Писати цей текст справді гірко. І огидно. Тому що він про те, як у великій грі сильні й циніки світу, одержимі власними цілями, б'ють Україну у своєму політичному футболі, наче майже вже спущений розтерзаний тряпичний м'ячик, який з бруду ігрового поля в зубах подають їм різнопоставлені шакали, намагаючись урвати в цих мутних баталіях свій куш. «Плівки Деркача» могли залишитися темою лише для ЗМІ Росії, Медведчука й Коломойського, якби не потрапили на «вентилятор» команди Зеленського, завдяки якому скандал не лише розпалювався, але й отримав усі шанси стати міжнародним і знову зробити Україну тим самим м'ячиком для битья у американській внутрішньополітичній схватці. Для чого, власне, все й затівалося. Але про все по порядку.
Плівки Деркача
Спочатку трохи про предмет чергового розпалюваного над Україною північними й західними вітрами «касетного скандалу» й «плівок Мельниченко-2» — для тих, хто, можливо, щось пропустив.
У вівторок, 19 травня, народний депутат Андрій Деркач та екс-прокурор Костянтин Кулик оприлюднили на онлайн-конференції деякі аудіозаписи, на яких люди з голосами, схожими на голоси п'ятого президента України Петра Порошенка й колишнього віцепрезидента США Джо Байдена, обговорюють відставку тогочасного генпрокурора Віктора Шокіна й надання Україні кредитних гарантій на 1 млрд дол. Як стверджує Деркач, записи цих телефонних розмов він отримав від журналістів-розслідувачів, а зробив їх нібито особисто Порошенко. У трактуванні нардепа ці аудіоматеріали є свідченням «фактів міжнародної корупції й державної зради на найвищому державному рівні», оскільки стосуються отримання 1 млрд дол. «в обмін на збереження схем «Бурисми» й звільнення Шокіна, який, за словами Деркача, «у той час розслідував справу «Бурисми» й вийшов на Байдена». У викладі Деркача Байден прилетів до Києва, щоб «надавити на Порошенка щодо Шокіна», а «вагомий аргумент» — 1 млрд дол. кредитних гарантій — це «така ціна спасіння Байдена від в'язниці».
Нагадаємо, що син Д. Байдена — Хантер Байден — деякий час працював у компанії «Бурисма» втікача екс-міністра часів Януковича Злочевського, проти якого в Україні були порушені кримінальні справи. І хоча в оприлюдненій аудіонарізці ні разу не прозвучало ні ім'я сина Байдена, ні назва «Бурисма», організатори «витоку» наполегливо підкреслювали, що ці записи є доказом «підкупу» з боку Байдена й «державної зради» з боку Порошенка. Коротко також нагадаємо, хто виступив дорогими «діджеями» й запустив у інформпростір записи, іменовані тепер у пресі «плівками Деркача». Андрій Деркач — син Леоніда Деркача (випускника не лише Дніпропетровського університету, але й вищих курсів КДБ СРСР), який очолював наприкінці 1990-х — на початку 2000-х Службу безпеки України. Старожилам української політичної кухні Деркач-старший за іронією долі найбільше запам'ятався теж «касетним скандалом» (видимо, у них це сімейне), пов'язаним із вбивством журналіста Георгія Гонгадзе, й парфумерним магазином «Арбат» Севи Могилевича, відкритим прямо навпроти входу до СБУ.
