Міжнародний трибунал продовжує розглядати збройний інцидент у Чорному морі, під час якого Росія захопила разом з екіпажами три українські кораблі. Водночас українське ДБР має власне провадження на цю тему. Це одна з найбільш неоднозначних справ серед тринадцяти, у яких фігурує Петро Порошенко. Перша «свиня, яку підкинула» Україні екс-заступник голови АП Януковича після п'ятирічної відсутності: щойно ступивши на українську землю, подав заяву, в якій «заподіяв» п'ятого Президента в «захопленні державної влади» (ст. 109 КК), «державній зраді» (ст. 111 КК) та «перевищенні повноважень» (ст. 426-1 КК України). Мова в скандальному провадженні Держбюро йде про накази, що супроводжували проходження українськими військовими Керченської протоки у 2018 році. І, якщо вірити заявам самого Порошенка, на підході підозра не лише йому, але й екс-секретарю РНБО Олександру Турчинову та діючому командувачу Військово-морських сил України Ігорю Воронченку.
25 листопада 2018 року РФ обстріляла й захопила два броньовані артилерійські катери українських ВМС — «Бердянськ» і «Нікополь», а також буксир «Яни Капу». Це сталося у Чорному морі на відстані понад 12 миль від берега окупованого Росією півострова. Тобто у водах, які перебувають у рівноправному користуванні всіх держав. Українські катери, що йшли з Одеси в Бердянськ, зупинив у районі Керченської протоки російський танкер. Нібито сів на мілину, перекривши прохід в Азовське море під Кримським мостом. Після переговорів з Керччю та очікування українські моряки прийняли рішення повернутися в Одесу. Але росіяни почали переслідування, атакуючи з моря й з повітря протягом 15 годин. Коли не вдалося таранити, відкрили вогонь на ураження й після цього взяли на абордаж.
Записи радіоперехватів підтверджують, що росіяни отримали наказ не просто не пропустити українців через Керченську протоку, а потопити — у той час, коли українські судна вже відходили у зворотному курсі. У обнародованих переговорах є фрагмент: «Виходив на мене Шеїн (Андрій Шеїн — голова відділу берегової охорони прикордонного управління ФСБ у Криму). Я, чесно кажучи, хотів би уточнити. На вихід блокувати? Не можна йому вийти? – На вихід. – На вихід? Ух ти! Значить, будемо наздоганяти». І такий: «Медведєв у паніці кричить (керівник берегової охорони, заступник голови прикордонної служби ФСБ Геннадій Медведєв), відчуття, що Президент контролює всю цю х**ню». Путін, до речі, під час цього акту агресії перебував у Криму.
На схемі Bellingcat позначено, у якому місці росіяни обстріляли катер «Бердянськ» — на 22,72 км від берега. Атакували наших моряків у нейтральних водах, оскільки ширина територіального моря не перевищує 22,2 км (або 12 морських миль). А «Нікополь» був обстріляний на відстані 20 миль від берега Криму. Однак, вивчивши геолокаційні кадри, експерти Bellingcat дійшли висновку, що українські кораблі все ж таки входили не лише в територіальні води українського Криму, але й у російські територіальні води у Керченській протоці. Унаслідок три українські судна були захоплені разом з 24 моряками, 6 з яких були поранені. Конвенція ООН 1982 року гарантує Україні право транзитного проходу у свої порти. Тому Україна звернулася з позовом до РФ в Міжнародний трибунал з морського права. Трибунал у Гамбурзі зобов'язав РФ негайно й без будь-яких умов звільнити військовослужбовців і кораблі.
Замість цього Росія обміняла їх на своїх терористів. Додому наші моряки повернулися лише 7 вересня минулого року. І в РФ їх досі звинувачують у порушенні кордону. Хоча для цивілізованого світу Крим продовжує залишатися українським, після його анексії РФ також окупувала й Керченську протоку, оголосивши її «виключно російськими територіальними водами».
Російська сторона інтерпретує події так: 24 листопада о 21.30 українським кораблям, помітленим у районі Керченської протоки, «довели інформацію про закриття району у територіальному морі РФ». О 05.35 український катер «Бердянськ» повідомив на пост технічного спостереження про планований мирний проход кораблів ВМС України у свій порт Бердянськ відповідно до договору «Про співробітництво у використанні Азовського моря й Керченської протоки від 24 грудня 2003 року» між Україною й РФ. «Згідно з положеннями цього договору, ми маємо право на свободу судноплавства», — оголосив командир групи й продовжив рух, незважаючи на заборону йти Керч-Єнікальським каналом. «О 07.01 кораблі ВМС України перетнули лінію державного кордону РФ», — йдеться в звинуваченні, яке отримали наші моряки.
