Ермак готує нову «майданчик для діалогу» з переселенцями для переговорів у форматі ТКГ

Учасниками прямих переговорів з ОРДЛО можуть стати «повноважні представники народу Донбасу» з числа вимушених переселенців. Андрій Ермак у рамках Мінського формату готує нову «площадку для діалогу», до якої увійдуть біженці з окупованих районів Донецької та Луганської областей. Попередній список представників, уповноважених Офісом В. Зеленського брати участь у переговорах з «громадськістю» квазі-республік, не розголошується. Ще більше настороженості викликають цілі, для яких можуть використовувати «повноважних представників Донбасу». За словами Ермака, вони «будуть залучатися до узгодження питань, передбачених мінськими домовленостями». Особистості «переговірників від переселенців» уже обговорюють у «республіках». Жителі територій обурені. Пишуть, мовляв, офіційний Київ хоче «вибудовувати діалог» з неофіційним Києвом.Проте нехай не намагається: лише прямі переговори з ОРДЛО! А українське громадянське суспільство дізнається склад учасників після засідання Тристоронньої контактної групи, яке мало відбутися 27 травня. За даними «ОРД», у списку є й поважні «весільні генерали», й друзі Москви. А вирішувати, кого «уповноважити», буде Андрій Ермак. Ми вже писали про його нові «червоні лінії» та сумніватися в рішучості дотримуватися того самого ковзкого курсу поки немає підстав. Створення «консультативної/координаційної ради» з «ЛДНР» на деякий час поставили на паузу (під тиском суспільства). Але в Офісі Президента вважають цю ідею хорошою.Проукраїнський Донбас розділився на три групи щодо участі в затії Офісу Президента. Перша група, мабуть більшість, вважає, що переселенцям потрібно брати участь у процесі, хоча б як спостерігачам. Громадські організації не проти запропонувати Офісу тих представників вимушених переселенців, яких вважають гідними. Прихильники такої позиції кажуть: реформа ТКГ з участю переселенців у всіх робочих підгрупах стане фактором балансу: переселенці розбавлять псевдогромадськість з ОРДЛО. Обидві групи матимуть статус запрошених, але якщо зараз умовний «голос Донбасу» — це лише зрадники, нарешті зазвучать і ті, кого окупанти вигнали з дому. Прихильники такої позиції припускають, що росіяни продовжуватимуть просувати ідею переведення переговорного процесу на рівень «Київ – ОРДЛО». Але сподіваються, що можна уникнути пасток. Не дозволити особам з «ЛДНР» стати самостійною стороною в Контактній групі, де зараз три сторони: Україна-Росія-ОБСЕ. Журналіст Денис Казанський, як можна зрозуміти з його відеоблогу, хотів би бачити в ТКГ Станіслава Асєєва, який нещодавно повернувся з полону. Голова популярної серед патріотичних вимушених переселенців «Української народної ради Донецької та Луганської областей» Станіслав Федорчук остерігається опинитися в «грі Ермака», але скоріше «за» участь у ТКГ, ніж «проти»: «Як би критично ми не ставилися до цього формату, поки українське керівництво не відмовиться від Мінських домовленостей, наша неучасть чи участь на легітимність «Мінська» не впливає. Поки ТКГ визнана формою переговорів з російської сторони (при посередництві ОБСЕ), мати власних представників, які бачать «Мінськ» зсередини, важливо. Нас немає за цим столом 6 років, і ми навіть не знали, що там відбувається за кулісами». Багато переселенців хотіли б бачити в ТКГ І. Козловського — релігієзнавця й також колишнього в'язня «ДНР». «Якщо до складу такої групи увійде левова частка людей, яких ми знаємо як пророссійськи налаштованих, або навіть агентів ФСБ, то навряд чи у мене буде можливість там перебувати. Важливо подивитися — хто увійде в цю групу, які права у учасників, хто буде домінувати. Не виключено, що, прикриваючись одним проукраїнським переселенцем, зможуть протягнути порядок денний окупанта», — говорить донеччанин Ігор Козловський. Але вважає, що виходити з Мінського процесу для України — це все одно, що скочуватися в маргінес. І, незважаючи на всю безнадійність Мінського процесу, всі варіанти миру потрібно обговорювати в рамках цієї площадки.