1. «Слуга народа» втрачає регіони. Кандидати та приховані соціологічні дані
«Слуга народа» розраховує на виборах 25 жовтня, які пройдуть за новим виборчим законом, отримати від 30 до 40 відсотків у місцевих радах. Однак останні карантинні скандали та кадрові провали викликають сумніви щодо успіху команди Зеленського в регіонах. На місцевому рівні умовний холодильник завжди перемагає ідеологію, тому у великих містах з налагодженим побутом керувати, ймовірно, так і залишатимуть старі знайомі. Геннадій Труханов, якого судять у Вищому антикорупційному суді за привласнення 92 млн грн (справа заводу «Краян»), впевнений у перемозі. І 49 відсотків одеситів підтримують саме його (вимірювання проводила група «Рейтинг» у середині червня). Те саме стосується й другого «поганого Гени» — Геннадія Кернеса, який уже розпочав продуктовий підкуп. Кернеса підтримує кожен другий харків'янин. Хоча він давно сидів би, якби не «договірки» з Петром Порошенком.
У ключових містах — Харкові, Львові, Одесі — замість сильних претендентів у «Слуги» жахливий кадровий дефіцит. Ставку «зелені» роблять на працівників місцевих штабів, які допомагали проводити вибори до Верховної Ради минулого літа, але водночас ведуть переговори зі всіма підряд, кого порекомендують уже діючі (і частіше — не виправдавши довіри) мажоритарники. Не гребують «водити хороводи» з пристосуванцями, що мають неоднозначну репутацію, змінюючи головному тезисові «Слуги» — принциповому оновленню влади. Запит на нові обличчя нікуди не подівся, але громадяни стали вибагливішими — тепер віддають перевагу «новим, та з досвідом». Люта боротьба розгорнеться за Київ. У столиці на кону бюджет у 50 млрд грн, у зв'язку з чим очікується масовий наплив претендентів. Навіть Геннадій Добкін вирішив нагадати про себе (за принципом: не наздоженю, то согрію). А у різнорідної команди Зеленського кандидатів, як кажуть, «хоч греблю гати».
Кум офісмена Андрія Єрмака Микола Тищенко першим розвісив свої біг-борди та «засіяв» столицю піском, але соціологи безжалісні — не дають шансу «альфа-самцю», у чиєму ресторані був аншлаг під час карантинних обмежень. Здається, навіть боксер може здатися ерудитом на тлі цього «ходячого тестостерону». Скласти істотну конкуренцію Віталію Кличку Тищенко навряд чи зможе.
А конкурувати з іншими «слугами» йому доведеться. Найяскравіші з них: кадр Коломойського Олександр Дубинський, якого терпіти не можуть у окрузі, з якого він потрапив до Верховної Ради (Обухові та Василькові), Ірина Верещук, яка до парламенту була мером, але у столиці непопулярна, і, схоже, головний санітарний лікар Віктор Ляшко. За станом на кінець квітня йому довіряли 41 відсоток опитаних групою «Рейтинг», а головне — йому симпатизує сам Володимир Зеленський. Але якщо нинішньому столичному градоначальнику й кого варто боятися, то це шоумена Сергія Притулу, якого може благословити на боротьбу за мерське крісло партія «Голос». Соціологічні опитування дають Притулі другу позицію після Кличка, який поведе на вибори «Удар», що зменшився до розмірів кишенькової партії. Кандидат Тищенко своїм «штабом» у ресторані «Велюр» серйозно розлютив народ, підставив свиню «Слузі народа» та дав чудовий козир мерам-опозиціонерам.
Діючий мер Дніпра Борис Філатов теж розраховує на перемогу. Якщо не в першому, то в другому турі. Хоча у Дніпрі «Слуга народа» може представити ще один «тестостерон» — Максима Бужанського, якого просуває Коломойський. Смішно спостерігати, як медіахолдинг олігарха поширює сумнівної якості «сенсації»: «Бужанський лідирує у Дніпрі за даними закритої соціології». Але особистий рейтинг градоначальника зовсім не тотожний рейтингу «його» партії. Наприклад, партія Кличка навряд чи подолає мінімальний бар'єр, а значить — переобраному нинішньому градоначальнику так чи інакше доведеться знаходити спільну мову зі «слугами».
