«Мабуть, справді сталося поліпшення, точніше тимчасове заспокоєння з Німеччиною», — записав академік Володимир Вернадський у щоденнику вранці 22 червня 1941 року… І тут по радіо заступник голови уряду В'ячеслав Молотов заявив, що «німецькі війська напали на нашу країну». «Ясно, що застали врасплох», — підсумував з цього приводу Вернадський увечері того ж дня. У щоденниках він серед іншого відобразив, як протягом багатьох років Радянський Союз жив в очікуванні війни й усіма силами до неї готувався. Саме цим пояснюється падіння життєвого рівня в 1930-х роках, дефіцит найнеобхідніших продуктів і товарів.
1928–1932: «Вражає очікування війни й відповідна пропаганда»
У серпні 1928 року академік Вернадський приїхав до Києва, в його околицях проходили великі військові навчання. На рубежі 1920–1930 років він ще не бачив перспектив для масштабного конфлікту. Однак його турбує, що озлоблені розкуркуленням і колективізацією селяни у разі війни готові підтримати інтервенцію.
18 серпня 1928 року: «Зараз залізниці під впливом військової влади. Все на військовому положенні. Враження військових нової формації — штабні виключно необразовані. Дивує мене весь час скрізь страх перед війною й впевненість, що вона неминуча. Те, що Бухарін висловив у своїй промові».
Вплив преси? І вічного турбування всіх службовців таємними наказами. Це я знаю й з Радіївського інституту. І зараз викликані інженери з лікування — мабуть, для маневрів. Водночас усі, з ким розмовляв по душах, вважають, що наша армія для зовнішної війни була недостатньою. Раз-два чув інші думки, можливо, пов'язані з обережністю…
28 серпня 1928 року: «Зараз хвилювання й страхи у зв'язку зі чутками про війну: у місті запасаються й навіть збираються виїжджати з Києва. Вплив газет — чутки про розділення України. Додали маневри. Це дивовижне настрої: коли повертаєшся з-за кордону — вражає очікування війни й відповідна пропаганда преси. Реальної небезпеки немає, але навряд чи можна сумніватися, що комуністична партія добре чи погано готується до війни. Говорять (чутки з розмов у лісах, де їздив), у селах говорять: ось буде війна — розправимося: комуністи, інтелігенти, просто місто. Село піде на місто».
16 лютого 1932 року: «Розповіді тих, хто приїжджає з Сибіру: населення чекає японців, і ненависть селян дійшла до цієї точки». Восени-зимою 1931–1932 років японські війська захопили Маньчжурію й щільно підійшли до далекосхідних кордонів СРСР.
5 березня 1932 року: «Чутки про рух війни з Фінляндією. Страх перед міжусобицею — на Далекому Сході». Після підписання в січні 1932 року між СРСР і Фінляндією «Договору про ненапад і про мирне врегулювання конфліктів» у Фінляндії пройшли антирадянські виступи.
6 березня 1932 року: «В «Известиях» від 4 березня передова стаття: загроза війни й відібрання Східного Сибіру. Починається смущення. Відчувається страх перед народним рухом. Не дуже добре й серед робітників».
8 березня 1932 року: «Навчання, війська. Страх перед війною. Я не вірю в це — хіба нещасна випадковість. Зараз війна звідси не буде оголошена».
10 березня 1932 року: «Скрізь страх перед війною й очікування катастрофи. Падіння грошей — підвищення цін. Починають скрізь говорити про бездарність (іншими словами) творців плану, про невміння працювати й налагодити».
31 березня 1932 року: «Чутки про можливість війни ростуть… Говорять, серед комуністів дві партії — молоді хочуть війни, вважаючи, що це початок остаточної боротьби проти капіталістичних країн. У роботі установ все більше починають проявлятися зміни програми у зв'язку з війною: Харчовий інститут тощо. Є ряд інститутів, що працюють над військовими винаходами».