Друга група переселенців виступає за участь вимушених переселенців у переговорному процесі в Мінську на будь-яких умовах. За двосторонні переговори з «ЛДНР», за амністію для представників незаконних збройних формувань і «особливий статус» Донбасу в Конституції висловився колишній активіст луганського Євромайдану Андрій Колосов — професор Луганського національного університету імені Шевченка, який зараз перебуває в м. Старобільськ. Майдан він підтримував, оскільки був проти сімейного злодійського клану Януковича. А зовнішній вектор України для нього не такий важливий. Вибори в ОРДЛО — на його думку — проводити не лише можна, але й потрібно до повернення кордону з РФ під контроль України. «Я дотримуюся повністю духу й букви Комплексних заходів щодо виконання Мінських угод, не вважаючи їх пропозиціями Москви. Не вважаю, що ті важкі поступки, які Київ повинен прийняти щодо Донецька й Луганська, важливіші за єдність України. Ніде в Комплексі заходів ні слова про суверенність України, там не ставиться умова зміни зовнішнього курсу. Є лише узгодження чогось там з ОРДЛО. Я не бачу проблем «узгодити», у нас усередині роками узгоджуються найпростіші питання. І курс у НАТО й ЄС також залишається лише на папері. «Бойовики» стануть народною міліцією під керівництвом А. Авакова. Формула Штайнмаєра працює на користь України, дозволяючи їй імплементувати ОРДЛО в Конституцію після визнання місцевих виборів в ОРДЛО законними. А Донецьк ніколи не підкорявся Києву (до Януковича). Пророссійські сили в Україні мають право на легітимне представництво в ВР у такій кількості, в якій виберуть люди. А якщо вам хочеться в тоталітарну державу — доведеться виїхати, скажімо, в КНДР! Як тільки мій університет повернеться в Луганськ, я повернуся з ним», — аргументує Колосов.Третя група закликає бойкотувати будь-яку участь. Противники впевнені, що для переселенців готують окрему «групу», яка повинна вступати в «діалоги» з «ЛДНР» у рамках політичної підгрупи ТКГ. А в результаті вони опиняться втягнутими в прямі переговори з окупаційними адміністраціями, як того й добивається Росія, щоб зняти з себе клеймо окупанта. Присутність переселенців у будь-яких діалогах з «ЛДНР» зробить їх співучасниками «втюхування» окупованих територій з величезним багажем проблем. «Ця участь у «народній дипломатії» потрібна Путіну (решта фігур вторинні, включаючи Зеленського) рівно настільки, наскільки йому зараз потрібно у себе вдома «народне голосування» для «легітимізації» свого вічного правління, хоча всі рішення вже прийняті. Навіщо ж комедію ламати? Щоб заретушувати цинічну узурпацію. Так і тут. У Кремлі давно вирішено — будь-якими засобами тиснути на Україну. Один із засобів — використовувати як дипломатичний ресурс обіцянку Зеленського закінчити війну, але на умовах Росії: ніякого миру, поки «ЛДНР» не стануть суб'єктами політичного процесу. І я бачу, що є охочі допомогти ворогу», — заявив правозахисник Микола Козирєв, депутат Верховної Ради СРСР останнього скликання й переселенець з Луганська. Голова правління «Центру стратегічних досліджень» Павло Жовніренко вважає, що «представники переселенців» фактично будуть представляти Ермака, а переселенські громадські організації послужать статистами. До бойкоту закликає й «Рух Опору Капітуляції». Позиція Руху: Кремль продовжує примушувати Україну до прямих діалогів з бойовиками, не можна брати участь у цих кремлівських сценаріях: https://www.facebook.com/rok.org.ua/photos/a.333919790811464/602197747316999/?Міністр з питань реінтеграції окупованих територій Олексій Резніков описав переселенців, які братимуть участь у ТКГ, так: «При прийнятті рішення главою делегації чи Президентом повинно бути відчуття, що у цих людей є й громадська легітимність, й громадське визнання. Дуже важливо, щоб це довіру мали жителі Донбасу з обох боків лінії розмежування». Проукраїнська громадськість вважає, що якщо з'ясується, що вона — лише ширма, завжди можна вийти з ТКГ, зробивши відповідні заяви. Але такий варіант, схоже, передбачений. Про принципи формування команди «переговірників» пан Резніков розповів під час недавної дискусії в прямому ефірі з українськими експертами. Це мають бути борці за мир, а не ті громадські активісти, які можуть хлопнути дверима, а потім написати