Як показало останнє широке дослідження настроїв у регіонах, у «Слуги» все ще найвищий індекс довіри у Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Кропивницькому, Луцьку, Полтаві, Рівному, Сумах, Ужгороді, Херсоні, Чернігові, Чернівцях і навіть у Харкові та Одесі. І якби вибори пройшли в квітні, «Слугу» обігнали б лише: у Львові — партія Порошенка, у Івано-Франківську та Хмельницькому — «Свобода», у Маріуполі та Сєвєродонецьку — «ОПЗЖ». При тому що навіть у цих «полярних» містах рейтинг «Слуги народа» далеко не мізерний, як у націоналістичних на сході та пророссійських на заході.
Тобто «Слуга народа» — єдина партія, що подолає п'ятивідсотковий бар'єр у всіх регіонах, але набирає не більше 25 відсотків (див. дослідження групи «Рейтинг» тут: http://ratinggroup.ua/research/regions/shestoy_vseukrainskiy_municipalnyy_opros.html). Ці дані відповідають і опитуванню «Социс», яке курує політтехнолог Порошенка: у партії діючого Президента на кінець травня була підтримка у 25 відсотків, пророссійській партії Медведчука «Социс» давав 12 відсотків, а партії Порошенка — 11 відсотків. А за даними «КМІС» — у «Слуги народа» 19, у «ОПЗЖ» — 10, у «Європейської солідарності» — 9, у «Батьківщини» — 7,6. Юлія Тимошенко налаштована на перемогу, але для цього їй потрібно впіймати тренд і стати за спиною когось, хто не асоціюється зі старою владою. Порошенко обіграв ДБР у історії з картинами та влаштував піар-шоу в суді, де йому збиралися обирати запобіжний захід (у справі про незаконне призначення заступником голови СВР Сергія Семочка), максимально мобілізував прихильників і впевнений, що зможе відігратися на місцевих виборах. І соціологи кажуть, що у Київській області у партії Порошенка хороші шанси.
«Я думаю, що всі парламентські партії просядуть на місцевих виборах відносно своїх загальнонаціональних рейтингів. І це станеться за рахунок того, що в різних регіонах з'являться свої проекти та свої лідери. Тепер не місцеві лідери будуть стояти в черзі до великих партій, а навпаки — парламентські партії будуть боротися за яскравих місцевих лідерів», — поділився з «ОРД» політолог Олег Саакян. «Ці місцеві вибори розпочнуть новий цикл, будуть своєрідним першим туром майбутніх парламентських виборів, змінять розстановку сил. А основне завдання «Слуг» на осінніх виборах — взяти не більшість, а перше місце. Потім їм доведеться входити в коаліційні угоди. І лідери місцевих партійних організацій будуть виставляти свої пропозиції щодо майбутніх комфортних партнерів. Такими партнерами цілком можуть бути регіональні партії».
За словами експерта, прихід до влади Зеленського зламав скляну стелю в суспільстві щодо того, що до влади може прийти лише хтось із влади. Увійти в елітарний клуб власників влади на місцевих виборах 2020 спробують соціально активний бізнес та локальні лідери — еко-активісти, волонтери, нове покоління політиків. «Основна «заруба» буде між «старою кров'ю» — тими, для кого ці вибори остання спроба, боротьба не на життя, а на смерть, і молодими, які прийдуть на ентузіазмі. І у «слуг» виникає дилема: договорюватися зі старими корупціонерами чи договорюватися з новими місцевими лідерами та активістами», — говорить Олег Саакян.
Експерти прогнозують складні композиції в оновлених місцевих радах. А також: низьку активність виборців (ігнорування виборів у Сєвєродонецьку, Полтаві та Чернівцях, за даними групи «Рейтинг» на квітень, може сягати 60 відсотків), жорстку внутрішньовидову боротьбу (внутрішню конкуренцію) між однопартійцями та зростаючу напруженість між центром та регіонами. Останній момент як загрозу позначив сам Володимир Зеленський у інтерв'ю «УП»: «Мери налаштовані не проти Президента — і це не пафос — а передусім проти України. Не можуть мери бути проти вертикалі влади. Це — проти держави. Це — чистий сепаратизм, який вони прикривають децентралізацією».
