Адміністративне районування українських областей передбачає укрупнення районів. На Закарпатті кількість укрупнених районів скоротиться з 13 до 5. Несподіванкою як для громадськості, так і для експертного середовища стало виникнення Берегівського району, про створення якого раніше не було мови. Це викликає припущення, що українська влада йде на перші поступки Угорщині. Проєкт Міністерства розвитку громад та територій України передбачає створення 5 районів замість нинішніх 13 районів у Закарпатській області.
Тиждень до цього міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба здійснив робочий візит до Угорщини. Ця поїздка мала винятковий формат: через обмеження авіасполучення в умовах пандемії міністр подолав понад тисячу кілометрів автомобілем із Києва до Будапешта. Припускається, що Кулеба й міністр зовнішної економіки та закордонних справ Угорщини Петер Сійярто готували майбутню зустріч Віктора Орбана й Володимира Зеленського, узгоджуючи перші компромісні кроки для надання цьому процесу динаміки. Геополітичний конфлікт України з Угорщиною тривав кілька років і став контрпродуктивним для обох країн. Схоже, київська влада вирішила піти на поступки Угорщині, щоб продемонструвати якусь «перемогу» на зовнішньополітичному фронті.
Жодна українська влада, навіть за часів Віктора Януковича, не йшла на такі поступки, усвідомлюючи всі потенційні загрози для стабільності регіону й національної безпеки. На це вказує проєкт Мінрегіону з укрупнення регіонів на Закарпатті, у якому з'явився величезний Берегівський район. Більшість населення в цьому районі буде угорською, а розташований він фактично над кордоном з Угорщиною. Угорці десятиліттями просили, торгувалися й вимагали створення окремої угорської адміністративної одиниці на Закарпатті, пропагували визнання культурної автономії, виступали за появу особливого «угорського виборчого округу» на виборах до Верховної Ради.
У проєктах децентралізації експерти наголошували на тому, що укрупнювати райони за етнічною ознакою – велика помилка. Берегівський район пропонували об'єднати з Іршавським чи Мукачівським, тобто долучити населені пункти з українським населенням. На жаль, позицію експертів було відхилено на догоду геополітичним торгам Зеленського.
Створення Берегівського району не є трагедією, але є неприпустимою помилкою. Закарпатські угорці – не сепаратисти, і проводити прямий ланцюжок від створення району до його майбутньої анексії Угорщиною – безглуздя. Але обставини й ситуації змінюються, тож виключати, що в майбутньому, особливо в разі геополітичних катаклізмів, така адміністративна одиниця стане причиною проблем – теж не можна. Про таке варто думати заздалегідь, а не аналізувати опісля.
Поява окремих «етнічних» районів може запустити процес створення таких адміністративних одиниць по всій Україні. Це проблема не тільки для Закарпаття. Нещодавно болгарський парламент ухвалив звернення з критикою децентралізації в Одеській області. Українська влада гордо відповіла, що не дозволить втручатися у свої внутрішні справи. Але вже через кілька днів оприлюднила проєкт, у якому йде на поступки угорцям. Виникає логічне запитання: чим болгари чи румуни гірші за угорців? Якщо вони побачать, що Україні можна створювати штучні проблеми й перешкоди, щоб потім торгуватися за вигідні рішення й поступки, то чому б їм не повторити угорський алгоритм? Не кажучи вже про Росію, яка в кожну міжетнічну сварку охоче піділлює бензину.
Неясно, якою логікою керувалася українська влада, вирішивши піти на поступки Віктору Орбану. Конфлікт розпочався із Закону про освіту й мовних питань, а вирішувати його починають втручанням іноземної столиці в українську децентралізацію. Забуваючи, що на торгівлі національними інтересами ніколи нічого путнього не заробиш. Це не тільки неправильно, а й принизливо для України. Якщо одні нас можуть шантажувати й у підсумку добиватися свого, то невдовзі й інші сусіди спробують витерти об нас ноги. Невже цього не розуміють у Києві?
Автор матеріалу – Андрій Любка, український письменник, поет, прозаїк та есеїст, автор восьми книжок, лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Його твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Живе в Ужгороді. Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції.