміністрації та керівників одеської міліції.
Велика увага приділялася й столиці, куди інвестувалися величезні тіньові кошти та за посередництва корумпованих чиновників легалізувалися через проекти у сфері нерухомості, дозвілля та готельному бізнесі. За впливом Ангела в південному регіоні формувалися класичні організовані злочинні угруповання, об'єктом уваги яких стали серйозні операції із землею, нерухомістю, перевалкою нафти та встановлення контролю над контрабандними каналами. Внаслідок реалізації нової економічної політики Віктор Кулівар встановив контроль над усім нафтовим портовим бізнесом, довіривши отримання прибутку Ангелу. Під приводом захисту інтересів Карабаса, який все більше усувався від справ бригади та входив у легальний бізнес, Ангел сформував власну бойову бригаду та замкнув на себе більшість фінансових потоків угруповання.
21 квітня 1997 року на вулиці Асташкіна біля входу в лазню було вбито Віктора Павловича Кулівара. Кіллер стріляв з пістолета-кулемета «Скорпіон», лише 6-й постріл виявився смертельним – куля по дотичній влучила у скроню. Карабас помер у лікарні від втрати крові внаслідок вогнепальних поранень. Вбивство авторитету залишилося нерозкритим, але багато хто в Одесі впевнений, що послуги кілера сплатив його найближчий помічник Ангел. Після смерті Кулівара саме Олександр Ангерт став спадкоємцем його імперії і перетворився на найзначнішу особистість кримінальної Одеси.
Період після вбивства Кулівара можна описати як перманентна війна за сфери впливу та бізнес-інтереси. В Одесі розпочалася знаменита бандитська вендетта, що супроводжувалася щоденними розбираннями зі стріляниною та вибухами. Місцеві бізнесмени для залагодження своїх конфліктів запрошували братків і самі ставали жертвами бойових акцій у відповідь. Найпотужнішим противником бригади Ангела став організоване злочинне угруповання Георгія Стоянова, яке до 1997 року вважалося в Одесі найчисленнішим (до 100 осіб) та впливовим. Внаслідок кровопролитних бойових дій практично всі бойовики цього угруповання були ліквідовані, а сам кримінальний авторитет утік у США.
Також ефективно бойовиками Ангела було розгромлено організоване злочинне угруповання Сергія Єршова (Кацап), яке у 90-х було одним із найвпливовіших у місті. Переживши кілька замахів, у результаті одного з яких було вбито охоронця, а дружині Єршова відірвало ногу, Кацап припинив боротьбу і залишив Одесу. З другої половини 90-х років одеський регіон став одним із найкриміногенніших в Україні. Чергою йшли вбивства бізнесменів, журналістів, кримінальних авторитетів, суддів та пересічних братків. На Таїровському цвинтарі з'явилася ціла братківська алея. Жертвами ліквідаторів стали президент СП «Біпа-мода» Аркадій Табачник, редактор газети «Вечірня Одеса» та депутат міськради Борис Дерев'янко, бізнесмени Арбієв, Карпов, Сєров, Згінек та інші.
Без сумніву, бандитське свавілля та безперервні кримінальні війни докучали Ангелу. Найперспективніший бізнес-проект – міжнародна торгівля зброєю обіцяв величезні прибутки, але вимагав стабільності. Партії зброї, що надходили з воюючої Придністров'я, з Одеського порту направлялися зацікавленим країнам і приватним особам за повного потурання українських силовиків.
Однак у 1994 році відбулася прикра засвітка, внаслідок якої персоною Олександра Ангерта зацікавилися спецслужби західних держав. Італійськими правоохоронцями було затримано судно «Ядран Експрес», яке прямувало з України до Хорватії у розпал війни у колишній Югославії. Судно транспортувало 30 тисяч автоматів Калашнікова, 400 керованих ракет, 10 тисяч протитанкових гранат та 32 мільйони набоїв, що грубо порушувало санкції ООН. Італійська прокуратура встановила, що власником судна було ТОВ «Євротермінал», яке контролювалося кількома кіпрськими офшорними компаніями. Вивчивши весь офшорний ланцюжок, італійці встановили кінцевих власників – двох кіпрських юристів Маркоса Георгіадіса та Фівоса Пелідіса, що спеціалізуються на створенні офшорок для клієнтів із СНД. Допитані співробітниками Інтерполу кіпріоти не стали відмовлятися і здали кінцевих бенефіціарів. Отримана інформація дозволила італійській стороні висунути звинувачення у торгівлі зброєю кільком відомим в Одесі особам – А. Ангерту та його компаньйонам Леоніду Мініну та Олександру Жукову.