2. Коронавірус та «свято непослуху» Анатолія Бондаренка
Пандемія, пов'язані з нею економічні труднощі та подвійні стандарти без наслідків не обійшлися. Підірвала довіру до Зеленського й провал комунікацій. Народ швидко втомився від карантину, і першим «вистрелив» виконавчий комітет міськради Черкас, який за проханням місцевих підприємців послабив карантинні обмеження. Приклад підхопили ще 4 міста, не підкорившись рішенню Кабміну. У Харкові та Дніпрі були спроби скасувати карантин, а в Одесі по факту карантину й не було. Так «удільні князі» використали хвилю громадських настроїв і показали свій норов. За демаршем послідували сміливі заяви мера Черкас Анатолія Бондаренка: «У Черкасах не Зеленський головний, а мер», «Черкаси будуть чинити опір», «Вам нічого ловити на місцевих виборах у Черкасах», тощо. Показово те, з яким задоволенням підхопили та розповсюджували ці випади Бондаренка пророссійські телеканали Віктора Медведчука. Так Анатолій Бондаренко раптово відчув себе зіркою опору офіційному Києву, хоча ще в березні був за найжорсткіший карантин і закликав у питанні пандемії закінчити з демократією, а роком раніше активно підтримував Зеленського.
І раптом виявилося, що й Президент, й Уряд, й українські закони — «не указ» Анатолію Бондаренку. Коментуючи цю поведінку, Зеленський заявив, що у мера Черкас 19 кримінальних справ і назвав його бандитом. А Бондаренко відповів, що не знає про жодну, крім кримінального провадження, яке пов'язане з його рішенням достроково скасувати карантинні заходи Кабміну. Так що давайте придивимося до цього «дисидента».
«Божевільні бюджетні гроші, які опинилися в розпорядженні мера, закружляли йому голову. Ми довго налагоджували стосунки з ОДА, щоб були субвенції від держави на будівництво доріг, так ось дійшло до того, що він говорить: ми у ваших грошах не нуждаємося, не встигаємо свої переробляти», — говорить місцевий депутат Олександр Радуцький, екс-секретар міськради. «Похід проти Системи», оголошений Бондаренком, виглядає як бджоли проти меду, тому що Бондаренко є продуктом феодально-кримінальної системи управління Україною.
Нагадаємо — про що ми писали, розслідуючи обставини вбивства черкаського журналіста Вадима Комарова рік тому. Прізвище Бондаренка часто згадується у зв'язку з назвою ОПГ — «Торпеди», яка не розчинилася у 90-х, а все ще вважається діючою. У 2017 році МВС оголосила про затримання членів цієї банди, їх підозрювали у вчиненні терактів. І, за заявою Вадима Аброськина, нібито готували замах на Арсена Авакова: https://nv.ua/ukraine/events/abroskin-banda-torpeda-gotovila-pokushenie-na-avakova-1973235.html?. Одним із яскравих представників цієї ОПГ був кум Бондаренка — розстріляний у 2018 році Сергій Гура, який також був депутатом і заступником міського голови. І це не єдине замовне вбивство місцевого політика у Черкасах. Вбивство журналіста та активіста Комарова теж залишилося нерозкритим, хоча родичі та друзі вказували на мерське оточення. За їхніми словами, в ньому є «людина зі справкою», якій заважав Комаров.
Бондаренко очолює на місцевому рівні «Батьківщину», але його опорою є лідери місцевої «Свободи», і саме «свободовців» вважають причетними до вбивства. На цьому скриншоті А. Бондаренко «оголошує війну» центральній владі, а по лівицю — Юрій Ботнар (у колі), який може бути причетний до вбивства журналіста. Втім, вбивство Комарова вигідне й забудовникам місцевої набережної. У 2016 році на журналіста вчинили замах вперше (стріляли біля його дому) у зв'язку з його виступами на тему незаконної забудови пляжів. Ця забудова продовжується досі, хоча й є предметом кримінальних справ, які можна знайти у відкритому реєстрі: http://reyestr.court.gov.ua/Review/72266540. Забудовує пляжі скандально відомий депутат обласної ради Михайло Мушієк — партнер Бондаренка та кум екс-депутата Верховної Ради від ПР Володимира Олійника. А мер Бондаренко лобіює та прикриває цю діяльність.
Мер Черкас стверджує, що не фігурує ні в яких кримінальних провадженнях. Однак ще у 2007 році був визнаний винним у підробці диплома: http://reyestr.court.gov.ua/Review/5390495. У 2018 році поліція розслідувала тендер на прибирання вулиць на 2 млн доларів, який розіграли між двома компаніями, що належали одній і тій же особі. І того ж року Бондаренку були вручені два підозрення про зловживання владою та підробку, одне з яких стосувалося таємної сесії, під час якої за якихось півгодини розпилили бюджет, еквівалентний 7 млн доларів. Бондаренко також підозрювався у незаконному збагаченні, але опинився серед щасливців, яких врятував КСУ, скасувавши цю статтю. Однак суть нікуди не подівся: за період роботи міським головою (з 24 листопада 2015 року) у А. Бондаренка з'явилися два нові земельні ділянки та будинок площею 534 кв. м. А також три люксові авто: «Лексус» та два «Мерседеси»: https://declarations.com.ua/declaration/nacp_0ca945c7-5158-4d05-883d-4380aa871b23. І це лише те, що можна побачити у декларації. Ймовірних відкатів за прибиранням снігу в безсніжний сезон 2019–2020 (ціна питання — 13 млн грн) ми не побачимо у декларації. Як і бізнесу з виробництва плитки, якою обкладають місто, і до якого за чутками також має відношення голова. З легальних джерел доходу у Бондаренка лише бізнес дружини — ТОВ «Премиум якість», що має мізерний статутний капітал (https://youcontrol.com.ua/contractor/?). Це дозволило дружині мера заробити 1,1 млн грн за рік. А дохід самого Бондаренка становив зарплату — правда, непомірну — 1 млн грн за рік. З одного боку це реальних 10–15 доходів рядового бюджетника Черкас, а з іншого — на порядок менше видатків черкаського голови.
Хтось скаже: «Так Бондаренко на всіх кутках кричить про свій патріотизм. Де він, а де сепаратисти?». Але зв'язок з одіозним «регіоналом» Володимиром Олійником (автором «драконівських законів 16 січня»), який також був мером Черкас у 90-х — на початку нульових, змушує все ж таки засумніватися в «відважному борцеві за права трудящих». А. Бондаренко був одним із прихильників створення всеукраїнської «партії мерів». Але після того як «зазведився», відкинув і це об'єднання, і свою колишню покровительку Ю. Тимошенко, яка хотіла бачити бунтівника кандидатом від «Батьківщини». Уже заявив, що створить свою — «чисто-черкаську» партію, до рядів якої увійдуть виключно місцеві жителі (написав у Фейсбуці: https://www.facebook.com/permalink.php?). Хоча подібні місцеві політичні проекти, очевидно, входять у суперечність з українським законодавством.
Тепер кожен місцевий «феодал» норовить обзавестися регіональною партією імені себе. Мери не лише придумують під вибори одноразові партії, але й створюють цілі об'єднання градоначальників, які не хочуть йти. Все це — під прикриттям захисту прав громадян на місцеве самоуправління, звичайно. Але важливо пам'ятати, що й 22 лютого 2014 року у Харкові Добкін та Кернес проводили З'їзд депутатів усіх рівнів південно-східних областей та Криму, готували рішення про федералізацію країни, і думали звернутися до Путіна… прикриваючись захистом виборців. У резолюції говорилося: всю владу на себе беруть органи місцевого самоуправління. Так і 28 листопада 2004 року на з'їзді сепаратистів у Сєвєродонецьку «патріоти» на кшталт Бондаренка ратували за права своїх виборців і при цьому вчиняли злочин проти України. Єдина ідеологія господарів подібних новоутворень — утримуватися при владі. Ось для чого знадобилася партія «Блок Кернеса — Успішний Харків!». Яка мала раніше назву ПП «Унітарна європейська Україна» та «проживала» у звичайній квартирі: https://youcontrol.com.ua/contractor/?.