Деркач-молодший, який пішов стопами батька, також був слухачем Академії Міністерства безпеки Росії (раніше — Вища школа КДБ ім. Ф. Дзержинського, нині — Академія ФСБ Росії), де написав дипломну роботу «Організація й проведення зустрічей з негласною агентурою». Ніколи не приховував своїх зв'язків з Росією й відверто пропутінських поглядів, хоча свою сім'ю давно вже поселив у Сполучених Штатах. Костянтин Кулик — персона менш відома, але теж дуже одіозна. З його ім'ям пов'язано чимало скандалів, однак до цієї історії має стосунок його активна залученість у першу, минулорічну фазу скандалу навколо Байдена й «Бурисми». Будучи прокурором ГПУ, він, зокрема, розслідував «справи Злочевського» й (як і А. Деркач) зустрічався з особистим адвокатом Трампа Рудольфом Джуліані, допомагаючи найближчому оточенню американського лідера зібрати компромат на майбутнього суперника Трампа на президентських виборах. Восени минулого року шість десятків народних депутатів із фракцій «Слуга народу», «Голос» й «Батьківщина» підписали депутатський запит на ім'я генпрокурора Руслана Рябошапки щодо доцільності перебування такої неоднозначної особи на посаді прокурора.
Деякий час пізніше Кулик не пройшов переатестацію й був звільнений із Генпрокуратури. Згодом кандидатуру Кулика розглядали на одну з нерядових посад у СБУ, однак на роботу туди він прийнятий так і не був. ЗМІ неодноразово пов'язували ім'я Кулика з ім'ям олігарха Ігоря Коломойського, а також розповідали про його близькі стосунки зі втікачем у Росію й згодом убитим там лідером харківського «Оплоту» Жиліним. Незважаючи на одіозність «діджеїв», відсутність новизни в оприлюдненій ними інформації й, головне, безліч питань, які викликає походження аудіозаписів, ймовірно, зроблених у кабінеті президента України, «слуги народу» тут же зробили ставку на прізвище Порошенка. Того ж вечора на «медведчуковському» телеканалі «112 Україна» спікер Верховної Ради Д. Разумков заявив щодо оприлюднених записів, що «ця інформація, м'яко кажучи, вражає» й головним питанням для нього «як для громадянина» «є те, чи відповідає вона дійсності». «Якщо це відповідає дійсності — то наслідки повинні бути більш ніж жорсткими», — підкреслив Разумков, а також повідомив про наявність у парламенті «ініціативи щодо створення тимчасової слідчої комісії» для розгляду й оцінки «медійно заявлених питань».
Наступного дня його соратник депутат А. Качура з трибуни Верховної Ради повідомив, що фракція «Слуга народу» ініціює створення тимчасової слідчої комісії (ТСК) для розслідування оприлюднених фактів. «Розмови з Джо Байденом, з Джоном Керрі й інформація, оприлюднена Рудольфом Джуліані — це абсолютно вопиючі факти злочинної діяльності. І ми будемо робити все для того, щоб за всіма цими справами була проведена незалежна правова оцінка й у всіх справах була поставлена точка», — рішуче заявив депутат. І «вишенкою на торті» став ответ щодо «плівок Деркача» на прес-конференції В. Зеленського, приурочений до річниці його президентства: «Я кажу, що це не останній дзвоник, який побачать українці, побачать громадяни. Реагувати повинна прокуратура, правоохоронні органи. І я знаю, що генеральний прокурор України ще вчора зареєструвала кримінальне провадження через депутата Деркача, мені здається. Будуть розслідувати. Я знаю, що це може бути сприйнято як державна зрада, кваліфіковано це кримінальне провадження. Це — до правоохоронців».
Того ж дня Офіс генпрокурора підтвердив, що внесла до Єдиного реєстру досудебних розслідувань (ЄРДР) інформацію за статтею про державну зраду (ч. 1 ст. 111 УКУ) й зловживання владою або службовим становищем (ч. 2 ст. 364 УКУ) за заявою народного депутата України Андрія Деркача. Як стверджували згодом на своїй прес-конференції адвокати П. Порошенка, за їхньою інформацією (правда, яка потребує ще уточнення), «кримінальне провадження за так званими «плівками Байдена» генпрокурор І. Венедиктова відкрила після своєї розмови з В. Зеленським.
Хто писав?