У цей же час у зв'язку з гучним скандалом зброї персоною Ангела зацікавилася Національна служба кримінальної розвідки Великобританії, жандармерія та поліцейські служби кількох країн Європи, а також ФБР США. Лише рідна контора берегла репутацію Ангела, впритул не помічаючи його діяльності з важким озброєнням. У службовій записці італійської поліції «Українська мафія» Ангерт значиться у переліку найвпливовіших одеських мафіозі.
Ситуація, що склалася до кінця 90-х років, змушує Ангерта покинути місто біля моря і податися на еміграцію. До прийняття такого важливого рішення його спонукало поєднання кількох факторів. По-перше, безперервні кримінальні війни визначали напівлегальний спосіб життя дуже заможного бізнесмена та членів його сім'ї. З 1997 року бойовики організованого злочинного угруповання «Томаля» розпочали чергову війну за сфери впливу; чорні бригади, сформовані з уродженців Кавказу, вчепилися в нафтову перевалку, провокуючи нову війну з непередбачуваними наслідками. По-друге, інтерес до специфічного бізнесу нашого героя з боку могутніх спецслужб західних країн та США. Ангел небезпідставно побоювався, що коли мова дійде до екстрадиції, партнери в погонах здадуть його без вагань, приватизувавши його активи у своїх інтересах.
Сформувавши величезну тіньову імперію та легалізувавши велику її частину, у 1999 році Олександр Ангерт емігрував до Ізраїлю, звідки вів через довірених осіб справи в Україні. Надалі великі ділові інтереси у Європі спонукали його залишити Землю Обітовану й у 2001 році переїхати до Лондона. Революційні зміни в країні спонукали Ангерта та його давнього ділового партнера лондонського бізнесмена російського походження Олександра Жукова змінити структуру контрольованих українських підприємств. У середині 2000-х компаньйони вивели частину активів в офшори, іншу частину Ангерт вважав за краще завуалювати, передавши управління підконтрольним одеським бізнесменам.
До пулу довірених осіб належить молодший бізнес-партнер Ангерта – Ігор Учитель. Уповноважений представник Ангерта опікується одеською ТЕЦ та схемами на неї зав'язаними, кількома будівельними компаніями, ресторанним бізнесом в Аркадії та іншими активами. Але все це лише верхівка айсберга – основний прибуток колишній одеський авторитет отримує від розпилу чималого міського бюджету, в чому йому цілком сприяє мер Одеси Геннадій Труханов і більшість депутатського корпусу. Під управлінням довірених осіб – Костянтина Ткача та Володимира Галантерника – тіньова імперія Ангела функціонує справно, поглинаючи нові сфери життєдіяльності Одеси.
Залишилися не менш цікаві теми, авторство яких приписують Ангелу. Зокрема, його роль у формуванні та фінансуванні діяльності так званої червоної бригади «Мар'янчука-Попеску», понад 90 відсотків бійців якої були міліціонерами – колишніми та справжніми. Заарештований у США Георгій Стоянов звинувачує свого давнього ворога в тому, що більшість вбивств на замовлення, скоєних у другій половині 90-х років в Одесі бандою Мар'янчука, були оплачені Ангелом. Втім, слідство щодо бандитського угруповання «Мар'янчука-Попеску», звинувативши членів організованого злочинного угруповання у скоєнні понад двох десятків вбивств на замовлення, стороннього впливу не виявило. Також не далека нашому герою й участь у кількох політичних проектах та акціях благодійності.
Поки що Олександр Ангерт проходить курс реабілітації в кращих клініках Європи та Ізраїлю. Сильні світу цього та того, кримінального, проводять консультації та сходки, вирішуючи долю бізнес-активів Ангерта та обговорюючи кандидатуру можливого наступника.