26 листопада 1934 року: Н.М. Ковалевський говорить, що з ненависника більшовиків прийшов до висновку, що це єдина сила, яка може зберегти Росію. Село — кріпацтво, забита вся ініціатива; населення терориризоване. Особливо Україна. Дивиться зі страхом на війну. Думає, що буде. Перший натиск Червона армія витримає, але коли прийде новий набір: селянство. Ненадійно й ненависть. Думає, що можливе зіткнення, тому що Японія й Німеччина знають, що час за нас.
1938 — початок 1939: «І гітлеризм, і сталінізм — тимчасові стадії»
Вже відчуваючи, що надвигається велика війна, Вернадський занепокоєний масштабами Великого терору, одним із результатів якого стала деградація управлінських кадрів.
На рубежі 1938–1939 років Вернадський відзначає актуальність українського питання, мабуть, у зв'язку з подіями в Закарпатті.
22 лютого 1938 року: «Все зникає. Немає сиру. Є дорогий і поганий 2-го сорту. Велике здивування навколо. Мабуть, негідний добір людей — основна причина, але вибрати кращих не можуть. Велика тривога навколо. Пов'язують з війною».
27 лютого 1938 року: «Скрізь розмови про нестачу продуктів й про арешти — божевільні за безглуздістю й явно непотрібною жорстокістю. Хвороба й глибока? Підточується основа? Страх перед війною? Можливо, англійці правильні, відстрочуючи війну — а отже, й даючи шанс її уникнути».
4 липня 1938 року: «Велика тривога у зв'язку з боротьбою всередину партії — боротьба однобока… Мабуть, Сталін-Каганович. Майбутнє тривожне при зовнішньому зіткненні. Вірогідно, неминуче. Кожен місяць — виграш. Навряд чи розсіється. Але це зіткнення буде світовим».
8 листопада 1938 року: «Був ще один із кримчан, Костянтин Костянтинович Жиров — певною мірою мій «вихованець». Приїхав на свята до рідних. Експансивний, хороший, цікавиться всім, читає… Несподівано різко змінили військову підготовку студентів. Його відкомандирували на авіаційну практику. Їх годували дуже добре. Він на 3-му курсі. Настрій військової молоді бадьорий, патріотичний, активний. Але у військовому середовищі та ж розгубленість, як і навколо. Арешти командного складу. Всі звикли дивитися на це як на побутове явище».
4 грудня 1938 року: «Багато хто дивиться на найближче й далеке майбутнє похмуро. Лазарєв: людство йде до одичання. Я — зовсім інше — до ноосфери. Але зараз стає ясно, що доведеться пережити зіткнення, й найближчі роки дуже неясні. Війна? Я не вірю в силу Німеччини й фашизму — але зіткнення бояться демократії більше їх. Це небезпечне становище».
24 грудня 1938 року: «Ясно для мене величезне… значення для німецької культури викорінення євреїв із німецького життя. Але, звичайно, й гітлеризм, й сталінізм — тимчасові стадії й навряд чи життя піде без вибухів. Яких?»
31 грудня 1938 року: «Я думаю, що в даний момент у зв'язку зі світовою кон'юнктурою українське питання набуває серйознішого політичного значення. З продовольством у Києві гірше, ніж у Москві. В Одесі — голод?»
9 січня 1939 року: «Дуже страшно зараз Україні. Колгоспи не міцно увійшли в життя й може бути несподіванка. Особливо враховуючи ті арешти й свавілля, й несправедливість, які творяться — можливо, населення зустріне німців не так, як цього можна очікувати з наших газет. У Кременчуці — жодної церкви, в навколишніх селах — теж. Населення ставиться до цього важко. У самому місті немає дому, де б не було арештованих при Єжові. Багато арештованих селян. З доповіді Вишинського я винес враження, що можливе військове зіткнення в Україні в найближчий час. Можливо, війна фактично не за горами? І до чого приведе?»
12 січня 1939 року: «Українське питання набуває великого значення. Не усвідомлюють цього навколо. Мабуть, на всіх кордонах — теоретично — створена нова обстановка й на благополуччя селян звернено велику увагу. Наскільки це на папері?»
Осінь 1939–1940: «Як у насмішку йде пропаганда щасливого життя»
Початок Другої світової для радянських громадян ознаменувався новими труднощами зі постачанням. У жовтні 1939 року міркування про новий розділ світу трагікомічно чергуються з історією про те, як академік не може пошити собі штани й тому сподівається на поставки німецьких товарів. Помітно, як Вернадського все більше дратує неадекватність і брехливість радянської пропаганди.