Бурхлива реакція команди Зеленського на «плівки Деркача» викликає безліч питань, але головні серед них — два. Питання перше. Чому скандал розкручується навколо змісту оприлюднених «плівок», а не способу їх отримання в кабінеті президента України й осіб, які здійснили запис і передали (продали) його на сторону? Чому «слуг народу» раптом так взхвилювало й занепокоїло, повторимо, аж ніяк не нове твердження про вимогу Байдена у розмові з Порошенком звільнити Шокіна й його загрозу в іншому разі не надати Україні 1 млрд дол. кредитних гарантій? Відео, на якому Байден ще у 2018 р. публічно хвалиться цим епізодом, давно доступне в Інтернеті, а сам епізод зі всіма подробицями активно й довго обговорювався пресою по обидва боки океану під час минулого скандалу навколо Байденів й «Бурисми», у якому активно взяв участь тогочасний генпрокурор Ю. Луценко. Чому «слуг народу» не так сильно взхвилювало саме явище запису й оприлюднення розмови президента України з віцепрезидентом США — держави, стратегічного партнера нашої країни, яка надає їй найзначнішу допомогу у протистоянні російській агресії?
Чому у історії з «плівками Ермака», де звучать голоси, скажімо прямо, далеко не ключових осіб держави, але йдеться про торгівлю державними посадами, правоохоронні органи насамперед зацікавилися не змістом записів, а тим, хто й за яких обставин записував? Чому в цьому разі СБУ розпочала досудебне розслідування у кримінальному провадженні за фактом незаконного використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації для відеофіксації зустрічей брата голови ОП А. Ермака — Дениса Ермака (тобто злочину, передбаченого ч. 2 ст. 359 УК), а прослуховування у робочому кабінеті голови держави, хай і попереднього, Службу безпеки не зацікавило? Чому оприлюднювача «плівок Ермака» депутата Гео Лероса таскають на допити, а до депутата Андрія Деркача й його «плівок» з голосами голови України й віцепрезидента США у правоохоронців не виникло ніяких питань? Як стверджують наші дипломатичні джерела, в Україні немає традиції зберігання записів міжнародних розмов президента, офіційної аудіотеки таких бесід не існує.
Тим не менше записи розмов проводяться для подальшої їх розшифровки працівниками адміністрації (офісу) з метою подальшої підготовки відповідних розпоряджень голови держави за результатами переговорів із закордонними партнерами. Яким же чином запис бесіди Порошенка й Байдена чотирирічної давності опинився в руках Деркача й Кулика (навряд чи хтось повірив у їхню версію про «журналістів-розслідувачів»)? А ж ці персони стверджують, що володіють куди більшим обсягом аудіо, ніж той, що був оприлюднений (у ефірі телеканалу «1+1» Кулик говорив про вісім годин наявних у них записів). За інформацією ZN.UA, планується ще щонайменше два «витоку» нових порцій «плівок Деркача». Також нам відомо про існування величезного масиву записів розмов П. Порошенка, не пов'язаних із його зовнішньополітичною діяльністю й містять бесіди екс-президента з українськими політиками, членами уряду, найближчими бізнес-партнерами тощо. Нам достовірно невідомо, хто, якими способами й з якими цілями «знімав» цю інформацію.
Можливо, це було зроблено (й продано) у різний час різними людьми й/або різними спецслужбами (українськими, російськими, американськими) й «по кусочкам» зібрано зацікавленими особами в один великий масив. Однак насамперед були оприлюднені не бесіди Порошенка, наприклад, з Яценюком чи Тимошенко, Кононенком чи Гладковським, можливо, які становлять куди більший інтерес для української Феміди, а лише невелика частина масиву, пов'язана з американським віцепрезидентом Байденом. Що дає підстави припускати: Порошенко — не головна, а побічна мета цієї історії, використана, можливо, просто як «наживка» для гарячих й ревних, але недосвідчених у справах політичного закулісся й протидії операціям спецслужб (своїх і чужих) «слуг народу». Але перш ніж продовжити розбиратися з цілями й наслідками розпалюваного скандалу, варто також нагадати про те, що, як стверджують фахівці, знайомі з певними особливостями будинку на вул. Банковій, 11, ще зі часів КДБ він напхований професійною стаціонарною системою прослуховування й опутаний дротами невизначеного призначення.
Про що техніки СБУ ще за часів Деркача-старшого доповідали Держуправділам… До речі, дуже цікаво, цікавилася цим аспектом команда Зеленського й була чи після її поселення на Банкову проведена «очистка території» й заміна всієї апаратури щонайменше в кабінеті президента — починаючи від телефонів і селекторів й закінчуючи настільними лампами й телевізійними пультами? А якщо була, то чиїми силами — служба безпеки Коломойського чи Служба безпеки України, умовно очолювана новачком Бакановим? У будь-якому разі рекомендуємо провести «очистку» ще раз, добре продумавши, кому доручити це делікатне завдання. Оскільки, як кажуть у колах людей, вимушених трепетно ставитися до таємниці власних переговорів, «хто знімає, той і ставить». Якщо ж «очистка» досі не проводилася взагалі, то чи не приходила Володимиру Зеленському після оприлюднення «плівок Деркача» думка про те, що спустя якийсь час може статися, що країна й світ дізнаються зміст і його бесід — як з довіреними членами «ближнього кола», так і з міжнародними партнерами України?
Ходіння по граблях
До річниці свого президентства Зеленський опублікував у «Нью-Йорк Таймс» колонку, де розповів, що історія імпічменту Дональда Трампа йому не сподобалася, оскільки вона відвернула увагу Америки й міжнародної спільноти від питань, які мають велике значення для України, й перетворила Україну на історію про президента Трампа. Тому виникає друге основне питання: Чому Зеленський, після гіркого досвіду минулорічного «Українагейту» й усіх пов'язаних з ним проблем, до недавнього часу підкреслено й цілком успішно уникав навіть натяків на якесь втручання у внутрішньополітичні справи Сполучених Штатів і тамтешню президентську кампанію, раптом так різко змінив цьому принципу? Чому «слуги народу» так швидко й люто вцепилися в Порошенка лише на підставі сумнівних «плівок Деркача»?
З недомислення й недосвідченості? Через прагнення якнайшвидше спростувати звинувачення, які посипалися з усіх боків до річниці президентства Зеленського, що «весна прийшла, а посадок немає»? Через одержимість Зеленського своїм попередником й бажання «запакувати» його будь-що, й неважливо, на якій підставі? Але Петро Олексійович, на наш погляд, давав куди більш перспективні приводи привернути до нього увагу Феміди, ніж злощасна розмова з Байденом. Більше того, компетентні юристи впевнено стверджують, що справа на підставі «плівок Деркача» не має ніяких кримінально-правових перспектив уже хоча б тому, що: а) правоохоронцям не були передані оригінальні носії записів; б) не існує рішення суду, яке дає дозвіл на «зняття» цієї інформації. Тому передані Деркачом в Офіс генпрокурора аудіоматеріали не можуть вважатися доказами. Коротко, «маленький» Деркач у курсі: усі ці аргументи країні викладав його тато 20 років тому. Але ще на минулому тижні, 12 травня, адвокат Шокіна А. Телешецький на прес-конференції в агентстві «Інтерфакс-Україна» довго й докладно описував бездіяльність правоохоронних органів щодо заяв його клієнта про вчинення Байденом протиправних дій.
Достало всім — і ДБР, й Офісу генпрокурора, й слідчому управлінню Нацполіції Києва, які, за твердженням адвоката, більше трьох місяців після звернення Шокіна до правоохоронних органів зі заявою про вчинення щодо нього злочинних дій не проводили ніяких слідчих дій, що дало Телешецькому підстави припустити: «Очевидно, слідчому й прокурору поставлено завдання… блокувати й ігнорувати цю справу». Так що ще тиждень тому «злочинна зв'язок» Байдена з Порошенком й їхня «міжнародна корупція», очевидно, все ще мало хвилювали Зеленського, як, втім, і доля «старорежимного» прокурора, чиє прізвище він раніше навряд чи знав, а якщо й чув де, то разве що у скетчах 95-го кварталу.