При цьому росіяни не заперечують (на словах) права українських судів проходити через протоку. Але стверджують, що українські катери йшли скритно, а потім узагалі пішли на збройний прорив. Буксир «Корець» і плавуча майстерня «Донбас», яким місяцем раніше вдалося пройти під Кримським мостом, за твердженням РФ, виконали всі її вимоги. Заявку на проход кораблів у морську адміністрацію порту Керч росіяни вимагають подати за 48 годин (нібито для забезпечення безпеки судноплавства). Командувач ВМС Ігор Воронченко вважає інакше: «Згідно з міжнародними нормами, достатньо за 2 години до входу в протоку попередити про вільне використання права проходу». Вперше російське судно «Дон» таранило «Яни Капу» о 07.35. Після цього на наш буксир наваливалися ще щонайменше три рази. Експерти Bellingcat, проаналізувавши фото пробоїн на кораблях, зроблені відразу після інциденту, дійшли висновку, що росіяни прагнули знищити екіпаж, а не вивести з ладу катери. Сигнал від поранених українських моряків: «Потрібна допомога!» надійшов о 22.04: https://soundcloud.com/user6404565/audio-2018-11-25-22-04-29-1?
Фото — Facebook Влада Волошина: https://www.facebook.com/photo.php?
Броня українських катерів постраждала під час збройного інциденту, але «Гюрза-М» продемонструвала свою високу маневреність. Цитата з радіоперехвату: «Він зрозумів, що він маневрений, і як я підходжу, він уходить. На борт повертає й уходить». Намагаючись таранити наші катери, росіяни зіткнулися між собою.
По поверненні з полону найповніше про подію розповів командир корабельної групи — командир катера «Нікополь» Денис Гриценко. Він виклав факти на прес-конференції, часто роблячи застереження: «Я так вважаю, моя думка». Але на деякі питання відповісти не зміг. «Щодо того, які команди (були дані українським керівництвом) — інформація закритого типу. Зараз проходить службове розслідування. Думаю, це буде відомо після закінчення слідчих дій», — сказав журналістам командир.
Ось головні моменти з розповіді Дениса Гриценка: «Ми прийшли в Керченську протоку вночі, вони нас не помітили — 2 маленькі катери… Я вийшов у ефір за 4 години, дав координати. Дав точку, де будемо проходити 12-мильну зону. Який буде караван, які судна будуть йти. Нам прийшли підтвердження. Ми встали в точку, яку визначив прикордонний контроль, для очікування проходу в Азовське море. Я вийшов на Керч і сказав, що в цій точці небезпечно. Там відповіли: «Ми вас чіпати не будемо». Береговою охороною ФСБ знаходилася поруч. Через 3-4 години переговори закінчилися. На мій погляд, вони вже виробили стратегію й були готові діяти за своїм сценарієм». Між береговою охороною ФСБ і Керч-Порт-контроль не було узгодженості. «ФСБ — це як інша держава. Я веду переговори з Керччю, говорю координати, ми почали рух, вони кажуть: «Так-так-так». Запитують — яка у вас довжина (судна), яка ширина. І паралельно по іншому каналу зв'язку РФ береговою охороною (ФСБ) кажуть: «Ми вам забороняємо проход у 12-мильну зону. Розвернутися. Ви порушили два пункти: 1) не попередили заблаговременно, 2) не беруть лоцмана». Я відповів, що попередив, і лоцмана готовий взяти в будь-якій точці. Після цього: «Тимчасово закритий район у зв'язку з погодними умовами». А потім: «Забороняємо» — по зв'язку береговою охороною ФСБ».