пост у Фейсбуці: https://www.facebook.com/watch/live/?. Між іншим, найбільш переконливим у цьому ефірі був Роман Бессмертний. Колишній представник України в політичній підгрупі ТКГ нагадав, що населення Донбасу ні на рівні права, ні на рівні моралі не має права вирішувати долю Донбасу (як українських територій). Про яку легітимність «повноважних представників» може йтися, якщо кандидатів відбирають вручну? «Це будуть люди професій, які легко «виміряти». Священики, правозахисники, журналісти, юристи, представники культури», — розповів Резніков, не ризикнувши назвати прізвища. А злі язики (або люди, які знають) вже повідомили «ОРД», що від громадських діячів в Офісі обговорюється Марина Черенкова — колега С. Сивохо по Платформі примирення. А від представників чиновництва — екс-мер Донецька Олександр Лук'янченко. Адже, як сказав Резніков, «Україна може запросити в ТКГ і обраних на законних виборах у 2010 році мерів, і голів місцевих рад». Лук'янченко залучали ще в 2014 році — тієї весни, коли в «його офісі» (донецькій мерії) під виглядом охорони хазяйнувала бойова одиниця окупанта «Оплот» з командиром А. Захарченком, майбутнім «главою республіки». І його тоді дійсно залучили. Офіційний Київ у особі А. Яценюка вовсю обробляв Лук'янченко, обіцяв піти на всі поступки — включаючи мову й фінансову децентралізацію. Лише б захоплювачі ОДА погодилися розійтися по домах. Але не мер керував любителями «Новоросії», командувала Москва. Про це прямо було сказано Р. Ахметову, який ночі на 7 квітня 2014 року вів «переговори» з захоплювачами ОДА. Завдяки цьому тоді ж стало зрозуміло, що ніякого реального внутрішнього конфлікту немає, а є інтерес РФ у знищенні України взагалі й Донбасу зокрема.Соратниця Сивохо Марина Черенкова на каналі у Є. Мураєва висловилася щодо «діалогової платформи»: «Коли немає чіткого бачення, стратегічного, того, яким чином досягати миру… Будуються конструкції, як Платформа… Або ж держава сприяє побудові… Або ж прості люди по обидва боки лінії розмежування починають діалог самостійно. За 6 років війни там виросло нове покоління. Чи знає наше суспільство й наша еліта, що думає це нове покоління? Які у нього побоювання? Не можу зрозуміти, як у ТКГ не присутствує жодна людина від тимчасово неконтрольованих територій». На думку Черенкової, у квазі-утвореннях можуть бути люди з самостійною точкою зору. Хоча недавна новина з «ДНР» про вбивство гарячого прихильника «Новоросії», який посмів обматюкати «міністра МВС ДНР» — якось дає Черенковій картину «плюралізму думок» у «республіці»: https://www.facebook.com/rmanekin/posts/565968260976343 Що вже говорити про противників «ЛДНР», які змушені жити в окупації. Їхня заявка на іншу думку — квиток у в'язницю, гарантія катувань, а іноді й смерті. Але замість цього пані Черенкова переважає розповідати телеглядачам ТК «НАШ», що Україна — не суб'єкт на карті світу. Та й товсто натякає, що Україна «розстрілює дітей»: «Розчарування настає тоді, коли нічого не відбувається, коли тобі виділяють кошти, людей, кажуть — розмовляй, а ти як чиновник 6 років нічого не робиш і досі гаряча фаза… Ми ж знаємо, скільки за останній час загинуло дітей. Поки Україна не покладе на стіл свою порядок денний… Ні про яку суб'єктність говорити не можемо. А щоб порядок денний покласти, потрібні мізки, досвід, життєвий шлях». Ну й який же життєвий шлях у Черенкової, яку пропонують як нове обличчя й конфліктолога. Людини, яка професійно розбирається в тому — якого роду у нас «конфлікт на сході». Черенкова — колишня заступниця губернатора Донецької області Анатолія Близнюка й його помічниця, екс-«регіоналка» й член команди «чисто-донецьких патріотів», які довгими роками копали яму Україні, а викопали її в результаті всьому Донецькові й навіть собі. На попередніх виборах у ВР Черенкова була кандидатом у депутати по 51 округу (отримала нуль голосів) і в програмі написала: «Пункт 1. Зміна законодавчої бази в інтересах наших громадян — жителів територій, постраждалих від військових дій. Пункт 2. На базі округу створити платформу для переговорів, включаючи пряму демократію». З ким же Черенкова хоче прямі переговори — з тими, кого було налякано й обмануто черенковими й близнюками (до й під час Майдану)? Або з тими, хто поступив у комендатуру окупанта в погоні за довгим рублем?