Сепаратисти почуваються впевненіше, ніж рік тому. Кернес «продав старі калоші» у вигляді повернення на карту Харкова проспекту Жукова, тим самим плюнув на Закон України «Про засудження комуністичного та національ-соціалістичного тоталітарних режимів та заборону пропаганди їхної символіки». І ось уже під місцеві вибори 2020 його колега пророссист Труханов розгортає процес перейменування вул. Героїв Небесної сотні в Одесі на вул. Жукова. Сьогодні Кернес й чути не хоче про минулорічну мерську партію «Довіряй ділам», яку очолив і з якою йшов на вибори до Верховної Ради 2019. Тоді, нагадаємо, влившись в «Опозиційний блок», «Довіряй ділам» не змогла подолати п'ятивідсотковий бар'єр і «розчинилася». Найімовірніше, така ж безславна доля чекає й на нове дітище, але головне — за її допомогою зацементувати свою владу ще на 5 років. Шляхом Кернеса пішов і мер Маріуполя Вадим Бойченко — купив політичну партію «Соборність», яка була зареєстрована у Києві (https://youcontrol.com.ua/contractor/?), і перейменував у «Блок Бойченка». Навряд чи довга політична доля чекає на новоутворення «Пропозиція» — ще одну «мерську партію», яку презентували 19 червня. Раніше вона називалася «Нова європейська Україна» і її купили вже одразу з розгалуженою мережею (включаючи «кримську республіканську організацію»). А створив партію 5,5 років тому Андрій Олегович Пільченко, директор департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міськради: https://youcontrol.com.ua/contractor/?.
Сьогодні у «Пропозиції» уже 6 градоначальників, але прогнозують розширення. Це непоганий задел для закріплення «князівств». Особливо, якщо на Банковій вирішать «пограти в поддавки», в обмін на виконання деяких умов. «Пропозиція» заявляє про себе як про «партію професійних людей», яким є що сказати «некомпетентному центру». Вони ніби поза політикою, але зате знають, як чинити ліфти та прибирати вулиці. Мовляв, на них тримаються міста. Не дивно, якщо виявиться правдою чутка про те, що фінансує цих «міцних господарників» олігарх Ринат Ахметов.
До нової партії увійшли градоначальники Дніпра, Миколаєва, Чернівців, Житомира, Кропивницького, Каховки. Причому миколаївській, чернівецькій та каховській місцевим радам висловили недовіру. Крім того, за даними групи «Рейтинг», жителі Миколаєва та Чернівців більше за інших незадоволені життям у місті. Однак і ці народні представники ототожнюють себе з місцевим самоуправленням. У діючого мера Миколаєва (на фото) антирейтинг більше 50 відсотків. Він лідер антипатій у країні. Майже так само погано ставляться до своїх градоначальників жителі Сєвєродонецька, Полтави, Херсона, Миколаєва та Чернівців. Інститут губернаторів просів, префекти так і не з'явилися, а амбіції та фінансові можливості мерів виросли. І все це на тлі невирішеного військового протистояння на сході, яке у спадщину від попереднього Президента дісталося Зеленському у упакуванні (де-юре) так званого «конфлікту». Самовільство та втрата контролю над регіонами під час війни не може пройти без наслідків. Офіційний Київ учув загрозу. І водночас недавнє рішення про створення національного (угорського) району у Закарпатті виглядає як заигрування з побажаннями угорських сепаратистів. Поганий приклад для інших національних меншин. Чому б, запитується, тепер прихильникам «Бессарабської республіки» в Одеській області не спробувати закріпити «свою територію».
Боротися з цією загрозою влада збиралася шляхом партизації: лише представлені у 2/3 регіонів партії мали брати участь у місцевих виборах, а не карликові, а у мери великого міста можна було йти лише від партії. Бар'єр для місцевих рад — 5 відсотків. Але… сам Зеленський висловлювався проти. Обурилися неолігархічні «Сила людей», «Демальянс», «5.10», «Правий сектор». Остаточні зміни до виборчого кодексу з'являться у липні, а поки що у «Слузі» запевняють, що вже голосували за зниження застави та підтримають зменшення проходного бар'єру, щоб уникнути монополії парламентських партій. Можливо, тому, що з парламентськими конкурентами «слугам» буде складніше договориться, ніж з «сепаратистськими» (вузько-регіональними проектами).
3. «Централізатори» та реформа. Що не так з децентралізацією?
Реформа децентралізації має найблагородніше завдання — довести місцеве самоуправління до рівня європейських стандартів, зробити так, щоб більше коштів залишалося на місцях і у громад було більше можливостей для поліпшення їхної якості життя. При цьому держава повинна контролювати владу на місцях, щоб вона дотримувалася законів. Але на сьогодні більш за всіх, на жаль, задоволені результатами децентралізації мери-феодали, схильні до сепаратизму — на кшталт одіозного Анатолія Бондаренка з Черкас. Чомусь у наших реаліях все набуває потворних форм. А децентралізацію у виконанні команди Зеленського критикують і її прихильники, і борці за посилення державної вертикалі, і звичайні виборці з ОТГ, яким не подобається те, як уряд «нарізає території» (і незабаром — округи). З правилами, за якими 25 жовтня пройдуть місцеві вибори, все ще нічого не зрозуміло. Ніби населені пункти, що мають до 90 тис. виборців, залишатимуться з мажоритарною системою, а у більших містах будуть вибори за партійними списками. Але як кажуть — це не точно.