Командир групи діяв на свій страх і ризик. Розвиток подій після того як корабельна група почала розворот у зворотному напрямку, Денис Гриценко назвав нештатною ситуацією. «Ситуація була непередбачувана. Ні однією, ні іншою стороною. Доводилося приймати рішення на місці, тут і зараз. І я прийняв таке рішення… Коли ми вийшли з Керченської протоки, почали чути голос, як у Левітана («Від радянського інформбюро»): «Ви порушили державний кордон Російської Федерації». Попереджень про застосування зброї не було. Вони виконували наказ зупинити нас усіма наявними засобами. І я прийняв рішення у відповідь включити всі станції й по всіх каналах, знаючи, що поруч знаходяться інші судна… Я подумав: «Нехай тоді всі знають» (про напад). І протягом 1,5 години (уходячи від зіткнення), говорив: «Ми такі-то, рухаємося в Чорне море, зброї не застосовуємо. Ви нас просили вийти (з Керченської протоки), ось ми й виходимо». І це було не за їхнім сценарієм. Півгодини у них був збій плану. Вони, як я розумію, повторно запросили у керівництва, що з нами робити, й отримали завдання: «Припинити».
Денис Гриценко назвав перехід плановим. Він нагадав, що близнюки затриманих росіянами — катери «Лубни» й «Кременчук» були передислоковані в Азов раніше. Група кораблів, яку він вів, мала посилити військово-морську угруповання. Хоча є суттєва відмінність: «Лубни» й «Кременчук» були доставлені в Бердянськ по суші — причепами з Миколаєва (їх спустили на воду на початку вересня 2018). «Рішення було прийнято раніше. Чекали гарної погоди, оскільки похід був проблематичним для таких маленьких катерів», — сказав командир, підтвердивши, що переправка морем була ризикованою затією не лише через агресію росіян. Броньовані катери типу «Гюрза-М» належать до річкових, їх використання можливе лише в штиль. «Ми йшли туди не з метою застосування зброї. Це був мирний перехід», — повідомив Денис Гриценко, пояснюючи, чому не відкривали по агресору відповідний вогонь.
У зв'язку з агресією у Чорному морі РНБО запропонував П. Порошенку ввести в Україні військовий стан. Екс-Президент хотів на 2 місяці й по всій країні, але В. Рада підтримала на місяць і лише в областях, що межують з Росією. Багато хто у 2018 році дивувався — чому ВП оголошують на п'ятий рік війни, а не тоді, коли Росія накрила українців «градами» під Зеленопіллям (це було у липні 2014 року, тоді загинули десятки військовослужбовців). Або коли через місяць російські танки розстріляли тисячну колону наших добровольців у «гуманітарному коридорі» під Іловайськом. Або у 2015 році — коли шоста танкова бригада російської армії «брала Дебальцеве», порушивши свій же Мінський протокол. Наскільки сумнівними були підстави, настільки ж сумнівними були й результати цього раптового військового стану. Замість відповідей на питання про логіку рішень суспільство отримувало від п'ятого Президента гасла. А по закінченні ВП Верховний головнокомандувач полетів разом з міністром оборони в Туреччину за томосом.
Так яка ж була справжня мета «керченської» операції? Точно чи Президент прагнув нею посилити позиції України в Азовському морі? Сталося щось неочікуване, або те, що й планувалося: погрозивши виборцям відкритим військовим вторгненням, Президент спробував відкласти грядущі вибори? Варто було б покопатися не лише в сутності наказів, які отримували моряки у 2018 році, але й у мотивах керівництва.
Полковник запасу, працівник оперативного управління Генштабу з 2003 по 2006 рік Олег Жданов поділився своїм баченням цієї подіїї: «В. Муженко, виступаючи у ВР після інциденту, з трибуни підтвердив, що, незважаючи на відмову диспетчера в дозволі на проход Керченської протоки, морякам не змінили наказ. Вони мали продовжувати рух, розуміючи, що кримський міст охороняється всім Чорноморським флотом РФ, і не маючи боєприпасів. Росіяни витягли з Керченського заводу танкер й виставили поперек течії. Два буксири 6 годин утримували його під мостом, закриваючи проход. А якби наші відкрили вогонь, який би був феєрверк? Наші встали на якірну стоянку в т.з. територіальних водах РФ. А потім вони спрямовуються в нейтральні води, і РФ приймає рішення затримати їх, щоб показати, що Керченська протока й кримський міст — недосяжні об'єкти. Тому я цей перехід оцінюю вкрай негативно й вважаю, що треба детально розбиратися — хто й які видавав накази. Тим не менше, це розбирання — наша внутрішня справа, а РФ вчинила збройний інцидент, за який має бути притягнута до відповідальності».