Роман Бессмертний також закликає не забувати про суперечності всередині України. Є в нас у країні досить впливові сили, зацікавлені в «просто перестати стріляти», повернути собі «відібрані» на Донбасі активи й закріпити російський вектор у зовнішній політиці, розпилити гроші ЄС на «відновлення Донбасу». А це означає, що суперечки можуть спалахнути навіть усередині українській делегації в ТКГ, де гіпотетично можуть опинитися й переселенці, прямо спонсовані Р. Ахметовим, й ті, хто ніколи не погодиться на «мир будь-якою ціною». І ці суперечності теж можуть зіграти на руку агресору. На думку Р. Бессмертного, РФ може використовувати внутрішні дискусії, щоб показати українську делегацію як не цілісну. «Спосіб, який більшовики використовували в Бресті в 1918 році — коли привезли туди дві України: Харківський уряд і Центральну раду, і потім грали з Віднем, Парижем і Берліном на тему: так, а хто ж представляє Україну?»Уважне вивчення останніх «програмних» виступів пана Ермака (наприклад, за 4 травня) говорить про те, що він потихеньку продовжує проштовхувати «двосторонні переговори»: «Україна виконає пункт Мінських домовленостей про узгодження 3 законодавчих актів з представниками неконтрольованої урядом території». У голови Офісу одна умова — в такої «ради» можуть увійти ті, хто «не вбивав наших солдатів». І, схоже, говорячи про людей, «які не воювали», Андрій Ермак забув, що війна проти України гібридна й включає політичну й інформаційну складові (які стріляють не слабше гармат). І так само, як і Черенкова, він вірить у існування «громадськості» «ЛДНР». «Україна сприйматиме як представників територій представників громадянського суспільства», — говорить Ермак. Виступ міністра й одночасно віце-прем'єра Олексія Резнікова в «Лівому березі» (теж за 4 травня) ще більше проясняє логіку влади: «Консультаційна рада — це той інструментарій, якого не вистачало «Мінськові», — твердить без п'яти хвилин новий голова українській делегації в ТКГ.Але найяскравіший слід залишає інтерв'ю творця «Платформи з примирення» Сергія Сивохо за 1 травня. Він формально вже не радник секретаря РНБО, але й далі близький друг Президента. І, за його власними словами, продовжує реалізовувати його, В. Зеленського, програму мирних ініціатив. Співрозмовниці А. Бацман «дипломат-народник» розповів про «внутрішній конфлікт»: «Потрібно привести в порядок голови, постраждалі від пропаганди як з того, так і з цього боку». І для цього шоумен має намір налагоджувати «горизонтальні зв'язки». Він переконаний, що студенти, домогосподарки, медики й бухгалтери з Донецька й Луганська можуть «вирішити конфлікт на Донбасі» шляхом спілкування з киянами. Про конкретні кроки Сивохо не розповів, щоб йому «не ставили палиці в колеса». Але ось головна цитата: «У мене немає бажання закінчувати війну в голові Путіна. Я хочу закінчити війну в головах жителів України». І це перегукується з фразою пана Резнікова: «Берлінська стіна впала — спочатку в головах у людей, а потім її розтягли на сувеніри». Вірогідно, Резніков не в курсі, що побудована «радянцями» стіна була трагедією як для східних (які вважали росіян окупантами), так і для західних німців. Не чув віце-прем'єр, що в головах німців «стін»-то й не було, зате вона існувала фізично, і півтори сотні людей були вбиті радянськими солдатами при спробі перебігти з контрольованої СРСР частини Берліна на підконтрольну Заходу.Послання Олексія Резнікова — це складніша інтерпретація послань С. Сивохо. Наприклад: «Українці, які перебувають у заручниках у окупаційному режимі, бояться нас. А ми боїмося їх. Нам доведеться пройти складний шлях національного діалогу, щоб потихеньку відновити довіру», — говорячи про боротьбу за душі в ОРДЛО, заступник голови української делегації в ТКГ Резніков не вважає, що цей шлях краще починати після того, як окупант покине території. Що ж стосується громадянської складової, то вона дійсно є. Але це продукт і наслідок окупації, а не причина. Щоб вести боротьбу за души «в'язнів концтабору», було б непогано спочатку зруйнувати стіни «концтабору», визволивши жертв від тих, хто ставить на них досліди. А потім і відповісти собі на питання — мають ли моральне право бути «спасителями душ» могильники Донбасу й переконані антиукраїнці (хай і в минулому).