3 жовтня 1939 року: «Населення енергійно шукає всіх нестач — їжі й мануфактури. Яка безглузда трата сил. Можливо, з Німеччини піде мануфактура? Дуже велике невдоволення — й йде молва про те ж зі всіх боків. Захоплення України й Білорусії всіма схвалюється. Дивовижно стихійний хід історії. Божевільні поляки й чехи (несумірно м'якші в цьому) постраждали через це. Але політика Сталіна-Молотова — реальна, й мені здається, правильна, державна — російська. У Польщі військовою силою — соціальна революція».
5 жовтня 1939 року: «Розмова з Данилівим про мої штани. Носов (його заступник) обманув мене влітку й комусь передав мій дозвіл, а потім починає «війну» й майстерні не дають ордерів. Вражає «наживний» настрій, що бере верх у масі комуністів: добре одягатися, їсти, жити, й усі буржуазні прагнення яскраво ростучі… Усі відбитки йдуть у партію. Двоїстість — великі ідеали й поліцейський режим, терор?»
8 жовтня 1939 року: «Навколо хвилювання у зв'язку з нестачею найнеобхідніших речей. Чорний хліб погіршився. Важко доставати білий, дорогий. Усе населення зайнято добуванням хліба тощо. М'яса багато — московські селяни режуть худобу — й «дешево». За горілкою величезні черги. Чекають подій. Промова Гітлера справляє враження. Я не очікував такої сили Німеччини. Розгориться чи світова війна вповну? Чи англійці благоразумно поступляться? Чемберлен — бездарний упертий керівник. Тут товкують про можливість походу на Індію й, можливо, ми переживемо крах Британської імперії».
12 жовтня 1939 року: «Немає достатньо продуктів — найнеобхідніших — важко отримати вищі сорти білого хліба. Швидке погіршення. Нам, старикам, важко при наявності грошей. Величезні черги за горілкою — чекають сильного її подорожчання. Населення все більше витрачає час на покупку їжі. Велике хвилювання, занепокоєння й невдоволення».
2 грудня 1939 року: «Величезні враження від фінляндських справ… Сталін — справді світова фігура».
8 грудня 1939 року: «Вчора в «Times» (17–19 листопада) про трагедію інтелігенції в Празі — розстріл студентів, закриття на 3 роки чеських вищих шкіл. Усе це приховано в нашій пресі, яка зовсім впала. Можливість особисто для мене користуватися більшою свободою в читанні іноземної преси допомагає мені переносити гніт».
12 грудня 1939 року: «В «Temps» явно хибні відомості про дію нашої авіації? Чи все ж таки були й бомбардування? Дуже тривожно. У що все розгорнеться? По радіо вперше чув прийом і голос Сталіна. Дивовижно, як при таких несприятливих посилках — голос і акцент — некультурний — й такий успіх!… Вчора переглянув «Проти фашистської фальсифікації історії», виданий 11 липня 1939 року. Зараз очевидно (й я чув) усі ці книги вилучаються. Тарле перегострив. Зараз я яскраво відчуваю, що зараз у нас маса й маса свідомо за активну політику Сталіна у Фінляндії й Польщі. Вчора читав «Temps» — ясно по суті невідповідність гасел демократії й дійсності. Бачити Маннергейма як захисника демократії — явна суперечність».
19 грудня 1939 року: «Вчора під великим враженням від бомбардування Гельсінкі нашими військами. Можливо, влучили при бомбардуванні Свеаборга. Ніхто про це не говорить, але фінляндська експедиція багатьом незрозуміла… Рідні, що відсилають командированим, скаржаться на погане постачання одягом тощо й на панівну розгубленість у Ленінграді. Великі втрати й невдале оповіщення в зведеннях. Спостерігається нервове здивування. В «Times» (2 і 4 грудня) явно недоброзичливо й упередженого, але ясно, що факт був. Молотова поставлено в незручне становище, не слухалися військові?»
