Помічник президента Росії Владислав Сурков під час зустрічі президента Франції Франсуа Олланда та президента Росії Володимира Путіна (2016). До недавнього часу найвідомішим куратором українського питання в Кремлі був Владислав Сурков. Він змінив багато офіційних посад, але завжди залишався серед тих, хто впливає на прийняття рішень російською владою. Кілька років тому українські кіберактивісти взламували електронну пошту Суркова, а минулого тижня в онлайн з'явилися тисячі листів, які хакери називають поштою його колишнього помічника – Бориса Рапопорта, куратора так званої «Новоросії». Про достовірність говорять особисті дані, виписки з банків, чернетки промов бойовиків та численні звіти українських і російських аналітиків помічника Суркова.
Що ж може розповісти його переписка? Рапопорт пішов у відставку в грудні 2014 року, і його останні того року листи, мабуть, – найцікавіше читання. В одному з них він пропонує використати Ігоря Коломойського для відділення Західної України, а в іншому – очевидно, узгоджує прощальне інтерв'ю. Найбільшу відомість згодом отримала фраза, яка звучить приблизно так: «В управління Владислава Суркова я був призначений у вересні 2013. Вже тоді в приймальні побачив карту, на якій Крим був частиною Росії. Подальші висновки можете робити самі. Я був у Криму в лютому 2014 року – ми обговорювали питання, пов'язані з підготовкою угоди про будівництво транспортного коридору через Керченську протоку», – пише Рапопорт. Через три дні після листа інтерв'ю вийшло в «Московському комсомольці». Більшість переписки в кінці 2013 – на початку 2014 року присвячена «кримському питанню». До військового захоплення півострова, судячи з листів Рапопорта, росіяни обдумували взяття його під економічний контроль – обговорюється (ще в листопаді 2013 року!) взяття під кредитний контроль малого та середнього бізнесу та спільне будівництво Керченського мосту.
22 листопада 2013 року, ще до побиття студентів на Майдані, тодішній помічник Путіна Владислав Сурков пише міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову: «Необхідно розширювати російську культурну та інформаційну присутність в Україні, впливати на процеси, спрямовані на збереження канонічної єдності Російської та Української православних церков. Особливого значення набуває укріплення наших позицій у Криму, створення умов для більш ефективного функціонування Чорноморського флоту на території України». Сурков закликає не допустити на чергових президентських виборах 2015 року прозахідних політиків та посилити кадровий дипломатичний склад, зокрема нарешті відкрити генеральне консульство Росії в Донецьку. Копію цього листа відправляють і Рапопорту.
Про «Новоросію» в Запоріжжі, Одесі, Дніпропетровську та Херсоні. Проте ще до анексії Криму Рапопорт обговорює й інші українські регіони, які планувалося приєднати до Росії або створити на їхніх територіях квазидержаву «Новоросія» або народні республіки. Йдеться про Запорізьку, Херсонську, Одеську чи Дніпропетровську області. Зокрема, він переписується з добре відомим російським православним діячем Кирилом Фроловим. «У понеділок до Києва прибуває представник держдепу США. Принципово важливо, щоб він не зустрівся з Януковичем, а то знову все карти спутає, і його важливо виставити грубим лобістом майдану. Дуже важливо максимальне зіткнення між Харковом та «майданівцями», щоб максимально затягнути Януковича, спалити всі мости», – пише Фролов 22 лютого 2014 року. У цей день колишній український президент уже втік до Харкова, потім до Криму, а потім і до Росії. Там він, ймовірно, попросив Путіна використати в Україні російську армію.
Атака на Донбас: чернетки виступів, підзаконних актів та меморандумів. Досить швидко темою переписок стає Донбас, причому Рапопорт обговорює його з людьми з України. Місцеві автори пишуть аналітику, складають списки пророссійського активу. Так 7 квітня в Донецьку як партнерів розглядають «народного губернатора» Павла Губарева, його дружину Катерину та його заступника Павла Доню, керівника «народного ополчення Донбасу» Михайла Чумаченка та народного мера Маріуполя Дмитра Кузьменка. У Луганську ж в актив заочно записали голову облради Валерія Голенка, депутата облради Арсена Клинчаєва, а також членів «Луганської гвардії» Олександра Харитонова та Германа Прокопива. Частина з них, зокрема Клинчаєв, були на той момент уже арештовані.