Відправити, щоб зробити героями… посмертно — ця версія «мудрого» задуму Верховного головнокомандувача видається логічною багатьом військовим, з якими ми розмовляли. І підтверджується ходом подальших подій: практично відразу почалася передвиборча кампанія, й полонені моряки стали такою ж темою політичних промов, як теми віри й мови. А ось з кроками щодо повернення полонених влада не поспішала. В Міжнародний трибунал щодо інциденту у Чорному морі ми звернулися 16 квітня. Лише між першим і другим турами президентських виборів потребували «негайного звільнення кораблів і моряків, які здійснювали мирний транзит» (щоб нагадати про мудрі директиви претендента на другий термін?): https://www.itlos.org/fileadmin/itlos/documents/cases/case_no_26/01_Request_of_Ukraine_for_Provisional_Measures.pdf
Якщо метою «керченської операції» була переброска катерів, чому катери не перебросили по суші? Адже розв'язка була передбачувана. Я впевнений, що Порошенко знав, що буде проблема, і для цього послав моряків. Саме тоді, коли придумав, що треба ввести військовий стан. Або, може, ми хотіли відбити цю протоку у росіян? У такому разі сили, які були відправлені на прорив, були явно недостатні. Ми заявляємо, що РФ агресор, і ми воюємо (риторика, щонайменше, звучала така), і водночас посилаємо наші кораблі до росіян без прикриття й без підготовки, знаючи, що вони будуть затримані? Ми ризикували людьми. Слава Богу, що ніхто не загинув», — поділився думкою колишній начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗСУ Володимир Замана.
Він вважає, що всі сьогоднішні проблеми України — наслідок того, що навесні 2014 року Верховний головнокомандувач не назвав війну війною. І досі де-юре ніякої війни у нас немає. Того ж думки дотримується й Олег Жданов: «Ми офіційно не називаємо другу сторону конфлікту, й тому для всього світу у нас громадянський конфлікт». Обидва експерти припускають існування таємних домовленостей між Кремлем і Банковою, оскільки інцидент приніс певні політичні дивіденди й Путіну (представилася можливість «показати зуби» й готовність захищати вкрадений Крим), й українському Президенту.
При цьому навряд чи де-небудь стоїть підпис Порошенка. «Наскільки я знаю, все брав на себе Начгенштаба Муженко», — говорить Володимир Замана, вважаючи, що у разі з інцидентом у Чорному морі екс-Президент міг підставити адмірала І. Воронченка. Якщо припущення вірне, притягнення до відповідальності адмірала Ігоря Воронченка може мати болючі наслідки для «зеленої» влади. Так можна не лише деморалізувати особовий склад, але й викликати обурення. Адже, з т.з. мотивованої частини військових, переслідувати їхніх колег за події у Керченській протоці — все одно, що сумніватися в праві України на захист своїх акваторій. А Воронченко славиться тим, що на міжнародних зустрічах називав РФ агресором й закликав закрити для неї Босфорську протоку. Він прихильник рішучих заходів. На момент початку окупації служив у Криму й, кажуть, відмовився перейти на сторону РФ за великі гроші. Після звільнення з полону командував штабом АТО на Луганщині.
У ситуації з чорноморським інцидентом Україну гарячо підтримало світове співтовариство. 17 грудня 2018 року Генасамблея ООН закликала «беззастережно й невідкладно» звільнити судна й їхні екіпажі. 24 січня 2019 ПАРЄ прийняла резолюцію, в якій потребувала поводитися з українськими моряками як з військовополоненими. Водночас рішення Міжнародного трибуналу з морського права, прийняте у травні 2019 року на нашу користь, було попереднім. А тепер Україна має подати Трибуналу свій меморандум з розясненням позиції. Координатор Медійної ініціативи з прав людини Ольга Решетилова нагадує: 22 травня — крайній термін для подачі меморандуму, після чого можливість висловитися отримає Росія. «І ось тут Росії потрібне провадження ДБР й максимум інформації про нього в откритих джерелах, в ідеалі — підозри. Росіяни будуть акцентувати, що Україна сама розглядає події у Керченській протоці як провокацію. Я не знаю, хто використовує ДБР, але ми всі маємо розуміти, що це провадження несе ряд величезних ризиків для національних інтересів. Починаючи з того, що позови України не будуть задоволені, Росія нам не заплатить компенсацію, а російські чиновники й органи не підпадуть під санкції. І закінчуючи тим, що це дасть Росії аргументи для притягнення українських військовослужбовців до відповідальності».
