В Україні давно існує негативна традиція передавати податкове відомство в руки різноманітних авантюристів, і нова влада не стала її змінювати. Звільнивши з посади голови Державної податкової служби одіозного «конвертатора» Сергія Верланова, оточення Зеленського вирішило замінити його на скандального «схемщика» Алексея Любченко. За його плечима великий досвід роботи в податковому відомстві, звідки його неодноразово вишибали. Але кожного разу Любченко різними хитрощами повертався назад, прагнучи займати вищу посаду – і ось мрія всього його життя здійснилася! Очевидно, у розумінні «слуг народу» саме так виглядають справжні «професіонали».
Між двома областями Алексей Миколайович Любченко народився 21 вересня 1971 року в селі Орловець Городищенського району Черкаської області. Про свої юні роки він нічого не розповідав, відомо лише, що вдало уникнувши військкомату, він після школи відправився здобувати вищу освіту в Київ. Для навчання Любченко обрав один із найбільш «блатних» вузів того часу: Київський інститут народного господарства. У радянські часи це був єдиний шлях отримати посаду в системі торгівлі та доступ до розподілу дефіциту.
Але за час навчання багато чого змінилося: інститут перейменували на Київський національний економічний університет, а замість соціалістичної економіки прийшов дикий ринок. Любченко довелося переглядати пріоритети, у ході чого він примкнув до прихильників Володимира Ланового, який очолював у Київі «Центр ринкових реформ» (ЦРР). Можливо, Любченко зробив свій вибір з ідейних міркувань, а можливо й з корисливих, оскільки на початку 90-х Лановой був дуже перспективним політиком: у 1992 році кілька місяців був віце-прем'єром з економіки в уряді Фокіна, у 1994-му балотувався в президенти та переміг на парламентських виборах у 17-му мажоритарному окрузі. А його ЦРР була однією з перших великих «неурядових організацій» України, що існувала як на західні гранти, так і на «пожертвування» від вітчизняних прото-олігархів (які активно грабували країну й народ). І саме в офісі «Центру ринкових реформ» випускник вузу Любченко отримав свою першу роботу. Можливо, «приклеївшись» до Ланового, Любченко міг би досягти більших висот набагато раніше, однак спустя всього кілька місяців, у 1994-му, він вилетів звідти, як пробка з пляшки – назад у рідне село, забувши про столицю на цілих п'ятнадцять років.
З цим була пов'язана якась скандальна історія: то чи він сильно підставив Ланового, то чи навіть «скрисив» чиїсь гроші. Але сам Любченко про це старанно мовчить, і навіть взагалі не згадує в біографії про свою роботу в ЦРР. Варто зазначити, що штатні працівники «грантоїдських» організацій, як і отримувачі грантів, бралися на замітку грантодавцями (західними структурами) як «кадровий резерв». Тому не виключено, що це теж зіграло роль у нинішньому призначенні Любченко – як, до речі, допомагало йому й раніше. Повернувшись з Києва з понурою головою, Алексей Любченко все ж таки знайшов собі роботу за фахом: він влаштувався старшим економістом у виконком Смілянської міськради (сусідній райцентр). Там він зробив собі досить швидку кар'єру, вже у 1995-му очоливши відділ комунальної власності, а у 1998-му став заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів та начальником управління економіки й майна. Тоді ж він виправив собі у Смілі свою першу квартиру (55 кв.м.), якою володіє до сих пір (згідно з декларацією).
У 1999-му році Алексей Любченко несподівано переїжджає до Кіровограда (нині – Кропивницький), куди його запросили на посаду заступника голови обласної Державної податкової адміністрації (ГНАУ). З цього моменту й розпочалася його кар'єра податківця! Але ось хто саме й чому запросив, залишається невідомим. Слід враховувати, що тоді в Кіровоградській області за рік змінилося кілька голів ОДА. Спочатку у лютому 1999-го в ДТП загинув щойно призначений Михайло Башкіров – поговорювали, що аварія була підстроєна. Той, хто його змінив, екс-міністр МНС Валерій Кальченко був зняв з посади й відправлений «в заслання» у листопаді того ж року: формально за те, що область на тогочасних президентських виборах голосувала переважно за Симоненка, насправді ж через низку скандалів. І вже з кінця 1999-го область очолив Василій Моцний – вірний «кучміст» і член НДП, у 2003-му перейшовши на підвищення в Кабмін. Після першого Майдану Моцного звільнили, але в нього було сильне лобі, і у 2007-му вже Ющенко знову призначив його головою Кіровоградської ОДА.
А у 2009-му його зняли у зв'язку з резонансною справою Лозинського. Відносини Любченко з Моцним теж залишилися поза публічністю, але відомо, що як тільки Моцний уїхав у Київ на підвищення, область покинув і Любченко – його призначили головою Черкаської обласної ГНАУ. Можливо, його підвищення пролобіював Моцний, але численні джерела SKELET-info стверджують, що йому в цьому допоміг Віктор Тимошенко. Їхні відносини розпочалися ще в кінці 90-х: тоді Тимошенко, будучи генеральним директором ТОВ «Пінекл» і головою правління «ЛегБанка», поклав око на Смілянський цукровий комбінат, заволодівши ним під свій контроль (комбінат був останнім виробником лимонної кислоти в Україні, розорений і знищений у 2015 році). А у 2002-му Тимошенко став начальником Управління роботи з великими платниками податків ГНАУ і цілком міг влаштувати свого старого друга Любченко начальником податкової в Черкаській області, щоб стежити за його підприємствами. Так що імідж «смотрящого від Віктора Тимошенко», як сьогодні називають Любченко, він отримав ще тоді.
У Черкасах Любченко, першим же ділом, обзавелся другою квартирою. Але начальником обласної ГНАУ він працював недовго, лише до 2005 року, хоча встиг «прославитися» своїми податковими схемами, у тому числі поверненням ПДВ. Буквально одразу ж він створив для ТОВ «Азот» (тоді ще належав Олександру Ярославському) такі податкові «пільги», що фірму перереєстрували назад з Харкова в Черкаси. А про масштаб діяльності говорив той факт, що лише одній агрофірмі з села Капустино було незаконно повернено ПДВ на суму 21 мільйон гривень! За цим фактом навіть завели кримінальну справу. А ще саме тоді в Черкаській області були створені (і зареєстровані в ГНАУ) такі компанії, як ПАТ «Украгрохімхолдинг» (ЄДРПОУ 32735896) і СК ТОВ «Зернова компанія Хорс» (32418388), засновником яких виступало раніше створене черкаське ЧАО «Еко-Азот» (31489809) харківського бізнесмена Сергія Лісковського. Компанії, можна сказати, рідні для Алексея Любченко – адже згодом він і його дружина Оксана Любченко кілька років харчувалися грошима, отриманими від «Украгрохімхолдинга». Як і багато українських чиновників, Алексей Любченко теж є «жертвою двох революцій» (як його назвали журналісти).
Вскоре після першого Майдану за слідами його бурної корупційної діяльності порушили низку кримінальних справ. Любченко, звалив все на своїх замів, швидко написав заяву за власним бажанням і знову помчав до Кіровограда – де влаштувався в ОДА помічником керівника патронатної служби. У цьому йому допоміг новий «оранжевий» губернатор області Едуард Зейналов, якого називали ставленником олігархів Третьякова Мартиненка «Льосик-смотрящий». Просидівши «не висовуючись» кілька місяців, Любченко знову почав вибудовувати свою кар'єру. Тут йому, схоже, знадобився статус «кадрового резерву» Заходу, про який він до того часу майже забув. У 2006 році новим головою Кіровоградської ОДА став Вадим Чорниш – сьогодні українці знають його переважно як скандального порошенківського міністра з питань тимчасово окупованих територій (2016-2019), під крилом якого розхищали бюджетні кошти й розквітала контрабанда. Тоді ж Чорниш був ще малознаним юристом, активістом «оранжевої революції» й довіреною особою Віктора Ющенка, а також отримувачем грантів від американських «демократичних інститутів».
Можливо, вони й порекомендували йому взяти до себе в замів Алексея Любченко, якого Чорниш міг знати ще з 90-х по «Центру ринкових реформ». Але у 2008-му біографія Алексея Любченко раптово обривається прогалиною, яку він чомусь не заповнив – якщо не рахувати обривчастої згадки про «навчання в докторантурі Ради з вивчення продуктивних сил Академії наук». Що є нісенітницею, оскільки перш ніж поступати на докторантуру, Любченко довелося б спочатку пройти аспірантуру й отримати кандидатський ступінь – якого в нього немає. Очевидно, що звикший брехати й замітати сліди, Любченко просто знову щось «нафантазував». Тим не менше, у 2009-му він повернувся з небуття на новій високій посаді заступника голови ГНАУ, причому потрапив туди за партійною квотою від НУ-НС (від «нашеукраїнців» були Віктор Тимошенко й Володимир Лановой). Причому цього разу він навіть обійшов свого покровителя Тимошенка, який з 2008 року знову очолив Управління роботи з великими платниками податків ГНАУ, а потім керував регіональними митницями (Львівською, Вінницькою й Кримською).