Проте, судячи з переписки Рапопорта, росіяни займалися й допомогою тим, кого українські правоохоронці затримували як за сепаратизм, так і за насильницькі злочини. У переписці зустрічаються списки затриманих і арештованих та вказуються суми залогу за них. У цих списках є й ті співробітники «Беркута», яких сьогодні досі судять за вбивства на Майдані в 2014 році, зокрема Дмитро Садовник та Павло Аброськів. Останні 4 роки багатьох пророссійських активістів в Україні захищає адвокат Валентин Рибін, але, судячи з переписки, цим займалися й інші адвокати, причому влітку 2014 року російські куратори заморозили їм виплати.
Паралельно з посилюючимися бойовими діями Рапопорт готує в Україні структури під майбутню «Новоросію». На його пошті чернетки виступів, підзаконних актів та меморандумів. Активно обговорюється роль Олега Царева – депутата від Партії регіонів, який втік до Донецька, а потім і до Росії. Деякий час він формально очолював «парламент новоросії». «Політичний процес все одно рано чи пізно поновиться і ця ненависть південного сходу повинна знайти адекватне політичне представництво в якомусь русі. Такий рух може стати дуже ефективним важелем довгострокового впливу на внутрішню політику України, незалежно від того, наскільки міцно вдасться закріпитися нинішній владі. І питання тієї ж федералізації все одно можна буде поднести вже на новому етапі», – пишуть аналітики сурковського управління вже 16 квітня 2014 року.
Громадськівці, які мали допомагати впливати на ситуацію в Україні, планували діяти не лише через відверто пророссійські фонди, але й через невеликі громадські організації по всій країні. Переважно в «списку Рапопорта» громадськівці соціальної спрямованості – допомога хворим, бездомним та колишнім ув'язненим. «Їх дуже багато, і вони живуть не стільки за рахунок грантів ЄС та американців, скільки за рахунок місцевих джерел, тому «соціальні ініціативи» нової влади б'ють по них жорстоко; Сюди ж можна включити екологічні організації та профспілки», – говориться в листі від 11 травня. Зв'язки пропонують налагоджувати через місцевих журналістів та активістів. Саме Рапопорту присилають списки делегатів для участі в об'єднанні так званих «ДНР» та «ЛНР». Захід пройшов 24 травня 2014 року, і туди їхали з Одеси, Харкова, Краматорська, Запоріжжя та навіть Києва.
26 травня він відбирає «міжнародних спостерігачів», які за 20 тисяч євро готові публічно критикувати результати виборів в Україні. «На компенсаційній основі», пише співрозмовник Рапопорта. Деякі з членів списку згодом виступали в провладних російських ЗМІ, деякі дійсно реєструвалися спостерігачами на українських виборах, наприклад Джиммі Абрамссон та Марцин Домагала, а імена деяких сьогодні вже не знайти.
Помічник Суркова, судячи з поштової скриньки, контролював навіть візит ОБСЄ – у пошті сканована заявка співробітників моніторингової місії на відвідування Луганська, Щастя та Сватова. 19 червня Рапопорту радять включити так звані «ДНР» та «ЛНР» до Міжпарламентської асамблеї держав-учасниць спільноти «За демократію та права народів». «Та структура могла б стати ідеальним форматом для впровадження ДНР та ЛНР. Поки що як спостерігачів, наприклад. Парламентський формат дає масу переваг і дозволяє медійно вирівнювати будь-який перекіс», – пише Рапопорту, очевидно, Олексій Мартинов, директор Міжнародного інституту новітніх держав (МІНГ) та колишній виконавчий секретар-керівник апарату цієї міжпарламентської асамблеї. Інформації про неї в Інтернеті практично немає. Той же «Мартинов» пропонує Рапопорту розвивати пацифістський рух в Україні – підтримувати громадські організації «солдатських матерів», сформувати закордонні комітети підтримки для призивників, які уникають служби, та навіть створити сайт, де вести облік втрат української армії. Все для зниження бойового духу, пише політтехнолог.