Чи дістануться наші «посланці миру» до мізків і душ «республіканців» — відкрите питання. Зате вже приблизно на п'яти пророссійських телеканалах України співавтори «диктаторських законів Януковича» атакують жителів контрольованої території московською пропагандою. «Регіонал» Володимир Олійник (той самий, що добре б виглядав на нарах за свою роль у січневих подіях 2014 року) в одному ефірі з М. Черенковою проводить думку, що пора закінчувати «сімейний конфлікт», який «розпалили американці»: «Договорюйтеся з тими, з ким у вас конфлікт. Навіщо вам договорюватися з сусідами? Не думаю, що жителі Донбасу бажають воювати. Не вигідно це й Росії, оскільки вона несе великі видатки, даючи гуманітарну допомогу «ЛДНР» (не снарядами допомагає, лише гуманітаркою, упевняє «регіонал»). І Україні не вигідно. Але є Вашингтон, якому вигідно». Для таких «спікерів» було б добре організувати ліквідацію неписьменності. Показати «кіно», як прибулий з РФ «Бук» збиває «Боїнг», селфі бурятів-танкістів на Донбасі, або розстріл росіянами «Градами» житлових кварталів Маріуполя. Імена російських кадровиків, які це організували, давно встановлені.Але десь по дорозі до миру загубилося ще одне передвиборче обіцянка Президента Володимира Зеленського — налагодити ефективне протидіяння інформаційній агресії. Замість цього збільшується прірва в комунікації. Наприклад, «народний дипломат» Сивохо впевнений, що те, чим він займається, це й є те саме, за що проголосували 73% виборців. Хоча всі опитування показують: більшість українців не сприймає вибори в ОРДЛО на умовах Росії. Будучи за мир — навіть на Донбасі — люди не підтримують деякі «умови миру», які нав'язує Москва. Про це говорить політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи імені Кучерива» Марія Золкіна. Дослідження на Донбасі вона проводить з 2014 року й ось останній результат виміру на контрольованому Україною Донбасі. За словами Золкіної, у прифронтових районах малочисельна група людей готова на будь-які умови РФ. Більш численна готова до виборчих компромісів, але це населення звикло до війни й готове жити в статус-кво, поки позиція України не стане вигіднішою. Третя група така ж малочисельна, як і перша, і вона проти будь-яких компромісів з окупантом і його пособниками.Ідея швидкого миру, з якою йшов на вибори Володимир Зеленський, схоже, вже зазнала фіаско. Але в Офісі Президента не здаються: «закінчимо війну в 2020 році». Поспішають стрибнути в останній вагон місцевих виборів, які плануються на осінь. Україна вже «для прискорення Мінського процесу» піднесла своє представництво в ТКГ до рівня віце-прем'єра. І якщо раніше ми могли сказати, що Л. Кучма — колишній і його підпис нічого не важить, то Резніков — діюча величина.Технічно неможливі — кажуть фахівці, які мають досвід проведення виборів, вибори в ОРДЛО в 2020 році. Але послухайте, про що фантазує пан Резніков: «Було б чудово перезавантажити всю країну на локальному рівні як фінал політичного врегулювання, включаючи всю територію Донбасу. Час ще є — з точки зору навіть логістики, виведення російських військ і незаконних збройних формувань, їх роззброєння, демобілізації тощо. Гіпотетично, можливо, десь у липні — на початку серпня оцінна місія ОБСЕ могла б приїхати перевірити території на безпеку. І якщо все добре, послати своїх спостерігачів моніторити вибори»: https://lb.ua/news/2020/05/04/456684_aleksey_reznikov_mi_dadim.html Як би «на підтвердження» готовності до проведення швидких «виборів» окупаційні війська з території «ЛДНР» 21 травня застосували зброю заборонених Мінськими домовленостями калібрів, 18 разів обстріляв українські позиції. Але юрист Резніков і юрист Ермак сподіваються показати себе такими талейранами, які обіграють «наперсточників». Директор «Центру досліджень проблем громадянського суспільства» Віталій Кулик попереджає: ціною такого «мирного блискавичного наступу» може бути зміна