Правозахисниця вважає, що для Порошенка достатньо відповідальності політичної (і він її вже понес). А колишній генконсул у Стамбулі й голова правління ГО «Майдан іноземних справ» Богдан Яременко вважає, що обставини організації переходу корабельної групи мають стати предметом професійного аналізу. Хоча необхідність передислокації кораблів ВМСУ в Азовське море у нього сумнівів не викликає. «Мені не зовсім зрозумілі правові підстави справи ДБР, зате зрозумілі факти. За умов агресивних дій морських підрозділів ФСБ РФ й інших силових служб і відомств Росії в Азовському морі перед Україною виникла необхідність посилення військово-морської присутності в регіоні. Російське військове домінування в Азовському морі несе військові й невійськові загрози. І причин відмовлятися від передислокації додаткових сил у цей регіон у нас немає. Той факт, що екіпажі українських кораблів і самі кораблі ВМСУ були захоплені й утримувалися — наслідок порушення Росією міжнародного права. Але українські моряки з честю витримали всі ризики за умов необголошеної війни РФ проти України. РФ зобов'язана забезпечувати безперешкодний проход через Керченську протоку судам під прапором України, які йдуть у українські порти на Азові — навіть з урахуванням окупації Криму», — пояснює правову позицію України представник «Слуги народу».
Цікаво, що й у ДБР, й у ГПУ заперечують готуючуюся підозру Воронченку, Турчинову, а також Порошенку. Називають інформацію фейком, трансльованим опозицією, щоб викликати протестні настрої (хоча в.о. директора ДБР підтвердив, що проводяться експертизи, завдання яких з'ясувати: а можна було пройти протоку без потрапляння в полон). Спеціаліст у галузі інформаційної безпеки Анатолій Кравчук схильний цьому вірити. Він звернув увагу, що першим «запустив сенсацію» такий «авторитетний джерело», як О. Ляшко. «Інформаційний шум на цю тему вигідний як Порошенку, так і РФ. Росіянам треба показати — видите, в Україні немає єдиної позиції щодо Керченського інциденту. А Порошенку треба ж залишатися в образі єдиного проукраїнського лідера й жертви політичного переслідування», — поділився думкою А. Кравчук. Він впевнений, що розмови про кримінальні справи Порошенка — не більше ніж предмет торгів між «слугами» й «Євросолідарністю».
З точки зору міжнародного морського права, порушення РФ у «керченському інциденті» є очевидними. Інформацією, опублікованою ФСБ, РФ викрила себе: підтвердивши, що обстріл «Бердянська» сталася в нейтральних водах. А знавці міжнародного права кажуть: навіть якби Керченська протока повністю перекривалася територіальними водами РФ, українські катери мали право пройти у свої порти (Конвенція ООН 1982 року). А Керченська протока й Азовське море — це «спільно використовувані води, історично являючись внутрішніми водами РФ й України» — згідно з тим самим договором, на який посилався Денис Гриценко, «пробиваючись» в протоку. І на який посилається сама Росія — коли говорить, що не визнає юрисдикцію міжнародних інституцій. У цьому двосторонньому договорі про співробітництво (який РФ порушила, обстріляючи українські катери) 2003 року сказано, що «всі спори між Україною й Росією, пов'язані з застосуванням договору, мають вирішуватися шляхом консультацій і переговорів». Саме Президент Зеленський дуже налаштований на мирні переговори, але наші «опоненти» не на словах продовжують розоряти порти Маріуполь і Бердянськ.
Побудувавши Кримський міст, РФ зробила неможливим проход вантажних судів вище 33 метрів, і її силовики й досі «кошмарять» торговельні судна. Експерти моніторингової групи «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» й редакції BlackSeaNews підрахували, що в середньому за період де-факто блокади загальний обсяг втрат судновласників становив близько 45 млн доларів США. Прогнозують, що РФ у поточному році буде створювати перешкоди судноплавству не лише в Азовському, але й у Чорному морі: https://www.blackseanews.net/read/160567?
Кримську здравницю окупант перетворює на військову базу й для переброски потенційних носіїв ядерних боєприпасів має намір відкрити вантажні залізничні перевезення по своєму мосту, що забезпечить нам додаткові труднощі.