«Верховна Рада змінює виборчий кодекс, а уряд — адміністративно-територіальний устрій, Кабмін просить парламент змінити ще й склад районів. За чотири місяці до голосування немає ясності — що, як вибираємо, і головне: під які повноваження та цілі. Трансформація відбувається на льоту!» — коментує процес Олександр Солонтай, експерт у галузі місцевого самоуправління. Оскільки влада захотіла прискорити реформу до місцевих виборів 2020, ВР дозволила Кабмінові визначати центри територіальних громад. За що в квітні вже голосували народні депутати (підтримавши в другому читанні законопроект № 2653). Це означає, що ті селищні та міські ради, які не встигли об'єднатися добровільно (створити ОТГ), отримають «директиву» зверху. А деяким з тих, які таки провели об'єднання, нав'яжуть села та селища, які нікуди не входили. І це в деяких ОТГ було сприйнято з величезним обуренням — як «перекроювання кордонів під інтереси «Слуги народа». А ось гарячий прихильник децентралізації Солонтай вважає, що реформа розвернулася в зворотному напрямку — до посилення президентської вертикалі: https://www.facebook.com/photo.php?.
12 червня Кабмін вирішив створити 129 нових районів замість 490 старих. Хоче втиснути 490 районів та 187 міст у 129 територіальних одиниць. І, як вважає А. Солонтай, це укрупнення призведе до того, що всі міста в Україні стануть містами «районного значення», над якими стоятимуть райдержадміністрації: https://www.kmu.gov.ua/news/uryad-pidtrimav-proekti-postanov-vru-pro-utvorennya-ta-likvidaciyu-rajoniv-v-ukrayini?.
«Не можна створювати нові й ліквідовувати старі райони, поки не ясно, яку взагалі систему ми будуємо! Замість того, щоб підтягнути ОТГ до рівня міст обласного значення, «централізатори» хочуть усі міста обласного значення, які ніколи не входили до складу районів, а також міста, які щойно почали виходити з-під впливу району, повернути назад — «під ковпак» РГА/райрад. В офісі Президента голосно плескають у долоні, адже вертикаль адміністрацій є президентською. І таким чином у фіналі реформи можуть бути перекреслені всі її досягнення, а нова ситуація створить «тимчасову» вертикаль, яка буде «тимчасовою» довго — настільки довго, наскільки суспільство це дозволить. Не буде вільного місцевого самоуправління взагалі», — б'є в набат Солонтай.
Майбутнє України він бачить як країну сильних громад і впевнений, що останні ініціативи Кабміну відкидають нашу країну на 30 років назад. У противників цієї точки зору — «своя правда». Вони боятися, що подальша децентралізація може привести до посилення сепаратизму. До деукраїнізації та закріплення «феодальної влади» (місцевих еліт, що виникли з комсомолу та бандитського середовища 90-х). Кажуть, що замість сильних громад нація остаточно перетворитися на «населення», яке продається за подачки феодалів. І вже називають реформу… злочином проти держави.
«Без децентралізації розвиток України неможливий, питання не в тому, проводити її чи ні. Питання: як проводити правильно», — парирує Олександр Солонтай. «Багато змін, які проходять під гаслами децентралізації, насправді здійснюють централізацію. А деякі дійсно є децентралізацією, але не працюють через відсутність верховенства права та роботи правоохоронних органів. За останні 6 років було зроблено багато корисного. Сьогодні розвиток самоуправління у містах, де живе більшість людей, присутній у зародку. Міста входять до областей нарівні з районами. У районах же все вирішують районні державні адміністрації, і ось там царює беззаконня. За останній час райадміністрації ослабли, оскільки нові громади (ОТГ) відібрали багато повноважень. Але уряд пропонує посилити райони, створити нові районні адміністрації та засунути під них ще й усі міста. Створити під себе мега-владу у мега-районах».
Татяна Заровна, «ОРД».