4 січня 1940 року: «1-го й особливо 2-го січня розповсюдилася в Москві тривога у зв'язку з великою невдачею у Фінляндії. Наплив поранених у Ленінграді й містах між Москвою й Ленінградом. Маса розповідей близьких про погану організацію постачання командированих. Відправлення машин на фронт. Говорять і про турецький (шофер). Велике невдоволення. Очевидно, крупна помилка: погана розвідка. Зарвалися. Дратує брехня в офіційних заявах. Унаслідок цього — вільне розповсюдження чуток. У всіх містах — нестача продуктів. Москва — краще за інші, але й тут черги. Самотні не можуть навіть добре харчуватися, довго простоюють. Немає найнеобхідніших речей».
12 лютого 1940 року: «Один день ми залишилися без хліба. Повний хаос, й бачиш, що легко може бути паніка зі всіма її наслідками. Мабуть, по всій країні не вистачає й хліба, й харчових продуктів. Невдоволення росте… А народу як у насмішку йде пропаганда про щасливе у нас життя. А люди — тисячі й сотні тисяч — стоять у чергах за шматком хліба буквально. Причина ясна — поганий добір людей, невігласи й злочинний елемент переважають у партії середній рівень країни… З Фінляндії все йдуть дуже важкі вісті. Я думаю, в кінцевому рахунку справляться, але повна невміння».
29 серпня 1940 року: «Гітлер запропонував Сталіну й Молотову організувати обмін досягненнями в галузі науки між Німеччиною й Радянським Союзом. Виявилося, що досягнення не такі великі — послана комісія від НКВД із самим Берією чи з важливим чиновником… Можливо, й постанова ЦК партії про уран пов'язана з пропозицією Гітлера?»
23 вересня 1940 року: «Чутки про великі неладу всередину партії. Кидається в очі зниження її ділового й розумового рівня. Усі дельці й вори в ній влаштовуються. Говорять про два напрями — про-німецький й про-англійський. Євреї партійні — проти Молотова: усе це дуже грубо, але зерно істини є».
21 жовтня 1940 року: «Сьогодні підвищені ціни на хліб. Тривога. Війська йдуть у Румунію й Фінляндію».
29 жовтня 1940 року: «Велика тривога. Чекають розриву з Німеччиною. Великий страх. Повний хаос. Глухе, але загальне невдоволення. Голод скрізь. Причина явищ — бездарна організація. Низький рівень носіїв влади».
30 жовтня 1940 року: «Чутки про війну — мовби з Німеччиною. Глухе роздратування владою. Падіння рубля й ріст цін».
1941: «Скрізь явна підготовка до швидкої війни»
Зимою-весною 1941 року для Вернадського очевидно, що незабаром СРСР активно втручиться у Другу світову. Однак у червні того ж року — дивовижна річ! — виникає ілюзія, ніби загроза війни на якийсь час минула.
1 лютого 1941 року: «Призначення Берії — генеральний комісар держбезпеки — диктатор? У зв'язку з наполегливими чутками про безнадійне становище Сталіна (рак?) й розколом серед комуністів (євреї — англійські, Молотов — німецький?)».
7 лютого 1941 року: «Складність життя все збільшується. Ми маємо можливості виключні й все ж важко… Розповідав Борис Леонідович Личков, що йому пропонували замість Самарканда Петрозаводськ, де утворюється великий російський університет. Відпускають «великі» гроші. Вказували, що він тимчасово в Петрозаводську — переведуть потім у Гельсінкі. Про захоплення Фінляндії з партійних кіл просочуються чутки, явно мають реальну основу».
16 лютого 1941 року: «З Блохіним цікава розмова… Він говорить, що зараз перевантажений важкою роботою у зв'язку з підготовкою медичного персоналу до війни. Йому й інституту, де він служить — це головна справа. В поясненнях військових, з якими йому доводиться говорити, з'ясовується, що доведеться воювати з переможцем. Блохін говорить, що дивовижний середній низький науковий рівень лікарів».