Експерти сперечаються щодо того, чи треба нам денонсувати вищезгаданої угоду України й Росії 2003 року, на яку Україна пішла під тиском (конфлікт навколо о. Тузла). І прихильники денонсації кажуть, що треба змінити статус Азовського моря з «внутрішнього двох країн» на відкрите море, звернувшись до ООН. Тоді проход через Керченську протоку здійснюватиметься за іншими правилами й Росія більше не зможе влаштовувати свавілля. Ну а поки агресор дуже впевнено себе почуває, ущемляючи наші права.
Форма, за допомогою якої нам передали моряків і кораблі, не дозволяє вважати рішення Трибуналу виконаним, але це не стало перешкодою для повернення РФ у ПАРЄ. Спочатку РФ виступила з глумливою «пропозицією»: повернути моряків як злочинців, на умовах їхнього подальшого переслідування за російськими законами й засудження на Батьківщині (що означало б — визнати претензії РФ на Крим). Але пророссійські видання типу «Країни» закликали В. Зеленського прийняти умови торговців людьми. І сам він, повторюючи, що для нього пріоритет повернення полонених «будь-якою ціною», здавався близьким до виконання умов, які дипломат Курт Волкер назвав пасткою. Унаслідок на шантаж Зеленський не пішов, але моряків відпустили в Україну «порушниками кордону». Подальші рішення у Гамбурзі й Гаазі залежатимуть від чіткості позиції України. Крім позову щодо моряків, нагадаємо, у нас є ще спір у Постійній палаті третейського суду (міжнародний арбітраж у Гаазі) «про права прибережної держави у Чорному морі, Азовському морі й Керченській протоці».
І в цьому арбітражі Україна звинувачує Росію в узурпації акваторій, видобутку українських нафти й газу з морського шельфу у Чорному морі й будівництві Керченського моста, який завдав нам величезної економічної шкоди. Якщо в Україні акт агресії 2018 року почнуть трактувати як «провокацію Порошенка», анексію Криму — як «здачу Криму Турчиновим за наказом США», про яке відновлення справедливості може йтися? У росіян же позиція недвозначна: «Крим не окупований, а приєднаний, Керченська протока — власність РФ, а українські моряки — провокатори». Це подібне до виправдання розбійника, якого спокусив чужий гаманець, але для Росії перекладання відповідальності на жертву — фірмовий стиль. Заради отримання «правильних показань» росіяни знущалися над нашими моряками. І троє таки погодилися прочитати з суфлера «визнання в провокації» (від яких відмовилися відразу після зустрічі з адвокатами). Але, на жаль, точку зору нардепа з «СН» Б. Яременка на міжнародний інцидент у Керченській протоці розділяють у правлячій партії не всі. Є й ті, хто повторює месиджі Путіна.
Пасивна позиція й у самого Президента України, хоча він докладав багато зусиль щодо повернення моряків. Можна навіть сказати, що обмін полоненими з РФ, під час якого моряки повернулися, залишається його головним досягненням. Військовий експерт Олег Жданов вважає, що за відсутності внятної позиції України щодо агресора, Міжнародний трибунал закриє справу: «Ми не дали політичну оцінку інциденту. Має бути позиція держави на рівні ООН, а її немає. Тому я думаю, що спір закінчиться нічим. Раніше Порошенко лише на словах декларував, що Росія агресор, але ніде на міжнародному рівні РФ юридично в учиненні збройної агресії не була звинувачена. А нинішній Президент взагалі вважає Росію другом». Продовжуючи спекулювати на договорах «про дружбу й співробітництво», ФСБшники підходять до берега материкової України. Наочно демонструючи, що мати щось спільне з цією «братвою» рівнозначно — віддати «братві» все.
Але після того як українські малі бойові кораблі почали супроводжувати торговельні судна від азовських портів до Керченської протоки, обстановка в Азово-керченській акваторії все ж таки помітно оздоровилася. І це ще раз доводить: у гопницькій імперії розуміють лише мову сили. Повернені з полону й постраждалі від обстрілів наші катери вже відновлені. До «москітного флоту», з ідеєю якого виступав адмірал Воронченко, приєдналися американські патрульні катери Island. І цьому флоту доведеться давати агресору відсіч. Якщо ми не хочемо перетворення Азовського моря на «російське озеро».