Вчора з самого ранку інтернет обговорював новини із Закарпаття, де на пункті пропуску «Тиса» водії так званих «італійських автобусів» перекрили дорогу та вимагали від таможні оформлювати їхні вантажі так, як це робилося раніше. Однак «як раніше» не вийшло, а нові вимоги таможні контрабандистів не влаштовували. Новою вимогою виявився збір за оформлення «без досмотру», який зріс з 200–500 євро до 700–800. Але хто саме підняв ціну і для чого?
На фото, яке розповсюджувалося, три люди. Справа — головний куратор і монополіст усієї контрабанди на Закарпатті з 2015 року Валерій Пересоляк. Він же власник ФК «Мінай», який фінансується саме з цієї контрабанди. Фото було зроблено на одному з матчів клубу. Зліва — кум Валерія Пересоляка та заступник прокурора Закарпатської області Олександр Василенко. У центрі — Валерій Лунченко, народний депутат від скандальної групи «Довіра», яку ЗМІ пов'язують з аграрним бароном Андрієм Вереським. Саме Лунченко відіграє одну з ключових ролей у цій історії бунту на Закарпатті.
Щоб зрозуміти роль Лунченка, потрібно спочатку розглянути стан Закарпатської таможні наприкінці 2019 — на початку 2020 року. За керівництва голови таможні Макса Нефьодова начальником Закарпатської таможні був Віктор Іванус, який усунув одіозний тандем людей Пересоляка з часів режиму Порошенка — Станіслава Балуєва та Андрія Караценка. Саме вони курували всю контрабанду на Закарпатті з 2016 року, збираючи касу для Валерія розміром приблизно 1 500 000 доларів на місяць. Нефьодов знав про монополію Пересоляка, про одіозність Караценка та Балуєва. Тому він поставив Іванусу завдання очистити таможню від людей Пересоляка, яких той розставив на всі ключові посади, де йде робота з «клієнтами». Але Іванус виявився слабким духом і жадібним до грошей. Пересоляк швидко знайшов до нього підхід і зумів протягнути переведення всіх потрібних йому людей у нову структуру Закарпатської таможні, пообіцявши Іванусу невелику частку. Процес цих переведень супроводжувався практично в реальному часі. Так відбулася передача людям Пересоляка пунктів пропуску «Дяково» та «Вилок». Так було призначено кума Пересоляка Івана Фетька заступником начальника ВМО № 4 таможенного поста «Ужгород». Він також болів за контрабандний ФК «Мінай».
Фетько позував разом із Пересоляком та його кумом прокурором Василенко. Комічною виявилася й історія, коли руками Івануса та за проханням Валерія футболіст «Мінаю» Євген Мирончук перетворився з футболіста на таможенника — причому на начальника відділу з боротьби з контрабандою. Загалом Пересоляку руками продажного Івануса вдалося перевести в нову таможню Нефьодова кілька десятків людей. Одного з них, Михайла Пловайка, навіть було зловлено на отриманні хабара на відео. Але очевидно, що навіть після цього його не звільнили, а відмазали. Надії на те, що Нефьодов зупинить цей беспредел, розбилися об його заступника Роберта Зелді, який, будучи громадянином Угорщини та уродженцем Закарпаття, також знайшов спільну мову з Пересоляком. Він прикрив Валерія перед Максом, сказавши, що Іванус все робить правильно, а Плінський продався контрабандистам і дискредитує очистку таможні. Аргументи Зелді влаштували Макса більше, ніж мої факти. Таким чином за Нефьодова Пересоляк сформував необхідний йому пул працівників таможні, який забезпечив йому збір готівки з «італійських автобусів».
Схема запрацювала з кінця січня на повну потужність. Збір при Іванусі за автобус становив від 200 до 500 євро залежно від наповнення, товару, обсягу тощо. Кінцеву вартість визначали люди Пересоляка, які стояли на каналі червоного коридору, такі як Миша Пловайко. Гроші іноді брали в руки, а іноді відправляли в обмінний пункт на червоному коридорі. І до моменту відставки Нефьодова схема приносила чудові прибутки. Таможня на місці своя, в Києві прикриває Зелді, а силовиків «вирішував» сам Валера та його кум-прокурор Василенко.