Привернути до Росії більше українських студентів. Проте одна з перших пропозицій щодо того, як ідеологічно пов'язати Росію та окупований Донбас – приймати на бюджетні місця в російські ВНЗ та коледжі студентів східної України. «З метою підтримки співвітчизників, які прибувають з територій ЛНР та ДНР, а також біженців, які вимушено покинули територію південного сходу України, які через складені обставини позбавлені можливості отримати вищу та середню професійну освіту, планується виділити не менше 1500 місць у ВНЗах Російської Федерації як особам, які є співвітчизниками, що проживають за кордоном, у межах Федерального закону від 24 травня 1999 р. № 99-ФЗ «Про державну політику Російської Федерації щодо співвітчизників за кордоном», – говориться в листі президенту Путіну від Владислава Суркова. Очевидно, автор вважав цю ідею настільки важливою, що звернувся до президента особисто. Проте, як повідомляють російські ЗМІ, проект не увінчався повним успіхом. Окремих квот молодь захоплених російськими бойовиками районів Донбасу не отримала, поступали разом з іншими студентами-співвітчизниками з-за кордону.
Десант КГБ з Придністров'я. Ті, хто стежить за війною з самого початку, пам'ятають придністровських кгбшників Володимира Атюнфеєва та Андрія Пінчука. Обидва з'явилися на Донбасі в червні 2014 року. З переписки стає відомо, що їх з самого початку відправляли в Донецьк на рік. Рапопорта просять через голову російської держкорпорації «Ростехнології» (нині «Ростех») Сергія Чемезова оформити обом бойовикам річну командирування в Омськ, нібито для роботи в «Об'єднаній двигунобудівній корпорації». Окремо просять видати дітям Атюнфеєва російське громадянство.
Скарги на Гіркіна. Пишуть Рапопорту й скарги на бойовиків. Наприкінці червня козаки отамана Павла Дремова пограбували Віктора Коломійцева, директора Горської багатопрофільної гімназії, назвавши його наркоторговцем. Інцидент стався в Лисичанську Луганської області. А в серпні на Рапопорта перекинули скаргу російського представництва українського підприємства «Мотор Січ», яке виготовляє двигуни для військової техніки. Бойовики «відібрали» у них у Снігуватому 10 легкових автомобілів та вантажівок. У той же день Рапопорту скинули наказ голови донецьких бойовиків Ігоря Гіркіна про насильницький відбір транспорту. Тема другого листа: «Відбір на летальній основі».
Скаржаться й на Гіркіна, радник якого підтвердив, що той розстрілював людей. «Він з часів Києва не зовсім адекватним вважався (православний мракобіс)», – пише автор листа на ім'я «Олег Ногинський». І додає: «Може не варто такі речі на камеру говорити для іноземців?»
Вигадані мітинги. Дійшло й до звітів про замовні акції. З них Рапопорту присилають фото та відео. Такі мітинги пройшли 29 липня 2014 року в Херсоні, 4 серпня 2014 року в Дніпрі, 6 серпня 2014 року в Миколаєві, а 27 вересня 2014 року під Херсоном. У розпал бойових дій малочисельні учасники виходили з закликами займатися економікою, а не війною, реформувати ЖКГ та підтримувати корінні народи України. 23 серпня 2014 року фейкову акцію під назвою «Стоп громадянській війні в Україні» «вирішили» провести навіть у Варшаві. Посилання на акцію у «Фейсбуці» сьогодні веде на сторінку пророссійської партії Zmiana. У травні 2016 року її лідера Матеуша Пісковського затримали спецслужби Польщі, а згодом висунули звинувачення в роботі на китайську та російську розвідки проти Польської Республіки. У 2019 році його випустили під залог приблизно в 50 тисяч доларів.
«Евакуація» родичів Плотницького. Цікаво, що в вересні 2014 року відправляє до Росії своїх батьків голова так званої «ЛНР» Ігор Плотницький – 16 вересня Рапопорта просять оформити їм вид на проживання, а потім і громадянство. Разом з ними просять ще за трьох осіб. Видимо, також родичів голови луганських бойовиків.
Помічник Суркова стежить і за українським парламентом – йому присилають аналітику щодо двох важливих законів «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та «Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей». У день голосування 16 вересня 2014 року на пошту приходить лист із заголовком «прийнято».
Ці закони так і не вступили в силу – точно так само, як і Мінські угоди, які передбачають припинення вогню, вивід російських військ з Донбасу, взяття кордону під контроль та місцеві вибори на нині неконтрольованих урядом територіях. Колишній помічник Суркова нині курує зміни до російської конституції, які дозволять Володимиру Путіну залишитися на чолі Російської Федерації. Їхнє затвердження на референдумі відбудеться 1 липня 2020 року.