Так що ж все-таки змусило команду Зеленського й її лідера різко змінити лінію поведінки? Точної відповіді у нас немає. Однак на минулому ж тижні джерела ZN.UA повідомляли, що дуже занепокоєне відставанням Трампа у передвиборчих рейтингах від Байдена найближче оточення американського президента, його «тіньовий офіс», знову почало давити на Київ й вимагати екзгумації й оживлення «справи «Бурисми» й Байдена» (або ж відкриття нової) з тим, щоб у її межах українські правоохоронці звернулися за правовою допомогою до США. Після чого, як можна з впевненістю припустити, група підтримки Трампа знайде яскраві способи використати цей факт у виборчій кампанії нинішнього господаря Білого дому, який запально борється за можливість зберегти своє крісло ще на один президентський термін. «Їм плевати на Порошенка, мовляв, гризіть його, як хочете. Їм плевати на Україну. Їм потрібна справа по Байдену й звернення від нас до них. Все!» — упевнив джерело.
Нагадаємо в цьому зв'язку, що рівно рік тому, коли під керівництвом особистого адвоката Трампа Джуліані вперше розкручувалася тема Байденів й «Бурисми», тогочасний генпрокурор Ю. Луценко (спочатку активно взяв участь у цій операції, а потім обережно відступив, про що докладно писала ZN.UA) неодноразово публічно заявляв (зокрема й у коментарях американським ЗМІ), що у його відомстві немає доказів правопорушень з боку Джо Байдена чи його сина Хантера, українське законодавство вони не порушували, але якщо правоохоронні органи США звернуться до України за правовою допомогою в межах відповідної двосторонньої угоди, то українська сторона надасть американським колегам усю наявну інформацію. Однак, судячи з інформації наших джерел, такий варіант «тіньовий офіс» Трампа не влаштовує, там хочуть отримати запит саме від української сторони, причому з «правильно» сформульованими питаннями. Також, повідомляють джерела, на днях у Київ з приватним конфіденційним візитом повинен прибути гонець від найближчого оточення Трампа (на момент написання статті його, за наявними відомостями, тут ще не було).
Це буде не добре відомий усім Джуліані, який перебуває під пильною увагою демократів, а менш помітна й нижче стоїть людина з його команди, якій поставлено завдання зустрітися з очей на очі з президентом Зеленським. Як стверджують джерела, гонець повинен отримати від президента України відповідь на одне головне питання: готовий той підтримати Трампа у боротьбі за президентське крісло й надати його команді компромат на його суперника Джо Байдена? У завданнях посланця нібито також входить доходчиво растлумачити Зеленському, якими «коврижками» він і Україна будуть винагороджені у разі, якщо відповідь буде «так», й чого позбудуться й які проблеми отримають, якщо гонець буде вимушений передати своїм патронам слово «ні». Крім того, звертають нашу увагу джерела, не так давно (буквально перед початком карантину) у Штатах кілька тижнів перебував Владислав Безуглий — екс-глава Служби зовнішньої розвідки, колишній перший заступник голови СБУ, який втратив цю посаду через конфлікт з Бакановим і нині задовольняється місцем радника міністра внутрішніх справ А. Авакова.
Обдарований підставами затаїти образу на команду Зеленського володілець багатьох специфічних знань Безуглий, як кажуть, провів у Америці чимало зустрічей, тому, припускають наші джерела, гонець від найближчого оточення Трампа буде озброєний достатнім обсягом чутливої інформації, яка стосується найближчого оточення Зеленського.
Про інтереси й цілі
У цій сумній, брудній й програшній для України історії сійшлися інтереси або збіглися цілі багатьох різнокаліберних і різнопоставлених гравців. Тут російський дух, тут Руссю пахне. Цілі Росії, чиї давні й добре відомі «консерви» були задіяні в інспіруванні нового «касетного скандалу» й появі «плівок Мельниченко-2», чиї ЗМІ розкручують цей скандал і тут, і за океаном, очевидні й зрозумілі. Двадцять років тому, коли президент Кучма почав лише поглядати у бік НАТО й ЄС, виникли «плівки Мельниченко», й унаслідок першого «касетного скандалу» президент України був скомпрометований й опинився в міжнародній ізоляції, просування нашої країни на Захід було зупинено, а замість ЄС і НАТО перед Україною замаячили ЄЕП і Митний союз на чолі з Росією.
Сьогодні, вносячи свою лепту в скандал, здатний значно погіршити стосунки Києва й Вашингтона, РФ намагається зруйнувати критично важливу для виживання нашої країни американську двопартійну підтримку України у її опорі російській агресії. Оскільки після втрати Києвом цієї підтримки руйнування української державності стане для Москви значно легшим завданням. Після втручання у попередню американську президентську гонку у Москві бояться перемоги Байдена й помсти демократів, які горять від нетерпіння розрахуватися за болісну поразку Гіларі. У Кремлі сподіваються врешті-решт знайти спільну мову з Трампом, якому у разі повторної перемоги більше не доведеться озиратися на демократів й стримувати свої порухи назустріч Путіну. Тому Росія зацікавлена у перемозі Трампа. Ціль Трампа також очевидна — другий президентський термін. І тепер, коли Байден настільки відірвався у рейтингах від нинішнього господаря Білого дому, що свіжий соцопитування навіть улюбленого Трампом й лояльного до нього телеканалу Fox News показує на загальнонаціональному рівні розрив у 8% (і 12% — серед респондентів, точно готових взяти участь у голосуванні), у Білому домі поселилася паніка.
Слабка й запізніла, на думку багатьох американців, реакція Трампа на пандемію коронавірусу, падаюча економіка й, головне, стрімко зростаюча безробіття відбирають у американського президента все більше дорогоцінних відсотків підтримки його співгромадян. Якщо до листопада, коли повинні відбутися вибори, Штати, як прогнозують вчені, накриє друга хвиля коронавірусу, ситуація для Трампа може виявитися безнадійною. Тому вже сьогодні йому необхідно будь-якою ціною збити зростання рейтингів Байдена й забезпечити собі щонайменше мінімальну перевагу. І хоча новий виток «Українагейту» сам по собі навряд чи здатен переломити американську передвиборчу ситуацію на користь Трампа, тим не менше найближче оточення Трампа, включаючи команду Джуліані, який відпрацьовує свій хліб, нині лихоманково шукає й готове використовувати будь-які способи й можливості допомогти своєму патрону й підставити його суперника. У пошуках компромату на Байдена й спробах видавити його з українського керівництва людей Трампа навряд чи хвилює доля минулого чи нинішнього президента України, як, втім, і самої України.
На Трампа у цій історії, очевидно, ставить і Коломойський. І не лише тому, що на «плівках Деркача» люди з голосами, схожими на голоси Порошенка й Байдена, обговорюють прискорення приватизації Приватбанку, а «голос Байдена» просить «голос Порошенка» підтримати в цьому процесі голову НБУ Гонтареву й називає Коломойського «занозою в дупі» й «проблемою для всіх». Ігоря Валеріївича «наздоганяє» американська держава: Федеральне велике журі США ведеть проти нього розслідування за звинуваченням у відмиванні сотень мільйонів доларів. Задіюючи свої медіа-ресурси й кажучи «фас», вказуючи на Байдена, своїм підконтрольним депутатам й журналістам, Коломойський, очевидно, сподівається, що у разі перемоги Трамп не забуде послуги, яку йому надав український олігарх, й допоможе вирішити проблеми з американським правосуддям. Суєтлива під клієнтом політична дрібнота також намагається бути корисною в надії забезпечити собі теплішу й ситнішу місце під сонцем. Служачий одному й дружачий з іншим А. Деркач, який обертається у Штатах у середовищі консервативних республіканців, видимо, розуміє, що зміна господаря Білого дому може принести йому й його сім'ї чимало складнощів і проблем.