Після відставки Макса обов'язки голови таможні взяв на себе Ігор Муратов, у якого з Пересоляком немає домовленостей, і вся так ретельно вибудована конструкція могла впасти. Муратов планував на найближчій колегії усунути «скомпрометованого» Івануса, і Валерію потрібно було вирішити питання швидко. Тут на допомогу прийшов народний депутат і близький друг Валерія Лунченко, який виступив переговірником між Пересоляком та Муратовим. Його завданням було пролобіювати під свою відповідальність та фінансові зобов'язання Пересоляка на посаду в.о. начальника Закарпатської таможні замість Івануса — Олександра Богаша.
Йому це вдалося. Муратов погодився грати в гру Валерія та призначив Богаша в.о. начальника Закарпатської таможні. Можна подумати, що все це плід моєї фантазії, але підтвердженням цієї версії служить факт того, що через кілька днів після свого призначення Богаш підписує на посаду начальника аналітичного відділу Закарпатської таможні одного з найодіозніших людей Пересоляка — Вадима Симчеру. Симчера так само близький до Лунченка, як і до Пересоляка. Вони разом позували для фото. За часів влади Порошенка, коли Закарпатською таможнею керували Караценко та Балуєв, Симчера відповідав за управління з боротьби з корупцією на таможні. Але він був настільки в ній замазаний, що навіть Іванус не наважився його перевести. А Богаш зумів. На одному з фото справа Симчера, у центрі зловлений на хабарі Миша Пловайко, а зліва — особистий водій Пересоляка.
Після цих процесів вертикаль Пересоляка з контролю Закарпатської таможні збереглася, але ускладнилася. Якщо раніше у нього був особисто завербований Іванус та на невеликій зарплаті Зелді, то тепер у ланцюжку його зобов'язань з'явилися серйозніші люди. Над Богашем з'явився особисто в.о. голови таможні Ігор Муратов, який як досвідчений таможенник чудово орієнтується в схемах і розуміє суть роботи Закарпаття, а також з'явився народний депутат Валерій Лунченко, який пов'язує цю конструкцію і також претендує на частку з автобусів. Крім того, в області з'явився новий губернатор Петров, який почав активно діяти щодо питань таможні. У зв'язку з цим Валерію довелося відстьогувати силовикам за «неактивність» все більше й більше, а також якось вирішувати питання з губернатором.
Саме тому, щоб задовольнити зросші апетити всіх «учасників регати», на цьому тижні автобусам озвучили нову вилку ввезення посилок та контрабандних вантажів без таможенного досмотру. Було 200–500, стало 700–800. Опублікована на сайті «Країна.UA» стаття підтверджує інформацію від водіїв про збільшення збору. Саме це підвищення викликало бунт людей та вимогу повернути старі тарифи. Адже перевезений вантаж збирався за тарифом 200–500 на хабарі, і віддавати більше означало втратити весь свій заробіток. Бунт зовсім не входив у плани таможні та Валерія, а привернення громадської уваги грало на руку водіям.
Чим більше шуму, тим швидше відкатять назад. Так і сталося. Ігор Муратов, який прилетів на літаку «гасити» скандал, з ходу придумав ставку офіційного растамовування для автобусів по 0,55 євро за кілограм і, мовляв, це питання ми оперативно узаконимо в Парламенті, і автобуси з контрабандою почнуть поповнювати бюджет. Цікаву розмову автобусистів та Муратова записав журналіст Віталій Глагола. На записі чітко чути, як водії натякають на хабарі, а Муратов не може відповісти, як будуть растамовувати заборонені до такої перевезення продукти харчування. Будучи розумною людиною, Муратов сам не вірить своїм словам. При цьому жоден з водіїв відкрито не говорить, що таможня бере хабарі, так само як Муратов та голова прикордонників Сергій Дейнеко навіть не обговорюють питання того, як раніше все їхало й оформлювалося. Обидва знають як і під кого. І що це Валера підняв ставку. Але бузити не можна, бо їхні частки якраз у цьому підвищенні й сидять, тому гасити скандал потрібно не справжньою боротьбою з контрабандою, а фіктивною.
На сьогодні прийнято рішення протягом одного тижня оформлювати вантаж типу «в біло», сплачуючи рахунки таможні за ставкою 0,55 євро за 1 кілограм вантажу. БУДЬ-ЯКОГО. А через тиждень буде плавний перехід на хабарі розміром 700–800 євро, і цей тариф ляжеться підвищенням ціни на відправників контрабанди.