політики офіційного Києва на прокремлівську. І зворотна інтеграція: України — в ОРДЛО. Експерт звертає увагу на незмінність позицій Росії, яка не відмовилася ні від однієї своєї «хотілки»: лише «особливий статус Донбасу» в Конституції, повна амністія для бойовиків, а повернення кордону й роззброєння — коли-небудь. Після того як на останньому засіданні Тристоронньої контактної групи 14 травня українці продемонстрували російські паспорти представників ОРДЛО (які в Мінську перебувають у статусі «запрошених» Росією), повноважний представник РФ заявив, що мирний процес «на грані зриву», а пані РФ з «ДНР» Н. Ніконорова «висунула ультиматум»: «Україна повинна негайно розпочати прямий діалог з «республіками». А після того як українська громадськість освистала створення «консультаційної ради», з'ясувалося, що протокол від 11 березня про створення КС не передбачає настання правових наслідків. Через це Кремль прийшов у люте. І вимагав формалізувати «Мінськ» — так, щоб кожному помилковому (або навіть злочинному) рішенню умовної «консультаційної групи» можна було надати форму закону. Тобто, щоб більше так не вийшло, що Ермак щось обіцяв московському куратору «ЛДНР» Дмитрію Козаку, а українські активісти й деякі депутати з «Слуги народа» зірвали узгоджений план.І раптом з'ясовується, що вже й Олексій Резніков не проти формалізувати рішення в Мінську: «Ідея притягнути сторони до відповідальності, якщо вони взяли на себе якісь зобов'язання, давно нами пропагується», — заявив він. Віталій Кулик вважає, що з того моменту, як «головним по Донбасу» в РФ став «батько Придністров'я» Дмитрій Козак, над Україною нависла небезпека втілення «Придністровського сценарію». «Я пам'ятаю, як працював Козак у 2003 році, — говорить він. — Як виглядатиме «Донбаське Придністров'я»? Заморозка зі збереженням економічних і гуманітарних відносин з ОРДЛО, створення якоїсь адміністрації. Погодившись на врегулювання по Донбасу, ми «забудемо» про Крим». Тому В. Кулик не виключає, що під час наступного засідання в ТКГ переселенці опиняться перед необхідністю підписувати спільні протоколи з наступниками «Мотороли». А як тільки цей діалог поставлять на формальні рейки, Захід отримає «доказ», що «Росія — миротворець, а не сторона конфлікту», значить — пора знімати санкції.Р. Бессмертний розглядає «Мінськ» як інструмент тактики. Так само, як і вихід з «Мінська». «На мою думку, після обстрілу 4 серпня минулого року потрібно було ставити крапку й заявляти про вихід з Мінського процесу — це був перелом. Потрібно було виходити на «Нормандський формат» й будувати нову тактику поведінки, а чому Україна це продовжила – це запитувати потрібно вже у А. Резнікова». Замість «Мінська» розробив для Офісу Президента іншу поетапну стратегію досягнення миру. Без шкоди для економічних інтересів України й без штучної перекваліфікації агресії на «внутрішній конфлікт». Він пропонує повернутися до гарантій, які Україна отримала у зв'язку з приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї («Будапештський меморандум»). А якщо держави-гаранти не захочуть «забезпечити Україні виданий ними страховий поліс», виступити зі заявою про те, що окуповані Росією Крим і Донбас залишаються невід'ємною частиною нашої держави, але Україна призупиняє й спроби їх повернення, й свою участь у переговорах. Не відводить військ, а, навпаки, укріплює оборону на лінії розмежування й по всьому периметру кордону з РФ і Беларуссю. Вводить військовий стан в областях, що межують з цими країнами, добивається визнання в судовому порядку «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, а РФ — державою-спонсором тероризму, реалізує програму переселення громадян України, які хочуть переїхати на контрольовану територію, й повністю припиняє економічні зв'язки з окупованими районами й РФ. А також ще цілий комплекс заходів щодо укріплення оборони, проведення реформ і посилення міжнародного тиску на Москву. «Росія не може змінитися, але змінити її можна й потрібно — для її ж власного блага, як змінили Німеччину й Японію після 1945 року. Лише позбавившись «кочової матриці» Росія трансформується в цивілізовану державу» — резюмує П. Жовніренко.