В. Шокін, у свою чергу, усвідомлює, що історія про «втручання Байдена» у діяльність «відважного борця з міжнародною корупцією», який зруйнував його кар'єру, має ціну лише до дня американських президентських виборів. Поговорюють, що екс-генпрокурор пише книгу, за авторські права на яку нібито й штаб республіканців, й штаб демократів готові виложити кілька мільйонів доларів. Видимо, відчуває швидкоплинність часу й передвиборчу «сезонність» пропонованих ним через «тіньовий офіс» Трампа послуг і колишній прокурор Кулик. Позбавившись місця в українській правоохоронній системі, він йде ва-банк, розраховуючи, ймовірно, забезпечити собі непогану «допомогу з тимчасового безробіття». Правда, як стверджують деякі його колишні колеги, ставши активним учасником презентацій «плівок Деркача» й присвячених їм ток-шоу на каналі Коломойського, екс-прокурор з одіозної персони перетворився на вже справді токсичну, й дуже сумнівно, що хтось із керівників правоохоронних органів ризикне у найближчий час взяти його на роботу у своє відомство.
Але найнезавидніша роль у розгортанню скандалу у президента Зеленського. Незалежно від того, втягується він туди всупереч власній волі чи стає його учасником навмисне. Які мотиви можуть штовхати вперед президента Зеленського, який уже занесе ногу над гострими зубами «граблів» втручання у американські внутрішньополітичні схватки? Прагнення розправитися з Порошенком? Бажання отримати прихильність Трампа? Страх перед його можливою помстою?
Це вже не суть важливо. Головне інше: яке б рішення ні прийняв Зеленський, воно, скоріше за все, матиме дуже болісні наслідки. Навіть якщо це буде правильне рішення не лізти в полум'я американської виборчої гонки й намагатися зберегти дорогоцінну двопартійну підтримку України. Що може отримати Зеленський унаслідок такого рішення? У найближчій перспективі, наприклад, оприлюднення компрометуючої інформації про своїх друзів і партнерів і в результаті — падіння власного рейтингу. А після завершення американських виборів, у разі перемоги Трампа, — не лише зменшення допомоги від Сполучених Штатів, відсутність американських інвестицій, підтримки МВФ тощо. Найстрашнішим може виявитися рішення Трампа, який уже не матиме потреби при кожному своєму кроці озиратися на демократів, піти на зближення з Росією (при цьому Україна в його системі координат не буде для нього великою жертвою). Трампу потрібна Росія. І не тому, що він симпатизує Путіну. А вже хоча б тому, що йому необхідно «відірвати» її від свого основного геополітичного й геоекономічного суперника — Китаю.
Тому навіть за умови відвертої підтримки Трампа з боку керівництва України аж ніяк не можна виключати такого сценарію. Просто в цьому разі здача України може бути підсолоджена, наприклад, якимись фінансовими «коврижками». Згода грати в чужому спектаклі й допомогти Трампу на виборах, звичайно, може принести Зеленському й навіть Україні якісь незначні й короткострокові дивіденди. Але що, якщо після виборів США очолить Байден, який має для цього всі шанси (щонайменше на сьогоднішній день)? А навіть якщо Байден все-таки програє, демократи й американський deep state вчинку президента України не забудуть. Подібні речі не прощаються й аукаються ще спустя багато років. І навіть якщо в Америці незабаром забудуть прізвище Зеленського, в її історії, крім пов'язаної з Україною саги про імпічмент 45-го президента США, назавжди залишиться токсичний для українсько-американських стосунків факт втручання президента України у внутрішні справи Сполучених Штатів.