25 квітня 1941 року: «Ростуче невдоволення. Шофери «добровільно» зрівняли свою оплату за пропозицією Шверника, яка була проведена ніби рішенням зібрання. Ніхто не наважився прямо протестувати, частина шоферів отримували 800, а тепер усі будуть отримувати 500… Повне здивування щодо японського пакту про нейтралітет між СРСР і Японією. Скрізь явна підготовка до швидкої війни — населення в здивуванні».
17 травня 1941 року: «Ніколи в останній час не було такого інтересу до зовнішної політики — як «втеча» Гесса. Усі вважають, що це переговори Німеччини з Англією за наш рахунок. Говорять, німецькі війська на кордоні. Думають, що вони з нами не будуть церемоніатися — й пустять у дію гази. І водночас послаблення — розумове — комуністичного центру, нелюдські дії влади (шахраї й вори пробралися в партію), грозний ріст невдоволення, все ростучий. «Любов» до Сталіна є фікція, якій ніхто не вірить. Майбутнє чревате. Я впевнений у силі російського (українського тощо) народів. Вони устояють».
19 травня 1941 року: «Велике хвилювання викликає втеча чи поїздка Гесса в Англію. Розповідають про можливість війни з Німеччиною. Офіційно впливові кола скоріше ближче до англійської орієнтації. Я боюся, що офіційну лесть і пресмикання в ЦК партії приймають за реальність. А тим часом грозне скрізь йде невдоволення… Більшість думає, що ми й наша армія не можуть боротися з німцями. Я думаю, що в кінцевому рахунку німці не справляться — але фікція революційності, яка у нас існує, де дві жандармські армії й мільйони каторжників (у тому числі цвіт нації) не може дати стійкості. Революція торкнеться й нас».
20 травня 1941 року: «5 травня 1941 року Сталін став головою Ради Народних Комісарів, Молотов — його заступником. Особиста диктатура виявилася назовні. Говорять, він вилікувався».
12 червня 1941 року: «Переживаємо другу бійню, наслідки якої повинні бути ще більші. З першої світової бійні створилося поліцейське, як і раніше, але влада знаходиться в нових руках й основне прагнення — соціалізм без свободи особистості, без свободи думки. Відчуття непроцності й тимчасовості дуже сильно росте».
13 червня 1941 року: «Приїжджав на днях до мене доцент Северин Владиславович Грабянка зі Львова, з яким я був одного часу в листуванні. Він закінчив Технологічний інститут у Петербурзі й говорить без акценту по-російськи, також пише. Польські товариства у Львові закриті. З магазинів вибираються книги, частина йде в масу, знищується, крім антикварів для бібліотек. Дуже підвищилася релігійність настроїв у місті. Вірить, що випробування Польщі — тимчасові… Професори офіційно читають по-російськи й по-українськи, але деякі фактично по-польськи. Зараз краще, не так давно у Львові був зовсім голод. Маса військ. Я думаю, що крім поганої й бездарної організації головна причина порушення життя — голод, певною мірою, й утруднення з отриманням припасів — пов'язано з Німеччиною й необхідністю утримання мільйона військ на всіх кордонах».
19 червня 1941 року: «Цікаво, скільки правди в тому, як пояснює нам наше ТАСС про Німеччину, що було на днях у зв'язку з відзивом Кріппса й публікацією про це у зв'язку з нашими стосунками з Німеччиною. Говорять, що Німеччині був поданий ультиматум: у 40 годин вивести її військ з Фінляндії — на півночі біля наших кордонів. Німці погодилися, але просили про відстрочку — 70 годин, що було й дано».
22 червня 1941 року (ранкова запис): «Мабуть, справді сталося поліпшення, точніше тимчасове заспокоєння з Німеччиною. Ультиматум був поданий: німці поступилися. Фінляндія повинна була знищити укріплення біля наших кордонів (на півночі), побудовані німцями. Мабуть, у зв'язку з цим від'їзд англійського посла й фінляндського? Грабар розповідав, що він бачив одного з генералів, якого зараз й у партійному, й у бюрократичному середовищі інформують про політичне становище, який говорив йому, що на кілька місяців небезпека зіткнення з Німеччиною відпала».
Увечері того ж дня академік Вернадський зробив запис про вторгнення німецьких військ.